19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/8353/21
провадження № 61-1600св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Сенс Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року в складі судді Катющенко В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа- Банк»), правонаступником якого у зв'язку із зміною найменування є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Русанюка З. З. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності.
Позов обґрунтовано тим, що 22 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» як кредитором та ОСОБА_1 як позичальником укладено договір кредиту № 028/25-81, згідно з яким кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання зі сплатою 13,50 % річних з кінцевим строком повернення до 21 лютого 2018 року.
Цього ж дня між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 0258/10-89, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту нерухоме майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки визначена у розмірі 580 750 грн.
Позивачка із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25 березня 2021 року дізналася, що державним реєстратором приватним нотаріусом Русанюком З. З. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 57500760 від 07 квітня 2021 року, відповідно якого право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване за АТ «Альфа-Банк», дата державної реєстрації 25 березня 2021 року, номер запису про право власності 41365483.
Підставами виникнення права власності зазначено: договір іпотеки № 028/15-89, серія та номер: 501, виданий 22.02.2008, видавник: Онищенко В. С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Позивачка вказала, що вона будь-яких вимог про усунення порушень ні від банку, ні від іншої особи не отримувала.
Зазначала, що реєстрація права власності за АТ «Альфа-Банк» на предмет іпотеки відбулась незаконно та з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, порушенням вимог статей 35-37 Закону України «Про іпотеку», оскільки їй не вручалася письмова вимога про усунення порушень основного зобов'язання, із нею не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а відтак вона не надавала згоду на відчуження спірної квартири. Фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Враховуючи викладене, позивачка просила суд визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Русанюка З. З. про державну реєстрацію права власності: 57500760 від 07 квітня 2021 року, на об'єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2330709680000; зареєстрованого за АТ «Альфа-Банк»; покласти на відповідача витрати, пов'язані з розглядом справи у суді.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 10 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Русанюка З. З. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57500760 від 07.04.2021 11:42:14, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого у зв'язку із зміною найменування є АТ «Сенс Банк».
Припинив право власності АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого у зв'язку із зміною найменування є АТ «Сенс Банк», на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Стягнув з Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого у зв'язку із зміною найменування є АТ «Сенс Банк», на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 362,00 грн.
У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Русанюка З. З. відмовив.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позивних вимог мотивовано тим, що між банком і позичальницею укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, і який є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Однак, банк не надав суду доказів того, що позивачка отримувала вимоги про усунення порушень, що свідчить про недотримання передбаченої договором та законом процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку із чим звернення стягнення на предмет іпотеки в цій справі було незаконним і відбулося із порушенням прав позивачки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса, суд указав, що спір про скасування рішення (запису) щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Таким чином, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивачка визначила відповідачем.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ «Сенс Банк» подало апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» залишив без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року залишив без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд указав, що місцевий суд вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
У січні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18), постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 359/4435/19 (провадження № 61-527св21), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19 (провадження № 61-9991св20), від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц (провадження № 61-901св17).
Заявник указує на те, що банк направляв боржниці повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору, які повернулися банку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Тобто іпотекодержатель вжив усіх заходів для повідомлення боржниці про існування заборгованості та звернення стягнення на іпотечне майно. Крім того, у цій справі не підлягають застосуванню положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки іпотечне майно є не єдиним майном позивачки.
Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2024 року цю справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_2 , судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із суду першої інстанції.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду О. Грицик від 04 жовтня 2024 року у зв'язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл, зокрема цієї справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М., Карпенко С. О.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 22 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Ууксоцбанк» як кредитором та ОСОБА_1 як позичальником укладено договір кредиту № 028/25-81, згідно з яким кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 80 500 доларів США зі сплатою 13,50 % річних, з кінцевим строком повернення до 21 лютого 2018 року.
З метою забезпечення належного виконання вимог договору кредиту 22 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений Іпотечний договір № 028/15-89, посвідчений Онищенко В. С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 501, предметом якого є двокімнатна квартиру АДРЕСА_3 , що є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 29 квітня 2004 року Ковбасинською С. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 26881, право власності на яку зареєстроване 07 травня 2004 року за іпотекодавцем, згідно з реєстраційним написом на цьому договорі купівлі-продажу в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» у реєстрову книгу за реєстровим № 32857.
У зв'язку з посвідченням іпотечного договору накладено заборону відчуження на вказану в договорі квартиру до повернення суми кредиту в повному обсязі та припинення дії іпотечного договору.
Відповідно до пункту 4.5 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: підпункт 4.5.11. - на підставі рішення суду, або підпункт 4.5.12. - на підставі виконавчого напису нотаріуса, або підпункт 4.5.13. - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або підпункт 4.5.14. - шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або підпункт 4.5.15. - шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 256671628 від 16 травня 2021 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З., 25 березня 2021 року о 16:58:02 здійснено державну реєстрацію права приватної власності номер запису про право власності: 41365483 на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 2330709680000, яким є квартира АДРЕСА_2 , за АТ «Альфа-Банк», підстава виникнення права власності: іпотечний договір № 028/15-89, серія та номер: 501, виданий 22 лютого 2008 року, видавник: Онищенко В. С. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57500760 від 07 квітня 2021 року 11:42:14, приватний нотаріус Русанюк З. З., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.
Позивачка, обґрунтовуючи підстави позову, вказувала на те, що вона не отримувала від кредитора вимогу про погашення кредитної заборгованості та/або повідомлення про намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідач (АТ «Альфа-Банк») був обізнаний про розгляд цього спору судом згідно із повідомленням про вручення поштового відправлення, яке ним отримано 11 червня 2021 року (а. с. 48). Правонаступником АТ «Альфа-Банк» у цій справі є АТ «Сенс Банк», яке також було обізнане про розгляд цього спору судом згідно із клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи від 17 січня 2023 року.
Ні відповідач АТ «Альфа-Банк», ні його правонаступник - АТ «Сенс Банк» не подали до суду першої інстанції відзиву на позов і не виклали свої заперечення проти позовних вимог. Зокрема, відповідач не надав доказів того, що позичальник отримувала від кредитора вимогу про погашення кредитної заборгованості та/або повідомлення про намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки.
Суд першої інстанції на підставі наданих учасниками справи доказів установив недотримання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки та порушення порядку державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем (банком).
До апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» додало повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору, які адресовані ОСОБА_1 та були повернуті банку без вручення адресату. АТ «Сенс Банк» не порушував перед апеляційним судом питання долучення до матеріалів справи нових поданих ним доказів та не наводив аргументів щодо неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частин першої-третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно з частинами першою та другою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначено, що: «закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону».
З матеріалів справи відомо, за умовами іпотечного договору від 22 лютого 2008 року № 028/15-89 передбачені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема пунктом 4.5.13. визначено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань здійснюється в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Отже, іпотечний договір від 22 лютого 2008 року № 028/15-89 містить застереження, яке надавало банку право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Пунктом 57 Порядку «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) встановлено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Згідно із пунктом 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі наявних в матеріалах справи доказів наданих позивачем та за відсутності будь-яких заперечень відповідача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виснував про не доведеність у цій справі дотримання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно за банком, оскільки банк не надав суду доказів отримання позичальницею повідомлення про намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки.
З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Верховний Суд у цій справі ураховує, що позивачка вказувала на те, що не отримувала від кредитора вимогу про погашення кредитної заборгованості та/або повідомлення про намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідач (АТ «Альфа-Банк») та його правонаступник АТ «Сенс Банк» були обізнані про розгляд цього спору судом.
Водночас суди встановили, що ні відповідач АТ «Альфа-Банк», ні його правонаступник - АТ «Сенс Банк» не подали до суду першої інстанції відзиву на позов і не виклали свої заперечення проти позовних вимог. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що позичальниця отримувала від кредитора вимогу про погашення кредитної заборгованості та/або повідомлення про намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки.
До апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» додало повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору, які адресовані ОСОБА_1 та були повернуті банку без вручення адресату.
Разом із тим, АТ «Сенс Банк» не порушувало перед апеляційним судом питання долучення до матеріалів справи нових поданих ним доказів та не наводив будь-яких аргументів щодо неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи містяться докази того, що банк направляв боржниці повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору, які повернулися банку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Такі докази не могли бути враховані місцевим судом, оскільки не були надані відповідачем до суду першої інстанції. Відповідач згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства розпорядився своїми правами і обов'язками на власний розсуд та не надав суду доказів на підтвердження законності процедури звернення стягнення на іпотечне майно, що є його процесуальним обов'язком. Такі докази не могли бути враховані й апеляційним судом, оскільки питання долучення до матеріалів справи нових доказів та обґрунтування неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції відповідач не надав.
Інші доводи касаційної скарги, зокрема про те, що у цій справі не підлягають застосуванню положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки іпотечне майно не є єдиним майном позивачки, також не містять підстав для скасування оскаржених судових рішень, так як суди не застосовували у цій справі положення зазначеного закону, а навпаки дійшли висновку про незастосовність норм цього Закону до спірних правовідносин у цій справі.
Щодо доводів про неврахування висновків Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18), Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц (провадження № 61-901св17), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19 (провадження № 61-9991св20), від 14 квітня 2021 року у справі № 359/4435/19 (провадження № 61-527св21), колегія суддів враховує таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Ратіо інвест» та ТОВ «Каунт-про» про визнання договорів недійсними та витребування майна. У цій справі Велика Палата Верховного Суду погодилася з позицією судів попередніх інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов'язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків. Водночас у справі, яка переглядається, позивачка звернулася до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, тобто правовідносини у цій справі, та у справі, яка переглядається не є подібними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18) розглядався спір за позовом про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна. У цій справі Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відмова боржника від отримання письмової вимоги іпотекодавця про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, засвідчена працівником кур'єрської служби, свідчить про належне повідомлення боржника і дотримання вимог пункту 46 Порядку № 868. Разом із тим, у справі, яка переглядається, суду першої інстанції не надано будь-яких доказів про надсилання іпотекодержателю вимоги про погашення кредитної заборгованості та/або повідомлення про намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки.
У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц (провадження № 61-901св17) суд касаційної інстанції погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено своїх позовних вимог, а ТОВ «ФК «Народна позика» вжито всіх заходів для повідомлення боржника належним чином про заборгованість.
У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19 (провадження № 61-9991св20) суд касаційної інстанції погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що під час реалізації іпотекодержателем свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки не було дотримано вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 359/4435/19 (провадження № 61-527св21) зазначено, що при вирішенні спору з приводу правомірності вчинення виконавчого напису іпотекодержатель має довести, що він направив на адресу іпотекодавця, зазначену у договорі іпотеки, вимогу про усунення порушень, а іпотекодавець вправі посилатись й доводити, що він не мав можливості одержати належним чином направлену іпотекодавцем вимогу (повідомлення). У цій справі апеляційний суді встановив, що ПАТ «Укрсоцбанк» 23 травня 2018 року направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення, що підтверджено реєстром відправлень, на якому міститься відмітка відділення зв'язку, а також квитанцією про відправлення. Виконавчий напис нотаріусом було вчинено 23 липня 2018 року, після спливу тридцятиденного строку з моменту надіслання іпотекодержателем повідомлення.
Таким чином, у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, викладено висновки у справах, в яких правовідносини є відмінними від правовідносин у справі, яка переглядається, а тому посилання на висновки, викладені у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного суду, є нерелевантними.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини друга статті 410 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська