22.10.2025 року м. Дніпро Справа № 904/4042/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач),
судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
секретар судового засідання Солодова І.М.
представники сторін не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ" Дніпровської міської ради, м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 (повний текст рішення складено та підписано 23.01.2025, суддя Загинайко Т.В.) у справі № 904/4042/24
за позовом Комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, буд. 119-А; ідентифікаційний код 32616520)
до Фізичної особи-підприємця Лещенка Євгена Павловича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про визнання недійсним договору поставки від 13.12.2019 №71/3,
У вересні 2024 Позивач - Комунальне підприємство "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Лещенко Євгена Павловича про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки від 13.12.2019 №71/3. Також просить стягнути з відповідача судовий збір за подання позовної заяви.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025, у даній справі, відмовлено у задоволенні позову Комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Лещенка Євгена Павловича про визнання недійсним договору поставки від 13.12.2019 №71/3.
Судові витрати у справі віднесено за рахунок Комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради.
18.02.2025 не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Комунальне підприємство "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ" Дніпровської міської ради, засобами поштового зв'язку, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду від 23.01.2025 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути на користь позивача з відповідача судовий збір за подання позову.
Ухвалою суду від 21.04.2025 повернуто апеляційну скаргу Комунального підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ" Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 у справі №904/4042/24 скаржнику без розгляду. Оскільки, апелянтом не усунуто недоліків апеляційної скарги у строк визначений апеляційним господарським судом.
30.04.2025 не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», Комунальне підприємство "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ" Дніпровської міської ради, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду від 23.01.2025 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути на користь позивача з відповідача судовий збір за подання позову.
Скаржник вважає рушення суду необґрунтованим, винесеним при неповному з'ясуванні всіх фактичних обставин справи та без належного дослідження наявних в матеріалах справи доказів, з порушенням прав та інтересів інших осіб, а отже рішення суду першої інстанції є таким, що призвело до неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, що, в свою чергу, призвело до прийняття неправильного, протиправного та помилкового рішення.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що Договір поставки № 71/3 від 20.12.2019 року укладений за результатом проведення тендерної закупівлі), UA-2019-07-17-000470-с, однак після його виконання Позивач вважає, що при його укладанні відповідачем було допущені порушення положення Закону України «Про публічні закупівлі». Таким чином, у вказаних договорах вбачаються ознаки оспорюваності на підставі ч.ч. 1 ст.ст. 203, 215 ЦК України із застосуванням наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Крім того, як зауважено скаржником, в порушення норм процесуального права, а саме ч. 6 ст. 250 ГПК України, суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що є підставою для скасування спірного рішення суду.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу судувід 30.04.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/4042/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/4042/24.
07.05.2025 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.05.2025 визначено поважними підстави пропуску строку на подання апеляційної скарги та відновити строк на подання апеляційної скарги на рішення суду. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ" Дніпровської міської ради, м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 у справі № 904/4042/24. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 22.10.2025 року об 10:40 год. Встановлено учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу - 15 днів з дня вручення цієї ухвали.
У судове засідання 22.10.2025 представники сторін не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 22.10.2025 колегією суддів підписано скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - Комунальним підприємством "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради 14.11.2019 оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів UA-2019-11-14-001056-c з закупівлі центрального редуктору для капітального ремонту рухомого складу за ДК 021:2015:34630000-2 - Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху в кількості 8 штук. Строк поставки товарів: до 25.12.2019. Джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет. Розмір бюджетного призначення за кошторисом або очікувана вартість предмета закупівлі: 1 200 000 грн. 00 коп. (а.с. 10-11).
Зі звіту про результати проведення процедури закупівлі UA-2019-11-14-001056-c, сформованого 13.12.2019, вбачається, що участь у вказаній закупівлі приймали 2 учасника:
- Фізична особа-підприємець Лещенко Євген Павлович; ціна пропозиції якого до початку аукціону та після його закінчення складала 1 192 000 грн. 00 коп.; вказаний учасник відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації; відсутні підстави для відмови, встановлені статтею 17 Закону України "Про публічні закупівлі"; вказаний учасник визнаний переможцем;
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлінк"; цінова пропозиція якого до початку аукціону та після його закінчення складала 1 200 000 грн. 00 коп. Пропозиція вказаного учасника не розглядалася (а.с. 9).
За результатами проведеної процедури закупівлі UA-2019-11-14-001056-c між позивачем - Комунальним підприємством "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради, як покупцем, та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Лещенком Євгеном Павловичем, як постачальником, було укладено договір поставки від 13.12.2019 №71/3 (надалі - Договір, а.с. 5-8).
Відповідно до пункту 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов?язується передавати у власність покупця, а покупець зобов?язується прийняти та оплатити товар, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, загальна вартість визначено сторонами у специфікації.
Найменування товару: за кодом ДК 021:2015-34630000-2 - Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Центральний редуктор для капітального ремонту рухомого складу) (пункт 1.2 Договору).
Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна сума договору становить: 1 192 000 грн. 00 коп. без ПДВ.
Пунктом 2.2 Договору визначено, що ціна одиниці товару, асортимент, кількість та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в специфікації, рахунках та видаткових накладних, які формуються за домовленістю сторін для кожної конкретної поставки товару.
Ціна даного договору дорівнює ціні тендерної пропозиції учасника (пункт 2.4 Договору).
Відповідно до пункту 3.1 Договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковій формі протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання покупцем видаткової накладної. Оплата буде проводитися за кодом ДК 021:2015-34630000-2 - Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Центральний редуктор для капітального ремонту рухомого складу) за рахунок бюджетних кошті спеціального фонду, отриманих з місцевого бюджету.
Розрахунок здійснюється покупцем на підставі рахунків та видаткових накладних постачальника (пункт 3.2 Договору).
Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у даному договорі (пункт 3.3 Договору).
Згідно з пунктом 3.4 Договору датою оплати є дата списання коштів з поточного рахунку покупця на рахунок постачальника.
Постачальник передає у власність покупцю на умовах поставки - DDP Інкотермс у редакції 2010 (пункт 4.1 Договору).
Відповідно до пункту 4.2 Договору місце поставки товару: м. Дніпро, пр. С. Нігояна, 49.
Пунктом 4.3 Договору визначено, що загальний строк поставки товару: до 25.12.20219.
На поставлену партію товару постачальник надає покупцю такі документи:
- рахунок-фактуру;
- видаткову накладну;
- податкову накладну (складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої постачальником);
- сертифікат якості виробника (або паспорт якості) (пункт 4.4 Договору).
Згідно з пунктом 4.5 Договору поставка товару постачальником допускається окремими партіями протягом 3 (трьох) робочих днів, після отримання письмової заявки від покупця. Товар повинен бути розфасований та упакований згідно з заявленим покупцем асортиментом.
Відповідно до пункту 11.1 Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань.
До вказаного Договору додано лист-погодження, який містить підписи восьми посадових осіб позивача, якими погоджено Договір (а.с.7 зворотна сторона).
У матеріалах справи міститься специфікація від 13.12.2019 (додаток №1 до Договору), якою сторони узгодили поставку Центрального редуктора в зборі зачеплення 7,43 під колію 1524 мм в кількості 8 штук загальною вартість 1 192 000 грн. 00 коп. без ПДВ (а.с. 8).
На виконання умов Договору відповідачем було поставлено позивачу товар - Центральний редуктор в зборі зачеплення 7,43 під колію 1524 мм в кількості 8 штук на загальну суму 1 192 000 грн. 00 коп., без ПДВ, що підтверджується видатковою накладною від 20.12.2019 №1, яка підписана представниками обох сторін, підписи яких скріплено печатками сторін (а.с. 14).
Як вбачається, позивачем 24.12.2019 здійснено оплату за поставлений за Договором товар в розмірі 1 192 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою за 24.12.2019, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 13).
На думку Позивача, спірний договір укладено за результатом проведення тендерної закупівлі UA-2019-11-14-001056-c, однак при його укладанні відповідачем було допущені порушення Закону України "Про публічні закупівлі". Проведення зазначеної закупівлі відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенню учасниками тендеру її видимості. Така поведінка учасників тендеру є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), заборонених відповідно до пункту 1 статті 50, пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Як стверджує Позивач, вказані обставини є підставою для визнання договору поставки від 13.12.2019 №71/3 недійсним, як такого, що суперечить інтересам держави із застосуванням наслідків такої недійсності, визначених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, що і стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.
Так, предметом позову у даній справі є визнання недійсним правочину через його невідповідність вимогам Закону України «Про захист економічної конкуренції», за яким комунальне підприємство отримало від особи приватного права обумовлений договором товар та сплатило його вартість з коштів місцевого бюджету.
Колегія суддів зазначає, що між позивачем та відповідачем укладений правочин, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, що визначається згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені в ст. 203 Цивільного кодексу України, яка зокрема визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203).
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 228 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Конституційний Суд України в пунктах 3, 4 свого рішення № 3-рп/99 від 08.04.1999, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Конституційний Суд України зазначив, що «інтереси держави» є оціночним поняттям.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 дійшла висновку, що визначати у чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб'єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні, оскільки в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також з огляду на те, що «інтереси держави» є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, зокрема комунальних підприємств, установ, які розпоряджаються бюджетними коштами.
Позивачем у справі є Комунальне підприємство «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, який перебуває у власності територіальної громади міста Дніпра і не здійснює владних управлінських функцій, тобто не є суб'єктом владних повноважень. Також не свідчить про наявність у позивача відповідних владних повноважень та обставина, що він є стороною спірного правочину, фінансування якого відбулося за грошові кошти місцевого бюджету, оскільки у відносинах щодо розрахунків з постачальником за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона у зобов'язальних правовідносинах. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що Комунальне підприємство «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради не має повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави, що є самостійною підставою для відмови у позові, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд не надає оцінки доводам щодо порушення інтересів держави, внаслідок укладення спірного правочину.
Стосовно належності та ефективності способу захисту порушеного права шляхом визнання правочину недійсним, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, у якій також зазначено, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Сторонами до матеріалів справи надані докази повного виконання спірного договору.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Апеляційний суд поділяє висновки господарського суду, що в даному випадку позивачем вимога про застосування наслідків недійсності правочину не заявлялась. Отже, позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, що є підставою для відмови у позові.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначає про те, що спірний договір поставки укладено з порушенням положень Закону України "Про публічні закупівлі", а саме, проведення тендерної закупівлі UA-2019-11-14-001056-c відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створення учасниками тендеру її видимості. Така поведінка учасників тендеру є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), заборонених відповідно до пункту 1 статті 50, пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
На думку позивача, вказані обставини є підставою для визнання договору поставки від 13.12.2019 №71/3 недійсним з моменту укладення, як такого, що суперечить інтересам держави із застосуванням наслідків такої недійсності, визначених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Так, Закон України "Про публічні закупівлі" №922-VIII (надалі - Закон №922-VIII) (в редакції чинній на момент проведення процедури закупівлі та укладання договору) визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад.
За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час проведення спірної процедури закупівлі) закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія та ефективність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до положень ст. 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, апеляційний господарський суд погоджується з висновками господарського суду, що, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору поставки, позивачем не зазначено конкретних фактів та не надано доказів, які б підтверджували порушення його майнових прав та інтересів внаслідок укладення вказаного договору, та не доведено, що в результаті визнання таких дій неправомірними його права будуть захищені та відновлені.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, а тому рішення у справі відповідає чинному законодавству та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Щодо доводів скаржника про те, що в порушення норм процесуального права, а саме ч. 6 ст. 250 ГПК України, суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
01.11.2024 до суду від ФОП Лещенко Є.П. надійшло заперечення (вх.№50576/24 від 01.11.2024) проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження, яким останній просив суд, зокрема, перейти до розгляду справи №904/4042/24 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, посилаючись на те, що спір не належить до малозначних на підставі ціни договору, який визнається позивачем недійсним.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024 по даній справі у переході до розгляду справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
Вказана ухвала обґрунтована тим, що відповідачем у заяві взагалі не наведено обґрунтувань необхідності розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження. Так, наведені у заяві посилання на норми процесуального закону не є достатніми та не обґрунтовують необхідність для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, справа є незначної складності, пов'язана з визнанням недійсним договору поставки від 13.12.2019 №71/3, визнана судом малозначною.
У контексті доводів апеляційної скарги колегія суддів ураховує наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 3 ст. 12 ГПК України).
Згідно з ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:
1) ціну позову;
2) значення справи для сторін;
3) обраний позивачем спосіб захисту;
4) категорію та складність справи;
5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;
6) кількість сторін та інших учасників справи;
7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;
8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:
1) про банкрутство;
2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);
4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;
6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);
7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;
8) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
9) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.
Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову, відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду від 30.09.2024, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. ст 247-252 ГПК України.
Ураховуючи предмет спору, який не належить до переліку справ, що підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та немайновий характер спірних правовідносин, суд першої інстанції правомірно розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи наведене, посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли своє підтвердження.
Доводи апеляційної скарги у даній справі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ" Дніпровської міської ради, м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 у справі №904/4042/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 у справі № 904/4042/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст. 287 ГПК України.
Повна постанова складена 19.11.2025
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін