61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
19.11.2025 Справа №905/870/25
Господарський суд Донецької області у складі
судді Лободи Т.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу
за позовом Товариства з обмежено відповідальністю "СКС Транс", м. Дніпро, код 43556600,
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", код 40075815,
про стягнення 16 793,17 грн,
Товариство з обмежено відповідальністю "СКС Транс" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 13 790,77 грн інфляційних втрат та 3 002,40 грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ТОВ "СКС Транс" набуло право вимоги заборгованості Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у розмірі 14 599,89 грн основної заборгованості та 1 762,00 грн судового збору, що підлягало стягненню на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 24.09.2018 у справі № 905/1416/18. У зв'язку з тим, що відповідач не виконав грошове зобов'язання, позивач, як правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля", має право на застосування до відповідача додаткових фінансових санкцій у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат за весь період невиконання зобов'язання, починаючи з дня набрання законної сили рішенням Господарського суду Донецької області від 24.09.2018 по справі № 905/1416/18.
Господарський суд Донецької області ухвалою від 03.09.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 905/870/25, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження справи без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, сторонам встановлено строки подачі заяв по суті справи.
З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи суд копію ухвали від 03.09.2025 направив до їх електронних кабінетів в системі "Електронний суд". Згідно довідок про доставку електронного листа ухвала суду від 03.09.2025 в електронному вигляді доставлена до електронних кабінетів сторін - 03.09.2025.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, суд дійшов висновку, що сторони належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі та розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.
18.09.2025 у встановлений судом строк від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову. У випадку, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для повного або часткового задоволення позовних вимог, відповідач просить суд обмежити період стягнення останніми трьома роками, які передували подачі позовної заяви, та зменшити суму 3 % річних до 0,01 грн. В обґрунтування заперечень зазначає, що передані зобов'язання за залізничними накладними не є грошовим, а відповідальність за втрату вантажу - є обмеженою законом, а саме у розмірі дійсної вартості вантажу. Також зазначає, що позивач вимагає стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період майже 7 років, однак, на думку відповідача, суд має достатньо підстав для самостійного врахування висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №127/15672/16-ц щодо обмеження періоду стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України останніми трьома роками, які передували подачі позову, а саме за період з 28.08.2022 по 25.08.2025. Крім того, зазначає, що фактично відповідач дізнався про відступлення права вимоги у вересні 2025 року з позовної заяви. Відповідач вважає, що у позивача право на звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості за рішенням Господарського суду Донецької області по справі №905/1416/18 від 24.09.2018, яке набрало законної сили 17.10.2018 не виникло, тобто позивач не має законних підстав стягувати з відповідача заборгованість, яка складається з інфляційних втрат та 3% річних, оскільки кредитор пропустив 3-річний строк для пред'явлення виконавчого документу до виконання. Також відповідач звертає увагу суду на бездіяльність позивача (стягувача) щодо виконання рішення суду по справі № 905/1416/18. Стверджує, що заявлені позовні вимоги суперечать цілі та змісту ст. 625 ЦК України, а також висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №646/14523/15-ц щодо компенсаційного характеру стягнення за ст.625 ЦК України, оскільки позивач не отримав будь-яких матеріальних втрат від знецінення грошових коштів, а навпаки отримав надприбуток, так як придбав права вимоги дебіторської заборгованості за ціною, нижчою від її первісної вартості на 99,4%. Посилаючись на відсутність у позивача будь-яких майнових втрат та згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду по справі №127/15672/16-ц, вважає, що суд першої інстанції з метою дотримання розумного балансу інтересів сторін, дотримуючись принципів справедливості, добросовісності, розумності має достатньо обґрунтованих підстав для ухвалення рішення про відмову у стягненні 3% річних або про зменшення суми 3% річних до символічного розміру - 0,01 грн. Стосовно вказаних позивачем судових витрат заявляє про неспівмірність заявленого до стягнення розміру витрат на правову допомогу складності цієї справи.
24.09.2025 (сформовано в системі 23.09.2025) від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з запереченнями відповідача, викладеними у відзиві на позов, та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що право вимоги за основним зобов'язанням включає не лише право на отримання основної суми боргу, але й усі додаткові вимоги, що випливають із порушення боржником своїх обов'язків. Такими вимогами є, зокрема, право на стягнення інфляційних втрат та процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Також зазначає, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та відсотків річних аж до повного виконання боржником грошового зобов'язання. Стверджує, що оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення, тому зменшення розміру як інфляційних втрат, так і трьох відсотків річних не передбачено чинним законодавством, за час прострочення боржником виконання основного зобов'язання.
02.10.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просить суд розглянути заяву про застосування позовної давності. У запереченнях відповідач на полягає на своїй раніше викладеній позиції та додатково просить суд врахувати, що на час заявлення позовних вимог по даному позову, новий кредитор не змінив стягувача по справі № 905/1416/18. Стверджує, що при обчисленні строку стягнення інфляційних втрат та 3% річних у справі № 905/870/25 необхідно застосовувати висновок Верховного суду, викладений у постанові від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц. А з урахуванням скороченого строку позовної давності щодо основної вимоги за договором перевезення (стягнення вартості втраченого вантажу - вугілля), строк позовної давності за додатковою вимогою (стягнення інфляційних втрат та 3% річних) також не може перевищувати скорочений строк позовної давності. Тому строк стягнення інфляційних втрат та 3% річних не може перевищувати 15 місяців, які передували подачі позовної заяви. В даному випадку підстави для задоволення позовних вимог відсутні у зв'язку з тим, що позивачем не змінено сторону по справі №905/1416/18. До заперечень додано заяву, в якій відповідач просить застосувати позовну давність до вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які нараховано за період часу до 25.08.2025.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи у липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля", звернулось до господарського суду Донецької області з позовом (справа № 905/1416/18) до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення збитків в сумі 14 599,89 грн, у зв'язку з виявленням недостачі вантажу через незбереження при перевезенні вантажу, прийнятого залізницею за накладною № 48428056 від 20.02.2018 у вагонах № 52810744, № 60458122, № 55341416, що підтверджено комерційними актами № 491003/8 від 26.02.2018, № 491003/9 від 26.02.2018, № 491003/10 від 26.02.2018.
Господарський суд Донецької області рішенням від 24.09.2018 у справі № 905/1416/18 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення збитків в сумі 14 599,89 грн задовольнив повністю, стягнув з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" збитки в сумі 14 599,89 грн та судовий збір у сумі 1 762,00 грн.
У вказаному рішенні суд встановив, що відповідач своїх зобов'язань за договором перевезення не виконав належним чином, оскільки не забезпечив збереження довіреного йому вантажу.
Рішення Господарського суду Донецької області від 24.09.2018 у справі № 905/1416/18 набрало законної сили 17.10.2018.
22.10.2018 на виконання вказаного рішення суд видав наказ.
Рішення Господарського суду Донецької області від 24.09.2018 у справі № 905/1416/18 не було виконане, доказів його виконання матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Донецької області від 24.09.2018 у справі № 905/1416/18 мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень України, відомості якого є офіційними та загальнодоступними, Господарський суд Донецької області ухвалою від 08.12.2021 відкрив провадження у справі № 905/1977/21 про банкрутство ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля", постановою від 12.10.2022 ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
11.09.2023 відбувся електронний аукціон з продажу прав вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1 325 208,72 грн, яка підтверджується даними бухгалтерського обліку (деталізація у Додатку № 2 до Протоколу № 3 від 17.07.2023 комітету кредиторів ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля").
Згідно Додатку № 2 до протоколу від 17.07.2023 № 3 комітету кредиторів ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" до складу дебіторської заборгованості банкрута входила заборгованість Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" в загальній сумі 325 249,81 грн. З опису Лоту № 2 вбачається, що вказана заборгованість підтверджена рішеннями суду, в тому числі по справі № 905/1416/18.
Листом вих. № 02-04/133 від 24.10.2024 ліквідатор ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" арбітражний керуючий повідомив, зокрема, що за рішенням суду по справі № 905/1416/18 розмір відступленої дебіторської заборгованості складає загалом 16 361,89 грн.
Відповідно до протоколу про проведення аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 переможцем аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "СКС Транс".
19.09.2023 між ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" (Продавець) та ТОВ "СКС Транс" (Покупець) підписано Акт про придбання майна на аукціоні, відповідно до умов якого Продавцем передано, а Покупцем прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні №BRD001-UA-20230831-52029 по Лоту 2, який відбувся 11 вересня 2023 року, а саме: право вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1 325 208,72 грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку (деталізація у Додатку № 2 до Протоколу № 3 від 17.07.2023 комітету кредиторів ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля"). На момент підписання цього Акту Покупець сплатив Продавцю ціну продажу майна, а саме 7 951,25 грн.
19.09.2023 за наслідками аукціону по реалізації майна банкрута ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" згідно з протоколом електронного аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 між ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" (Продавець, Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКС Транс" (Покупець, Новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір), відповідно до умов якого у порядку, в обсязі та на умовах, визначених даним Договором та чинним в Україні законодавством, Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1 325 208,72 грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку (деталізація у Додатку № 2 до Протоколу № 3 від 17.07.2023 комітету кредиторів ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" (далі - Основне зобов'язання), в результаті чого Новий кредитор стає кредитором за Основним зобов'язанням на всю суму заборгованості за Основним зобов'язанням.
Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 Договору за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від боржників виконання всіх зобов'язань за Основним зобов'язанням. Також, за цим договором Новий кредитор має право замість Первісного кредитора ввертатися в досудовому, позасудовому та судовому порядку з вимогою виконання боржниками вищезазначеного грошового зобов'язання та інші права, які відповідно до законодавства України належать кредитору у зобов'язанні за Основним зобов'язанням.
Згідно з п. 2.1 Договору відповідно до пункту 3 статті 82 Кодексу України з процедур банкрутства Первісний кредитор засвідчує, що Новим кредитором здійснено повну оплату права вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1 325 208,72 грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку, згідно п. 2.2. цього Договору.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що сплату за придбання на електронному аукціоні №BRD001-UA-20230831-52029 по Лоту 2, який відбувся 11 вересня 2023 року, права вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1 325 208,72 грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку, здійснено оператором електронного майданчика ТОВ "Закупки.Пром.УА", шляхом перерахування в повному обсязі та у встановлені строки частини гарантійного внеску Нового кредитора через Філію Головного Управління по м. Києву та Київській області АТ "Державний ощадний банк України" в розмірі - 7 951,25 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 18/09/202311573 від 18.09.2023 на ліквідаційний рахунок ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля".
Новий кредитор підтверджує, що в момент підписання цього Договору Первісний кредитор передає, а Новий кредитор отримує документи на підтвердження права вимоги (п. 3.1 Договору).
За умовами п. 3.2 Договору з моменту підписання Сторонами цього договору до Нового кредитора переходить право вимоги Первісного кредитора за Основним зобов'язанням в повному обсязі, а Первісний кредитор втрачає зазначені права вимоги повністю. Моментом переходу права вимоги Первісного кредитора за Основним зобов'язанням до Нового кредитора є момент підписання цього Договору.
Відповідно до п. 3.4 Договору Первісний кредитор засвідчує, що до початку електронного аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 Основне зобов'язання боржниками виконане не було.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п. 5.1 Договору).
Суд зазначає, що вказаний Договір підписано сторонами, що свідчить про набрання ним чинності.
Як вбачається з матеріалів справи, сплата ТОВ "СКС Транс" за придбані права вимоги за вказаним Договором відбулась шляхом перерахуванням оператором електронного майданчика ТОВ "Закупки.Пром.УА" коштів в сумі 7 951,25 грн на ліквідаційний рахунок ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" з коштів гарантійного внеску.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Воно відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, в якому виникло таке зобов'язання.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, в якому виникло таке зобов'язання. Наведені правила є універсальними.
Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права та може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни.
Так, згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
Таким чином, на підставі Договору про відступлення права вимоги від 19.09.2023 та Акту про придбання майна на аукціоні від 19.09.2023 відбулась заміна сторони в зобов'язанні, заборгованість за яким стягнута рішенням Господарського суду Донецької області від 24.09.2018 у справі № 905/1416/18, а саме ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" змінено його правонаступником - ТОВ "СКС Транс".
Суд зазначає, що частиною 1 ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стосовно заперечень відповідача в частині того, що зобов'язання відповідача за договором перевезення вантажу за залізничними накладними не є грошовими, суд зазначає, що цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин 2, 3 статті 11 ЦК України може виникати на підставі не лише договорів й інших правочинів, а і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі та інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
За змістом статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Таким чином, внаслідок втрати багажу, прийнятого до перевезення, у відповідача виникло саме грошове зобов'язання з відшкодування вартості втраченого багажу, що і підтверджено рішенням суду в справі № 905/1416/18.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, за загальним правилом кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач станом на момент укладення договору про відступлення прав вимоги (так і на теперішній час) добровільно не відшкодував ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" суму збитків у зв'язку із втратою багажу, яка була предметом стягнення в справі № 905/1416/18, не виконав відповідне рішення суду про стягнення такої суми збитків.
Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 виснувала, що недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.
Однак, в даному випадку враховуючи те, що відповідач не виконав своє зобов'язання перед первісним кредитором, то суд вважає, що за Договором про відступлення права вимоги від 11.09.2023 передана вимога, яка є дійсною.
Щодо того, що рішення суду не було виконано протягом 3-х років з дня набрання ним законної сили та посилань відповідача на те, що наказ, виданий у справі № 905/1416/18, не був пред'явлений первісним кредитором до виконання протягом строку, вказаного в наказі, а також на те, що позивачем у даній справі не було подано заяву про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 905/1416/18, а також щодо аргументів відповідача про те, що саме відсутність активних дій з примусового виконання рішення суду з боку первісного кредитора призвела до спірних нарахувань новим кредитором, що розцінюється позивачем як необґрунтоване збагачення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з ч. 1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Суд акцентує увагу на тому, що рішення суду має бути виконане саме боржником, не зважаючи на те чи застосовувались заходи примусового виконання рішення суду, не перекладаючи відповідальність за невиконання такого рішення на стягувача, вказуючи, що його бездіяльність призвела до відповідних нарахувань.
Рішення Господарського суду Донецької області від 24.09.2018 у справі № 905/1416/18 не виконано боржником протягом тривалого часу.
У наказі суду, який виданий на виконання зазначеного рішення, визначено, що наказ може бути пред'явлений до примусового виконання в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили, а з урахуванням того, що рішення Господарського суду Донецької області від 24.09.2018 по справі № 905/1416/18 набрало законної сили 17.10.2018, отже такий строк встановлений до 18.10.2021.
Відповідач не надав до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що наказ суду, виданий у справі № 905/1416/18 не був пред'явлений стягувачем до виконання своєчасно, що строки пред'явлення до виконання не переривалися, тощо, відповідні докази і не надані іншою стороною. Суд також зауважує, що згідно з положеннями п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Однак, новий кредитор, за умови спливу строку пред'явлення наказу до виконання, не позбавлений права звернутись до суду з відповідними заявами, як то видача дубліката наказу, поновлення строку пред'явлення наказу до виконання, заміну сторони виконавчого провадження тощо.
Не подання вказаних заяв на час розгляду судом даної справи не свідчить про те, що у відповідача припинився обов'язок з виконання рішення суду та сплати відповідної суми заборгованості.
Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Такої підстави припинення зобов'язання як закінчення терміну пред'явлення виконавчого документу до виконання чинним законодавством не передбачено, а тому заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
У зв'язку із невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Донецької області від 24.09.2018 у справі № 905/1416/18 позивач звернувся до суду із даною позовною заявою, в якій нарахував за період з 18.10.2018 по 25.08.2025 інфляційні втрати в сумі 13 790,77 грн та 3 % річних у сумі 3 002,40 грн.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, у кредитора згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Як зазначає позивач у позові та вбачається з наданого розрахунку, нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даній справі позивачем здійснено за період з 18.10.2018 (після набрання рішенням у справі № 905/1416/18 законної сили 17.10.2018) по 25.08.2025 (до звернення до суду з даним позовом) на суму заборгованості в розмірі 14 599,89 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на постанову від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі с. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відповідач у відзиві на позов стверджував, що строк стягнення інфляційних втрат та 3% річних має складати з 28.08.2022 (три роки до дати подання позову) по 25.08.2025 (останній день нарахування). У подальшому в поданих заявах по суті справі відповідач зазначив, що додаткові нарахування, а саме нарахування інфляційних втрат та 3% річних) мають поділяти долю основного зобов'язання. З урахуванням того, що позовна давність для позовів до залізниць встановлена, зокрема, статтею 136 Статуту залізниць України, якою передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту, відповідач дійшов висновку, що строк позовної давності за додатковою вимогою також не може перевищувати скорочений строк позовної давності. Тому строк стягнення інфляційних втрат та 3% річних не може перевищувати 15 місяців, які передували подачі позовної заяви, в даному випадку - з 29.05.2024 по 28.08.2025.
До матеріалів справи додано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог.
Суд не погоджується з такими твердженням відповідача, виходячи з наступного.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вище наведені правові висновки, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
При цьому, стосовно доводів відповідача про те, що в даній справі має застосовуватись скорочений строк позовної давності в 6 місяців, то суд зазначає, що предметом даного спору не є вимога до залізниці як до перевізника, предметом спору є вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати збитків за втрату вантажу, які стягнуті рішенням суду, а тому скорочений строк позовної давності в даному випадку не застосовується.
Суд зазначає, що відповідач невірно трактує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, оскільки у вказаній справі надавався правовий висновок щодо визначення юрисдикції суду під час розгляду вказаної справи, за результатами розгляду вказаної справи Велика Палата дійшла висновку, що спір щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних має розглядатись судом тієї юрисдикції, що і спір щодо стягнення основної суми заборгованості.
Так, дійсно інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання, а тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, що не стосується однакового вирішення питання застосування строку позовної давності.
Суд ще раз наголошує, що до вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат застосовується загальний строк позовної давності в три роки, про що неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх правових висновках. При цьому, жодна правова норма не містить положення, що до інфляційних втрат та 3% річних застосовується такий саме строк позовної давності як і до основної вимоги, а такі висновки зроблені відповідачем необґрунтовано та довільно трактуючи висновки Верховного Суду у справах, які не є релевантними даному спору. Також безпідставними є посилання відповідача на судову практику щодо розгляду спорів, які виникають у зв'язку з виконанням договорів перевезення, та застосування строку позовної давності по таким спорам, оскільки суд наголошує на тому, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача збитків у зв'язку з втратою ним багажу розглянута в межах строку позовної давності, що вбачається з відповідного рішення суду, предметом спору в даній справі є стягнення інфляційних втрат на суму заборгованості, яка підтверджена судом.
Суд зазначає, що установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.
Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 04.09.2025.
Подібні правові висновки висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність в три роки щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не сплила щодо жодного періоду, то з урахуванням вищевикладеного позивач не пропустив строк позовної давності щодо звернення з даним позовом до суду.
За таких обставин, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 18.10.2018 по 25.08.2025, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованими.
Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду, а також щодо шестимісячного строку позовної давності спростовуються викладеними висновками.
Перевіривши наданий розрахунок 3% річних у загальній сумі 3 002,40 грн за заявлений позивачем період прострочення та суму заборгованості, суд встановив, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені вірно.
Перевіривши наданий розрахунок інфляційних втрат у сумі 13 790,77 грн на суму заборгованості 14 599,89 грн з урахуванням індексів інфляції за період листопад 2018 року - липень 2025 року (зазначено про нарахування до 25.08.20205, індекс інфляції за серпень 20205 не застосовувався), суд встановив, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені вірно.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 0,01 грн, суд зазначає, що три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Таким чином, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Відповідний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Таким чином, клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних є безпідставним та не підлягає задоволенню.
Також є безпідставними посилання відповідача на збагачення позивача з урахуванням того, що заявлена сума не є співмірною щодо ціни, за яку придбана вимога, оскільки якщо право вимоги відступається за плату, то сторони договору купівлі-продажу відповідно до ч. 3 ст. 656, 627 ЦК України можуть на власний розсуд визначити ціну продажу цього права. Чинне законодавство не містить заборони на встановлення ціни права грошової вимоги, що відступається за договору купівлі-продажу, у розмірі меншому, ніж номінальний розмір таких вимог. Крім того, визначення сторонами договору купівлі-продажу права вимоги ціни її продажу ніяким чином не впливає на розмір відступленого права та на суму зобов'язань боржника, ціна відступлення права вимоги ніяким чином не впливає на здійснення нарахувань на суму грошового зобов'язання боржника за ст. 625 ЦК України або можливість здійснення таких нарахувань в меншому розмірі.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у загальній сумі 3 002,40 грн та інфляційних втрат у сумі 13 790,77 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності до ст. 129 ГПК України витрати щодо сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
У позовній заяві позивач вказав, що ним понесені витрати у розмірі 17 422,40 грн на професійну правничу допомогу та повідомлено, що докази понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
За таких обставин, на дату ухвалення рішення у справі розподіл витрат на правову допомогу не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статями 1-5, 10, 11, 12, 20, 73-80, 86, 129, 231, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" (84400, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, код 40150216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС Транс" (49010, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, буд. 8,оф. 13, код 43556600) 3% річних у сумі 3 002,40 грн, інфляційні втрати в сумі 13 790,77 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 19.11.2025.
Суддя Т. О. Лобода