Справа № 344/9595/25
Провадження № 22-ц/4808/1572/25
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Пнівчук
19 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Луганської В. М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Синишин Павло Євгенович, на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 вересня 2025 року, у складі судді Пастернак І.А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2025 року представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.12.2022 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №08.12.2022-100001955. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 7000 грн, строком на 42 дні, дата повернення (виплати) кредиту 18.01.2023. Ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ». Ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит окрім первинного періоду «Економ».
Позивач ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим, станом на 18.01.2023, утворилась заборгованість у розмірі 12 840 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000 грн, по процентам в розмірі 5 840 грн.
З урахуванням часткової сплати по договору на суму 2 000 грн від 03.01.2023, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором 12 840 грн та судовий збір.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 вересня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 12 840 грн задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 08.12.2022-100001955 від 08.12.2022 року в сумі 12 840 грн, з яких 7 000 грн - основний борг (тіло кредиту), 5 840 грн - проценти, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Синишин П. Є. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, оскільки судом поверхнево досліджено обставини справи.
Вважає, що кредитний договір було укладено в електронній формі, шляхом подання відповідачем заявки про отримання кредиту, але враховуючи одностороннє рішення позивача щодо визначення терміну користування грошима, правочин є недійсним. Крім того ОСОБА_1 не був повністю ознайомлений з умовами запропонованого йому договору кредитування.
Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження існування у відповідача заборгованості за відсотками у заявленому до стягнення розмірі. Довідка розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, долучена до позовної заяви, не є таким доказом, бо не містить детального розрахунку заборгованості, зокрема відомостей про нарахування відсотків та сплату платежів.
Також позивачем не надано підтвердження, що платіжна картка на яку перераховано кошти належить саме ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції не враховано, що неустойка та інші платежі, сплата, яких передбачена відповідними договорами нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання за такими договорами підлягають списанню кредитодавцем, тому можливе лише стягнення тіла кредиту, а не інших платежів, які передбачені договором.
Вважає, що позивач не дотримався процедури вирішення даного спору, оскільки договором передбачено, що сторони звертаються до Третейського суду при Асоціації українських банків, та містить третейське застереження. Договором чітко передбачено спосіб захисту прав, тому звернення до третейського суду є обов'язковим.
Позивач звернувся до суду під час перебування на військовій службі ОСОБА_1 , тому на нього поширюється дія ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і відсотки за користування кредитом підлягають списанню.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви.
Представник ТОВ «Споживчий центр» подав відзив на апеляційну скаргу.
Зазначає, що кредитний договір №08.12.2022-100001955 від 08.12.2022 укладено у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.
Відповідача призвано на військову службу по мобілізації у жовтні 2024 року. Натомість кредитний договір №08.12.2022-100001955 було укладено 08.12.2022. Тому, права на відповідну пільгу, як особа, прийнята на військову службу після закінчення строку кредитного договору, відповідач не має. Відтак, відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору
Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).
Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження,
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором, в тому числі заборгованість за тілом кредиту та за процентами.
Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до частин 3, 4, 6, 11 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 08.12.2022 року відповідач ОСОБА_1 погодив пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферти), відповідно до пункту 1.1 якої, дана пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) є пропозицією ТОВ «Споживчий центр» (в подальшому Кредитодавець) укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні ст.634 Цивільного кодексу України, ні публічним договором у розумінні ст.633 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах, що встановлюються у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; тип кредиту: фінансовий кредит.
Відповідно до заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №08.12.2022-100001955 та умов кредитного договору №08.12.2022-100001955 від 08.12.2022 позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 08.12.2022; сума кредиту: 7000 грн; строк, на який надається кредит - 42 дні з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 18.01.2023; Ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ». Ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит окрім первинного періоду «Економ». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Неустойка: 140 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконання/неналежного виконання зобов'язання.
Про вказане також свідчить паспорт споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.
Відповідач отримав від позивача кредитні кошти, що підтверджується квитанцією від 08.12.2022, так перераховано кошти у сумі 7 000 грн, призначення платіжної операції: видача за договором №08.12.2022-100001955 платник Швидкий кредит.
Тому твердження відповідача про те, що в матеріалах справи немає інформації про перерахування з рахунку кредитодавця на його рахунок коштів є необґрунтованими.
Натомість відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на ненадання доказів перерахування коштів за кредитними договорами, не надав виписки по його особових рахунках банківської картки № НОМЕР_1 чи довідок про відсутність у нього банківських платіжних карток, на момент укладення кредитного договору та здійснення перерахувань коштів.
Таким чином, кредитодавець свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, погодженому сторонами.
ОСОБА_1 03.01.2023 сплатив на погашення кредиту 2 000 грн, що враховано позивачем. Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті заборгованості за договором кредиту, укладеними з ТОВ «Споживчий центр» відповідач не надав.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Отже, у випадку настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Судом встановлено, що відповідно до довідки розрахунку за кредитним договором № 08.12.2022-100001955 від 08.12.2022 заборгованість ОСОБА_1 становить 12 840 грн, з яких 7 000 грн - основний борг, 5 840 грн - проценти. Проценти по кредиту нараховані за період з 08.12.2022 по 18.01.2023. Неустойка відповідно до картки субконто контрагент ОСОБА_1 за договором 08.12.2022-100001955 зо 08.1.2022-25.08.2025 кредитодавцем не нараховувалась.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив, що у зв'язку з неповерненням відповідачем по закінченню строку кредитування кредитних коштів та сплати заборгованості за вказаним кредитним договором, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість у розмірі 12 840 грн.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд встановив, що умови договору відповідають законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому частиною першою статті 1054 ЦК України. Положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути застосовані щодо розміру процентів за користування кредитом. У даній справі проценти за користування кредитом, які позивач просить стягнути з відповідача, нараховані виключно у межах строку дії кредитного договору та не є мірою відповідальності за невиконання боргових зобов'язань позичальником.
Крім того, договір, укладений між сторонами у встановленому порядку недійсним не визнаний, а при розгляді справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв'язку з його невідповідністю вимогам закону.
Відповідно до довідки №1/27741 від 29.07.2025 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 30.10.2024 (а.с 65).
В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Отже, станом на момент укладення кредитного договору №08.12.2022-100001955 від 08.12.2022 та до закінчення строку його дії 18.01.2023, відповідач не мав статус військовослужбовця Збройних Сил України та на нього не поширювались пільги, передбачені п. 15 ст. 14 вказаного Закону.
Таким чином, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що нарахування та сплата відсотків, не відповідає вимогам законодавства.
Позивач підтвердив факт укладення кредитних договорів та отримання відповідачем кредитних коштів та виникнення заборгованості за несвоєчасне виконання кредитного зобов'язання. Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту (позики) відповідач суду першої та апеляційної інстанції не надав, також не подав належних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності вирішення спору у Третейському суді при Асоціації українських банків колегія суддів вважає необґрунтованими.
Пункт 1.13 договору регулює порядок дій фінансової установи у разі невиконання позичальником своїх обов'язків за договором про споживчий кредит та передбачає, що у разі порушення зобов'язань позичальником товариство діє відповідно до чинного законодавства і, зокрема, має право звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи, викладені у відзиві, стосовно передбаченого сторонами порядку вирішення спору.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про задоволення вимог ТОВ «Споживчий центр» та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Синишин Павло Євгенович, залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 04 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
В. М. Луганська