19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 357/14848/23
провадження № 61-6248 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Сумбуд»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Сумбуд» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Желепи О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Сумбуд» (далі АТ - «Сумбуд», товариство) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року у справі № 591/8868/21 його позовну заяву задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення наглядової ради
АТ «Сумбуд», оформлене протоколом від 09 листопада 2021 року № 27, у частині звільнення його з посади голови правління АТ «Сумбуд», визнано незаконним
та скасовано наказ АТ «Сумбуд» від 09 листопада 2021 року № 134-к
«Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено його на посаді голови правління
АТ «Сумбуд» із 09 листопада 2021 року. Стягнуто з АТ «Сумбуд» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 листопада 2021 року
по 11 жовтня 2022 року у розмірі 525 975,58 грн та судовий збір у сумі 2 724,00 грн. Допущено негайне виконання рішення в межах поновлення на роботі та стягнення суми платежу за 1 місяць. Стягнуто з АТ «Сумбуд» на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн.
31 липня 2023 року на підставі виконавчого листа Зарічного районного суду м. Суми від 21 липня 2023 року № 591/8868/21 головним державним виконавцем Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лешановою І. М. (далі - державний виконавець) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо його поновлення на посаді голови правління АТ «Сумбуд».
Станом на 13 листопада 2023 року вищевказане судове рішення у справі
№ 591/8868/21 у частині негайного поновлення його на посаді голови правління
АТ «Сумбуд» не виконано, відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового рішення тривало.
Позивач зазначав, що у разі затримки роботодавцем виконання судового рішення
про поновлення його на роботі наявні правові підстави для виплати йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Вказане питання врегульовано положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Указував, що для розрахунку середньої заробітної плати необхідно брати його заробітну плату за лютий та березень 2021 року, оскільки в ці місяці він працював повний місяць, без лікарняних та відпусток. У лютому 2021 року (20 робочих днів) його заробітна плата становила 43 486,25 грн, а у березні 2021 року (22 робочі дні) - 43 486,25 грн. Тому його середньоденна заробітна плата становила 2 070,77 грн
(43 486,25 грн + 43 486,25 грн) / 42 робочі дні).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року у справі
№ 591/8868/21 його було поновлено на посаді голови правління АТ «Сумбуд»
з 09 листопада 2021 року, а середній заробіток за час вимушеного прогулу стягнуто за період із 10 листопада 2021 року по 11 жовтня 2022 року. Отже, просив стягнути з роботодавця на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і у зв'язку з невиконанням судового рішення за період із 12 жовтня 2022 року
по 13 листопада 2023 року у розмірі 588 098,68 грн (284 дні х 2 070,77 грн).
Крім того, невиконання судового рішення про поновлення його на роботі призвело до моральних страждань, роботодавець завдав йому моральну шкоду, яку він оцінив у 200 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ «Сумбуд»
на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення
з 12 жовтня 2022 року по 13 листопада 2023 року у розмірі 588 098,68 грн, а також моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.
У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій, посилаючись на помилкове зазначення у рішенні Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року у справі № 591/8868/21 дати, до якої здійснено стягнення середнього заробітку, просив викласти в іншій редакції позовну вимогу
про стягнення середнього заробітку, зокрема, стягнути з АТ «Сумбуд» на його користь зазначені вище грошові суми з 05 листопада 2022 року по день ухвалення судового рішення у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Сумбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року
у справі № 591/8868/21 про поновлення на роботі за період із 05 листопада
2022 року по 12 вересня 2024 року у розмірі 998 111,14 грн, із відповідним відрахуванням до Пенсійного фонду України та інших спеціальних фондів, а також до Державного бюджету України.
Стягнуто з АТ «Сумбуд» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12 246,14 грн.
Стягнуто з АТ «Сумбуд» у дохід держави судовий збір у розмірі 9 981,11 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботодавець не виконав рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а тому наявні правові підстави для стягнення з товариства на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення (стаття 236 КЗпП України). При цьому рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року у справі
№ 591/8868/21 у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягало негайному виконанню, однак не було виконано.
АТ «Сумбуд» не довело фактичного допуску працівника до роботи й виконання
ним трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких позивач може
їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Видача роботодавцем наказу про формальне поновлення працівника на роботі,
без вчинення всіх дій, які включають у себе належне виконання рішення суду
(без фактичного забезпечення поновленому працівнику доступу до належної посади, яка визначена в рішенні суду та відповідає законодавству про працю)
не може вважатися виконанням судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
При цьому предметом спору у справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а не відсторонення працівника від роботи чи припинення дії контракту.
Розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, зокрема, за період із 05 листопада 2022 року по 12 вересня 2024 року (482 робочі дні), визначено судом з урахуванням статті 27 Закону України «Про оплату праці», положень Порядку, заробітної плати позивача за лютий та березень 2021 року
і він склав 998 111,14 грн.
Разом із цим, ОСОБА_1 не довів, що вищевказані дії роботодавця завдали йому моральної шкоди, а тому районний суд відмовив у задоволенні його позову
у цій частині.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача
на користь позивача 12 246,14,00 грн витрат на правничу допомогу. Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності
та співмірності таких витрат, відповідач проти зазначеного розміру не заперечив.
Розподіл судового збору здійснено з урахуванням статті 141 ЦПК України
та часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Районний суд застосував відповідні норми Конституції України, КЗпП України,
ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження», урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Сумбуд» залишено без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року залишено без змін
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив правильні висновки по суті спору, так як наявні правові підстави для стягнення
з АТ «Сумбуд» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року
у справі № 591/8868/21 про поновлення позивача на роботі.
Вказане судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягало негайному виконанню, однак не було виконано.
Районним судом надано вірну оцінку матеріалам виконавчого провадження
щодо примусового виконання виконавчого листа Зарічного районного суду м. Суми від 21 липня 2023 року, виданого на виконання рішення суду у спарві № 591/8868/21 про поновлення позивача на посаді голови правління АТ «Сумбуд» з 09 листопада 2021 року, й обґрунтовано встановлено, що фактично рішення суду не виконано.
Суд першої інстанції вірно визначив розмір середнього заробітку за невиконання судового рішення, який слід стягнути з роботодавця на користь працівника.
При цьому порушення відповідачем трудових прав позивача є триваючим, момент його закінчення настає з моменту виконання роботодавцем судового рішення
про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, а тому позивач
не пропустив строк звернення до суду з позовом.
Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та інших процесуальних заяв, поданих сторонами, їх надходження до Верховного Суду
У травні 2025 року АТ «Сумбуд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року відкрито касаційне провадження
у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання
АТ «Сумбуд» про зупинення виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
Подальші процесуальні дії щодо руху касаційної скарги
1. 28 травня 2025 року АТ «Сумбуд» в особі представника - ОСОБА_2, який надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних
осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), сформований
01 листопада 2023 року в системі «Електронний суд», що є керівником товариства, повторно звернулося до Верховного Суду із клопотанням про зупинення виконання судового рішення.
2. 29 травня 2025 року АТ «Сумбуд» в особі іншого представника - ОСОБА_1., який надав витяг з ЄДР від 28 травня 2025 року, а також витяг з ЄДР, сформований 29 травня 2025 року в системі «Електронний суд», що є керівником товариства, звернулося до Верховного Суду із двома аналогічними клопотаннями про відмову від касаційної скарги, яку подано іншим представником товариства -
ОСОБА_2.
3. 29 травня 2025 року АТ «Сумбуд» в особі іншого представника - ОСОБА_1., який надав витяг з ЄДР, сформований 29 травня 2025 року в системі «Електронний суд», що є керівником товариства, звернулося до Верховного Суду із заявою
про відмову від клопотання про зупинення виконання судового рішення, яке подано іншим представником АТ «Сумбуд» - ОСОБА_2.
4. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2025 року залишено без руху клопотання: про зупинення виконання судового рішення, подане представником АТ «Сумбуд» -ОСОБА_2.; про відмову від касаційної скарги, подане представником
АТ «Сумбуд» - ОСОБА_1.; про відмову від клопотання про зупинення виконання судового рішення, подане представником АТ «Сумбуд» - ОСОБА_1. Надано представникам АТ «Сумбуд»: ОСОБА_2. і ОСОБА_1., строк для усунення недоліків поданих процесуальних звернень, заявників попереджено про наслідки невиконання ухвали.
Колегія суддів виходила з того, що представниками АТ «Сумбуд» подано
до Верховного Суду взаємосуперечливі процесуальні документи щодо керівника товариства, а тому розглянути жодне із наведених вище процесуальних звернень
є неможливим.
5. На виконання зазначеної ухвали суду АТ «Сумбуд» в особі представника -
ОСОБА_2, 02 червня 2025 року звернулося до Верховного Суду
із клопотанням, в якому просило надалі здійснювати касаційне провадження
у справі. До клопотання додано: витяг з ЄДР, сформований 01 листопада 2023 року в системі «Електронний суд», що ОСОБА_2 є керівником товариства; копію нотаріально засвідченого протоколу від 29 травня 2025 року № 9 засідання Наглядової ради АТ «Сумбуд», з якого вбачається, що з 29 травня 2025 року відсторонено від виконання повноважень керівника виконавчого органу
АТ «Сумбуд» - ОСОБА_1.; копію виписки з ЄДР щодо АТ «Сумбуд» від 30 травня
2025 року, відповідно до якої: керівник товариства - ОСОБА_2, представники: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2
6. 04 червня 2025 року АТ «Сумбуд» в особі представника - ОСОБА_2 , який надав витяг з ЄДР, сформований 01 листопада 2023 року в системі «Електронний суд», що є керівником товариства, звернулося до Верховного Суду із клопотанням, до якого додано певні докази, у тому числі: копію виписки з ЄДР від 04 червня
2025 року, відповідно до якої керівником товариства є ОСОБА_2 , представники: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ; копію нотаріально засвідченої заяви від 04 червня 2025 року
у справі № 357/14848/23, в якій просило: розглянути клопотання про зупинення виконання судових рішень у справі № 357/14848/23; залишити без розгляду клопотання про відмову від касаційної скарги, подане від імені АТ «Самбуд» ОСОБА_1.; залишити без розгляду заяву про відмову від клопотання
про зупинення виконання судових рішень, подане від імені АТ «Самбуд»
ОСОБА_1.
7. Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2025 року клопотання АТ «Сумбуд», подане представником - ОСОБА_2., про зупинення виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року
та постанови Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року задоволено. Зупинено виконання рішення районного суду та постанови апеляційного суду
до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
8. У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
9. Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
10. Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 22 вересня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві: Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.
11. 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 , як представником АТ «Сумбуд», у черговий раз подав до Верховного Суду два клопотання про відмову від касаційної скарги,
яку подано іншим представником товариства. До клопотань додано витяг з ЄДР, сформований 29 травня 2025 року в системі «Електронний суд», відповідно до якого ОСОБА_5 є керівником товариства.
12. 25 вересня 2025 року АТ «Сумбуд» в особі представника ОСОБА_2 подало
до Верховного Суду заяву, в якій вказано про те, що ОСОБА_1 з 29 травня
2025 року відсторонено від виконання повноважень керівника виконавчого органу товариства, його звільнено з посади керівника виконавчого органу товариства
з 30 травня 2025 року, а представником АТ «Сумбуд» з 31 травня 2025 року
є ОСОБА_2, який є керівником товариства відповідно до витягу з ЄДР, сформованого 01 листопада 2023 року в системі «Електронний суд». Крім того,
до заяви додано: копію наказу Міністерства юстиції України про задоволення скарги ОСОБА_1 ; копію висновку центральної колегії Міністерства юстиції України
з розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції
від 15 вересня 2025 року; копію нотаріально засвідченого протоколу № 9 засідання Наглядової ради АТ «Сумбуд» від 29 травня 2025 року; копію нотаріально засвідченого протоколу № 10 засідання Наглядової ради АТ «Сумбуд» від 05 червня 2025 року.
При цьому наголошено, що ОСОБА_1 є позивачем у даній справі як фізична особа, яка звернулася до суду за захистом своїх трудових прав, а не як представник товариства. У спірних правовідносинах позивач не може виступати як представник товариства.
13. 23 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшла заява представника
АТ «Сумбуд» - адвоката Василика В. В., про відмову від касаційної скарги, поданої іншим представником товариства. У заяві також вказано про те, що всі довіреності, видані на ім'я представника ОСОБА_2 , відкликані.
Разом із цим, до вказаної заяви не додано доказів, на підтвердження наведеної у ній інформації, повноваження адвоката підтверджено ордером, з якого вбачається,
що адвокат надає правничу допомогу АТ «Сумбуд» на підставі договору про надання правової допомоги від 29 вересня 2025 року. Який саме представник товариства уклав цей договір із адвокат з'ясувати неможливо.
14. 28 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшла заява представника
АТ «Сумбуд» - ОСОБА_2, в якій, разом із іншим, вказано про те,
що представниками товариства є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
До заяви додано: витяг з ЄДР, сформований 01 листопада 2023 року в системі «Електронний суд», відповідно до якого керівником товариства є ОСОБА_2 ; витяг з ЄДР від 02 жовтня 2025 року, відповідно до якого керівником товариства
є ОСОБА_1 , представниками: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 .
15. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 листопада 2025 року у зв'язку з відставкою судді
Гулька Б. І.на підставі службової записки судді Луспеника Д. Д. від 11 листопада 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ «Сумбуд» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті спору, не врахували всі обставини справи,
не надали правову оцінку наявним у справі доказам, не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.
Суди попередніх інстанцій невірно застосували до спірних правовідносин
статтю 236 КЗпП України, якою регламентовано питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника.
Обов'язок роботодавця поновити позивача на роботі залежить від організаційної структури товариства. Щоб застосувати статтю 236 КЗпП України суду слід встановити: чи мала місце затримка виконання судового рішення і у разі такої, встановити її період та перевірити розрахунок належних до стягнення грошових сум. На час ухвалення рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада
2022 року у справі № 591/8868/21 про поновлення позивача на роботі у відповідача відбулися організаційні зміни в структурі підприємства, які унеможливлювали виконання вказаного судового рішення. Роботодавець не мав можливості допустити позивача до виконання трудових обов'язків, останнього було відсторонено від виконання трудових обов'язків, а тому стаття 236 КЗпП України
не застосовується до спірних правовідносин.
Крім того, судами попередніх інстанцій не застосовано пункт 8 частини першої
статті 36 КЗпП України, відповідно до якого трудовий договір припиняється у зв'язку
з підставами, передбаченими трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.
Трудові відносини між ОСОБА_1 , як головою правління АТ «Сумбуд»,
та товариством розпочалися у квітні 2020 року і повинні були тривати до квітня
2023 року. Такі трудові відносини не можуть тривати поза їхнім строком. З 24 квітня 2023 року трудові відносини між ними припинені у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору. Стягнення середнього заробітку поза вказаним строком
є незаконним.
Суди не застосували статтю 233 КЗпП України, якою визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
У цій справі судами стягнуто з АТ «Сумбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми
від 04 листопада 2022 року у справі № 591/8868/21 про поновлення на роботі
за період із 05 листопада 2022 року по 12 вересня 2024 року. Позивач звернувся
до суду з позовом у цій справі у листопаді 2023 року, хоча строк на звернення
до суду закінчився 30 вересня 2023 року.
При цьому суди вийшли за межі позовних вимог, так як позивач просив суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а суд стягнув на його користь
з роботодавця середній заробіток за невиконання судового рішення про поновлення його не роботі. Вказані суми не входять до структури заробітної плати, вони невірно обчислені судами. Стягнення цих сум негативно вплине на господарську діяльність товариства.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов, крім процесуальних звернень, про що у постанові вже зазначено раніше.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 квітня 2020 року на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 24 квітня 2020 року між АТ «Сумбуд», в особі голови наглядової ради ОСОБА_3.,
і ОСОБА_1 було укладено контракт про призначення останнього на посаду керівника (голови правління) виконавчого органу АТ «Сумбуд».
Пунктом 6.1 указаного контракту визначено, що дія трудового договору починається з 24 квітня 2020 року та закінчується 24 квітня 2023 року
(а. с. 56-59, т. 1).
Згідно з рішенням наглядової ради АТ «Сумбуд», оформленого протоколом
від 04 червня 2021 року № 11, ОСОБА_1 відсторонено від виконання
обов'язків голови правління АТ «Сумбуд» з моменту прийняття рішення
(а. с. 77-78, т. 1; а. с. 137, т. 2).
Рішенням наглядової ради АТ «Сумбуд» від 09 листопада 2021 року, оформленим протоколом № 27, ОСОБА_1 звільнено з посади голови правління АТ «Сумбуд» за порушення законодавства про виплату заробітної плати згідно з підпунктом «в» пункту 5.3 контракту та за порушення вимог статуту підприємства в частині зловживання службовим становищем, що призвело до фінансових збитків
АТ «Сумбуд». Днем звільнення вважався перший день виходу на роботу.
На підставі рішення засідання наглядової ради АТ «Сумбуд» наказом товариства
від 09 листопада 2021 року № 134-к ОСОБА_1 , голову правління АТ «Сумбуд», звільнено з роботи 09 листопада 2021 року на підставі пункту 1
частини першої статті 41 КЗпП України та пункту 5.3 контракту.
Відповідно до протоколу № 2 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Сумбуд» від 12 грудня 2021 року (а. с. 22-33, 141-142, т. 2) прийнято рішення про утворення одноосібного виконавчого органу директора та дострокове припинення повноважень колегіального виконавчого органу правління у складі: голови правління ОСОБА_1. та членів правління. Директором товариства визначено ОСОБА_2, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 34, т. 2).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року у справі
№ 591/8868/21 позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Сумбуд» про скасування рішення, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення наглядової ради АТ «Сумбуд», оформлене протоколом
від 09 листопада 2021 року № 27, у частині звільнення ОСОБА_1 із посади голови правління АТ «Сумбуд». Визнано незаконним і скасовано наказ АТ «Сумбуд»
від 09 листопада 2021 року № 134-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 посаді голови правління АТ «Сумбуд» із 09 листопада 2021 року. Стягнуто з АТ «Сумбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 листопада 2021 року по 11 жовтня 2022 року
у розмірі 525 975,58 грн та судовий збір у сумі 2 724,00 грн. Допущено негайне виконання рішення в межах поновлення на роботі та стягнення суми платежу
за 1 місяць.
08 листопада 2022 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 70272304 щодо примусового виконання виконавчого листа
№ 591/8868/21 про стягнення з АТ «Сумбуд» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 10 листопада 2021 року
по 11 жовтня 2022 року у розмірі 525 975,58 грн та судового збору у сумі 2 724, грн. Допущено негайне виконання рішення в межах поновлення на роботі та стягнення суми платежу за 1 місяць (а. с. 121, 122, т. 2).
09 листопада 2022 року АТ «Сумбуд» подало державному виконавцю заяву
про закриття виконавчого провадження у зв'язку з добровільним виконанням рішення суду, до якої додало копію протоколу Наглядової ради АТ «Сумбуд»
від 04 листопада 2022 року (а. с. 123, 124, т. 2).
10 листопада 2022 року державним виконавцем винесено постанову
про накладення штрафу на АТ «Сумбуд» у розмірі 5 100,00 грн, підставою
для накладення штрафу є невиконання боржником судового рішення (а. с. 122, т. 2).
16 листопада 2022 року постановою державного виконавця закінчено виконавче провадження № 70272304 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно з наказом
від 04 листопада 2022 року № 6-ОД ОСОБА_1 поновлено на посаді голови правління АТ «Сумбуд» (а. с. 125, т. 2).
Судами встановлено, що у матеріалах справи (а. с. 79, 80, т. 1) та в матеріалах виконавчого провадження (а. с. 13, 15, 16, 138, т. 2) міститься вищевказаний наказ АТ «Сумбуд» від 04 листопада 2022 року № 6-ОД, винесений на виконання судового рішення у справі № 591/8868/21, та протокол від 04 листопада 2022 року № 8, згідно з якими ОСОБА_1 поновлено на посаді голови правління АТ «Сумбуд»
на підставі рішення наглядової ради АТ «Сумбуд», оформленого протоколом
від 04 листопада 2022 року № 8, та наказу АТ «Сумбуд» від 04 листопада 2022 року № 6-ОД, починаючи з 09 листопада 2022 року.
Згідно з протоколом від 04 листопада 2022 року № 11 Наглядова рада АТ «Сумбуд» вирішила: поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Сумбуд»,
про прийняте рішення повідомити усіма доступним засобами зв'язку ОСОБА_1 та запропонувати йому приступити до виконання трудових обов'язків із 08 год 00 хв 07 листопада 2022 року, про виконання рішення суду прозвітувати Зарічний районний суд м. Суми.
04 листопада 2022 року наказом АТ «Сумбуд» № 5-ОД (а. с. 17, 18-21, 139-140, т. 2) введено в штатний розпис товариства посаду «Голови правління» з окладом згідно з штатним розкладом, який діяв на момент звільнення ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 8.1 статуту АТ «Сумбуд», затвердженого загальними зборами акціонерів АТ «Сумбуд» протокол від 24 квітня 2020 року № 1 (а. с. 37-65, т. 2), органами товариства є: загальні збори; наглядова рада; правління; ревізійна комісія.
Пунктом 8.4.1 статуту визначено, що виконавчий орган товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є колегіальним - правління товариства. Голова правління організовує та керує роботою правління, здійснює керівництво товариством і має такі повноваження: без доручення вчиняти дії від імені товариства, представляти інтереси товариства; керувати поточними справами товариства, пов'язаними з виробничою діяльністю товариства і забезпечувати виконання рішень зборів, наглядової ради та правління товариства; проводити переговори та вчиняти правочини (укладати договори, угоди та ін.) від імені товариства в межах, що визначені законодавством, цим статутом та наглядовою радою; розпоряджатися коштами та майном товариства в межах, визначених законодавством, рішеннями наглядової ради товариства та загальних зборів акціонерів товариства; керувати виробничою діяльністю структурних підрозділів товариства; видавати накази та розпорядження, які є обов'язковими для працівників товариства.
З урахуванням указаного, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент видачі вказаного вище наказу від 04 листопада 2022 року № 6-ОД про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Сумбуд» роботодавець був обізнаний про відсутність посади голови правління АТ «Сумбуд».
Тобто роботодавець поновив ОСОБА_1 на неіснуючій посаді.
21 грудня 2022 року ухвалою Зарічного районного суду м. Суми у справі
№ 591/6059/22, яка залишена без змін постановою Сумського апеляційного суду
від 07 березня 2023 року, скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною
та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження задоволено, визнано незаконною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 16 листопада 2022 року № 70272304 (а. с. 126-127, т. 2).
Крім того, вказаною ухвалою було встановлено, що 14 листопада 2022 року
АТ «Сумбуд» сплатило 5 100,00 грн штрафу за невиконання рішення суду,
що підтверджується платіжним дорученням № 1545, та сплатило 26 800,00 грн виконавчого збору згідно з платіжним дорученням № 1546, 313,10 грн виконавчих витрат згідно з платіжним дорученням № 1544, що також підтвердив у судовому засіданні представник товариства.
Постановою Сумського апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сумбуд» задоволено, скасовано рішення Зарічного районного суду м. Суми
від 04 листопада 2022 року та закрито провадження у справі, роз'яснено
ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сингаївського С. С., задоволено частково, постанову Сумського апеляційного суду від 19 січня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-2196св23).
31 липня 2023 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження
№ НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа Зарічного районного суду м. Суми від 21 липня 2023 року № 591/8868/21 про поновлення
ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Сумбуд» з 09 листопада 2021 року, допущено негайне виконання рішення в межах поновлення на роботі.
Судами встановлено, що вказане виконавче провадження тривало на час розгляду справи (а. с. 128, т. 2).
Згідно з актом державного виконавця від 10 серпня 2023 року у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а. с. 12, 136, т. 2) під час примусового виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року у справі
№ 591/8868/21 державним виконавцем встановлено, що ОСОБА_1 згідно
з рішення наглядової ради від 04 листопада 2022 року № 11 за протоколом № 11 поновлено на посаді голови правління АТ «Сумбуд», про що видано наказ
від 04 листопада 2022 року № 5-ОД про введення до штатного розпису посади «Голови правління», з окладом згідно з штатним розписом, який діяв на момент звільнення з 09 листопада 2021 року, надано копію штатного розпису АТ «Сумбуд» від 01 січня 2023 року про розмір посадового окладу голови наглядової ради
у розмірі 8 500,00 грн.
Боржник указував, що ОСОБА_1 неодноразово повідомлявся про поновлення
на посаді та допуску до виконання обов'язків, проте останній до товариства
не з'являвся. У телефонній розмові з державним виконавцем ОСОБА_1. повідомив, що не може прибути до AT «Сумбуд», оскільки перебуває у місті Києві. Держаним виконавцем повідомлено йому про виконання рішення суду на 14 серпня 2023 року о 09 год 00 хв у приміщенні АТ «Сумбуд», на що останній погодився прибути в зазначений час та місце.
Згідно з актом державного виконавця від 14 серпня 2023 року у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а. с. 68, 147-148, т. 2) під час примусового виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року у справі
№ 591/8868/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління
АТ «Сумбуд» з 09 листопада 2021 року інших документів, що стосуються виконання вищевказаного рішення суду, не надано.
14 серпня 2023 року постановою державного виконавця накладено штраф
на АТ «Сумбуд» за невиконання рішення Зарічного районного суду м. Суми
від 04 листопада 2022 року у справі №591/8868/21 про поновлення ОСОБА_1
на посаді голови правління АТ «Сумбуд» з 09 листопада 2021 року
у розмірі 5 100,00 грн, а постановою від 28 серпня 2023 року -
у розмірі 10 200,00 грн (а. с. 72, 83, т. 2).
Указані штрафи сплачені боржником, що підтверджується копією платіжної інструкції від 12 березня 2024 року № 45224 та копією платіжної інструкції
від 12 березня 2024 року № 45226 (а. с. 87, 88, т. 2).
Згідно з актом державного виконавця від 24 серпня 2023 року у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а. с. 74-75, т. 2) під час примусового виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року у справі
№ 591/8868/21 державного виконавця не було допущено для виконання, з тих мотивів, що у АТ «Сумбуд» неробочий день.
Відповідно до довідки АТ «Сумбуд» від 24 серпня 2023 року № 18/098 (а. с. 76, т. 1) на підставі протоколу від 04 червня 2021 року № 11 ОСОБА_1 був відсторонений від виконання обов'язків голови правління АТ «Сумбуд» із 05 червня 2021 року, заробітна плата з цієї дати не нараховувалася і не виплачувалася, але в червні була нарахована щорічна відпустка за минулі періоди та з 29 червня 2021 року був відкритий лікарняний.
Згідно з актом державного виконавця від 28 серпня 2023 року у рамках указаного вище виконавчого провадження (а. с. 134-135, т. 1; а. с. 78-79, 150, т. 1) під час примусового виконання вищезазначеного судового рішення ОСОБА_1 не було допущено до виконання своїх обов'язків та боржником було надано новий наказ
від 28 серпня 2023 року № 6-ОД про повторне поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Сумбуд» з 09 листопада 2021 року. Державного виконавця
та ОСОБА_1 попросили покинути приміщення товариства.
30 серпня 2023 року державним виконавцем у зв'язку з невиконанням АТ «Сумбуд» вищевказаного судового рішення винесено подання про притягнення директора
АТ «Сумбуд» - ОСОБА_2 , до кримінальної відповідальності за статтею 382
КК України (невиконання судового рішення) та на підставі вказаного подання (звернення) Окружною прокуратурою м. Суми внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за номером № 42023202510000110 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (а. с. 132, 133, т. 1; а. с. 100, 101, т. 2).
05 вересня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника - АТ «Сумбуд», за невиконання вищевказаного рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року у справі № 591/8868/21
(а. с. 85-86, т. 2).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційні скарги АТ «Сумбуд» залишено без задоволення, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04листопада 2022 року залишено без змін.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 28 лютого 2024 року у справі
№ 591/8868/21 (а. с. 130-131, т. 1; а. с. 104-105, 151, т. 2) у задоволенні заяви
АТ «Сумбуд» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа
№ 591/8868/21, виданого 21 липня 2023 року Зарічним районним судом м. Суми
про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Сумбуд»
із 09 листопада 2021 року, відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2024 року, з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки від 02 червня 2025 року, касаційну скаргу
АТ «Сумбуд» залишено без задоволення, рішення Зарічного районного суду м. Суми
від 04 листопада 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 14 листопада 2023 залишено без змін. Поновлено виконання рішення районного суду в частині стягнення з АТ «Сумбуд» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі, що перевищує заробітну плату
за один місяць (провадження № 61-16633св23).
Вищезазначені обставини підтверджуються матеріалами справи (а. с. 5-9, 10, 11-12, 15, 31-33, 40-42, 56-59, 61-75, 95-101, т. 1; а. с.119-120, 128-135, т. 2), копією матеріалів виконавчого провадження (а. с. 2-109, т. 2) та визнаються сторонами у справі.
Судом установлено, що АТ «Сумбуд» не надало належних та достатніх доказів
на підтвердження виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи та виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до його незаконного звільнення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактично виконавчий лист Зарічного районного суду м. Суми від 21 липня 2023 року № 591/8868/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Сумбуд» з 09 листопада 2021 року
не виконано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ «Сумбуд» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується стягнення середнього заробітку за час затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Такі позовні вимоги позивачем уточнено у позовній заяві від 28 листопада 2023 року, заяві про уточнення позову від 09 липня 2024 року.
Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 236 КЗпП України
АТ «Сумбуд» посилається у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій
невірно застосували до спірних правовідносин статтю 236 КЗпП України,
так як роботодавець не мав можливості допустити позивача до виконання трудових обов'язків, останнього було відсторонено від виконання трудових обов'язків, а тому, на думку товариства, стаття 236 КЗпП України не застосовується до спірних правовідносин.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає
або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті
на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи
(стаття 5-1 КЗпП України).
Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення
про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).
Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі
за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі
без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), постанови Верховного Суду: від 29 вересня 2021 року у справі
№ 511/1284/19 (провадження № 61-6184св21), від 14 грудня 2022 року у справі
№ 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22), від 21 червня 2023 року у справі
№ 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) та інші).
Тобто законодавець передбачив обов'язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, статтею 18 ЦПК України. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника
на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде
це рішення суду оскаржуватися (див.: постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц).
Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи
і можливості виконання своїх обов'язків.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 16 лютого 2024 року у справі
№ 947/7076/22.
У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) вказано, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України
«Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов,
за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду,
до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду
про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення
на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави
для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати
як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов'язків і неприступленні до роботи також відсутня.
Аналогічного по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня
2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку
за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, законодавець виходив із того,
що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою
для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно
від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення
на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити:
1) чи мала місце затримка виконання такого рішення;
2) у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки,
який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення
про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення
на роботі;
3) та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(стаття 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81
ЦПК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, надав правову оцінку поданим сторонами доказам, матеріалам відповідного виконавчого провадження, правильно встановив фактичні обставини справи й зробив обґрунтовані висновки про те, що відповідач не виконав рішення суду про поновлення позивача на роботі, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку
за час невиконання рішення про поновлення його на роботі.
ОСОБА_1 був звільнений з посади голови правління АТ «Сумбуд» 09 листопада 2021 року (наказ № 134-к). Він не погодився із законністю свого звільнення, оскаржив наказ про своє звільнення у судовому порядку та був поновлений
на роботі, рішення суду про його поновлення належним чином не виконано.
Судами попередніх інстанцій надано правову оцінку, у тому числі, матеріалам відповідного виконавчого провадження, зокрема, про поновлення ОСОБА_1
на посаді голови правління АТ «Сумбуд» з 09 листопада 2021 року, і зроблено обґрунтовані висновки про те, що роботодавець фактично не виконав судове рішення про поновлення позивача на роботі, він поновив ОСОБА_1
на не існуючій посаді, що не може вважатися належним виконанням судового рішення про поновлення працівника на роботі.
Крім того, державним виконавцем накладалися на боржника - АТ «Сумбуд», штрафи за невиконання рішення суду, які боржник сплачував. За відповідним поданням державного виконавця про притягнення директора АТ «Сумбуд» - ОСОБА_2 ,
до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України (невиконання судового рішення) внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 42023202510000110).
Суди зробили вірні висновки про те, що АТ «Сумбуд» не довело факт виконання роботодавцем рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи та виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце
до його незаконного звільнення.
Тобто фактично виконавчий лист Зарічного районного суду м. Суми від 21 липня 2023 року № 591/8868/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Сумбуд» з 09 листопада 2021 року не виконано.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 236 КЗпП України, якою регламентовано питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення
на роботі працівника, безпідставні.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня
2025 року у справі № 761/44002/23 (провадження № 61-12304св24).
Щодо доводів касаційної скарги про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій статті 233 КЗпП України
У касаційній скарзі товариство посилається на те, що суди не застосували
статтю 233 КЗпП України, якою визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, так як позивач, на думку відповідача, звернувся до суду з позовом у цій справі з пропуском відповідного строку.
Статтею 233 КЗпП України врегульовано питання строків звернення до суду
за вирішенням трудових спорів
Відповідно до вказаної норми права працівник може звернутися із заявою
про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права,
крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення,
а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, -
у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції
в апеляційному порядку, надав оцінку доводам товариства про необхідність застосування статті 233 КЗпП України і вказав про їх помилковість, оскільки позивач звернувся до суду з позовом у листопаді 2023 року у зв'язку
з невиконанням відповідачем рішення Зарічного районного суду м. Суми
від 04 листопада 2022 року у справі № 591/8868/21. Зазначене судове рішення
не виконується з моменту його ухвалення, тобто з 04 листопада 2022 року. Судове рішення не виконано станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Отже, вказане порушення є триваючим, момент його закінчення настає з часу виконання відповідачем судового рішення.
Якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір із ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає
у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
Верховний Суд наголошує, що до моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають.
У зв'язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою
та не витікають із трудового договору, вони не можуть кваліфікуватися як плата
за виконану роботу (постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі
№ 461/1303/19 (провадження № 61-17899св20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі
№ 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) закріплено, що середній заробіток
за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку
і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними
в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат,
на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору
і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця
за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник
у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов'язаним
з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку
без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233
КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15 (провадження
№ 61-25545сво18) зазначено, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен
був дізнатися про порушення свого права.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався
або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах
про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження)
про звільнення.
Невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі є підставою
для застосування відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України.
У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається
з наступного дня після видачі роботодавцем зазначеного наказу незалежно
від тривалості затримки його видачі.
Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день поновлення його на роботі.
Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові
від 19 червня 2021 року в справі № 205/1543/23 (провадження № 61-2329св24).
У справі, яка переглядається, роботодавець не виконав рішення суду
про поновлення ОСОБА_1 на роботі, не допустив працівника до роботи
та виконання трудових обов'язків. Тобто фактично виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Сумбуд» не виконано.
Отже, доводи касаційної скарги про неправильне застосування статті 233
КЗпП України не є обґрунтованими.
Щодо посилань товариства на пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України
Відповідач посилається у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій
не застосовано пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, відповідно до якого трудовий договір припиняється у зв'язку з підставами, передбаченими трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.
Разом із цим, спірні правовідносини стосуються питання стягнення середнього заробітку за час затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника (стаття 236 КЗпП України), а не правових підстав припинення трудового договору з працівником (стаття 36 КЗпП України).
Зазначені доводи по суті є невизнанням рішення суду про поновлення позивача
на роботі й вони є позапроцесуальним втручанням у законність судового рішення.
Щодо інших доводів касаційної скарги
1. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди вийшли за межі позовних вимог, так як судами вірно вирішено спір, який стосується стягнення середнього заробітку за час затримку виконання (невиконання) судового рішення. На цьому наголошував ОСОБА_1 у позовній заяві, посилаючись на статтю 236
КЗпП України. Одночасне зазначення у тексті позовної заяви не лише про середній заробіток за час затримки виконання (невиконання) судового рішення, а й про середній заробіток за час вимушеного прогулу вказаного не спростовують. Позивач посилався у позові на статтю 236 КЗпП України і вказував, що його права порушено саме невиконанням судового рішення. Помилкове ототожнення середнього заробітку за час затримки виконання (невиконання) судового рішення із середнім заробітком за час вимушеного прогулу не змінюють правової природи спірних правовідносин. При цьому позивач уточнив позовні вимоги у липні 2024 року.
Суди попередніх інстанцій надали вірну правову оцінку предмету та підставам позову, правильно встановили фактичні обставини справи й застосували норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
2. Верховний Суд відхиляє доводи АТ «Сумбуд» про те, що судами невірно обчислено розмір середнього заробітку, який слід стягнути з роботодавця на користь працівника, так як вони є необґрунтованими. При цьому роботодавець у визначений процесуальним законом спосіб не спростував відповідні розрахунки, власних розрахунків суду не надав.
Розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення вірно визначено судами на підставі правової оцінки доказів, що підтверджують розмір заробітної плати позивача, з урахуванням відповідних норм КЗпП України,
Закону України «Про оплату праці» та положень Порядку № 100.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 серпня 2022 року у справі № 560/7496/20 (адміністративне провадження № К/9901/42336/21) дійшов висновку,
що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток
за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає
у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
3. При цьому безпідставними є посилання товариства про те, що у задоволенні позову необхідно було відмовити, так як стягнення відповідних сум негативно вплине на господарську діяльність товариства. Верховний Суд зазначає, що вказане не має правового значення при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються вказаними нормами права
та встановленими судами обставинами, вони зводяться до переоцінки доказів,
а тому відхиляються Верховним Судом. Відповідачем не надано суду належних
і допустимих доказів на підтвердження власних доводів.
Висновки, зроблені Верховним Судом
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вірно вважав, що наявні правові підстави для стягнення
з АТ «Сумбуд» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 листопада 2022 року
у справі № 591/8868/21 про поновлення його на роботі.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
При цьому Верховний Суд у цій справі не вирішує питання, хто із заявників процесуальних звернень до Верховного Суду є керівником АТ «Сумбуд». Предметом спору є вимога працівника про стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду про поновлення на роботі і лише цей працівник може відмовитися
від позову.
Щодо поновлення виконання судових рішень
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2025 року зупинено виконання рішення районного суду та постанови апеляційного суду до закінчення їх перегляду
в касаційному порядку.
Таким чином, необхідно поновити виконання рішення суду першої інстанції
та постанови суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові
рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416, 418, 436 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Сумбуд» залишити
без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 16 квітня 2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк