Номер провадження: 22-ц/813/5261/25
Справа № 523/13779/24
Головуючий у першій інстанції Кремер І. О.
Доповідач Лозко Ю. П.
18.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 березня 2025 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
встановив:
20 серпня 2024 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 12 листопада 2021 року у розмірі 12190,65 грн станом на 26 травня 2024 року у тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 12190,65 грн; заборгованість за пенею та порушення грошового зобов'язання 0 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 12 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг у зв'язку з чим підписала анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 12 листопада 2021 року.
Приєднання до Умов і правил здійснюється фізичними особами шляхом підписання анкети-заяви у паперовому або електронному вигляді, що надається банком. Своїм підписом на анкеті-заяві клієнт беззастережно підтверджує, що на момент її підписання ознайомився з текстом умов і правил, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту, тарифами, довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб та інших додатків, повністю розумів їхній зміст, погоджується з викладеним, розуміє свої права та обов'язки.
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідачка підтвердила, що ознайомилася та отримала примірник у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
На підставі укладеного договору, відповідачка отримала кредит у розмірі 10000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
АТ «Універсал Банк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі), що відображено у розрахунку заборгованості.
Станом на 28 грудня 2022 року у відповідачки прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положення 5.17 п.5 розділу II Умов, відбулося істотне порушення клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою.
Банк 28 грудня 2022 року направив повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості, проте відповідачка на контакт не вийшла та не вчинила жодної дії, направленої на погашення заборгованості у зв'язку з чим та відповідно до п.5.18, 5.19 кредит 26 січня 2023 року став у формі «на вимогу».
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 березня 2025 року позов АТ «Універсал Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал банк» заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 12 листопада 2021 року у розмірі 12190,65 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зайцев М.П., просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 березня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не прийняв до уваги надані скаржницею докази на підтвердження того, що вона не користувалася грошовими коштами, які надані їй в якості кредиту, оскільки вони вибули із її володіння внаслідок шахрайських дій.
Матеріали справи містять документ, який підтверджує той факт, що скаржниця дійсно зверталася до правоохоронних органів у зв'язку із вчиненням відносно неї шахрайських дій та за цим фактом проводилося досудового розслідування.
Усупереч ст. 263 ЦПК України, місцевий суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15, та у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №127/23496/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі №691/699/16-ц.
Судом не встановлено, що скаржниця, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням, тому вона не повинна нести відповідальність за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, ОСОБА_1 повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронного органу.
Банк, використовуючи юридичну необізнаність скаржниці, не прийняв жодних заходів за її зверненнями про викрадення кредитних коштів.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України).
Позивач АТ «Універсал Банк» отримало у електронний кабінет копії апеляційної скарги та ухвали Одеського апеляційного суду від 14 травня 2025 року про відкриття апеляційного провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач АТ «Універсал Банк» не скористалося.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (12190,65 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ч.1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає, зважаючи на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 листопада 2021 року ОСОБА_1 власноруч (у паперовому вигляді) підписала Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, згідно якої вона просила відкрити поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні на її ім'я (пункт 1).
Просила встановити кредитний ліміт на суму, зазначену у мобільному додатку. У разі виходу з пільгового періоду, що складає до 62 календарних днів, на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,1% на місяць з першого дня користування кредитом (пункт 2).
Підтвердила, що надані нею документи є чинними (дійсними) та наведені вище їх копії відповідають оригіналу та надана нею інформація є правдивою (пункт 3).
Засвідчила генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (далі - УЕП) з особистим ключем і відповідним йому відкритим ключем 0290f4e81580d2488287569ddbed8d7c85316dfa9f01fb50a1a75364cbb817b2e, що буде використовуватися нею для вчинення правочинів та платіжних операцій. Визнала, що УЕП є аналогом власноручного підпису. Ризики з відшкодування збитків, що можуть бути заподіяні банку та/або клієнту, а також третім особам у разі використання УЕП, покладаються на клієнта (пункт 4).
Погодилася з тим, що невід'ємною частиною анкети-заяви є запевнення клієнта до договору про надання банківських послуг «monobank», з підписанням якого в мобільному додатку договір набуває чинність (пункт 5).
З розрахунку заборгованості убачається, що станом на 26 травня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за договором №б/н від 12 листопада 2021 року складає 12190,65 грн.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Універсал Банк» суд першої інстанції виходив із того, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконує, тому у позивача виникло право вимагати від боржниці повернення кредитних коштів у розмірі, заявленому до стягнення, який відповідачкою не спростовано. При цьому суд зазначив, що в обґрунтування доводів, зазначених як на підставу для відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу, який би підтверджував факт її звернення до банку із повідомленням про незаконне заволодіння невідомими особами кредитними коштами, факт звернення з відповідною заявою до правоохоронних органів, внесення за цим фактом відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення відповідачка також не надала.
З такими висновками суду першої інстанції, погоджується колегія суддів, зважаючи на таке.
Факт підписання вказаної вище анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 12 листопада 2021 року, отримання кредитної картки від банку, встановлення на неї кредитного ліміту, особисте використання частини кредитних коштів, скаржниця не заперечує.
Як на підставу задоволення вимог апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення, скаржниця посилається на те, що в першій декаді січня 2022 року невідомі особи незаконно заволоділи її кредитними коштами в сумі 9863 грн. Помітивши, що без жодних її дій кошти було дійсно списано, вона одразу повідомила банк про те, що невстановлені особи заволоділи кредитними коштами нібито від її імені. Працівники відділення АТ «Універсал Банк», до яких вона звернулася, того ж дня запевнили її, що розберуться в ситуації. Невдовзі вона звернулася із заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій до органів кіберполіції в Одеській області.
Відповідно до пункту 7 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705 (у редакції, чинній станом на 27 травня 2022 року; далі - Положення N 705), емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок (пункт 8 розділу VI Положення N 705).
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення N 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, які він не виконував або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та за необхідності відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (див. постанову Верховного Суду від 23 січня 2018 у справі №202/10128/14-ц).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі N 691/699/16-ц (провадження N 61-16504св18), на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, вказано, що: "встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк".
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі N 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у від 13 вересня 2019 року у справі N 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі N 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі N 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі N 176/1445/22 та інших.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі N 489/1649/17).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі N 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі N 917/1307/18 (пункт 41).
Матеріали справи не містять відомостей, а скаржницею усупереч наведеним вище вимогами закону не надано будь-яких доказів, що є її процесуальним обов'язком на підтвердження існування обставин, якими обґрунтовані заперечення проти позову.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, правильно виходив із того, що відповідачкою не надано доказів, які б свідчили про те, що нібито після незаконного заволодіння її кредитними коштами, вона зверталася з відповідними заявами до банку та ініціювала питання про відкриття кримінального провадження, шляхом звернення до правоохоронного органу, як про те зазначено у відзив на позов та в апеляційній скарзі.
Наведені вище обставини, якими скаржниця мотивує свою правову позицію не доведені за допомогою будь-яких джерел доказування, тобто є припущеннями на яких не може ґрунтуватися доказування ( див. ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності та добросовісності.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 травня 2024 року у справі N 357/13500/18 (провадження N 61-3809св24), від 31 жовтня 2024 року у справі N 344/7040/18 (провадження N 61-4902св24).
ЄСПЛ зазначив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представляти свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення у справі "Dombo Beheer B. V. v The Netherlands", заява N 14448/88, пункт 33, від 27 жовтня 1993 року).
Стосовно посилань скаржниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду в якості доводів апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, колегія суддів зауважує, що фактичні обставини цієї справи відрізняються від тих, що установлені судом касаційної інстанції.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі N 233/2021/19).
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржниця.
Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова