12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 752/11001/19
провадження № 61-11941св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Москаленко Валентина Іванівна, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 22 листопада 2022 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання права власності на квартиру, визнання дійсним заповіту
від 08 вересня 2017 року та визнання скасованим заповіту від 04 вересня
2012 року,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 вересня 2012 року ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу автономної Республіки Крим Чаровською О. В. за реєстровим № 1919 та зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 53327389, згідно з яким ОСОБА_3 заповіла позивачу належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. 06 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3
24 січня 2018 року позивачем, як спадкоємцем за заповітом у межах визначеного законом строку подано заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3
15 лютого 2019 року нотаріусом винесено постанову про відмову позивачу
у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину
за заповітом, у зв'язку з тим, що у позивача відсутні оригінали документів,
що підтверджують право власності спадкодавця на квартиру
АДРЕСА_1 , а також наявністю між спадкоємцями судового спору.
Вона не подала нотаріусу оригінали вказаних документів, у зв'язку з тим, що вони перебувають у відповідача ОСОБА_2 . Вважала, що відповідач навмисно
не надає оригінали документів нотаріусу, чим порушує її право на прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати
за нею право власності на квартиру
АДРЕСА_1 в порядку спадкування
за заповітом після смерті ОСОБА_3 .
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про визнання права власності на квартиру, визнання дійсним заповіту від 08 вересня 2017 року та визнання скасованим заповіту від 04 вересня 2012 року.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що 08 вересня 2017 року його рідна
сестра - ОСОБА_3 останнім заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Республіки Крим
Яценком А. М., тобто на тимчасово окупованій території, усе своє майно заповіла на його користь. ОСОБА_3 за станом свого здоров'я не могла посвідчити заповіт в іншому місці, оскільки перебувала на лікуванні.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після смерті останньої він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом. 21 травня 2018 року
він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на інше спадкове майно спадкодавця, а саме квартиру АДРЕСА_2 .
У 2018 році ОСОБА_1 вже зверталась до ОСОБА_2 з позовом про визнання недійсним заповіту, який ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі № 760/9789/18 визнано неподаним та повернуто їй.
Таким чином, вважав, що відповідно до вимог частини третьої статті 1254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповіт від 04 вересня 2012 року, складений на ім'я ОСОБА_1 , підлягає скасуванню, а заповіт
від 08 вересня 2017 року, складений на його ім'я, слід визнати дійсним.
З врахуванням викладеного та збільшених позовних вимог ОСОБА_2 просив суд:
- визнати дійсним заповіт ОСОБА_3 від 08 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу
Яценко А. М., реєстровий номер 1-616, виданий на ім'я ОСОБА_2 ;
- визнати скасованим попередній заповіт ОСОБА_3 від 04 вересня 2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 ;
- визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада
2022 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано скасованим попередній заповіт ОСОБА_3 від 04 вересня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Чаровською О. В., за реєстровим
номером 1919.
В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції керувався тим, що укладеним ОСОБА_3 заповітом від 08 вересня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Яценко А. М., спадкодавець зробила особисте розпорядження на випадок своєї смерті, виявила особисто свою волю, тому фактично скасувала заповіт від 04 вересня 2012 року. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заповіт на ім'я ОСОБА_2
є чинним, на підставі чого вимоги зустрічного позову підлягають частковому задоволенню.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року у частині мотивів вирішення первісного та зустрічного позовів змінено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зважаючи на те, що 08 вересня 2017 року ОСОБА_3 було складено новий заповіт, яким вона заповідала спірну квартиру ОСОБА_2 , однак цей заповіт був посвідчений нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Яценком А. М. на тимчасово окупованій території України, тому відповідно до положень статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказаний заповіт вважається недійсним. Водночас, враховуючи сам факт складення нового заповіту та його недійсність, у цьому випадку підлягає застосуванню частина перша статті 1254 ЦК України, відповідно до якої чинність попереднього заповіту не відновлюється.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні первісного позову необхідно відмовити, а вимоги зустрічного позову про визнання скасованим заповіту ОСОБА_3 від 04 вересня 2012 року на користь ОСОБА_1 задовольнити не у зв'язку з чинністю заповіту
від 08 вересня 2017 року на ім'я ОСОБА_2 , а у зв'язку з тим, що недійсність зазначеного заповіту не відновлює чинності заповіту від 04 вересня 2012 року на ім'я ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність будь-якого чинного та дійсного заповіту від імені ОСОБА_3 щодо спірної квартири
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Москаленко В. І., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, просить їх скасуватиу частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року поновлено строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 22 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду
від 11 травня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19, у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16.
Вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування
статті 1254 ЦК України у зв'язку з статтями 215, 392, 1217, 1223, 1298 ЦК України.
Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази.
В обґрунтування касаційної скарги заявник вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно визнали скасованим заповіт від 04 вересня 2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Чаровською О. В., застосувавши норму статті 1254 ЦК України, яка до правовідносин цього спору не підлягає застосуванню. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та застосовуючи норму частини четвертої статті 1254 ЦК України, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідно до цієї норми чинність попереднього заповіту не відновлюється, а тому попередній нікчемний заповіт підлягає скасуванню.
Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вказану норму матеріального права та безпідставно не врахували позицію Верховного Суду, викладену у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 01 березня 2021 у справі № 473/1878/19, де зазначено, що нікчемний заповіт не створює правових наслідків. У разі нікчемності другого заповіту йдеться не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту не може скасовувати попередній заповіт.
Вважає, що вона має право на спадкування на підставі заповіту від 04 вересня 2012 року, оскільки наступні нікчемні заповіти не можуть скасовувати цей заповіт, складений заповідачем на її користь.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Древко Н. В., подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначав, що на підставі заповіту від 08 вересня 2017 року
ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом
на іншу квартиру АДРЕСА_2 , тобто фактично частково прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 на інше майно спадкодавця.
Після відкриття спадкової справи ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини на підставі заповіту від 04 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Чаровською О. В. і згодом звернулася за отриманням свідоцтва про право на спадщину за цим заповітом. Проте приватний нотаріус Лазарєва Л. І. відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з ненаданням оригіналів правовстановлюючих документів та наявністю судового спору між спадкоємцями.
ОСОБА_1 визнає той факт, що спадкодавець ОСОБА_3 останні свої дні і в день складання заповіту знаходилася у реанімаційному відділенні лікарні і стан її здоров'я до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджено медичними документами, які є у справі. Тому суд і врахував факт того, що посвідчити свій заповіт ОСОБА_3 за станом здоров'я не могла в іншому місці, тобто на підконтрольній Україні території.
Цим заповітом вона зробила особисте розпорядження на випадок своєї смерті, виявила особисто свою дійсну волю та право на заповіт і таким чином скасувала попередні розпорядження.
Тому суд дійшов правильного висновку, що заповіт від 04 вересня 2012 року
є скасованим.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої
статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також уразі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги зтаких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 18 липня 1997 року, зареєстрованого у реєстрі за № 18-931, ОСОБА_4 продав належну йому на праві власності, а ОСОБА_3 придбала квартиру
АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Голосіївської районної державної адміністрації про реєстрацію місця проживання особи від 20 грудня 2017 року № 22764356 ОСОБА_3
з 12 серпня 1997 року була зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_3 .
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 20 грудня 2017 року № 22764746 зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 10 вересня 2017 року до 20 грудня 2017 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .
04 вересня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім'я ОСОБА_1 , що був посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу автономної Республіки Крим Чаровською О. В. за реєстровим № 1919 та зареєстрований у спадковому реєстрі за № 53327389. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру
АДРЕСА_1 .
Згідно з довіреністю від 04 червня 2014 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси в державних, громадських установах і організаціях незалежно від їх підпорядкування з питань пов'язаних з реєстрацією права власності, щодо належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , у тому числі передачі вказаної квартири в оренду, з правом отримання орендної плати,
а також у відповідних органах Пенсійного фонду України, в органах, відділеннях банків у м. Києві, з усіх питань, що стосуються одержання в будь-який спосіб встановлений законодавством України (внески, виплати, перекази, компенсації, тощо) без обмежень у сумі, підписувати договори, у разі необхідності вчинити всі необхідні дії щодо замовлення та отримання пенсійної картки.
08 вересня 2017 року ОСОБА_3 складено заповіт, посвідчений нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Яценко А. М., зареєстрований в реєстрі № 1-616, в якому вказано, що все майно, яке до дня її смерті буде їй належати, в чому би таке не полягало і де б воно не знаходилось, на що по закону вона буде мати право, у тому числі на квартиру
АДРЕСА_2 , заповідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що 20 січня 2018 року Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено актовий запис № 36.
06 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. заведено спадкову справу № 42/2017 після смерті ОСОБА_3 .
Як вбачається зі спадкової справи № 42/2017, її було заведено на підставі заяви рідного брата ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року встановлено факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа: Голосіївський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення - задоволено. Встановлено факт смерті ОСОБА_3 , яка померла
у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24 січня 2018 року ОСОБА_1 як спадкоємцем за заповітом у межах визначеного законодавством України строку подано заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 , а згодом після спливу шестимісячного строку - про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
ОСОБА_2 звернувся із заявою від 14 лютого 2018 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. з проханням не видавати свідоцтво про право на спадщину, після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 його рідної сестри - ОСОБА_3 у спадковій справі
№ 42/2017, в зв'язку з наявністю декількох заповітів на різних осіб.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 травня 2018 року серії 82АА № 1138691, посвідченого нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Антоновою Н. О., тимчасово окупована територія, зареєстрованого в реєстрі за № 82/12-н/82-2018-2-14, виданому ОСОБА_2 , як спадкоємцю ОСОБА_3 , спадщина якого складається з: квартири АДРЕСА_2 .
15 лютого 2019 року нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв'язку з тим, що у позивача відсутні оригінали документів, що підтверджують право власності спадкодавця на квартиру
АДРЕСА_1 , а також наявністю між спадкоємцями судового спору.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті
(стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до заповіту, а саме: заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу; заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
У статті 209 ЦК України встановлено, що нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Відповідно до статті 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), нотаріус зобов'язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії; правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
На виконання вимог глави 9 Порядку перед підписанням документа нотаріус забезпечує ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників).
Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга
статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону.
Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний»,
«є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі
№ 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій вважаються тимчасово окупованими територіями.
Отже, місто Сімферополь Автономної Республіки Крим є тимчасово окупованою територією України.
Відповідно до положень частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Верховний Суд звертає увагу на те, що до таких актів відноситься і заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 08 вересня 2017 року приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Республіки Крим
Яценком А. М., оскільки він посвідчений (виданий) службовою особою (нотаріусом) на тимчасово окупованій території, на якій органи державної влади, посадові та службові особи України не здійснюють свої повноваження.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного
Суду від 28 серпня 2020 року у справі № 185/2052/19 (провадження
№ 61-4920св20), від 13 жовтня 2021 року у справі № 264/1146/18 (провадження
№ 61-18977св20).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що заповіт від 08 вересня 2017 року, на ім'я ОСОБА_2 , посвідчений на тимчасово окупованій території приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Республіки Крим Яценком А. М., а отже, цей правочин відповідно до положень статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створює правових наслідків, тобто є нікчемним у силу закону.
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України апеляційний суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам наданим сторонами, не врахував, що при нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт.
Тобто до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення
статті 1254 ЦК України, оскільки ця норма права не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту. Це обумовлено тим, що нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, апеляційним судом фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, не перевірено вищевказані доводи ОСОБА_1 , не застосовано вищезазначені норми права та зроблено помилковий висновок про те, що нікчемний заповіт може впливати на чинність попереднього заповіту, складеного спадкодавцем на ім'я ОСОБА_1 .
Разом з тим суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень
(стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої процесуальної можливості
й не може перевірити обґрунтованість первісних позовних вимог
ОСОБА_1 , які апеляційним судом не досліджувались, тому при новому розгляді справи суду слід перевірити доводи позивача за первісним позовом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки апеляційний суд порушив наведені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Москаленко Валентина Іванівна, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік