Справа № 486/1577/25
Провадження № 2/486/1158/2025
13 листопада 2025 року м. Південноукраїнськ
Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Волощук О.О.,
за участю секретаря судового засідання Грабовської А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У серпні 2025 року ТОВ «Фінпром Маркет» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №1625624 від 25.03.2021 у розмірі 14740,00 грн., з яких: 5000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 9740,00 грн. сума заборгованості за відсотками, а також судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.03.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» укладено договір позики у електронній формі, підписаний позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора. За умовами даного договору товариство надало відповідачу в позику грошові кошти в сумі 5000,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% у день. Позикодавець за посередництва платіжної установи ТОВ «ФК «Фінекспрес» перерахував кошти в загальній сумі 5000,00 грн. на банківський картковий рахунок позичальника № НОМЕР_1 , цим самим виконавши свої фінансові зобов'язання. Однак відповідач повинен був повернути кредит, сплатити відсотки за його користування в порядку та строки, визначені договором. Однак відповідач свої фінансові зобов'язання за даним договором належним чином та своєчасно не виконав, здійснивши лише часткові платежі в сумі 2200,00 грн., у зв'язку з чим має заборгованість у розмірі 14740,00 грн., з яких: 5000,00 грн. борг за основною сумою, 8397,80 грн. борг за відсотками. У подальшому за договорами факторингу від 26.10.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Фінансова компанія управління активами», а те за договором факторингу від 03.04.2023 - ТОВ «Фінпром Маркет», як новому кредитору, право вимоги до боржників, у тому числі й до ОСОБА_1 за договором позики №1625624 від 25.03.2021. Оскільки вищевказану заборгованість відповідач не погасив ні перед первісним кредитором, ні перед наступними факторами, тому позивач просить стягнути її з відповідача в судовому порядку.
Ухвалою суду від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Крім того, ухвалою суду від 01.09.2025 за клопотанням представника позивача зобов'язано АТ КБ «Приватбанк» надати суду виписку по особовому рахунку за карткою № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1
23.09.2025 від АТ КБ «Приватбанк» до суду надійшли витребувані докази.
24.10.2025 відповідач надав до суду відзив на позов, в якому зазначає, що позовні вимоги визнає частково в сумі 2800,00 грн., оскільки ним було сплачено 2200,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором позики та судові витрати пропорційно задоволеним вимогам. Вказує, що у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану 24.02.2022, який на сьогоднішній день продовжений у нього виникли форс-мажорні обставини. У зв'язку з об'єктивними обставинами відповідач опинився в скрутному фінансовому становищі, яке спричинило негативний вплив на здатність забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання своїх зобов'язань за вказаним договором. Зазначив, що має можливість погасити лише суму основного боргу. Тому просить суд списати з нього в повному обсязі нараховані та несплачені неустойки (пені, штрафи та інші нарахування) згідно умов кредитного договору, наявні станом на день подання звернення.
29.10.2025 представник позивача ОСОБА_2 надала суду відповідь на відзив, в якому вказала, що на момент подання позову вже була виключена сума часткових сплат відповідачем за договором позики, а нарахування процентів здійснювалося відповідно до вищевказаного договору, тому просить суд позовні вимоги задовольнити та здійснювати розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суд не повідомив.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 25.03.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №1625624, підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора ThX4uBihfy, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Отже, вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовими ідентифікаторами, що був направлений йому у смс-повідомленні на його мобільний номер телефону.
За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення відповідачем договору позики із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Як слідує зі змісту п.1 договору, позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позика, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
У п.2 вказаного договору позики зазначено, що сума позики складає 5000,00 грн., строк позики - 30 днів, дата повернення позики 24.04.2021 року, фіксована процентна ставка 1,99% на день. З 25.03.2021 року по 24.04.2021 року діє знижена процентна ставка 0,69%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою ставить 2,70% за день. Орієнтовна загальна вартість позики складає 6035,00 грн.
ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» своєчасно та в повному обсязі виконало зобов'язання за договором позики, перерахувавши ОСОБА_1 одним платежем 25.03.2021 на суму 5000,00 грн. на банківську картку № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжною інструкцією від 25.03.2021 року та не заперечується відповідачем.
Крім того, факт зарахування грошових коштів на картку відповідача підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк» та випискою по рахунку, відповідно яких на ім'я ОСОБА_1 банком емітовано картку № НОМЕР_2 , на яку 25.03.2021 року були зараховані грошові кошти у розмірі 5000,00 грн.
Пунктом 4 договору позики визначено, що, підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він ознайомився за посиланням https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Порядок продовження строку користування позикою визначений розділом 7 наведених Правил.
Відповідно до п. 7.1 Правил позичальник має право продовжити строк користування позикою (далі пролонгація). За продовження строку користування позикою, позичальник сплачує товариству проценти на умовах, обраних позичальником для здійснення певного виду пролонгації.
За умовами п. 7. 2 Правил умови пролонгації вказуються в особистому кабінеті позичальника на сайті. При цьому, розмір процентів, що сплачує позичальник при оформленні пролонгації визначаються виходячи з базової процентної ставки, зазначеної у договорі позики та кількості днів, на яку позичальник бажає оформити пролонгацію.
Матеріали справи не містять та позивачем не зазначено, що відповідач, як позичальник, реалізував своє право на продовження строку користування позикою.
Разом з тим, відповідно до умов п. 7.4 Правил позичальник погоджується, що у разі, якщо позичальник не сплатив заборгованість в повному обсязі та/або не оформив пролонгацію, товариство має право застосувати наслідки, передбачені в п.6.8 цих Правил.
Виходячи з умов п.7.5, 7.6 Правил саме позичальнику належить право продовжити строк користування позикою та при кожному продовженні строку користування позикою, змінюється кінцева дата строку позики та кінцева дата строку (терміну) дії договору позики на відповідну кількість календарних днів. Пунктом 7.6 Правил встановлені умови дій обох сторін договірних відносин щодо пролонгації договору.
Виконання умов пунктів 7.1, 7.2, 7.5,7.6 Правил, як підстави для зміни строку договору, позивачем не доведено, доказів пролонгації договору, відповідно до вищенаведених умов Правил не надано.
Відповідно до п.6.5. Правил у разі неповернення/повернення не в повному розмірі / несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частини) товариство має право нарахувати проценти у розмірі передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику ( або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику понадстрокове користування.
Відповідно до положень п.6.8 Правил, сторони домовились, що у разі неповернення позичальником заборгованості, у встановлені договором позики строки ( дата повернення позики), товариство має право: нараховувати проценти за понадстрокове користування позикою ( її частиною) у порядку визначеними цими Правилами та Договором ( п. 6.8.1); змінити кінцеву дату строку дії договору позики на дату фактичного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором позики, що тягне за собою зміну кінцевої дати строку позики на відповідну дату. Сторони підтверджують, що вказаний у цьому пункті порядок внесення змін до договору позики в частині зміни кінцевої дати строки позики, є таким що погоджений сторонами та не потребує укладення окремих додаткових угод до договору позики ( п.6.8.2).
Наведена умова Правил свідчить, що сторонами застосовується автопролонгація договору, у випадку неповернення позичальником заборгованості, у встановлені договором позики строки
Автоматичну пролонгацію договору чинне законодавство передбачає лише для окремих видів правовідносин. Але зважаючи на принцип свободи договору (ст. 3, ст. 627 Цивільного кодексу України), сторони договору можуть самостійно встановлювати будь-які умови, що не суперечать закону. Тобто прописати умови про автоматичну пролонгацію у договорі.
Однак, якщо формулювання дозволяє двозначне тлумачення, важливо враховувати загальні принципи договірного права.
Отже, тлумачення пункту щодо автоматичного продовження (пролонгації) договору залежить від його формулювання та контексту.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений договором строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1048 ЦК України проценти сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Суд також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.
Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов'язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Вказаний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зі змісту укладеного між сторонами договору, вбачається, що кредит надається строком на 30 днів з 25.03.2021 по 24.04.2021 включно.
Матеріали справи не містять доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв'язку з цим сплачував підвищені відсотки, які в договорі визначені як фіксовані чи відсотки, що сплачуються за понаднормове користування кредитом (2.7%).
У разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 30-ти денний термін, договір (в п.2) та Правила позивача надання грошових коштів у позику ( п.6.5), передбачають збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.
Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, в договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.99 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме не повернення кредитних коштів у встановлений 30-ти денний термін, тобто фактично є санкцією.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений договором строк, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за №910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений договором строк, за відсутності активних дій відповідача направлених на зміну кінцевої дати повернення кредиту, є неправомірною поведінкою боржника, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 30-денного періоду кредитування проценти за користування кредитними коштами визначені у розмірі встановленому договором.
Враховуючи суму позики 5000 грн., встановлену відсоткову ставку - 1,99% на день, кількість днів нарахування процентів - 30 днів, отже, за 30 днів при неповерненні кредиту мало бути нараховано проценти у розмірі 5 970 грн. (199 грн. в день на 30 днів).
26.10.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» був укладений договір факторингу №2610, відповідно до умов якого, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за грошові кошти відступає ТОВ «Фінансова компанія управління активами» права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру заборгованостей від 26.10.2021 року за договором факторингу №2610 від 26.10.2021 року, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр заборгованостей, після чого до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором стосовно заборгованостей.
Згідно з реєстром прав вимог боржників №2 від 26.10.2021 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» за договором факторингу №2610 набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №1625624 від 25.03.2021.
03.04.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» був укладений договір факторингу №030423-ФК, відповідно до умов якого, ТОВ «Фінансова компанія управління активами» за грошові кошти відступає ТОВ «Фінпром Маркет» права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей в розмірі портфеля заборгованості.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру заборгованостей від 03.04.2023 року за договором факторингу №030423-ФК від 03.04.2023, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр заборгованостей, після чого до фактора переходять права вимоги заборгованості до боржників і фактор стає кредитором стосовно заборгованостей.
Згідно з реєстром прав вимог боржників від 03.04.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» за договором факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики в розмірі 16681,61 грн., з яких: 4933,78 грн. заборгованість за кредитом та 11747,82 грн. заборгованість за процентами.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Позивачем доведено перехід права вимоги за договором позики №1625624 від 25.03.2021.
Згідно з розрахунком заборгованості, відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості в розмірі 2200 грн.
Враховуючи отриману відповідачем суму кредиту у розмірі 5000 грн., а також часткове погашення, яке зараховане в рахунок погашення заборгованості за відсотками, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5000 грн., а також відсотки, з урахуванням часткової суми їх погашення, у розмірі 3770 грн. (5970 грн. - 2200 грн.).
Щодо доводів відповідача про часткове звільнення його від відповідальності за порушення умов договору у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, а саме воєнного стану на території України, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України (далі ТПП України) № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст.14,141Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно доУказу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі №904/3886/21 від 25 січня 2021 року.
Разом з тим, вищевказаний лист ТПП України адресований необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Лист ТПП України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас відповідач у відзиві лише вказує, що не спроможний в повному обсязі сплатити заборгованість за кредитом внаслідок форс-мажорних обставин, а саме воєнного стану на території України, однак доказів впливу таких форс-мажорних обставин саме на його діяльність не надає.
Таким чином, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами настання форс-мажорних обставин, які б зумовили часткове звільнення його як від виконання зобов'язання за кредитним договором, так і від відповідальності за його невиконання та списання відсотків.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3500,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн. позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 року, укладеного між адвокатом Ткаченко Ю.О. та ТОВ «Фінпром Маркет», копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів №579934713.1 від 19.05.2025 у розмірі 399000,00 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію ордера на надання правничої допомоги, копію Витягу з акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги №14-П від 19.05.2025 за договором про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 року у розмірі 3500,00 грн., копію акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 490/7096/21 та від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У відзиві на позовну заяву позивач просив стягнути судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд бере до уваги зазначений в заяві обсяг виконаних адвокатом робіт її складність, не визнання відповідачем суми витрат на правову допомогу, заявлену позивачем до стягнення, а також часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн. та судовий збір у розмірі 1441,3 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346; юридична адреса: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд.9А, офіс 204) заборгованість за договором позики №1625624 від 25.03.2021 в розмірі 8770 (вісім тисяч сімсот сімдесят) гривень 00 копійок, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000,00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 3770 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346; юридична адреса: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд.9А, офіс 204) судові витрати по сплаті судового збору в розмір 1441 (одна тисяча чотириста сорок одна) гривня 30 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя О.О. Волощук