Номер провадження: 11-кп/813/2708/25
Справа № 502/1232/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №12025162150000569 від 15.04.2025 рокуза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 03.11.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Приморське, Кілійського району, Одеської області, громадянина України, не одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, військовослужбовця, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
встановив:
На розгляді Кілійського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Під час підготовчого судового засідання прокурор Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, тому більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не забезпечать виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Ухвалою місцевого суду клопотання прокурора задоволено та в порядку ч.3 ст.315 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 строком до 01.01.2026 року.
Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд послався на врахування даних про особу обвинуваченого,тяжкість інкримінованого йому злочину, а також існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу, які не зменшились і не відпали.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу суду та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Захисник посилається на необґрунтованість та невмотивованість оскарженої ухвали, оскільки судом не враховано даних, які характеризують особу обвинуваченого, його соціальних зв'язків, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, характеристик з місця мешкання та утримання. Також захисник стверджує про відсутність ризиків, які слугують підставою для продовження строку тримання під вартою, та тривалий час проведення підготовчого засідання.
В апеляційній скарзі захисник не клопотав про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників судового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.3 ст.315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених Розділом II цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, та яке, відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 місцевий суд дотримався вимог закону, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду та незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизилися і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризику, передбаченого п. 1 ст.177 КПК, який зазначений в оскарженій ухвалі, з урахуванням даних про особу обвинуваченого та наявності у нього міцних соціальних зв'язків, з огляду на таке.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування підозрюваного апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, а санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Доводи сторони захисту стосовно існування ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст.177 КПК України, на який послався місцевий суд в ухвалі, проте такий ризик не був зазначений в клопотанні прокурора, апеляційний суд визнає слушними, однак вважає, що вказана обставина не є такою, що нівелює встановлений інший ризик та не є підставою для скасування оскарженої ухвали.
Наявність вище зазначеного ризику, дає достатні підстави вважати, що продовження обвинуваченому найсуворішого запобіжного заходу є обґрунтованим та дієвим, поряд з менш суворими запобіжними заходами, які на переконання апеляційного суду не будуть здатні забезпечити належну поведінку особи.
Доводи захисника про існування підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу з посиланням на міцність соціальних зв'язків, наявність на утриманні неповнолітніх дітей та постійного місця проживання, апеляційний суд приймає до уваги, але вказані обставини не є такими, що нівелюють існуючи ризики.
Враховуючи, ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, суд одночасно із продовженням строку тримання під вартою на законних підставах не визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог п.2 ч.4 ст.183 КПК.
Колегія суддів враховує обставини даної справи, особу обвинуваченого та зазначає, що зміна запобіжного заходу останньому на більш м'який з великою вірогідністю може виявитися недостатнім стримуючим фактором для забезпечення виконання останнім покладених на нього обов'язків, та може унеможливити завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування вище вказаного ризику, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість продовження строку тримання під вартою обвинуваченому.
Враховуючи вище зазначене, доводи захисника про можливість застосування обвинуваченому запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, колегія суддів визнає безпідставними.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого та пред'явлене обвинувачення в тяжкому злочині, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існує зазначений судом ризик, який виправдовує обрання саме такого виду запобіжного заходу.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованого раніше ризику.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Водночас враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження досить тривалий час ще не розпочатий, та перебуває на стадії підготовчого судового засідання, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, колегія суддів вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 03.11.2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12025162150000569 від 15.04.2025 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4