79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" листопада 2025 р. Справа №907/184/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2025 (повне рішення складено 23.05.2025, суддя Д. Є. Мірошниченко)
у справі №907/184/25
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-координаційний центр "Будівельні технології", м. Ужгород
про стягнення 114 118,03 грн
На розгляд Господарського суду Закарпатської області 18.02.2025 поступила позовна заява Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до ТОВ «Виробничо-координаційного центру «Будівельні технології» про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 76 979,95 грн, 35369,10 грн штрафу та 1768,98 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди землі №2429/1 від 28.07.2023 в частині своєчасної оплати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:18:001:0298 в період з 05.03.2018 по грудень 2024 року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 76 979,95 грн (враховуючи при цьому часткову оплату відповідачем в період з 12.09.2023 по 30.01.2025 на загальну суму 25494,99 грн), на яку відповідно до умов договору позивачем нараховано 35369,10 грн штрафу та 1768,98 грн пені.
В свою чергу відповідач - ТОВ «ВКЦ «Будівельні технології» (далі Товариство) у додаткових поясненнях визнав наявність заборгованості щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за договором оренди землі №2429/1 від 28.07.2023. Попри це зазначив, що Товариство перебуває у стані припинення та має суттєві фінансові труднощі, що в свою чергу, впливає на його фінансово-господарську діяльність та можливість своєчасно виконувати договірні зобов'язання. Просить про зменшення штрафних санкцій до 10% від сум нарахованих штрафу та пені.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21 квітня 2025 року у справі №907/184/25 в позові відмовлено.
При винесенні рішення судом встановлено, що в спірних правовідносинах у відповідача відсутній обов'язок зі сплати саме орендної плати за землю в період з 05.03.2018 по 27.08.2023, а сплата відповідачем орендної плати за укладеним між сторонами договором за період з 28.07.2023 по грудень 2024 підтверджена належними та допустимими доказами, позивачем не заперечена, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача орендної плати за землю за період з 05.03.2018 по грудень 2024, а також нарахованих позивачем штрафу та пені є такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що відповідні висновки в контексті аналогічних правовідносин щодо підстав для застосування до умов договору оренди приписів частини 3 статті 631 ЦК України викладені також і в постановах Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2023 у справі №907/508/23, від 27.01.2025 у справі №907/503/24, від 20.01.2025 у справі №907/502/24. Щодо визнання позову - то судом враховано положення ч.4 ст. 191 ГПК України і вказано, що саме по собі посилання відповідача на визнання позову не є достатньою правовою підставою для висновку щодо виникнення між сторонами фактичних орендних правовідносин за період з 05.03.2018 і до укладення відповідного договору оренди земельної ділянки.
Позивач - Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, не погодившись з винесеним рішенням, подав на розгляд Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.
В обґрунтування своїх вимог скаржник з посиланням на положення ст. ст. 6, 11,12, 509, 526, 530, 626, 629, 631 ЦК України звертає увагу на те, що суд не вірно протрактував п. 40 договору, і що такий відповідав волі сторін, оскільки такий був підписаний в добровільному порядку і надалі ніким не оспорювався, а відтак, в силу норм закону є обов'язковим для виконання сторонами. Вказує, що сторони договору дійшли згоди щодо поширення його умов на строк, який почався з 05.03.2018 у зв'язку з наявністю між сторонами взаємовідносин, які врегульовуються сторонами постфактум, про що безпосередньо зазначено в тексті договору. Отже, вважає, що наявність на орендованій земельній ділянці об'єкта нерухомого майна (п.3 договору), що перебуває у власності відповідача, закріплення у п.40 договору факту узгодження між сторонами зобов'язання орендаря сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 05.03.2018 до моменту державної реєстрації права оренди землі, а також визнання відповідачем наявності заборгованості є достатньою правовою підставою для висновку щодо виникнення між сторонами фактичних орендних правовідносин в період з 05.03.2018 і до укладення відповідного договору оренди землі. Щодо здійснення часткових оплат відповідачам, то скаржник звертає увагу на те, що у призначенні платежу не зазначено період, за який здійснюється відповідна оплата, в підтвердження чого посилається на виписки по рахунку№ НОМЕР_1 за період з 12.09.2023 по 30.01.2025 і вказує, що умовами договору не визначено порядок зарахування платежів у випадку, коли орендарем у призначенні платежу не зазначається період, за який здійснюється відповідна оплата, з огляду на що позивач здійснив зарахування відповідної плати в рахунок погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з тієї дати, що виникла у найдавніший період, тобто з 05.03.2018. Просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2025 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.
Відповідач - ТОВ «ВКЦ «Будівельні технології» не скористався правом, встановленим ст. 263 ГПК України для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач належним чином повідомлений про розгляд справи №907/184/25 в порядку письмового провадження без виклику представників сторін в судове засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 09.06.2025), яка наявна в матеріалах справи.
Відповідач - ТОВ «ВКЦ «Будівельні технології» не зареєстрований в підсистемі «Електронний суд», відтак копія ухвали суду від 09.06.2025 надіслана поштовим зв'язком на юридичну адресу - 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16, однак повернута без вручення із зазначенням причини «повернення (досилання)».
Отже, суд вчинив дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи №907/184/25 в порядку письмового провадження.
Суд враховує, що ухвала Західного апеляційного господарського суду у справі №907/184/25 від 09.06.2025 року оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень України. Зміст цієї ухвали є загальнодоступним.
Відповідач не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про наявність розгляду справи в апеляційному суді завдяки відкритому безоплатному цілодобовому доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатися наданими йому процесуальними правами.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні у справі докази в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія встановила такі обставини:
28.07.2023 між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавець) та ТОВ "Виробничо-координаційний центр "Будівельні технології" (орендар) на підставі рішення Ужгородської міської ради №1351 від 27.06.2023 було укладено договір оренди землі № 2429/1 (а.с.14-19), згідно пунктів 1, 2 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в м. Ужгороді, вул. Минайська, 16, площею 0,0770 га, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:18:001:0298.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 28.07.2023 на виконання умов договору земельна ділянка площею 770 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 16, передана в оренду відповідачу (а.с.23).
Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданим Управлінням надання адміністративних послуг Головного Управління Держгеокадастру в Закарпатській області (електронні послуги) № НВ-2100192242023 від 25.04.2023, в пункті 5 договору зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2023 рік становить 574 828,10 грн..
Пунктами 10, 11 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 17 244,84 грн на рік; орендна плата вноситься щомісяця протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного місяця) в розмірі 1 437,07 грн.
Пунктом 40 договору сторони встановили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством. Даною угодою сторони дійшли згоди щодо зобов'язань орендаря, а орендар зобов'язався, в свою чергу, сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 05.03.2018 до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із врахуванням пунктів 5, 10, 11, 30 та 27 даного договору, в т.ч. з самостійним індексуванням орендарем розміру такої плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеної у порядку встановленим чинним законодавством кумулятивним способом.
Як вказує позивач, право власності територіальної громади Ужгородської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:18:001:0298 підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 412188143 від 07.02.2025; дата державної реєстрації права власності 28.08.2023 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.08.2023 № 69087152), право оренди ТОВ "Виробничо-координаційний центр "Будівельні технології" зареєстроване 28.08.2023 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.08.2023 № 69087152) (а.с.65-66).
Позивач, посилаючись на банківські виписки, вказує, що відповідачем здійснювалась часткова оплата орендної плати: 11.09.2023 на суму 1 622,45 грн, 28.09.2023 на суму 1 437,07 грн, 31.10.2023 на суму 1 437,07 грн, 28.11.2023 на суму 1 437,07 грн, 28.12.2023 на суму 1 437,07 грн, 19.02.2024 на суму 1 510,35 грн, 15.03.2024 на суму 1 510,35 грн, 18.04.2024 на суму 1 510,35 грн, 31.05.2024 на суму 1 510,35 грн, 27.06.2024 на суму 1 510,35 грн, 31.07.2024 на суму 1 510,35 грн, 29.08.2024 на суму 1 510,35 грн, 30.09.2024 на суму 1 510,35 грн, 30.10.2024 на суму 1 510,35 грн, 28.11.2024 на суму 1 510,35 грн, 27.12.2024 на суму 1 510,35 грн та 29.01.2025 на суму 1 510,35 грн (а.с.34-64).
Позивач вважає, що відповідач свої зобов'язання з оплати за землю за фактичне її використання з 05.03.2018 по грудень 2024 року належним чином не виконував.
Тому, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості ТОВ "Виробничо-координаційний центр "Будівельні технології" з орендної плати за договором, така, станом на 10.02.2025, склала 76 979,95 грн, на яку, у відповідності до пункту 14 договору, відповідачу нараховано 35 369,10 грн штрафу та 1 768,98 грн пені (а.с.20-21, 26-27).
З врахуванням викладених обставин справи, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши наявні матеріали справи та подані сторонами докази в апеляційному провадженні, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Згідно вимог статті 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до положень пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (стаття 4 Закону України "Про оренду землі").
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (стаття 15 Закону України "Про оренду землі").
Як встановлено матеріалами справи, 28.07.2023 територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавець) та ТОВ «ВКЦ «Будівельні технології» (орендар) уклали договір оренди землі (а.с.14-19), згідно п.1 якого орендодавець надав , а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в м. Ужгороді, вул. Минайська, 16, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:18:001:0298. Пунктом 8 встановлено строк дії договору - 3 роки.
Пунктом 5 договору сторонами унормовано порядок сплати орендної плати, а саме: орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, яка станом на 2023 рік складає 574 828,10 грн у грошовій формі та становить 17 244,84 грн на рік. Орендна плата вноситься щомісяця протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного місяця) в розмірі 1 437,07 грн (пункти 10, 11 договору).
28.07.2023 сторонами складено акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с.23), в якому зазначено, що згідно п.21 договору оренди земельної ділянки орендарю передано в оренду земельну ділянку площею 770 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 16 і датою набуття орендарем права користування земельною ділянкою є дата реєстрації права оренди землі. Даний акт підписано сторонами та скріплено печатками.
Дата державної реєстрації права оренди землі за відповідачем - 28.08.2023 (а.с.65-66).
Згідно вимог ст. 76 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).
Отже, матеріалами та обставинами справи підтверджено належними і допустимими доказами здійснення відповідачем сплати орендної плати за фактичне використання земельної ділянки з моменту укладення договору по грудень 2024 року без порушення строків оплати (а.с.34-64).
Відтак, з врахуванням наявності документального підтвердження здійснення відповідачем сплати орендної плати з моменту укладення договору по грудень 2024 року, судом першої інстанції правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами договором за період 05.03.2018 по грудень 2024 року. Скаржник звертає увагу суду на 40 пункт договору, згідно з яким орендар зобов'язався сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 05.03.2018 до моменту державної реєстрації права оренди землі та врахування здійснених відповідачем оплат в рахунок погашення заборгованості, яка виникла з березня 2018 року. Однак, доказів такого фактичного використання відповідачем земельної ділянки чи здійснення на ній підприємницької діяльності, позивач не надав ні суду першої, ні апеляційної інстанцій.
Згідно вимог частин 1-3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
В свою чергу положеннями частин 1-3 статті 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності між сторонами у справі господарських правовідносин з 05.03.2018, що відповідно виключає можливість застосування до даних правовідносин приписів частини 3 статті 631 ЦК України.
Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (стаття 289 Податкового кодексу України).
Приписи частин 2 та 3 статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини 1 вказаної статті).
Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).
Відтак, судом першої інстанції зроблено висновок, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про те, що з врахуванням принципів справедливості та добросовісності на орендаря не може покладатись обов'язок сплачувати орендну плату за час до фактичного отримання земельної ділянки в оренду, а саме по собі зазначення в договорі обов'язку орендаря сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 05.03.2018 без доведення орендодавцем фактичного користування з цього часу земельною ділянкою відповідачем, беручи до уваги те, що за своєю суттю орендна плата є платою саме за час користування річчю та не може довільно змінюватися порядок її формування сторонами в договорі, - не дає підстави для нарахування орендної плати.
З врахуванням викладеного, в спірних правовідносинах у відповідача відсутній обов'язок зі сплати саме орендної плати за землю в період з 05.03.2018 по 27.08.2023, а сплата відповідачем орендної плати за укладеним між сторонами договором за період з 28.07.2023 по грудень 2024 року підтверджена належними та допустимими доказами, позивачем не заперечена, у зв'язку з чим судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача орендної плати за землю за період з 05.03.2018 по грудень 2024 року, а також нарахованих позивачем штрафу та пені, не підлягають задоволенню.
Скаржник в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що відповідачем у додаткових поясненнях в суді першої інстанції визнано заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за договором оренди землі від 28.07.2023 №2429/1, в спростування чого суд апеляційної інстанції зазначає наступне:
У відповідності до вимог частини 4 статті 191 ГПК України встановлено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З врахуванням положень даної статті вбачається, що саме по собі посилання відповідача на визнання позову не є достатньою правовою підставою для висновку щодо виникнення між сторонами фактичних орендних правовідносин за період з 05.03.2018 і до укладення відповідного договору оренди земельної ділянки без належних та допустимих доказів такого.
З огляду на вказані обставини, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду з огляду на те, що таке прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права та з повним дослідженням матеріалів та обставин справи, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення, у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому таке слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради відмовити.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2025 у справі №907/184/25 залишити без змін.
Судові витрати покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.
Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.
Повна постанова виготовлена 19.11.2025.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік