17 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 752/23272/23
Провадження № 61-13177ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця), інтереси якої представляє адвокат Таранов Станіслав Ігорович (далі - адвокат),
на рішення Голосіївського районного суду від 19 травня 2025 року, додаткове рішення цього суду від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року
у справі за позовом скаржниці до ОСОБА_2 (далі - брат скаржниці) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням,
та за позовом брата скаржниці до неї за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення та
1. У листопаді 2023 року скаржниця звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати її брата таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 (далі - квартира).
2. У грудні 2023 року брат скаржниці звернувся до суду із самостійним позовом, у якому просив усунути йому перешкоди у користуванні в квартирі кімнатою розміром 12,4 кв. м шляхом вселення його до цієї кімнати.
3. 15 квітня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва постановив ухвалу, згідно з якою об'єднав справи за позовами скаржниці та її брата в одне провадження, присвоїв об'єднаній справі № 752/23272/23.
4. 19 травня 2025 року суд першої інстанції ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні обох позовів. Мотивував так:
- згідно з витягом з реєстру територіальної громади м. Києва на момент розгляду справи у квартирі зареєстровані сторони, треті особи та двоє малолітніх дітей: донька ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька брата скаржниці - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- згідно з актом-довідкою № 54 від 8 листопада 2023 року, підписаним двома сусідами з квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 у будинку, де розташована квартира, брат скаржниці з його донькою не проживають у квартирі з березня 2017 року;
- 4 жовтня 2007 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив рішення в іншій справі, згідно з яким встановив порядок користування квартирою: виділив у користування скаржниці з двома дітьми кімнату розміром 17,3 кв. м, двом братам скаржниці (один із них - ОСОБА_2 ) - кімнату розміром 12,4 кв. м, їхньому батькові - кімнату розміром 12,4 кв. м;
- у серпні 2023 року брат скаржниці виявив намір приватизувати виділену йому кімнату, однак зазначив, що не відкрив особовий рахунок на виділену йому з іншим братом (ОСОБА_11) кімнату з вини останнього;
- свідок ОСОБА_8 пояснив, що брат скаржниці не проживає в квартирі з початку війни; востаннє його там бачив у 2024 році; свідком сварок брата скаржниці з нею не був; остання не чинить перешкод її брату у проживанні в квартирі;
- свідок ОСОБА_9 пояснила, що брат скаржниці не проживає у квартирі сім років; про причини непроживання не знає, але до 2024 року брат скаржниці навідувався у квартиру (на початку 2024 року бачила його на балконі, він курив); сварок брата зі скаржницею не бачила; про порядок користування квартирою не знає;
- свідок ОСОБА_10 зазначив, що знає усю родину; коли брат скаржниці привів до квартири його дружину, почалися скандали; він періодично проживав у квартирі, однак його кімната зайнята чужими речами;
- брат скаржниці певний час не проживав у квартирі, бо інший їхній брат - ОСОБА_11 - хворів на туберкульоз. Скаржниця наявність цієї хвороби не заперечувала. Ще однією причиною того, що брат скаржниці не проживає у квартирі, є те, що у ній живе чоловік племінниці скаржниці - ОСОБА_12 . Він неодноразово притягувався до кримінальної й адміністративної відповідальності, зокрема, за вживання наркотичних засобів і керування автомобілем в нетверезому стані. Скаржниця це не заперечувала. З огляду на все це обґрунтованими є твердження брата скаржниці про його відсутність із донькою у квартирі з поважних причин;
- брат скаржниці не надав доказів порушення його прав після ухвалення судом першої інстанції рішення від 4 жовтня 2007 року в іншій справі про визначення порядку користування квартирою. У судовому засіданні не заперечував, що має ключі від квартири та вільний доступ до неї;
- рішення суду про визначення порядку користування квартирою брат не реалізував, окремий договір найму на займану ним кімнату не уклав, тобто квартира не поділена на окремі житлові одиниці. Тому вселити брата скаржниці у кімнату, яка не є відокремленою від квартири, за законом неможливо.
5. 12 червня 2025 року суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення, згідно з яким задовольнив заяву брата скаржниці про стягнення 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував так:
- брат скаржниці надав договір про надання правничої допомоги № 14/23 від 5 грудня 2023 року, довідку з розрахунком, квитанцію до прибуткового ордера № 44 від 8 грудня 2023 року на 11 000,00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера № 43 від 5 грудня 2023 року на 1 000,00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера № 33 від 23 жовтня 2024 року на 2 000,00 грн, виписку за рахунком Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на 5 000,00 грн;
- врахувавши докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність і розумність судових витрат, їхню реальність, слід стягнути такі витрати у заявленому братом скаржниці розмірі.
6. 30 вересня 2025 року Київський апеляційний суд за апеляційною скаргою скаржниці прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення та додаткове рішення суду першої інстанції. Мотивував аналогічно до них.
7. 23 жовтня 2025 року адвокат в інтересах скаржниці сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 32261/0/220-25 від 23 жовтня 2025 року), в якій просив: скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову скаржниці, додаткове рішення цього суду та постанову апеляційного суду; залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову брата скаржниці; ухвалити нове судове рішення про задоволення позову скаржниці та про відмову в задоволенні заяви її брата про стягнення витрат на правничу допомогу.
8. Верховний Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
8.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
8.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: (а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; (б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; (в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; (г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
8.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
8.4. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).
8.5. Предметами позовів було визнання особою такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та вселення у кімнату. З огляду на цей предмет, складність справи, встановлені судами першої й апеляційної інстанцій обставини, справа є незначної складності. Тому Верховний Суд визнає її малозначною.
8.6. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усувають недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо повноти останнього. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення, містити висновки про права й обов'язки осіб, які не брали участі у справі, вирішувати вимоги, які суд не розглядав у судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове до нього рішення втрачає силу. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною основного рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
8.7. Скаржниця не обґрунтувала ні те, що її касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, ні те, що вона позбавлена можливості спростувати під час розгляду якоїсь іншої справи обставини, встановлені в оскаржених судових рішеннях у справі № 752/23272/23, ні те, що остання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для самої скаржниці. Інакше кажучи, відсутнє обґрунтування випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
9. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
9.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
9.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
9.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
9.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує правомірну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
9.5. Скаржниця отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мала можливість навести аргументи та докази на користь її доводів. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною.
9.6. Оскаржені судові рішення за загальним правилом у касаційному порядку переглянути не можна. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За наведених умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність права скаржниці на доступ до суду.
9.7. Оскільки колегія суддів відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаржниці, то її клопотання про зупинення виконання додаткового рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року не розглядає.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду від 19 травня 2025 року, додаткове рішення цього суду від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, і за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко