11 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/18109/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Букрєєва К. Е.,
відповідача - Рєпкін Н. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 (судді: Яценко О. В. - головуючий, Палій В. В., Хрипун О. О.) і рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 (суддя Ващенко Т. М.) у справі
за позовом Київської міської державної адміністрації
до Міністерства юстиції України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Київська обласна військова адміністрація, Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області,
про визнання протиправними та скасування наказів,
1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову
1.1. У листопаді 2023 року Київська міська державна адміністрація (далі - КМДА) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України від 26.10.2023 № 3761/5 і від 26.10.2023 № 3760/5 про задоволення скарг Київської обласної військової адміністрації ( далі -КОВА).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані накази безпосередньо порушують права та охоронювані законом інтереси позивача як власника земельних ділянок, суперечать вимогам закону, а викладені фактичні обставини, які були покладені в основу висновків Міністерства юстиції України є такими, що не відповідають дійсності.
1.2. Міністерство юстиції України у відзиві проти позову заперечило та посилалося, зокрема на те, що під час розгляду скарг на дії державних реєстраторів було встановлено, що оскаржувані рішення прийнято державними реєстраторами з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки КМДА не є власником та розпорядником земельних ділянок.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024, позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано оспорювані накази Міністерства юстиції України. Здійснено розподіл судових витрат.
2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що оспорювані накази відповідача про задоволення скарг КОВА не відповідають нормам законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та порушують права позивача, а отже, є протиправними. Суд зазначив, що рішення державних реєстраторів, за результатами розгляду скарг на які було прийнято оспорювані накази, відповідають вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду у справі від 25.07.2024 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Скаржник вважає оскаржені судові рішення такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права; зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме ухвалення судами судових рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Зокрема, за доводами скаржника, судами попередніх інстанцій порушено принцип "jura novit curia" ("суд знає закон"), процесуальне застосування якого викладене, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17; не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду від 06.02.2023 у справі № 922/5787/15, від 06.09.2022 у справі № 640/10625/21, від 21.01.2020 у справі № 911/3883/16, від 05.07.2024 у справі № 910/5717/23, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17. Також суди попередніх інстанцій не обґрунтували яким саме нормам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" суперечать спірні накази.
3.2. Від КМДА надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження.
Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що скаржником на виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України було наведено підстави, на яких подається касаційна скарга з визначенням передбачених статтею 287 цього Кодексу підстав, а саме пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Водночас обґрунтованість/необґрунтованість доводів касаційної скарги, та, відповідно, підтвердження/непідтвердження визначених скаржником підстав касаційного оскарження Верховний Суд перевіряє під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, і за наслідками застосовує повноваження визначені статтею 308 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Від КМДА надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому адміністрація просить залишити без змін оскаржені судові рішення як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, у вересні 2023 року КОВА звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргами № 8915/01/31.02.01/2023, № 8916/01/31.02.01/2023 щодо реєстраційних дій державних реєстраторів Урдюк О. Ю. та Пилипчука В. А.
Центральна колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України 24.10.2023 розглянула скаргу КОВА від 06.09.2023 № 8916/01/31.02.01/2023, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 07.09.2023 за № СК-3518-23, на рішення від 30.05.2023 №№ 67814184, 67814284, 67814439, 67813986 і від 31.05.2023 №№ 67832966, 67832644, 67831274, прийняті державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Пилипчуком В. А., щодо земельних ділянок, кадастрові номери 8000000000:75:528:0001, 8000000000:75:530:0001, 8000000000:75:619:0001, 8000000000:75:620:0001, 8000000000:75:628:0001, 8000000000:75:629:0001, 8000000000:75:618:0001.
За результатами розгляду вказаної скарги наказом Міністерства юстиції України від 26.10.2023 № 3760/5 скаргу КОВА від 06.09.2023 № 8916/01/31.02.01/2023 задоволено та визнано прийнятим із порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анульовано рішення про державну реєстрацію прав від 30.05.2023 №№ 67814184, 67814284, 67814439, 67813986, від 31.05.2023 №№ 67832966, 67832644, 67831274 державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Пилипчука В. А.
Також Центральна колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України, розглянула скаргу КОВА від 06.09.2023 № 8915/01/31.02.01/2023, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 07.09.2023 за № СК-3517-23, на рішення від 30.05.2023 №№ 67809539, 67809852, 67806109, 67805918, від 31.05.2023 №№ 67830847, 67831124, прийняті державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Урдюк О. Ю., щодо земельних ділянок, кадастрові номери 8000000000:75:609:0001, 8000000000:75:610:0001, 8000000000:75:608:0001, 8000000000:75:602:0001, 8000000000:75:527:0002, 8000000000:75:516:0003.
За результатами розгляду скарги наказом Міністерства юстиції України від 26.10.2023 № 3761/5 скаргу КОВА від 06.09.2023 № 8915/01/31.02.01/2023 задоволено та визнано прийнятим із порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анульовано рішення про державну реєстрацію прав від 30.05.2023 №№ 67809539, 67809852, 67806109, 67805918, від 31.05.2023 №№ 67830847,67831124 державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Урдюк О. Ю.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що, приймаючи вказані накази, відповідач виходив, зокрема, із того, що оскаржуваними рішеннями зареєстровано право власності на земельні ділянки за КМДА та право постійного користування на них за Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області. КОВА вважає себе розпорядником земельних ділянок. Оскаржувані рішення є неправомірними, оскільки КМДА не є власником земельних ділянок або суб'єктом з іншим правовим статусом, що уповноважений розпоряджатися ними.
У наказах відповідач посилався на такі обставини: рішенням Київської обласної ради від 13.08.2015 № 986-51-VI було схвалено перспективний план формування територій громад Київської області, відповідно до якого було визначено межі територій Ірпінської громади, які відповідають затвердженій містобудівній документації селища Коцюбинське, що врахована у затвердженій на сьогоднішній день Схемі планування території Київської області. Рішенням Бучанської районної ради Київської області від 20.10.2021 № 180-11-VIII затверджено проєкт землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області".
В той час місцевим судом встановлено, що у грудні 2021 року Київська міська рада зверталася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Бучанської районної ради Київської області, в якому просила суд визнати протиправним і нечинним рішення Бучанської районної ради Київської області від 20.10.2021 № 180-11-VIII "Про затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2022 у справі № 640/35685/21 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.13.2022 у справі № 640/35685/21 за адміністративним позовом Київської міської ради скасовано. Позов Київської міської ради до Бучанської районної ради Київської області, треті особи - Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області, Київська обласна рада, Національний природний парк "Голосіївський", ОСОБА_1 , Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, за участю Київської обласної прокуратури, про визнання протиправним та нечинним рішення задоволено. Визнано протиправним і нечинним рішення Бучанської районної ради Київської області від 20.10.2021 № 180-11-VIII "Про затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області".
Постановою Верховного Суду від 12.03.2024 змінено мотивувальну частину постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 у справі № 640/35685/21, з урахуванням наведених у цій постанові мотивів. В решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 у справі № 640/35685/21 залишено без змін.
Верховний Суд під час розгляду справи № 640/35685/21 зазначив, що, ураховуючи особливий правовий статус міста Києва, межі якого визначаються з урахуванням історичних, соціально-економічних та інших особливостей території відповідно до чинного законодавства, встановлення (зміна) меж селища Коцюбинське Київської області за рахунок земель лісогосподарського призначення, які знаходяться в фактичних межах міста Києва та відносяться до природно-заповідного фонду України - Національного природного парку "Голосіївський", частину якого передано під охорону КП "Святошинське лісопаркове господарство", неможливе без погодження Київською міською радою такого проєкту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці, а також без урахування інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, які входять до складу Національного природного парку "Голосіївський", у зв'язку із чим рішення Бучанської районної ради від 20.10.2021 № 180-11-VIII "Про затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області", яке прийняте без відповідного погодження компетентним органом не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 Касаційного адміністративного судочинства України, а тому висновок суду апеляційної інстанції про його протиправність та скасування, є правильним.
Окрім того, у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебуває справа № 640/35688/21 за позовом Київської міської ради про визнання протиправним і нечинним рішення Київської обласної ради від 09.09.2021 № 114-05- VIII "Про затвердження Схеми планування території Київської області".
З приводу посилань відповідача на рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/2568/19, яким визнано протиправним і скасовано наказ Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.09.2018 № 934 "Про демонтаж рекламних засобів" в частині демонтажу рекламних засобів; визнано протиправними дії Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київради (КМДА) щодо виконання наказу Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.09.2018 № 934 в частині демонтажу рекламних засобів, суди попередніх інстанцій зазначили, що під час вирішення справи № 320/2568/19 досліджувалося питання правомірності розміщення об'єктів зовнішньої реклами та правомірність прийняття спірного наказу. У зазначеному рішенні йшлося про зовнішні межі міста Києва станом на 13.09.2018, що не стосується питання приналежності земельних ділянок будь-якому органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
У спірному наказі відповідач з посиланням на вказану справу зазначав, що автомобільна дорога Р-30 під'їзд до м. Ірпеня, до складу якої також входить земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:75:608:0001, із 02.01.2018 перебуває на балансі Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації.
Суди зазначили, що постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2010 № 2121-р прийнято пропозицію Державної служби автомобільних доріг і Київської і Ірпінських рад щодо передачі ділянки автомобільної дороги, яка проходить вул. Поповича, К. Маркса, Північною, Степанівською, Садовою (м. Ірпінь) протяжністю 3,3 кілометра та ділянки від вул. Генерала Наумова (житловий масив Ново-Біличі, м. Київ) до житлового масиву Романівна (м. Ірпінь) протяжністю в межах м. Києва 5,5 кілометра, що суміщаються з автомобільною дорогою загального користування Р-30 під'їзд до м. Ірпеня з комунальної у державну власність з віднесенням їх до сфери управління Державної автомобільної служби доріг.
Рішенням Київської міської ради від 05.04.2012 № 403/7740 "Про відмову у погодженні проєкту землеустрою щодо встановлення та зміни меж селища Коцюбинське Київської області" відмовлено в погодженні зазначеного проєкту щодо розширення до 4065 га, оскільки фактичне розширення передбачалось за рахунок земель лісогосподарського призначення, які входять до меж міста Києва.
Коцюбинська селищна рада Київської області зверталася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство", про визнання нечинним і скасування рішення від 05.04.2012 "Про відмову в погодженні проєкту землеустрою щодо встановлення та зміни меж селища Коцюбинське Київської області".
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012, позов задоволено.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2014 у справі № 2а-5756/12/2670 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 скасовано. В задоволенні позову Коцюбинської селищної ради Київської області відмовлено.
Суди зазначили, що в матеріалах справи міститься каталог координат і висот знаків міської межі Києва, розроблений Українським державним інститутом по проектуванню м. Києва "Київпроект" на виконання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, а також графічні матеріали з закріпленням межових знаків поворотних точок межі міста Києва в місці проходження дороги Р-30 протягом 1959-1964 років. Державним інститутом по проектуванню міста Києва "Київпроект" повторно встановлені межі в натурі (на місцевості) та виготовлено каталог координат і висот міської межі Києва в системі координат МСК-85. Загальна площа міста Києва відповідно до згаданого каталогу координат станом на 1964 рік визначена 74 908,2000 га.
Рішенням Київської міської ради V сесії VI скликання від 15.07.2010 № 1293/4731 передано з комунальної власності міста Києва у державну з віднесенням до сфери управління Укравтодору ділянку автомобільної дороги Київ-Ірпінь (від вул. Генерала Наумова (житловий масив Ново-Біличі) до житлового масиву Романівка - м. Ірпінь, загальною довжиною в межах міста Києва 5,5 км.).
Отже, як висновували суди, зазначена дорога та прилеглі до неї земельні ділянки перебувають на території міста Києва.
Відповідно до пункту 6 постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" у Київській області утворено Бучанський район до якого входить, зокрема, Коцюбинська селищна територіальна громада.
Рішенням Київської міської ради IX сесії IV скликання від 12.07.2012 № 795/8132 надано Службі автомобільних доріг у Київській області, за умови виконання пункту 2 рішення, в постійне користування земельну ділянку, площею 19,8420 га для будівництва автомобільної дороги від вул. Генерала Наумова (житловий масив Ново-Біличі. м. Київ) до житлового масиву Романівка (м. Ірпінь) у Святошинському районі м. Києва за рахунок земель, переданих відповідно до рішення Київської міської ради від 16.03.2006 № 285/3376 "Про передачу земельної ділянки Комунальному підприємству "Дирекція будівництва шляхотранспортних споруд м. Києва" для будівництва автомобільної дороги Ірпінь-Київ (Ірпінь, житловий масив "Романівка" - м. Київ) у Святошинському районі м. Києва" з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 17.09.2009 № 259/2328 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 16.03.2006 № 285/3376 "Про передачу земельної ділянки Комунальному підприємству "Дирекція будівництва шляхо-транспортних споруд м. Києва" для будівництва автомобільної дороги Ірпінь-Київ (Ірпінь, житловий масив "Романівка" - м. Київ) у Святошинському районі м. Києва", право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 17.03.2010 № 05-9-00059 у зв'язку з передачею автомобільної дороги в державну власність (розпорядження Кабінету міністрів України від 17.11.2010 № 2121-р, акт приймання-передачі від 08.07.2011).
У подальшому, на підставі рішення Київської міської ради від 12.07.2012 № 795/8132 Службі автомобільних доріг у Київській області видано державний акт на право постійного користування від 12.12.2012 серія ЯЯ № 385092.
Як вбачається з листа Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації від 05.09.2018 № 01-09/5305, розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 10.11.2017 № 573 "Про передачу автомобільних доріг загального користування місцевого значення до сфери управління Київської обласної державної адміністрації" із 02.01.2018 автомобільні дороги загального користування місцевого значення Київської області, на праві оперативного управління, в існуючому стані передано до Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації.
Земельні ділянки, кадастрові номери 8000000000:75:530:0001, 8000000000:75:628:0001, 8000000000:75:609:0001, 8000000000:75:602:0001, 8000000000:75:619:0001, 8000000000:75:629:0001, 8000000000:75:610:0001, 8000000000:75:527:0002, 8000000000:75:528:0001, 8000000000:75:620:0001, 8000000000:75:618:0001, 8000000000:75:608:0001, 8000000000:75:516:0003 перебувають у державній власності, розпорядником яких є КМДА.
Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру вказані земельні ділянки перебувають на праві постійного користування Служби автомобільних доріг у Київській області (підстава виникнення права: рішення Київської міської ради від 12.07.2012 № 795/8132; документ, що посвідчує право № 385092).
Державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Пилипчуком В. А. прийняті рішення від 30.05.2023 №№ 67814184, 67814284, 67814439, 67813986, від 31.05.2023 №№ 67832966, 67832644, 67831274 щодо реєстрації права власності на земельні ділянки за КМДА з одночасною державною реєстрацією права постійного користування на них за Службою автомобільних доріг у Київській області, кадастрові номери 8000000000:75:528:0001,8000000000:75:530:0001, 8000000000:75:619:0001, 8000000000:75:620:0001, 8000000000:75:628:0001, 8000000000:75:629:0001, 8000000000:75:618:0001.
Окрім того, державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Урдюк О. Ю. прийняті рішення від 30.05.2023 №№ 67809539, 67809852, 67806109, 67805918, від 31.05.2023 №№ 67830847, 67831124 щодо реєстрації права власності на земельні ділянки за КМДА з одночасною державною реєстрацією права постійного користування на них за Службою автомобільних доріг у Київській області, кадастрові номери 8000000000:75:609:0001,8000000000:75:610:0001, 8000000000:75:608:0001, 8000000000:75:602:0001, 8000000000:75:527:0002, 8000000000:75:516:0003.
Як уже зазначалося, ці рішення державних реєстраторів були оскаржені КОВА, яка вважала себе розпорядником спірних земельних ділянок, до Міністерства юстиції України.
Міністерством юстиції України прийнято накази від 26.10.2023 № 3761/5 і № 3760/5 про задоволення скарг КОВА, за змістом яких (наказів) визнано прийнятими з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анульовано названі вище рішення державних реєстраторів щодо реєстрації права власності на земельні ділянки за КМДА з одночасною державною реєстрацією права постійного користування на них за Службою автомобільних доріг у Київській області.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги КМДА, заявлені до Міністерства юстиції України, про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України від 26.10.2023 № 3761/5, № 3760/5 про задоволення скарг КОВА.
4.4. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу Міністерства юстиції України, виходить із такого.
Касаційне провадження у цій справі, що розглядається, зупинялося до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 910/2546/22.
За результатами розгляду зазначеної справи Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 сформульовано загальні висновки щодо застосування положень частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 48 Господарського процесуального кодексу України в подібних правовідносинах, що виникли у спорі про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права позивача на нерухоме майно. Висловлені Великою Палатою Верховного Суду правові позиції в силу положень частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України підлягають урахуванню судом касаційної інстанції, який у такому випадку не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.
Так, у справі № 910/2546/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що
"9.48. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом абзацу другого частини третьої статті 26 Закону у чинній редакції в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.
Крім того, чинний абзац третій частини третьої статті 26 Закону містить вказівку на те, що в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, відповідні права повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Мін'юсту, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону, посадовою особою Мін'юсту. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що речове право позивача було порушене та підлягає поновленню зі скасуванням рішення Мін'юсту, прийнятого згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону, посадова особа Мін'юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права.
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судове рішення про задоволення вказаних вище позовних вимог є підставою для державної реєстрації відповідного речового права за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. У подібних спорах вжиття заходів забезпечення позову (глава 10 розділу І ГПК України) може не допустити подальший перехід речових прав, тим самим забезпечивши позивачу ефективну можливість захистити свої права без необхідності повторного звернення до суду [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 116, 120, 127-132 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
9.56. У попередніх розділах цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір у цій справі виник щодо речових прав на земельні ділянки, а сторонами цього спору є позивачі, які посилаються на безпідставне скасування Наказом належних їм прав оренди та суборенди земельних ділянок, і ТОВ "Агро-Лан", яке ініціювало вказане скасування, оскільки вважає, що право суборенди спірної землі належить йому.
9.57. Відтак відповідачем у цій справі за вимогами ТОВ "Герман-Агро" і ТОВ "Еконива", спрямованими на введення їх у володіння речовими правами оренди та суборенди, є ТОВ "Агро-Лан", право суборенди якого оспорюється, а не сам лише Мін'юст, з яким у позивачів немає спору про речові права.
9.58. Наведеного суди попередніх інстанцій помилково не врахували і зосередились у своїх рішення на оцінці аргументів позивачів щодо стверджуваних порушень, які допустив Мін'юсту під час розгляду Скарги та ухвалення Наказу.
9.59. Дійсно, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи [див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41) та від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (підпункт 8.9)].
9.60. Позивачі правом залучити ТОВ "Агро-Лан" співвідповідачем відповідно до статті 48 ГПК України не скористались та послідовно наполягали на необхідності задоволення їх вимог самим лише Мін'юстом, з яким у них немає спору про речові права на земельні ділянки.
9.61. За усталеними висновками Верховного Суду, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові [див. постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (підпункт 8.18) та від 18.12.2024 у справі № 907/825/22 (пункт 103)]. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача [постанови від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (пункт 189), від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (пункт 148) та від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 153)].
9.62. Оскільки Мін'юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, а також немає визначених процесуальним законом підстав для залучення ТОВ "Агро-Лан" співвідповідачем, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у позові слід відмовити з цих підстав".
При цьому Велика Палата Верховного Суду в справі № 910/2546/22 не відступила від усталеного висновку про необхідність відмовляти в задоволенні позову про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у випадку визначення Міністерства юстиції України як єдиного відповідача, позаяк належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18, від 17.02.2021 у справі № 821/669/17 та постановах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 757/34482/19-ц, від 03.03.2021 у справі № 707/477/20, від 31.08.2022 у справі № 592/4422/20, від 31.05.2022 у справі № 727/842/20, від 19.10.2022 у справі № 369/757/20, від 07.12.2022 у справі № 607/10025/20, від 10.05.2023 у справі № 640/9468/20, від 14.06.2023 у справі № 815/1446/18, від 05.07.2023 у справі № 757/53069/21-ц.
За принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача/співвідповідача до участі у справі.
Водночас установлення належності відповідачів є обов'язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).
У справах за позовом про скасування наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за позивачем речових прав, в яких вирішується доля майнових прав та інтересів особи, за результатами розгляду скарги якої було прийнято зазначений наказ, враховуючи правову природу спірних відносин, саме до цієї особи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги позивача, які здатні ефективно захистити порушені, на його думку, речові права на майно.
Натомість Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про речові права на майно.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору.
4.5. Виникнення спірних правовідносин у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, зумовлено незгодою КМДА з наказами Міністерства юстиції України, якими, на її переконання, безпідставно скасовано рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію за позивачем (КМДА) права власності на спірні земельні ділянки. Тобто позовні вимоги у справі заявлено для захисту речового права позивача на землю, яке, за його (КМДА) твердженнями, порушено спірними наказами.
Суди попередніх інстанцій встановили, що Міністерство юстиції України ухвалило накази за результатами розгляду скарг КОВА, яка обґрунтувала їх тим, що наявність зареєстрованого права власності на спірні земельні ділянки за КМДА та права постійного користування за Службою автомобільних доріг у Київській області порушує права КОВА як дійсного розпорядника таких земельних ділянок.
КМДА у цій справі посилалася на безпідставне скасування наказами відповідача зареєстрованого за ним права власності на земельні ділянки, а КОВА, у свою чергу, ініціювала вказане скасування, стверджуючи, що саме вона є розпорядником таких земельних ділянок. Звідси, у тому числі, й до цієї особи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги позивача, тобто відповідачем (відповідачами) у цій справі за вимогами КМДА є не саме лише Міністерство юстиції України, з яким у позивача немає спору про речове право.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
Позивач правом залучити співвідповідачем КОВА відповідно до статті 48 Господарського процесуального кодексу України у наведеному випадку не скористався; вимоги позивача звернуті виключно лише до Міністерства юстиції України, з яким у нього немає спору щодо речових прав на спірні земельні ділянки.
За усталеними висновками Верховного Суду, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, від 18.12.2024 у справі № 907/825/22). Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).
Оскільки Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, а також немає визначених процесуальним законом підстав для залучення КОВА співвідповідачем, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у позові слід відмовити саме з цих підстав.
При цьому Верховний Суд враховує висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 в силу частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України та вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування при вирішенні цього господарського спору зазначеною вище правового висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, наслідком чого є відмова в задоволенні позову з підстав незалучення належного співвідповідача в порядку, передбаченому статтею 48 Господарського процесуального кодексу України.
У контексті наведеного, колегія суддів суду касаційної інстанції також зазначає, що залучення судом до участі у справі КОВА як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, не можна ототожнювати із залученням зазначеної особи в належному процесуальному статусі відповідача, обсяг наданих законом прав якого є більшим за інших учасників справи (зокрема, відповідач має право подати зустрічний позов, заяву про застосування наслідків спливу позовної давності тощо) (схожий за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 3/5025/1379/12 (924/681/21), від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22).
Звідси висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними і скасування оспорюваних наказів, пред'явлених лише до Міністерства юстиції України, не відповідає викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 висновку щодо складу сторін такого спору.
Згідно з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17, суд за власною ініціативою не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.
Разом із тим, з урахуванням наведеного Верховний Суд не надає оцінки доводам касаційної скарги позивача (щодо преюдиціальності обставин, встановлених в іншій справі, застосування судом принципу "суд знає закон", відповідності оспорюваних наказів вимогам закону до них) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 907/825/22, від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22).
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).
5.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу Міністерства юстиції України слід задовольнити, а оскаржувані рішення та постанову - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
6. Розподіл судових витрат
6.1. За частиною першою статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
6.2. Відповідно до частини 14 статті 129 цього ж Кодексу якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
6.3. Оскільки у цій справі суд касаційної інстанції ухвалює нове рішення про відмову у позові, то витрати скаржника зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 8052,00 грн, а також зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 10 736,00 грн слід покласти на КМДА. Водночас з КМДА на користь КОВА необхідно стягнути 8052,00 грн витрат зі сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/18109/23 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Стягнути з Київської міської державної адміністрації на користь Міністерства юстиції України 8052,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 10736,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Стягнути з Київської міської державної адміністрації на користь Київської обласної військової адміністрації 8052,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак