17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 759/12277/24
провадження № 61-13693ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Левчуком Миколою Олексійовичем, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Київська міська державна адміністрація, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та домоволодінням,
13 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив зобов'язати відповідача за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні належною позивачу на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:207:0101, будинком та підсобними приміщеннями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесенням (демонтажу) паркана по всій його довжині, навісу, частини гаража та прибирання складованого різного майна відповідача (дошки, дрова, бита цегла, азбестові груби, залізяччя тощо) на АДРЕСА_1 і в проїзді між АДРЕСА_2 вздовж земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:207:0100 та 8000000000:75:207:0101.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та його брат ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 поділили домоволодіння. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:207:0101, a ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:207:0100. АДРЕСА_3 вздовж земельних ділянок позивача та відповідача розташований проїзд для транспорту. Цей проїзд є єдиним, по якому позивач міг під'їжджати до свого будинку зі сторони АДРЕСА_1 , на якій знаходиться його земельна ділянка, будинок та підсобні приміщення.
Відповідач в порушення статей 125 і 126 ЗК України під час війни в травні 2022 року самовільно захопив частину проїзду площею більше 100 м кв., а також частини АДРЕСА_1 площею 73 м кв. (3.8 м х 19,2 м) навпроти будинку 8, і побудував на них частину гаража, паркан і навіс та захаращив самовільно захоплену частину проїзду різним мотлохом. Загальна площа самовільно захоплених частини проїзду і частини АДРЕСА_1 становить майже 200 м кв.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн. У решті заявлених вимог відмовлено.
31 жовтня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі № 10- р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та домоволодінням, шляхом знесення (демонтажу) паркану, навісу, частини гаражу та прибирання майна відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.
Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Справа № 759/12277/24 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справ підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалені у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 759/12277/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко