вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
23 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/789/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Мельник І.В.,
розглянувши справу у порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Захід-Південь", м.Херсон
до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області, м. Ужгород
про стягнення 500 780,00 грн
За участю представників:
позивача - Хромченко О.С., адвокат за ордером серії ВТ № 1065560 від 22.07.2025 - в режимі відеоконференції
відповідача - Токар М.В., представник в порядку самопредставництва
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рітейл Захід-Південь" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про стягнення майнової шкоди в сумі 500 780,00 грн, завданої внаслідок прийняття Головним управлінням Державної податкової служби у Закарпатській області неправомірних розпоряджень № 25 від 31.01.2024 та № 26 від 31.01.2024 щодо анулювання ліцензій на право оптової торгівлі алкогольними напоями.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/789/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Захід-Південь" залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до Господарського суду Закарпатської області заяви про усунення недоліків позовної заяви з долученням доказів зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.07.2025, внаслідок усунення позивачем недоліків позовної заяви, суд постановив прийняти таку до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 20.08.2025 об 11:00 год. та встановити сторонам у справі строк для подання до суду заяв по суті спору.
07.08.2025 за вх.№ 02.3.1-02/6994/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву.
14.08.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7205/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла відповідь на відзив.
В підготовчих засіданнях 20.08.2025 та 03.09.2025 судом оголошувались перерви, останній раз до 17.09.2025 об 11:30 год.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення судового засідання та відклав підготовче засідання на 24.09.2025 о 12:00 год.
За результатами підготовчого засідання 17.09.2025 за участю уповноважених представників позивача та відповідача судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 907/789/25, призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2025.
В судовому засідання 16.10.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позовних вимог заперечив з викладених у відзиві підстав.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
В судовому засіданні 16.10.2025 судом оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення та відкладено проголошення скороченого рішення до 23.10.2025 об 11:30 год.
Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 23.10.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані обставинами щодо незаконного анулювання відповідачем отриманих позивачем ліцензій на право оптової торгівлі алкогольними напоями (№ 990208202300006 зі строком дії з 19.01.2023 до 19.01.2028 та №990209202300004 зі строком дії з 19.01.2023 до 19.01.2028).
Позивач зазначає, що відповідні розпорядження відповідача від 31.01.2024 № 25 та № 26 про анулювання вказаних вище ліцензій були оскаржені у судовому порядку, за наслідком чого визнані протиправними та скасовані рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 у справі № 420/12431/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2025.
Водночас позивач наголошує, що внаслідок протиправного анулювання відповідачем ліцензій, останній був позбавлений можливості здійснювати свою основну господарську діяльність (неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний)), що створювало загрозу повної зупинки підприємства, зриву виконання договірних зобов'язань та завдання ще більших збитків.
Позивач зазначає, що з метою вжиття заходів для відновлення свого порушеного права та отримання нових ліцензій для можливості безперервно вести свою господарську діяльність та недопущення її зупинення, останній був змушений понести прямі майнові витрати (реальні збитки), а саме: сплатити 500 000,00 грн за видачу нової ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту) та 780,00 грн за видачу нової ліцензії на право оптової торгівлі сидром та перрі (без додання спирту).
Таким чином, позивач зазначає про існування прямого та безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправними рішеннями відповідача та завданими позивачу збитками (майновою шкодою), загальний розмір яких становить 500 780,00 грн (500 000,00 грн + 780,00 грн) та підлягає стягненню на підставі статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пунктів 114.1, 114.2 статті 114 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відзив відповідача.
Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні вимог позивача, мотивуючи свою позицію відсутністю одного з елементів складу цивільного правопорушення, який є обов'язковим для доказування у спорах про стягнення збитків, а саме умови, необхідної для наявності підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди - причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача як органу державної влади і заподіяною шкодою.
При цьому, посилаючись на викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 правову позицію, наголошує, що причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
На переконання відповідача, реальні збитки можуть бути відшкодовані тільки якщо вони є прямим наслідком протиправної дії. У спірному ж випадку прямим наслідком прийняття відповідачем розпоряджень від 31.01.2024 № 25 та № 26 стало їх оскарження позивачем у судовому порядку і понесення відповідних витрат, пов'язаних з таким оскарженням (сплата судового збору, оплата правничої допомоги тощо).
Отже, за доводами відповідача, сплата позивачем сум за отримання нових ліцензій не є прямим наслідком прийняття розпоряджень від 31.01.2024 № 25 та № 26, оскільки позивач не зобов'язаний був здійснювати таку оплату і зробив це добровільно, щоб отримати право на здійснення певних видів діяльності.
Окрім цього, відповідач також вважає, що сплата позивачем коштів за отримання ліцензій не може трактуватися, як шкода в розумінні пункту 114.3 статті 114 ПК України, оскільки наслідком такої сплати є отримання позивачем права на право оптової торгівлі алкогольними напоями, але аж ніяк не відновлення порушеного права
Відповідь позивача на відзив відповідача.
Позивач вказує на таку, що не узгоджується із нормами чинного законодавства та не відповідає фактичним обставинам справи, позицію відповідача про недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями та заподіяною шкодою, а також те, що сплата позивачем сум за отримання нових ліцензій не є прямим наслідком прийняття розпоряджень від 31.01.2024 № 25 та № 26, оскільки позивач не зобов'язаний був здійснювати таку оплату і зробив це добровільно, щоб отримати право на здійснення певних видів діяльності.
Наголошує, що є очевидним те, що за відсутності протиправних рішень відповідача про анулювання ліцензій, у позивача були б відсутні жодні підстави отримувати такі ж самі ліцензії повторно. Іншої причини, якою зумовлено повторне отримання ліцензій позивачем, відповідачем не наведено.
Також посилається на неврахування відповідачем обставин того, що у позивача на дату винесення розпоряджень від 31.01.2024 № 25 та № 26 існувало право на оптову торгівлю алкогольними напоями, якого він був позбавлений зазначеними розпорядженнями, а тому повторне отримання права на здійснення тієї ж діяльності є саме відновленням, а не отриманням права.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рітейл Захід-Південь" здійснювало господарську діяльність на підставі ліцензій на право оптової торгівлі алкогольними напоями, а саме:
- ліцензії № 990208202300006 на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), строком дії з 19.01.2023 до 19.01.2028;
- ліцензії № 990209202300004 на право оптової торгівлі алкогольними напоями - сидром та перрі (без додання спирту), строком дії з 19.01.2023 до 19.01.2028.
04.01.2024 за вих. № 159, 160 позивачем було подано заяви на продовження терміну дії зазначених ліцензій на черговий період.
Оплату ліцензій за черговий період підтверджено наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями від 03.01.2024 № 996 на суму 500 000,00 грн та № 997 на суму 780,00 грн.
31.01.2024 Головним управлінням Державної податкової служби у Закарпатській області були винесені розпорядження № 25 та № 26 про анулювання вказаних ліцензій. Того ж дня зазначені розпорядження одержані позивачем в електронній формі засобами електронного зв'язку, що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.
Вважаючи зазначені розпорядження незаконними, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними і скасування.
Також судом установлено, що з метою забезпечення можливості ведення господарської діяльності з оптової торгівлі алкогольними напоями протягом розгляду справи про визнання протиправними та скасування розпоряджень відповідача, позивачем були отримані:
- ліцензія від 01.03.2024 на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту);
- ліцензія від 01.03.2024 на право оптової торгівлі алкогольними напоями - сидром та перрі (без додання спирту).
За зазначені ліцензії позивачем сплачено 500 000,00 грн і 780,00 грн відповідно, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями № 9366 від 28.02.2024 та № 9365 від 28.02.2024.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 420/12431/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2025:
- визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області від 31.01.2024 № 25 про анулювання ліцензії, реєстраційний номер № 990208202300006 терміном дії з 19.01.2023 до 19.01.2028, виданої Товариству з обмеженою відповідальністю "Рітейл Захід-Південь" на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту);
- визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області від 31.01.2024 № 26 про анулювання ліцензії, реєстраційний номер № 990209202300004 терміном дії з 19.01.2023 до 19.01.2028, виданої Товариству з обмеженою відповідальністю "Рітейл Захід-Південь" на право оптової торгівлі алкогольними напоями - сидром та перрі (без додання спирту).
Позивач наголошує, що саме протиправні розпорядження відповідача про анулювання ліцензій зумовили необхідність отримання нових ліцензій та здійснення позивачем додаткових витрат на їх отримання, що і стало підставою звернення останнього з позовом про стягнення з відповідача майнової шкоди (реальних збитків) у розмірі фактично понесених витрат на отримання відповідних ліцензій.
Щодо спірних правових відносин.
Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частиною 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У частині 1 статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, зазначеними нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Отже підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (див. аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого статтею 11 ЦК України внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
Як уже зазначалося, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 420/12431/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2025, визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області від 31.01.2024 № 25 та № 26 про анулювання ліцензій з реєстраційними номерами № 990208202300006 та № 990209202300004 відповідно.
Відповідно до приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на наведені приписи процесуального закону, обставини щодо протиправності прийнятих відповідачем розпоряджень від 31.01.2024 № 25 та № 26 про анулювання відповідних ліцензій не підлягають повторному доказуванню в межах розгляду спору у цій справі про стягнення майнової шкоди.
Таким чином, суд вважає доведеним факт неправомірності дій Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області, які виразились у протиправному анулюванні відповідних ліцензій, у зв'язку з чим позивач втратив право на оптову торгівлю алкогольними напоями, якого він був позбавлений зазначеними розпорядженнями.
При цьому суд враховує, що повторне отримання права на здійснення тієї ж діяльності є саме відновленням, а не отриманням такого права, а добровільний характер дій щодо відновлення позивачем свого права не свідчить, що понесені ним з цією метою витрати не є шкодою (збитками).
Оскільки така заподіяна шкода фактично перебуває у безпосередньому причинному зв'язку із неправомірними діями відповідача, наведеним, в свою чергу, спростовуються доводи відповідача про недоведеність позивачем цього причинного зв'язку.
Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Частиною 4 статті 56 ГПК України визначено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц зазначила, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Окрім того, у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі з урахуванням чого боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).
Згідно із підпунктом 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок) казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.
Отже, територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).
Відповідно до частини 5 статті 238 ГПК України відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номера (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема, за вимогами до держави Україна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у постанові № 920/715/17).
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Тому резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 911/2371/19, від 26.05.2022 у справі № 910/17717/20, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 199/6713/14-ц, від 18.11.2020 у справі № 554/5980/18, від 11.08.2021 у справі № 352/2255/19, від 18.08.2021 у справі № 591/6891/18).
З огляду на викладене вище, оскільки факт понесених позивачем збитків у розмірі 500 780,00 грн встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами, а майнова шкода в зазначеній сумі, завдана Товариству з обмеженою відповідальністю "Рітейл Захід-Південь" неправомірними діями Державної податкової служби у Закарпатській області, підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Судом надано належну оцінку доводам відповідача, однак вони не спростовують вказаних висновків суду.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Захід-Південь" (73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Паровозна, буд. 4, код ЄДРПОУ 44850956) 500 780,00 грн (п'ятсот тисяч сімсот вісімдесят гривень) майнової шкоди.
3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Августина Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ 44106694) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Захід-Південь" (73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Паровозна, буд. 4, код ЄДРПОУ 44850956) 6 009,36 грн (шість тисяч дев'ять гривень 36 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 19.11.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко