Справа № 645/3054/25
Провадження № 2/645/1912/25
19 листопада 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого - судді Костіної І.Г.,
за участю секретаря судового засідання -Бугай К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди у розмірі 4 688 700, 00 грн., що еквівалентно 100 000 євро.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Даний указ винесено у зв'язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України. Встановлено, що Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337- VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму; що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року; для блокування українських військових частин. З 24 лютого 2022 року по даний час Російська Федерація знищую, пошкоджує населені пункти України, знищую, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров'ю громадян України. Внаслідок вказаного значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані Російською Федерацією, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності іжи, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії.
Позивач зазначає, що до 24 лютого 2022 року він проживав у м. Харкові. Проте з початком збройної агресії ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли різних районів міста з боку РФ. Почали гинути люди, задля збереження його життя, він був вимушений ночувати у бомбосховищах, метро. В зв'язку з цим та відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 він, виконуючи свій громадянський обов'язок, переїхав до столиці та вступив добровольцем на службу до територіальної оборони спочатку до добровольчого формування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " територіальної громади № 27 м. Києва. А потім ним було укладено контракт з добровольчим формуванням " ІНФОРМАЦІЯ_2 , де позивач і продовжує нести службу. У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, він кожного дня зазнає душевних страждань і принижень, відчуває стрес і побоювання за свою безпеку, безпеку його рідних, були порушені його нормальні життєві зв'язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми. Позивач кожного дня вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Як зазначає позивач, на сьогодні, він проходить військову службу та бере безпосередньо участь у бойових діях з метою забезпечення здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, зазначене підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Результатом збройної агресії особисто для позивача стада втрата нормального мирного життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування Україною, постійні відключення світла, у зв'язку з пошкодженням ворогом об'єктів цивільної інфраструктури, постійні сигнали повітряної тривоги, тощо. До війни розв'язаної російською федерацією позивач був повноцінним членом суспільства, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії російської федерації проти України він позбавлений таких можливостей. На даний час присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. Позивач став свідком того, як російська військова техніка була застосована для обстрілів України, цивільного населення та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Позивачу довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, перебувати у окопах, коли сигнали повітряної тривоги лунають звід усюди. Позивач позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача.
Позивач постійно вимушений перебувати в емоціональному напруженні. Як зазначає позивач, щоб зрозуміти відчуття мобілізованого військового потрібно не лише прожити, а й вижити. Військовослужбовець кожного дня має ризик не проснутися та бути вбитим, пораненим, залишитися без руки, ноги або отримати інші тілесні ушкодження. Військовослужбовець кожного дня може бачити та чути як смерть забирає його братів по «зброї», його земляків, вбиває їх, калічить їх, знищує їх домівки та вікові історію родин в них. Військовослужбовець кожного дня може бачити та чути нескінченні вибухи, пожежі, руйнації в рідній країні. У даного військовослужбовця протягом днів, тижнів, місяців, років не має життя та розуміння що буде завтра. У даного військовослужбовця замість будинку - блендаж, замість ліжка - окоп. Війна вкрала та кожний день викрадає у військовослужбовця його родину, мирне життя та долю. На думку позивача моральна шкода в розмірі 4 688 700 грн. (еквівалент 100 000 євро) є справедливою компенсацією за завданий душевний невгамовний біль. При цьому, вищевказаний розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду є достатнім та справедливим, враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань, істотних порушень конституційних прав позивача, умисного характеру дій російської федерації. За вказаних обставин, позивач змушений звернутися до суду з позовом.
Ухвалою Немишлянського районного суду м.Харкова від 14.05.2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
В судове засідання позивач, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не з'явився, в матеріалах справи міститься клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, за наявними в матеріалах справи доказами, згідно якого позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову (відзиву) та заяви про розгляд справи без його участі не надав.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Верховним Судом у постанові від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, 24.02.2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди цієї країни бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.
У відповідності до положень ст. 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв'язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти російської федерації, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти російської федерації.
Разом із тим, у зв'язку з порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акту, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 року нотифікувало МЗС російської федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992 року.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в російській федерації та російської федерації в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади російської федерації також не здійснюється.
Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
Окрім того, відповідно до ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною 1 ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Так, відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні з 24.02.2022 року введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Загальновідомо, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 року акт агресії кваліфікується, зокрема, як вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Загально відомим і таким, що не потребує окремого доведення, є факт, що збройна агресія росії відносно України триває ще з 2014 року, при цьому агресор повністю контролює такі терористичні організації як лнр, днр, тощо, та є відповідальною за їх дії.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
З урахуванням викладеного, звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі №428/11673/19, від 18.05.2022 року у справі №760/17232/20-ц, від 12.10.2022 року у справі №463/14365/21, від 12.10.2022 року у справі №463/14366/21, від 28.08.2024 року у справі №686/32571/23.
Як вбачається з контракту від 10.04.2023р. позивач вступив добровольцем на службу до територіальної оборони спочатку до добровольчого формування " ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно контракту добровільця територіальної оборони укладеного між командиром добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 01.02.2024р. позивач продовжує нести службу.
Згідно довідки № 03106-07 від 03.06.2024р. виданої командиром добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ОСОБА_1 перебуває у лавах Окремої Роти « ІНФОРМАЦІЯ_3 » добровольчого формування ОСОБА_5 і виконує бойові завдання. Несе службу у складі МВГ по захисту критичної інфраструктури м. Києва.
За вказаних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами, суд вважає доведеним та встановленим, що у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, яка розпочалась із 2014 року, позивач, як громадянин України, безпосередньо брав участь в бойових діях для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, внаслідок чого був позбавлений звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України завдав йому душевного болю, несення служби та безпосередня участь в бойових діях мала істотний вплив на його психічний, фізичний та моральний стан. Беззаперечно, що така подія має непоправний вплив на життя позивача, а її наслідки будуть супроводжувати його упродовж цілого життя.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер допущеного державою російська федерація правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, наслідки отриманих моральних травм, внаслідок цинічних протиправних дій відповідача та підконтрольних йому осіб, що негативно вплинули на подальше життя та здоров'я позивача, суд вважає, що заявлена позивачем сума морального відшкодування, цілком відповідає принципам розумності та справедливості.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на наведене, враховуючи повне задоволення вимог позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача - держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 15140,00 грн., що становить 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі викладеного, керуючись ст.11,15,16,23,1167 ЦК України, 4, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352-354 ЦПК України, суд,
В И Р I Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 4 688 700 (чотири мільйони шістсот вісімдесят вісім тисяч сімсот) гривень 00 копійок, що еквівалентно 100 000 (сто тисяч) євро, на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір з розгляду справи в розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 19 листопада 2025 року
Найменування сторін :
- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
- відповідач - держава російської федерації, в особі міністерства юстиції російської федерації, місце знаходження: рф м.москва, вул. Житня, буд. 14.
Суддя: І.Г. Костіна