12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 757/33008/22-ц
провадження № 61-12164св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про стягнення грошової компенсації моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 01 серпня 2015 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги за 8-ма строковими депозитними договорами від 31 січня 2005 року № 177s756063-177s756070. Зазначені депозитні договори укладалися між ОСОБА_2 та ЗАТ «Приватбанк» у Правобережному відділенні банку м. Дніпро. Номінальна сума вкладів за кожним із депозитних договорів складала 500 000 грн, процентна ставка - 20 % річних, термін дії - 6 місяців.
У травні 2005 року банк відмовився повертати ОСОБА_2 його депозитні вклади, що пов'язувалося з діями заступника відділення ОСОБА_3 , який оформляв та підписував депозитні договори, забезпечував здійснення організації прийому коштів без належних на те повноважень.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року у справі № 363/3965/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приват Банк», треті особи - ОСОБА_2 , Національний Банк України, про стягнення коштів за договором банківського вкладу та зобов'язання вчинити певні дії, стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладів у розмірі 4 000 000 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 лютого 2005 року по 31 липня 2005 року у розмірі 396 712,32 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 серпня 2005 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 9 141 917,81 грн, три проценти річних на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 1 457 697,58 грн, інфляційні втрати на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 13 981 181,40 грн, 3 % пені від сум неповернутих вкладів в сумі 274 257,53 грн, а всього на суму 29 251 766,64 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року зменшено розмір процентів за користування грошовими коштами до 839 232,85 грн, зменшено розмір трьох процентів річних до 520 692,48 грн, зменшено розмір інфляційних втрат до 4 489 907,28 грн, збільшено розмір пені до 23 988 004,40 грн, у зв'язку з цим загальну суму стягнення збільшено з 29 251 766,64 грн до 33 837 837 грн.
Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені скасоване та в задоволенні позову в цій частині відмовлено. Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині зменшення розміру стягнених процентів за користування грошовими коштами та розміру загальної суми стягнення змінено, зменшено розмір стягнених процентів до 381 369,84 грн та розмір загальної суми стягнення до 9 391 969,60 грн.
У зв'язку з чим банком по відношенню до позивача здійснюється поворот виконання.
Позивач вважав, що банк є морально відповідальним перед ним за те, що не повертав з моменту укладення договору цесії депозитні кошти, а також за судовий процес повернення, який тривав в умовах зловживання банком процесуальними правами до моменту ухвалення судового рішення, яке набрало законної сили близько п'яти років, а загалом сім років. Довготривалий судовий процес привів до суттєвого психотравмування позивача, і до цього, на думку позивача, причетний банк, який порушив його права.
У зв'язку з протиправними діями відповідача щодо неповернення коштів за депозитними вкладами, позивач вважав, що йому спричинено моральну шкоду, яку просив стягнути з банку.
Позивач просив:
стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 15 000 000 грн, спричинену банком тривалим неповерненням депозитів за депозитними договорами № 177s756063-177s756070 від 31 січня 2005 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року відмовлено в позові ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення моральної шкоди.
Рішення мотивоване тим, що позивач не є вкладником за договорами, по яким стягнуто кошти з відповідача. Позивачем не доведено розмір шкоди та причинний зв'язок цієї шкоди з діями відповідача. Тому позовні вимоги безпідставні.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 червня 2023 року заяву представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» про стягнення моральної шкоди - адвоката Мусійченка Д. Л. про ухвалення додаткового рішення у справі № 757/33008/22-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення моральної шкоди задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 225 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 з доповненням до апеляційної скарги залишено без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та вказав, що:
постановою Верховного Суду у справі № 363/3965/15 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приват Банк», треті особи - ОСОБА_2 , Національний Банк України, про стягнення коштів за договором банківського вкладу та зобов'язання вчинити певні дії, встановлено, що 01 червня 2005 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «Приват Банк» із заявою про виплату процентів та розірвання депозитних договорів з 24 липня 2005 року. У зв'язку з розірванням вказаних договорів банківських вкладів за заявою вкладника від 01 червня 2005 року з 24 липня 2005 року між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому положення Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються на спірні правовідносини;
право вимоги за 8-ма строковими депозитними договорами від 31 січня 2005 року № № 177s756063-177s756070 позивач набув після укладення відповідного договору із первісним кредитором ОСОБА_2 01 серпня 2015 року, після чого звернувся з позовом до банку про стягнення коштів за договорами банківського вкладу;
таким чином, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що норми Закону України «Про захист прав споживачів», якими передбачено стягнення моральної шкоди, не можуть бути застосовані до даних правовідносин, адже ОСОБА_1 не є особою, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію ( послуги) для особистих потреб, а набув права вимоги за депозитними договорами 01 серпня 2015 року на підставі договору про відступлення права вимоги, при цьому на вказаний період часу депозитні договори вже були розірвані з 24 липня 2005 року. Отже, у спірних правовідносинах у позивача не виникло право на компенсацію моральної шкоди на підставі спеціальних норм статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів»;
суд першої інстанції обґрунтовано посилався на відсутність доказів того, що дії відповідача щодо не повернення вкладу призвели до моральних страждань та психологічних переживань, втрати нормальних життєвих зв'язків позивача, які б вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог за недоведеністю.
Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд вважав безпідставними доводи апеляційної скарги позивача про заподіяння саме йому моральної шкоди тривалим із 2005 року неповернення банком грошових коштів за вкладом, оскільки право вимоги до банку позивач набув лише із серпня 2015 року, а з позовом про стягнення зазначених коштів він звернувся до суду у вересні 2015 року.
Також апеляційний суд вказав, що крім заподіяння позивачу банком моральної шкоди внаслідок тривалого неправомірного неповернення суми вкладу, цей позов також було пред'явлено і з метою зменшення фінансового навантаження у зв'язку з застосуванням повороту виконання рішення, адже сума відшкодування моральної шкоди підлягатиме взаємозаліку при розрахунках з банком. Вказана обставина (необхідність «зменшення фінансового навантаження») була також підставою позову та не може бути кваліфіковане судом як протиправна поведінка відповідача щодо позивача в розумінні статті 23 ЦК України, адже постанова Верховного Суду від 23 лютого 2022 року набула законної сили, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Апеляційний суд зазначив, що тривалий розгляд у судах справи № 363/3965/15 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу жодним чином не підтверджує факт неправомірної поведінки банку щодо позивача. У межах цієї справи суд не визнав дії АТ КБ «Приватбанк» зловживанням процесуальними правами, зокрема, такими, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи. При цьому висловлена банком процесуальна позиція за пред'явленим ОСОБА_1 позовом про стягнення коштів за договорами банківського вкладу не свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданому ним доказу - висновку спеціаліста-психолога ОСОБА_4 за результатами дослідження фізичної особи від 24 січня 2023 року, колегія суддів відхилила, оскільки зазначені доводи висновків суду першої інстанції про недоведеність заявлених позовних вимог не спростовують.
Колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги про те, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди підтверджується висновком спеціаліста-психолога ОСОБА_4 за результатами дослідження фізичної особи від 24 січня 2023 року, оскільки вважала вказаний висновок неналежним та недопустимим доказом. Виходячи з доданих до висновку документів та інформації, яка зазначена у ньому, висновок складений спеціалістом-психологом, який не є атестованим судовим експертом. Документ - копія диплому про закінчення Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова за напрямом підготовки «Педагогічна освіта», не підтверджує наявності у вказаного спеціаліста кваліфікації для надання відповідних висновків, які можуть бути використані в суді. Додані після закриття підготовчого провадження у справі копії документів щодо кваліфікації ОСОБА_4 не були прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки про них не зазначено самим спеціалістом у висновку від 24 січня 2023 року. Крім того, як вбачається з висновку, спеціалістом прийнято до уваги лише інформацію та документи, надані самим позивачем, зокрема на сторінках 7 - 26 висновку (складеного на 30 сторінках) викладено у повному обсязі дану позовну заяву ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди. Спеціалістом прийнято до уваги обставини, які не підтверджені матеріалами справи: «судові процеси з елементами зловживання процесуальними правами банком». Зроблено висновки про те, що «стан здоров'я та психологічного благополуччя суттєво погіршився» лише на підставі пояснень позивача та без дослідження будь-якої медичної документації, яка б давала підстави для порівняння стану здоров'я позивача за певний проміжок часу. Крім того, спеціалістом зроблені висновки, які взагалі не входять до предмету доказування у справі: «такі протиправні дії призвели до приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 », «події патопсихологічного рівня, пов'язані з порушенням його нормального життя та зневіренні у правосудді», «потенційну безперспективність «настання правосуддя».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди, констатувавши встановлений у справі № 363/3965/15ц факт відсутності у позивача споживчих прав, помилково вказали на це як одну із підстав для відмови у позові, підкресливши що право на відшкодування моральної шкоди споживачів визначає спеціальний закон - Закон України «Про захист прав споживачів». У цій справі моральна шкода пов'язана з безпідставним неповерненням депозитних вкладів. Можливість стягнення компенсації моральної шкоди дійсно ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи;
судами поверхово проаналізовано цивільно-зобов'язальний характер правовідносин сторін. Між ним та банком після цесії виникли цивільно-правові зобов'язальні правовідносини та банк з самого початку після цесії (з 01 серпня 2015 року) порушував перед позивачем свої зобов'язання по поверненню вкладів, що і привело до психотравмування позивача;
апеляційний суд при відмові в позові та констатації недоведеності позовних вимог явно надумано послався на те, що позовні вимоги по моральному травмуванню позивач обрахував з 24 липня 2005 року, та після переуступки банк не допускав стосовно позивача порушень, у тому числі не є таким порушенням тривалий судовий захист банком своїх прав. Однак, суд таким мотивуванням явно змістив акценти, що суперечить доказовій базі і заявленим підставам позову;
апеляційний суд не врахував, що позивач не заявляв підставою позову зменшення на позивача фінансового навантаження;
судами при вирішенні справи неправомірно не взятий до уваги висновок спеціаліста-психолога та визнаний недопустимим доказом, мотивація суду апеляційної інстанції про те, що цей висновок не є експертним висновком і здійснений не експертом, суперечить правовим позиціям, приведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 372/1652/18ц.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2024 року АТ КБ «Приватбанк» через представника Пономарь С. Г. подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, осаржені судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обгрунтований тим, що позивачем не доведено факт завдання моральної шкоди, а також її розмір, не доведено неправомірності поведінки банку, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, не надано беззаперечних доказів вини банку у завданні моральної шкоди, а також не доведено наявності та розміру завданої моральної шкоди на підставі належних та допустимих доказів. Договори датовані 31 січня 2005 року, на вказану дату діяла наступна редакція статті третьої Закону України «Про захист прав споживачів»: споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на: відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 стосувалася спірних правовідносин, що виникли з депозитного договору, укладеного 03 лютого 2015 року, тобто за інших застосовуваних норм права, що не дає підстав для врахування зазначеного висновку у цій справі. У вказаній справі підлягає застосуванню постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-1790цс15). Висновок спеціаліста-психолога поданий позивачем з порушенням строку, встановленого частиною другою статті 83 ЦПК України, та без дотримання умов, встановлених частиною четвертою статті 83 ЦПК України. Позивач не надав жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження неможливості отримання та подання цього доказу раніше. Вказаний висновок не відповідає критеріям належності, допустимості та достовірності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №372/1652/18 зроблено висновок, що розмір відшкодування моральної шкоди не може визначатися спеціалістом-психологом. У цій справі спеціаліст-психолог у своєму висновку здійснив визначення розміру моральної шкоди, не лише не маючи на це відповідних повноважень та кваліфікації, а й не обґрунтувавши, яким саме чином він визначав розмір такої шкоди. Висновок психологічного дослідження фізичної особи складений спеціалістом-психологом, який не є атестованим судовим експертом. Вказує, що зявлена позивачем до стягнення моральна шкода у розмірі 15 000 000 грн вочевидь не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, та направлена саме на безпідставне збагачення позивача, оскільки на 62,6 % перевищує суму стягнутих коштів за депозитними договорами разом з усіма нарахуваннями. ОСОБА_1 особисто для власних побутових потреб від відповідача АТ КБ «ПриватБанк» послугу не отримував, в зв'язку з чим він не є споживачем в розумінні пункту 22 частини першої Закону України «Про захист прав споживачів». Також просить застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові в повному обсязі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу.
