18 листопада 2025 року м. Київ справа №320/30986/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія»
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
від 01.04.2024 № 0251690707,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Проторія» з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 0251690707.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у м. Києві, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені у розмірі 4 993 645,00 грн. Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення став акт перевірки від 07.02.2024 № 1429/ж5/17-00-07-05-17/39659560, яким встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Водночас, на думку позивача, контролюючим органом порушено порядок прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки в наказі про проведення фактичної перевірки не зазначено конкретні підстави для проведення фактичної перевірки, акт фактичної перевірки не надавався/надсилався, порушено строк прийняття податкового повідомлення-рішення, контролюючим органом не враховано документи, надані під час здійснення перевірки.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач у відзиві зазначив, що Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі наказу Головного управління ДПС у Рівненській області від 06.02.2024 № 314-П, на підставі листа ДПС України від 10.01.2024 № 863/7/99-00-07-04-03-07 щодо здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, та іншого законодавства України суб'єктами господарювання, які здійснюють діяльність з продажу технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, щодо дотримання ними порядку проведення розрахунків та відповідно до підпунктів 80.2.2, пункту 80.2 статті 80, керуючись статтею 20, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пунктом 80.8 статті 80, пунктом 82.3 статті 82 Податкового кодексу України, зобов'язано провести з 06.02.2024 фактичну перевірку тривалістю 10 діб магазину «SAMSUNG» за адресою: м. Рівне, вул. Кулика і Гудачека, 23.
При цьому, відповідач наголошує, що позивачем всупереч положень Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не було надано до закінчення перевірки первинних бухгалтерських документів щодо товарів, які не обліковані в установленому порядку. Крім того контролюючим органом зазначено, що працівники Товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія» відмовились отримувати примірник акту фактичної перевірки від 07.02.2025 № 1429/ж5/17-00-07-05-17/39659560, що підтверджується актом відмови від підписання та отримання акту фактичної перевірки від 08.02.2025 № 84/ж6/1700-07-05. Акт фактичної перевірки разом з матеріалами перевірки після реєстрації в контролюючому органі було направлено засобами поштового зв'язку позивачу.
Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача, податкове повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 0251690707 є правомірним, законним і обґрунтованим, відтак просив у задоволенні позову відмовити.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі відкрито провадження у справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.08.2024.
04.09.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому позивач додатково акцентував увагу, що під час перевірки магазину в акті зняття залишків зазначено, що на товари, перелічені в акті, наявні накладні на переміщення товарів від ТОВ «Проторія». Документи ТОВ «Проторія» про походження товарів в магазині відсутні через їх знаходження в центральному офісі, натомість контролюючим органом закінчено перевірку в перший день, що позбавило можливості позивача надати документи, які знаходились за місцезнаходженням юридичної особи позивача (м. Київ, бульв. М. Міхновського, 14-16, 01103). Також позивач вказує на те, що відповідачем не надано жодних підтверджень направлення акту фактичної перевірки Товариству з обмеженою відповідальністю «Проторія». У відповіді на відзив просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
12.09.2024 на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення.
09.10.2024 до суду надійшло від позивача клопотання про долучення додаткових матеріалів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 доручено Рівненькому окружному адміністративному суду допитати в якості свідка ОСОБА_1 .
Ухвалою Рівненького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № Д/460/1/24 призначено судове засідання на 05.12.2024 для розгляду судового доручення Київського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 про допит свідка.
У судовому засіданні від 05.12.2024 Рівненським окружним адміністративним судом відібрано показання свідка ОСОБА_1 .
Ухвалою Рівненького окружного адміністративного суду від 05.12.2024 у справі № Д/460/1/24 матеріали виконання судового доручення надіслано Київському окружному адміністративному суду.
У судовому засіданні від 14.03.2025 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом на підставі наказу від 06.02.2024 № 314-П, відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, керуючись статтею 20, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пунктом 80.8 статті 80, пунктом 82.3 статті 82 Податкового кодексу України проведено фактичну перевірку магазину «SAMSUNG» за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вул. Кулика і Гудаченка, 23, ТРЦ «Екватор».
За результатами перевірки складно акт (довідку) фактичної перевірки від 07.02.2025 № 1429/ж5/17-00-07-05-17/39659560, яким встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (а.с. 103-109).
Працівники Товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія» відмовились отримувати примірник акту фактичної перевірки від 07.02.2025 № 1429/ж5/17-00-07-05-17/39659560, що підтверджується актом відмови від підписання та отримання акту фактичної перевірки від 08.02.2025 № 84/ж6/1700-07-05 (а.с. 110).
01.04.2024 на підставі акту перевірки від 07.02.2025 № 1429/ж5/17-00-07-05-17/39659560 Головним управління ДПС у м. Києві винесене податкове повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 0251690707 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені у розмірі 4 993 645,00 грн.
Разом з тим, позивач не отримував зазначений примірник акту (довідки) фактичної перевірки.
Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у м. Києві від 01.04.2024 № 0251690707, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проторія» звернулося зі скаргою до Державної податкової служби України.
Рішенням Державної податкової служби України про продовження строку розгляду скарги від 29.04.2024 № 12381/6/99-00-06-03-02-06 вирішено продовжити строк розгляду скарги до 16.06.2024 (включно).
Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 12.06.2024 № 17695/6/99-00-06-03-02-06 (а.с. 60-62) податкове повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 0251690707 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 01.04.2024 № 0251690707 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).
Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Також, підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Абзацом першим пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Так, відповідно до приписів підпункту 75.1.3 пункту 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства що укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За змістом пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до положень пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з передбачених підстав, зокрема:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України).
Пунктом 80.10 статті 80 ПК України визначено, що порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
У даному випадку фактична перевірка здійснювалася з метою перевірки дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі на виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), проводилась на підставі наказу та направлень на перевірку, виданих податковим органом.
За змістом пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів, як направлення на проведення такої перевірки, копії наказу на проведення перевірки, службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Суд критично оцінює посилання позивача на відсутність детального опису підстави на проведення фактичної перевірки в наказі про її проведення, з огляду на таке.
У постанові від 26.03.2024 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №420/9909/23 (адміністративне провадження № К/990/67/24) виклав наступну позицію:
«Єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
З огляду на викладене, Верховний Суд акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним».
З урахуванням викладеного, суд приходить до такого висновку, що зазначення конкретних порушень платником законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи у наказі про проведення фактичної перевірки, так само і деталізація і зміст обставин, не вимагається нормами ПК України. Крім того, відсутні підстави вважати, що у розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України і отримана контролюючим органом інформація на стадії призначення перевірки обов'язково має містити достовірні підтвердження того, що платником податків вже скоєно конкретне порушення.
Суд констатує, що наявна та/або отримана контролюючим органом інформація має вказувати на обставини, які дають обґрунтовані підстави вважати, що платник податків з високою імовірністю може порушувати вимоги податкового законодавства у певній сфері. Саме для перевірки дійсної наявності порушень і призначається перевірка.
У випадку, який розглядається, наказ про проведення перевірки містить посилання на приписи ПК України, що є мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки. Відповідно, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства, як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним.
При цьому, підставою для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків.
Відтак, порушення положень законодавства в частині наявності підстав для проведення перевірки відповідачем не допущено.
Щодо невручення та ненадсилання акту (довідки) фактичної перевірки від 07.02.2025 № 1429/ж5/17-00-07-05-17/39659560, суд зазначає таке.
Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Пунктом 86.5 статті 86 ПК України передбачено, що акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.
У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів контролюючого органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.
У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.
Відмова платника податків або його законних представників чи особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання (пункт 86.6 статті 86 ПК України).
Пунктом 86.8 статті 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Таким чином, законодавством передбачено обов'язок контролюючого органу складати акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу і надсилати або вручати його платнику податків.
При цьому, у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Позивач наголошує в позовній заяві, що контролюючим органом не було дотримано порядку оформлення результатів перевірки й прийняття податкового повідомлення-рішення, що, на його думку, свідчить про наявність беззаперечних підстав для визнання протиправним та скасування такого рішення.
З матеріалів справи, судом встановлено наступне.
01.04.2024 Головним управлінням ДПС у м. Києві на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія» направлено рекомендоване повідомлення (поштове відправлення № 0600904696916), яке не містить опису вкладення. Позивач стверджує, що даним рекомендованим повідомленням було надіслано оскаржуване податкове повідомлення-рішення, акт (довідка) фактичної перевірки доданий не був, а будь-яких інших листів від Головного управління ДПС у м. Києві позивач не отримував.
Головне управління ДПС у м. Києві зазначило, що акт фактичної перевірки від 07.02.2025 № 1429/ж5/17-00-07-05-17/39659560 разом з матеріалами перевірки після реєстрації в контролюючому органі було направлено засобами поштового зв'язку позивачу (копія чеків про відправку акту фактичної перевірки додається).
Разом з тим, суд встановив, що Головним управлінням ДПС у м. Києві доказів направлення акту перевірки від 07.02.2025 № 1429/ж5/17-00-07-05-17/39659560 не надано.
Більше того, для з'ясування даних обставин, суд доручив Рівненському окружному адміністративному суду допитати в якості свідка ОСОБА_1 , яка на момент перевірки була посадовою (службовою) особою платника податків - Товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія».
Свідок ОСОБА_1 під час допиту зазначила, зокрема, що не отримувала акту фактичної перевірки за наслідками її проведення та їй не відомо про існування акту відмови від підписання та отримання посадовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія» акту фактичної перевірки від 08.02.2024.
Отже, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 0251690707 в порушення пункту 86.8 статті 86 ПК України, а тому вказане податкове повідомлення-рішення є таким, що прийнято з порушенням процедури його прийняття, що на думку суду є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
З цього приводу суд зазначає, що у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. Таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 виходила з того, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
У постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суд від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання.
Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів у постановах Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 540/3549/20, від 23.02.2023 у справі № 160/20112/21, від 04.06.2024 у справі № 520/23110/21.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процесуальних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.
Питання дотримання відповідачем порядку проведення та оформлення результатів фактичної перевірки й прийняття податкового повідомлення-рішення є істотним для правильного вирішення цієї справи, а обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки і прийняття рішення входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору й підлягають першочерговому дослідженню.
Суд акцентує увагу на тому, що надання судом оцінки всім важливим аргументам, що були передумовою прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного індивідуального акта, який є предметом судового контролю, є визначеною процесуальним законом гарантією справедливого судового розгляду, одним із елементів якого є мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 30 280,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 0251690707.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія» (01103, м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, 14-16, код ЄДРПОУ 39659560) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 30 280,00 грн (тридцять тисяч двісті вісімдесят гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.