12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 493/800/24
провадження № 61-5626св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Левчик», в інтересах якого діє Шаповал Олександр Анатолійович, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року у складі суддів Сєвєрової Є. С., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до Приватного підприємства «Левчик», ОСОБА_1 про визнання договору емфітевзису недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис),
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» (далі - ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива») звернулося до Приватного підприємства «Левчик» (далі - ПП «Левчик»), ОСОБА_1 , про визнання договору емфітевзису недійсним, скасування державної реєстрації
та припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 15 березня 2007 року між
ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого остання надала, а позивач прийняв в
платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0081, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області, строком на 15 років.
20 грудня 2007 року зазначений договір був зареєстрований у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040751400595.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті ОСОБА_1 прийняла спадщину, зокрема на зазначену земельну ділянку та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 грудня 2013 року.
Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0081 14 грудня 2013 року зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим до ОСОБА_1 разом із правом власності на зазначену земельну ділянку перейшли права та обов'язки за договором оренди землі від 15 березня 2007 року.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 15 червня
2023 року визнано право оренди вказаної земельної ділянки ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору оренди землі від 15 березня 2007 року та додаткової угоди № ТВВ/ЛС-1 від 19 грудня 2022 року зі строком дії 24 роки.
Однак в період дії договору оренди землі, а саме 10 травня 2023 року державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Бардаковим Є. В. проведена державна реєстрація договору емфітевзису від 10 травня 2023 року та договору
про внесення змін до договору від 15 травня 2023 року, укладених між
ОСОБА_1 та ПП «Левчик».
Наявність у Державному реєстрі речових прав запису про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) щодо вказаної земельної ділянки у ПП «Левчик» робить неможливим виконання рішення суду від 15 червня 2023 року у справі № 493/1515/22.
Дії ОСОБА_1 щодо укладення іншого договору та передання орендованої земельної ділянки у користування ПП «Левчик» є недобросовісними.
Оскільки оскаржуваний договір укладений в період дії договору оренди землі з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», позивач просить визнати договір емфітевзису та договір про внесення змін до нього недійсними, скасувати державну реєстрацію договору емфітевзису від 10 травня 2023 року та договору щодо внесення змін до нього від 15 травня 2023 року, припинити право користування земельною ділянкою відповідача та стягнути з відповідачів судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Заочним рішенням Балтського районного суду Одеської області від 30 січня 2025 року позов ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» задоволено.
Визнано недійсними договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 10 травня
2023 року та договір про внесення змін до договору від 15 травня 2023 року щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0081, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик».
Скасовано державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ПП «Левчик» щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0081, проведену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору емфітевзису № б/н від 10 травня 2023 року та договору про внесення змін до договору № б/н від 15 травня 2023 року (запис про інше речове право 50246094 від 10 травня 2023 року, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора
Бардакова Є. В. Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, індексний номер 67571561 від 12.05.2023 року) та припинено право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ПП «Левчик» на земельну ділянку площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0081.
Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ПП «Левчик» судовий збір у розмірі 7 570, 00 грн.
Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 25 березня 2025 року заяву ПП «Левчик» про перегляд заочного рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 січня 2025 року у справі № 493/800 /24 залишено без задоволення.
Короткий зміст ухвали апеляційної інстанції
Не погодившись із заочним рішенням суду, 23 квітня 2025 року ПП «Левчик» через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, яка підписана його представником Шаповалом О. А. шляхом накладення електронного цифрового підпису.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року апеляційну скаргу ПП «Левчик» на заочне рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 січня 2025 року повернуто особі, яка її подала.
Підставою для повернення апеляційної скарги апеляційний суд зазначив те, що, до апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження повноважень Шаповала О. А. представляти інтереси ПП «Левчик» в Одеському апеляційному суді, зокрема подати апеляційну скаргу.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд виснував, що апеляційна скарга
ПП «Левчик» підписана особою, яка не має права її підписувати, тому підлягає поверненню, на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 квітня 2025 року ПП «Левчик», в інтересах якого діє Шаповал О. А., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати вказане судове рішення та направити справу до Одеського апеляційного суду для продовження розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Левчик», в інтересах якого діє Шаповал О. А., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
15 листопада 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційного інстанції безпідставно повернув апеляційну скаргу заявнику, чим обмежив доступ останнього до суду.
Апеляційна скарга була підписана директором ПП «Левчик», а не фізичною особою. Відомості про керівника ПП «Левчик» Шаповала О. А. наявні у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, за наявності будь-яких сумнівів, Одеський апеляційний суд не був позбавлений можливості залишити апеляційну скаргу без руху для отримання додаткових матеріалів.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої-другої статті 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
За нормами цивільного законодавства представництвом є правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша та третя статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи (частини перша та друга статті 244 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки..
Стаття 131-2 Конституції України визначає, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Так, за частинами першою та другою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами першою, другою статті 60 ЦПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника..
Слід зауважити, що ЦПК України у статті 62 наводить перелік документів, що підтверджують повноваження представників. Водночас він не містить схожої норми з переліком документів, якими для суду підтверджуються повноваження осіб, через яких юридична особа бере участь у справі на засадах самопредставництва.
Формулювання частини третьої статті 58 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що окрім керівника і члена виконавчого органу такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус. При цьому, як вже було зауважено, процесуальний закон не містить вичерпного переліку документів, якими для суду можуть бути підтверджені повноваження особи, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва.
Водночас варто враховувати, що частина перша статті 89 ЦК України передбачає, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру (далі - Реєстр), відкритого для загального ознайомлення.
Згідно із частинами п'ятою, шостою цієї статті до Реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до Реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних
осіб-підприємців та громадських формувань», за частиною першою статті 7 якого Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру
Державна реєстрація базується на принципах, зокрема, обов'язковості, публічності, об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Згідно з пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта [для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)], дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Частина перша статті 10 цього Закону передбачає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
З огляду на викладене, слід дійти висновку, що у разі, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).
Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Реєстрі, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є такими, що визначені частиною третьою статті 58 ЦПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.
Подібні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові
від 20 листопада 2024 року у справі № 910/16580/23 (провадження
№ 12-30гс24), зазначивши наступне: «Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, доходить висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].
Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).
Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами,
які за своїм змістом є такими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні».
Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 356 ЦПК України, відповідно до частин першої, третьої якої апеляційна скарга подається в письмовій формі та до неї додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу ПП «Левчик» підписав Шаповал О. В. шляхом накладення електронного підпису.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою, підписаною від імені ПП «Левчик» Шаповалом О. В., суд апеляційної інстанції зазначив, що останній не надав документів на підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів ПП «Левчик» в суді апеляційної інстанції.
Втім поза увагою апеляційного суду залишилася наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація, доступ до якої забезпечений в судах всіх інстанцій, щодо ПП «Левчик» як юридичної особи, за якою Шаповал О. А. зазначений як керівник юридичної особи згідно із статутом.
Крім того, Верховний Суд погоджується з доводами представника ПП «Левчик» Шаповала О. А., викладеними в касаційній скарзі, щодо ненадання апеляційним судом можливості усунути недоліки шляхом постановлення судом ухвали про залишення апеляційної скарги без руху з метою усунення заявником недоліків у порядку статей 185, частини другої статті 357 ЦК України, чим порушив принцип доступу до правосуддя.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала прийнята Одеським апеляційним судом з порушенням норм процесуального права.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що справа направляється до суду апеляційної інстанції без ухвалення остаточного рішення у справі, тому Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Левчик», в інтересах якого діє Шаповал Олександр Анатолійович, задовольнити.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2025 рокускасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік