Справа № 646/11777/25
Провадження № 2/646/5627/2025
18.11.25 м. Харків
Суддя Основ'янського районного суду міста Харкова Серпутько Д.Є., розглянувши позовну заяву, подану представником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатом Розпутенком Романом Андрійовичем до Куп'янської міської військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, про визнання права власності на квартиру,
Представник позивачів звернувся до Основ'янського районного суду міста Харкова із вищевказаною позовною заявою про визнання за:
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) право власності на 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) право власності на 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) право власності на 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, суд вважає, що позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, з огляду на наступне.
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, а також документів, що до неї додаються, визначені ст. 175-177 ЦПК України.
Суд зазначає, що завданнями та основними засадами цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, убачається, що загальний місцевий суд може прийняти рішення по суті цивільної справи за майновим позовом особи тільки у разі наявності цивільно-правового спору між позивачем та відповідачем - особою, яка порушує, не визнає або оспорює речове право позивача.
У поданій позовній заяві представник позивачів вказує, що відповідачем по справі є Куп'янська міська військова адміністрація Куп'янського району Харківської області, однак не зазначає обставин, в чому полягає порушення прав позивачів з боку відповідача, а саме - яким чином відповідачем оспорюється або не визнається право власності позивачів на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 53,6 кв.м та не надає докази, що підтверджують дані обставини, або ж докази втрати позивачами документа, який засвідчує їх право власності.
Адже з поданої позовної заяви вбачається, що право власності на квартиру належить позивачам на підставі оригіналу правовстановлюючого документа - свідоцтва про право власності на житло від 01.04.1999 та зареєстроване 24.05.1999 в Куп'янському МБТІ за реєстровим № 17572 і вписане в реєстрову книгу під № 137. Вказане свідоцтво знаходиться у позивачів, інформація про його втрату у поданих матеріалах відсутня. Крім того, суду не надані докази скасування, чи в інший спосіб припинення, втрати чинності вказаного свідоцтва.
Тому, всупереч положенням ст. 392 ЦК України позивачі у власній позовній заяві не вказали обставин та не надали до суду належних та допустимих доказів, на підтвердження існування цивільно-правового спору про право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна - квартиру та наявності фактів оспорення або невизнання права власності позивачів на цю квартиру іншою особою - відповідачем по справі - Куп'янською міською військовою адміністрацією Куп'янського району Харківської області.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 та ч. 4 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (з подальшими змінами та доповненнями) (далі - Закон) встановлює положення, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС: від 05.09.2019 у справі № 921/320/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/84214754; від 22.05.2019 у справі № 918/410/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81910771; від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/89595389.
Державну реєстрацію належності позивачам вказаної квартири на праві власності було проведено 01.04.1999 Куп'янським МБТІ у відповідності до приписів законодавства, що діяло на момент реєстрації, про що здійснений реєстраційний запис № 17572 і вписаний в реєстрову книгу під № 137.
Відповідно до п. 1.5-1.6 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, яке знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.1998 № 121 (надалі - Інструкція № 121), яка діяла станом на 1999 рік, державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, яка є обов'язковою для власників незалежно від форми власності, здійснювали комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.
Тому, право власності позивачів на вказану квартиру відповідно до зазначених положень Закону є зареєстрованим 01.04.1999 р. №17572 та дійсним, визнається Державою Україна на рівні Закону та виникло ще 01.04.1999 на підставі належного правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності на житло від 01.04.1999 року, згідно законодавства, яке діяло на той час (ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про власність» та ст. 128 ЦК УРСР 1961 року), тобто до 01.01.2013.
Щодо ефективного засобу (способу) захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтею 41 Основного Закону України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта).
За частиною другою статті 41 Основного Закону України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно з юридичною позицією, що її сформулював Конституційний Суд України, "право власності виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах" (друге речення абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002).
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема договори та інші правочини тощо. За частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У лютому 2025 року позивач ОСОБА_3 звернулася до державного реєстратора Старосілецької сільської ради Житомирського району Житомирської області із заявою щодо проведення реєстраційних дій відносно права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до приписів п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.
Виходячи з аналізу вказаної правової норми суд зазначає, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року запитується інформація реєстратором лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, а не в усіх без винятку випадках, коли на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно подаються документи, що підтверджують дату виникнення такого права до 1 січня 2013 року.
24.04.2025 року державний реєстратор Старосілецької сільської ради Житомирського району Житомирської області повідомила позивача ОСОБА_3 про неможливість проведення реєстраційних дій у зв'язку з відсутністю можливості перевірити та встановити факт належності майна.
Відповідно до ст. 27 Закону однією з визначених законодавцем підстав для державної реєстрації прав є свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат.
Слід зазначити, що при проведенні первинної реєстрації речових прав на нерухоме майно в ДРРП, подання належних правовстановлюючих документів на реєстрацію, що підтверджують виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна у заявника є достатнім та додаткові відомості державним реєстратором для проведення вказаних реєстраційних дій не вимагаються.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена. Відповідну правову позицію викладено в постанові КГС ВС від 07.11.2019 у справі № 916/2825/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/85742527.
Перелік підстав, за яких державний реєстратор може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав, є вичерпним. Відповідну правову позицію викладено в постановах КГС ВС: від 15.08.2018 у справі № 922/2998/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76025874 ;від 15.03.2018 у справі № 910/4997/17 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72939194.
При цьому, стаття 37 Закону встановлює порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та передбачає, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до адміністративного суду. Інформація про можливість оскарження також міститься у рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій від 21.08.2025 № 80485723. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості щодо оскарження позивачем вищевказаного рішення у передбачений законом спосіб.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Також суд звертає увагу позивачів на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2024 у справі № 280/174/24.
Тому суд вважає, що належним та ефективним способом судового захисту прав позивача відповідно до Закону є саме можливість оскарження дій суб'єкта владних повноважень - шляхом звернення з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Пашинської Д.В. про відмову в проведенні реєстраційних дій від 24.04.2025.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що згідно приписів частини першої статті 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. Частину 2 вказаної статті, яка передбачала, що у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру, виключено на підставі Кодексу № 2597-VIII від 18.10.2018.
Також судом встановлено, що до позовної заяви не додані документи, які належним чином підтверджують існування а також актуальні технічні характеристики вказаного об'єкта нерухомого майна станом на час подання позову (актуальний технічний паспорт, витяг з Реєстру будівельної діяльності тощо). Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 та ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Крім того, у позовній заяві всупереч приписам ст. 175 ЦПК України відсутні відомості про наявність або відсутність електронного кабінету відповідача.
Тому, позивачам необхідно уточнити обставини, якими вони обґрунтовують свої вимоги, належним чином обґрунтувати наявність цивільно-правового спору та правомірність залучення у якості відповідача по справі - Куп'янської міської військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, яким чином, які права позивачів порушено відповідачем або іншою особою, надати докази, що підтверджують вказані обставини, надати документи, що підтверджують існування а також актуальні технічні характеристики вказаного об'єкта нерухомого майна станом на час подання позову, усунути інші зазначені вище недоліки позовної заяви та визначитися з ефективним способом судового захисту порушених прав (п. 5 ч 3 ст.175, ч. 1 ст. 185 ЦПК України).
Наведені обставини унеможливлюють вирішення питання про відкриття провадження у справі, а тому позовну заяву належить залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення її недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суд
Позовну заяву, подану представником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатом Розпутенком Романом Андрійовичем до Куп'янської міської військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, про визнання права власності на квартиру - залишити без руху.
Встановити строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
Роз'яснити, що при невиконанні вимог даної ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Д.Є. Серпутько