12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 142/1/23
провадження № 61-13926св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Крата В. І., Пархоменка П. І.,
позивач - керівник Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області,
відповідачі: Студенянська сільська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Сільськогосподарський виробничий кооператив пайовиків «Колос»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданою адвокатом Гурбою Михайлом Васильовичем, на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 липня 2024 року у складі судді Гринишиної А. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року керівник Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Студенянської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків «Колос» (далі - СВКП «Колос») про витребування земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками державної власності на території Тульчинського району Вінницької області виявлено порушення вимог ЗК України при наданні у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Наказом ГУ Держгеокадастру № 2-9175/15-19-СГ від 07 червня 2019 року надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0520687600:01:003:0218, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 червня 2019 року.
Рішенням 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22 червня 2021 року ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку із кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Студенянської сільської ради за межами с. Болган, право власності на яку за ним зареєстровано 01 липня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Студенянська сільська рада, приймаючи оспорюване рішення, не перевірила, а ОСОБА_1 не повідомив, що він вже реалізував своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Тому рішення Студенянської сільської ради № 714 від 22 червня 2021 року суперечить актам цивільного законодавства і порушує інтереси держави, відтак в частині надання земельної ділянки ОСОБА_1 є незаконним.
У подальшому, 15 липня 2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Н. В. посвідчено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 - представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2
09 лютого 2022 року державним реєстратором Студенянської сільської ради Молодиченко О. І. зареєстровано договір оренди землі № 1073 від 11 січня 2022 року, укладений між ОСОБА_2 та СВКП «Колос», строк дії договору до 11 січня 2032 року.
Відтак спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки одного виду використання, тобто поза волею власника цієї земельної ділянки - держави.
Оскільки ОСОБА_1 всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України отримав у власність земельну ділянку в порядку приватизації неправомірно, тому він не мав права відчужувати її відповідачу ОСОБА_2 , а відтак ця земельна ділянка вибула із володіння власника всупереч інтересам територіальної громади та, відповідно, і держави. Тому земельна ділянка підлягає витребуванню від ОСОБА_2 як добросовісного набувача та від СВКП «Колос» на підставі положень статті 388 ЦК України.
Керівник Тульчинської окружної прокуратури просив суд витребувати у ОСОБА_2 та СВКП «Колос» на користь територіальної громади в особі Студенянської сільської ради земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, що розташована за межами с. Болган на території Студенянської сільської ради Тульчинського (колишнього Піщанського) району, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 01 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12 вересня 2024 року, позов задоволено.
Витребувано у ОСОБА_2 та СВКП «Колос» на користь територіальної громади в особі Студенянської сільської ради земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, що розташована за межами с. Болган на території Студенянської сільської ради.
Стягнуто із Студенянської сільської ради, ОСОБА_1 та СВКП «Колос» судовий збір у сумі 2 481,00 грн у рівних частинах.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки на підставі рішення Студенянської сільської ради № 714 від 22 червня 2021 року площею 2,00 га з кадастровим номером: 0523280300:02:001:0616 для ведення особистого селянського господарства вже використав своє право, набувши безоплатно у 2019 році земельну ділянку з кадастровим номером 0520687600:01:003:0218, у зв'язку з чим вказане рішення є незаконним, а земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, відтак підлягає витребуванню як в особи, в якої перебуває у власності, так і в орендаря, на користь територіальної громади.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними. Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель сільськогосподарського призначення. У випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту, зокрема, відповідач, із власності якої витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до третьої особи, у якої він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не навів доводів, що власником двох земельних ділянок є одна і та ж особа - ОСОБА_1 , спростовуються відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що рішення Студенянської сільської ради № 714 від 22 червня 2021 року, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку, не скасовано, як і державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку, а тому ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку правомірно. Проте Верховний Суд в справах зазначеної категорії неодноразово виснував, що визнання незаконними та скасування рішень, на підставі яких особа незаконно набула право власності на земельну ділянку, не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених рішень (наказів) без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19).
Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею. Крім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю. Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що помилка допущена органом місцевого самоврядування - Студенянською сільською радою, а тому земельна ділянка не може бути від нього витребувана, є його власним тлумаченням ситуації, що склалася. Дійсно при прийнятті рішення Студенянської сільської ради № 714 від 22 червня 2021 року орган місцевого самоврядування як розпорядник земель не виконав належним чином свої обов'язки та не перевірив чи вправі був ОСОБА_1 отримати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, в свою чергу і ОСОБА_1 , надаючи 06 лютого 2021 року повноваження представляти свої інтереси ОСОБА_4 саме з питання набуття у власність та подальшого продажу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, достовірно знав, що він уже скористався правом безоплатної приватизації земельної ділянки з таким цільовим призначенням, право власності на яку було зареєстроване за ним 07 червня 2019 року. Відповідач ОСОБА_2 , купуючи земельну ділянку з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, проявивши розумну обачність, міг безперешкодно перевірити правову історію цієї земельної ділянки та дізнатися, що її набувач ОСОБА_1 двічі набув у приватну власність земельні ділянки одного й того ж виду цільового призначення, а норма безоплатної приватизації земельних ділянок (не більше 2 га для ведення особистого селянського господарства) є відомою та закріплена в пункті «б» частини першої статті 121 ЗК України. За таких обставин апеляційний суд вважав, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки ОСОБА_2 як добросовісний набувач не позбавлений можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до ОСОБА_1 про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
У цій справі прокурор як при пред'явленні позову, так і у відзиві на апеляційну скаргу зауважував, що порушення інтересів держави полягає в прийнятті Студенянською сільською радою незаконного, з порушенням відповідної процедури, рішення про передачу безоплатно у власність ОСОБА_1 земельної ділянки. З огляду на стверджуване порушення Студенянською сільською радою Тульчинського району інтересів держави, прокурор правильно визначив її відповідачем у цій справі. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що існує орган, повноважний звертатися до суду - Держгеокадастр, а відтак прокурор не міг бути позивачем у цій справі, є безпідставними, оскільки за обставин цієї справи Держгеокадастр у спірних правовідносинах виконує функції державного контролю. З урахуванням обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор.
Аргументи особи, яка подала касаційну скаргу
11 жовтня 2024 року ТОВ ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, а також стягнути з позивача на його користь судові витрати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що він набув спірну земельну ділянку за відплатним договором. На момент укладання договору він не знав та не міг знати про наявність будь-яких перешкод щодо відчуження ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, наявність відповідних заборон перевірялась нотаріусом шляхом отримання витягів з відповідних державних реєстрів про речові права. Він діяв добросовісно та проявив розумну обачність в момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, перевірив всі можливі та доступні джерела інформації щодо наявності перешкод щодо продажу земельної ділянки ОСОБА_1 .
Волевиявлення територіальних громад як суб'єктів комунальної власності на розпорядження належними їм земельними ділянками здійснюється через відповідні органи місцевого самоврядування. Спірна земельна ділянка була передана в порядку приватизації у власність ОСОБА_1 відповідно до рішення Студенянської сільської ради від 22 червня 2021 року № 714. Таким чином, вказана земельна ділянка вибула з комунальної власності Студенянської територіальної громади з її волі, що діяла від імені вказаної територіальної громади. Причому саме на Студенянську сільську раду покладався обов'язок здійснити перевірку наявності відповідних підстав для передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки.
Оскільки він набув її у свою власність на підставі відплатного договору як добросовісний набувач та вказана земельна ділянка вибула з власності територіальної громади з її волі, відсутні передбачені частиною першою статті 388 ЦК України підстави для витребування у нього спірної земельної ділянки.
Прокурор не навів жодного обґрунтування на наявність пропорційності обраного ним способу захисту легітимній меті втручання в право. Отже, вимоги позивача про витребування земельної ділянки носять «індивідуальний і надмірний тягар» для нього, оскільки змушують його шукати способи компенсації своїх втрат, що в свою чергу є порушенням принципу пропорційності між відповідним заходом втручання легітимній меті втручання у право. В зв'язку з цим, витребування в нього земельної ділянки на користь територіальної громади буде порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суди залишили поза увагою порушення Студенянською сільською радого «принципу належного урядування», що полягає в недотриманні встановлених самою державою процедур, та не може бути підставою для позбавлення особи прав на майно, що було отримано в результаті відповідних порушень з боку державних органів. Виходячи зі змісту позову - саме внаслідок порушення Студенянською сільською радою відповідних вимог закону спірна земельна ділянка була безоплатно передана у власність ОСОБА_1 .
У цій справі прокурор не мав право самостійно звертатись з позовом з метою захист територіальної громади у відносинах, де відповідачем є орган місцевого самоврядування та відсутній будь-який інший орган, уповноважений на захист прав у цих відносинах. Разом з тим, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Також прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки у власність територіальної громади в особі Студенянської сільської ради. При цьому, одним із відповідачів визначено Студенянську сільську раду. Таким чином, фактично позов подано прокурором в інтересах Студенянської сільської ради до неї ж самої.
03 грудня 2024 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, щоураховуючи, що Студенянська сільська рада розпорядилася належною територіальній громаді земельною ділянкою з порушенням вимог закону, звернення прокурора із зазначеним позовом відповідає суспільним інтересам та є пропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном, оскільки полягає у відновленні законності при вирішенні вибуття з власності територіальної громади земельної ділянки та її повернення у власність держави для задоволення потреб територіальної громади.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час розгляду справи судами у ОСОБА_2 на праві приватної власності перебувало 14 земельних ділянок загальною площею 27,9676 га, які передані в оренду СВКП «Колос». Враховуючи викладене, витребування у ОСОБА_2 однієї земельної ділянки площею 2 га, яку він придбав за 33 000,00 грн, не буде для нього надмірним тягарем, спричиненим втратою грошових коштів та позбавленням засобів для існування. Крім того, законодавство України надає відповідачам після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Вони не позбавлені можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до особи, в якої придбали спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
В свою чергу і ОСОБА_1 , надаючи 06 лютого 2021 року повноваження представляти свої інтереси ОСОБА_3 саме з питання набуття у власність та подальшого продажу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, достовірно знав, що він уже скористався правом безоплатної приватизації земельної ділянки з таким цільовим призначенням. Відповідач, купуючи земельну ділянку, проявивши розумну обачність, міг безперешкодно перевірити правову історію цієї земельної ділянки та дізнатися, що її набувач ОСОБА_1 двічі набув у приватну власність земельні ділянки одного й того ж виду цільового призначення.
Воля народу України як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Таким чином, здійснення Студенянською сільською радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі держави.
Щодо представництва інтересів територіальної громади прокурором, то з 27 травня 2021 року органом, уповноваженим розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою, є Студенянська сільська рада Тульчинського району Вінницької області. З огляду на те, що Студенянська сільська рада незаконно передала земельну ділянку у приватну власність, інтереси власника - територіальної громади порушені. Водночас, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився). ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у цій справі не вживало заходів контролю та не має повноважень звертатись з позовом до суду.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень відмовлено.
В ухвалі вказано, що результат аналізу змісту касаційної скарги свідчить, що заявник наводить достатні обґрунтування того, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а зазначена справа має виняткове значення для учасника справи, а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.
Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 06 березня 2024 року у справі № 450/2148/20, від 15 березня 2023 року № 725/1824/20, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9175/15-19-СГ від 07 червня 2019 року надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0520687600:01:003:0218, площею 2,000 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Право власності на вказану земельну ділянку 07 червня 2019 року зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
06 лютого 2021 року ОСОБА_1 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_3 , якому доручив бути представником з питань набуття у власність на ім'я ОСОБА_1 будь-яких земельних ділянок, що розташовані на території Вінницької області, цільове призначення яких: для ведення особистого селянського господарства та реєстрації права власності на вказані земельні ділянки у відповідних органах, а після набуття у власність - продати земельні ділянки за ціну та на умовах, які будуть визначатись ним самостійно, виходячи з розумної доцільності.
ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 , 08 квітня 2021 року звернувся із заявою до голови Студенянської сільської ради Тульчинського (Піщанського) району про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. При цьому повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду використання не скористався.
Рішенням 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22 червня 2021 року ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку із кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Студенянської сільської ради за межами с. Болган, право власності на яку за ним зареєстровано 01 липні 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
15 липня 2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Н. В. посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, укладений між ОСОБА_3 - представником за довіреністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що внесено відомості про вчинений правочин в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2
11 січня 2022 року відповідно до договору оренди землі № 1073 ОСОБА_2 передав в оренду СВКП «Колос» належну йому на праві власності земельну ділянку, кадастровий номер 0523280300:02:001:0616. Договір зареєстрований 09 лютого 2022 року державним реєстратором Студенянської сільської ради Молодиченко О. І., строк дії договору до 11 січня 2032 року.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
09 квітня 2025 рокунабув чинності Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ).
Законом України № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено у новій редакції. Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п'ятою такого змісту:
«5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
У ЦПК України внесені зміни, зокрема, частину четверту статті 177 доповнено абзацом другим такого змісту:
«У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;
Статтю 265 доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту:
«14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
Разом з тим, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Конституційний суд України неодноразово зазначав, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (див. рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/1999, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Аналіз змісту положень Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ дозволяє зробити висновок, що законодавець надав окремим положенням вказаного Закону зворотну дію, зокрема, в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (частини третя, четверта статті 3 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частини перша, четверта, шоста статті 367 ЦПК України).
У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Згідно з частинами першою, статті 400ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У частині четвертій статті 49 ЦПК України передбачено, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Аналогічні положення встановлені (внесені зміни) і ГПК України.
Отже, тлумачення пункту 2розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ, з урахуванням принципів судочинства в Україні та наведених норм процесуального законодавства, дозволяє зробити висновок, що:
зворотна дія відповідним нормам щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна у справах про витребування майна у добросовісного набувача встановлена лише щодо справ, які розглядаються судами першої інстанції, до дня ухвалення судом рішення;
з урахуванням змісту частини четвертої статті 49 ЦПК України, таке застосування не допускається у разі прийняття судом першої інстанції справи до свого провадження після її направлення апеляційним або Верховним Судом на новий розгляд.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 серпня 2025 року у справі № 927/432/19 касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування майна, застосував положенням ЦК, чинні на дату винесення постанови суду апеляційної інстанції, з огляду на набуття чинності 09 квітня 2025 року Закону № 4292-ІХ, оскільки відповідні норми якого щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача мають зворотну дію в часі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року у справі № 522/9654/19 зроблено висновок, що «Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після розгляду справи судами попередніх інстанцій, однак, з огляду на ретроспективну дію положень Закону № 4292-ІХ, необхідно встановити, чи є останній набувач ОСОБА_1 добросовісним, чи підлягає стягненню на його користь компенсація вартості витребуваного майна, її розмір».
З цих підстав суд касаційної інстанції скасував судові рішення та передав справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Такий же підхід щодо можливості зворотного застосування Закону № 4292-ІХ судом касаційної інстанції, який набув чинності після розгляду справи судами попередніх інстанцій, з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для врахування його положень при новому розгляді справи, застосований та підтриманий, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2025 року у справі № 453/508/23, від 20 серпня 2025 року у справі № 461/4367/23, від 27 серпня 2025 року у справі № 570/5006/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 953/19731/20.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2025 року у аналогічній справі № 243/2721/22 зазначено, що:
«спірна земельна ділянка вибула з володіння держави на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 06 вересня 2018 року № М-4079/0/36-18, за яким ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:06:000:0880). Однак вказаний наказ прийнято із порушенням вимог статей 116, 118, 121 ЗК України, оскільки ОСОБА_1 уже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, на підставі незаконного рішення компетентного державного органу, при цьому право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз, тому відповідно до частини першої статті 388 ЦК України майно може бути витребувано в останнього набувача, однак з дотриманням його прав у випадку встановлення добросовісності.
Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, однак, з огляду на ретроспективну дію положень Закону № 4292-ІХ, а тому суду при повторному розгляді справи необхідно урахувати його положення (див. постанови Верховного Суду Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 522/9654/19 (провадження
№ 61-9752св24, від 27 серпня 2025 року у справі № 570/5006/21 (провадження № 61-14727св23), від 21 травня 2025 року у справі № 678/1280/21 (провадження № 61-11211св23), від 07 травня 2025 року у справі № 128/680/21 (провадження № 61-6930св24) та інш.)».
Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків щодо можливості ретроспективного застосування Закону № 4292-ІХ судом апеляційної (касаційної) інстанції, який набув чинності після розгляду справи судом першої інстанції, а також врахування його положень судом першої інстанції при новому розгляді справи, який викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 серпня 2025 року у справі № 927/432/19 та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року у справі № 522/9654/19, і зробити висновок про те, що:
«аналіз змісту положень Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ дозволяє зробити висновок, що законодавець надав окремим положенням вказаного Закону зворотну дію, зокрема, в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом;
зворотна дія відповідним нормам встановлена лише щодо справ,які розглядаються судами першої інстанції, до дня ухвалення судом рішення;
з урахуванням змісту частини четвертої статті 49 ЦПК України, таке застосування не допускається у разі прийняття судом першої інстанції справи до свого провадження після її направлення апеляційним або Верховним Судом на новий розгляд».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати справу № 142/1/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
І. О. Дундар
В. І. Крат
П. І. Пархоменко