У жовтні 2024 року справа № 757/33008/22-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 вересня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16ц, від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19, від 23 травня 2018 року у справі № 537/4905/15ц, від 01 березня 2021 року справі № 180/1735/16, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16д, від 23 лютого 2022 року у справі 363/3965/15ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 31 січня 2005 року між ОСОБА_2 та банком укладено вісім договорів про депозитний вклад № № 177s756063, 177s756064, 177s756065, 177s756066, 177s756067, 177s756068, 177s756069, 177s756070 кожний на суму 500 000 грн зі строком на 6 місяців (до 31 липня 2005 року) з процентною ставкою у розмірі 20 % річних. Факт внесення коштів на депозитний вклад підтверджується меморіальними ордерами № № 1-8 від 31 січня 2005 року.
01 червня 2005 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про виплату процентів та розірвання депозитних договорів з 24 липня 2005 року.
01 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор ( ОСОБА_2 ) відступає новому кредитору ( ОСОБА_1 ) належне первісному кредитору право вимоги за договорами строкового депозитного вкладу № 177s756063, № 177s756064, № 177s756065, № 177s756066, № 177s756067, № 177s756068, № 177s756069, № 177s756070 від 31 січня 2005 року на загальну суму вкладів у розмірі 4 000 000 грн з процентною ставкою у розмірі 20 % річних строком на 6 місяців.
За цим договором відповідно до пункту 1.3. до нового кредитора переходить право вимагати від боржника належного та реального виконання наступних обов'язків: повернення грошових коштів у розмірі депозитних вкладів, отриманих боржником згідно депозитних договорів, укладених між первісним кредитором та боржником, а саме 4 000 000 грн; виплати нарахованих станом на дату укладання цього договору процентів за депозитними договорами; виплати будь яких інших платежів у відповідних сумах, що підлягають сплаті боржником на підставі депозитних договорів, включаючи неустойку, втрати від інфляційного знецінення грошових коштів, плату за користування чужими грошовими коштами та інші платежі; інших обов'язків, встановлених депозитними договорами.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2015 року було відкрито провадження в цивільній справі № 363/3965/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приват Банк», треті особи - ОСОБА_2 , Національний Банк України, про стягнення коштів за договором банківського вкладу та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2016 року задоволено частково апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк». Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2015 року про відкриття провадження у справі скасовано і передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві для подачі до належного суду.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року зазначена ухвала скасована, а питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року про відкриття провадження залишено без змін.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 липня 2017 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи - ОСОБА_2 , Національний Банк України, про стягнення коштів за договором банківського вкладу та зобов'язання вчинити певні дії до розгляду Самарським районним судом м. Дніпропетровська цивільної справи № 206/2521/17 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів нікчемними.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 липня 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладів у розмірі 4 000 000 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 лютого 2005 року по 31 липня 2005 року у розмірі 396 712,32 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 серпня 2005 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 9 141 917,81 грн, три проценти річних на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 1 457 697,58 грн, інфляційні втрати на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 13 981 181,40 грн, 3 % пені від сум неповернутих вкладів в сумі 274 257,53 грн, а всього на суму 29 251 766,64 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року зменшено розмір процентів за користування грошовими коштами до 839 232,85 грн, зменшено розмір трьох процентів річних до 520 692,48 грн, зменшено розмір інфляційних втрат до 4 489 907,28 грн, збільшено розмір пені до 23 988 004,40 грн, у зв'язку з цим загальну суму стягнення збільшено з 29 251 766,64 грн до 33 837 837 грн.
Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені скасоване та в задоволенні позову в цій частині відмовлено. Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині зменшення розміру стягнених процентів за користування грошовими коштами та розміру загальної суми стягнення змінено, зменшено розмір стягнених процентів до 381 369,84 грн та розмір загальної суми стягнення до 9 391 969,60 грн. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судового збору змінено, зменшено розмір судового збору до 6 090 грн. В іншій оскарженій частині постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року залишено без змін. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 15 397,96 грн судових витрат на сплату судового збору.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приписи статті 23 ЦК України поширюються на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі завдали моральну шкоду. За змістом частини першої цієї статті можливість стягнути компенсацію моральної шкоди залежить не від того, чи це передбачено у законі або договорі, а від наявності порушення цивільного права (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (пункти 49, 51, 92-94), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 522/5513/19).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала таку шкоду; наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи та результатом цієї поведінки - моральною шкодою; вина завдавача такої шкоди. У разі встановлення особи, яка завдала моральну шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач має довести наявність цієї шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між нею та протиправною поведінкою її завдавача; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини з його боку (див., наприклад, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зазначено, що:
«виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов'язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від відповідного висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20 (провадження № 61-2166св24) зазначено, що: «необхідність компенсації моральної шкоди позивачка мотивувала тим, що вона тривалий час була клієнткою банку, внесла на його рахунки 11 вкладів і мала очікування отримати вигоду від розміщення цих депозитів у вигляді виплати процентів. Проте відповідач припинив виплачувати проценти за користування вкладами, не відреагував на неодноразові вимоги «перевести депозити з рахунків Автономної Республіки Крим до Києва», виплатити проценти та «повернути депозити». З огляду на ігнорування банком заяв позивачки про повернення коштів, що завдало їй душевних страждань, вона оцінила грошовий еквівалент моральної шкоди у 35 000,00 грн. Суд першої інстанції вважав цю вимогу необґрунтованою. Апеляційний суд не погодився та стягнув на користь позивачки 5 000 грн компенсації моральної шкоди. Позивачка поскаржилася на те, що присуджена компенсація є замалою та неспівмірною з тими стражданнями, які вона зазнала внаслідок протиправної бездіяльності відповідача (неповернення їй коштів за 11 договорами банківського вкладу). На думку відповідача, позивачка не довела завдання їй моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю банку та цією шкодою. Верховний Суд відхиляє ці доводи банку та погоджується з позивачкою. Вважає, що заявлені до стягнення 35 000,00 грн мають компенсувати позивачці її моральні страждання, пов'язані з невиконанням банком його договірних обов'язків».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про компенсацію моральної шкоди. В обгрунтування позову вказав, що 01 серпня 2015 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги за строковими депозитними договорами від 31 січня 2005 року № 177s756063-177s756070. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року у справі № 363/3965/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приват Банк», треті особи - ОСОБА_2 , Національний Банк України, про стягнення коштів за договором банківського вкладу та зобов'язання вчинити певні дії, стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладів, проценти за користування грошовими коштами, три проценти річних на суму прострочення виплати вкладів, інфляційні втрати на суму прострочення виплати вкладів, 3 % пені від сум неповернутих вкладів, а всього на суму 29 251 766,64 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року зменшено розмір процентів за користування грошовими коштами до 839 232,85 грн, зменшено розмір трьох процентів річних до 520 692,48 грн, зменшено розмір інфляційних втрат до 4 489 907,28 грн, збільшено розмір пені до 23 988 004,40 грн, у зв'язку з цим загальну суму стягнення збільшено з 29 251 766,64 грн до 33 837 837 грн. Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені скасоване та в задоволенні позову в цій частині відмовлено. Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині зменшення розміру стягнених процентів за користування грошовими коштами та розміру загальної суми стягнення змінено, зменшено розмір стягнених процентів до 381 369,84 грн та розмір загальної суми стягнення до 9 391 969,60 грн. У зв'язку з чим банком по відношенню до позивача здійснюється поворот виконання. Позивач вважав, що банк є морально відповідальним перед ним за те, що не повертав з моменту укладення договору цесії депозитні кошти та судовий процес повернення, який тривав в умовах зловживання банком процесуальними правами до моменту ухвалення судового рішення, яке набрало законної сили близько п'яти років, а загалом сім років. Довготривалий судовий процес привів до суттєвого психотравмування позивача, і до цього, на думку позивача, причетний банк, який порушив його права. Позивач просив стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 15 000 000 грн, спричиненої банком тривалим неповерненням депозитів за депозитними договорами;
суди відмовили у задоволенні позову, оскільки позивач не є вкладником за договорами, по яким стягнуто кошти з відповідача, тому норми Закону України «Про захист прав споживачів», якими передбачено стягнення моральної шкоди, не можуть бути застосовані до цих правовідносин;
колегія суддів зауважує, що суди: зробили помилковий висновок, що позивач не має право на компенсацію моральної шкоди та залишили поза увагою, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України; суди не з'ясували по суті фактичні обставини справи, а суд касаційної інстанції таких повноважень не має.
За таких обставин, суди передчасно відмовили в позові, тому судові рішення слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
З урахуванням того, що оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, то і додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 червня 2023 рокутакож слід скасувати.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20 (провадження № 61-2166св24), дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення та додаткове рішення суду першої інстанції слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 червня 2023 рокускасувати.
Справу № 757/33008/22-ц передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 червня 2023 рокута постанова Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко