Іменем України
19 листопада 2025 року
м. Харків
справа №635/4589/25
провадження № 22-ц/818/4746/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
Суддів Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2025 року постановлене під головуванням судді Якішиної О.М.,-
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза договором позики №75222954 в сумі 23 716,00 грн., з яких: 7 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 16 716,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,4 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором позики № 75222954 від 18.06.2021 року у розмірі 23 716,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,20 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 3500 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та розподілити судові витрати. Зазначає, що строк звернення позивача до суду з позовом сплив у червні 2024 року. Крім того положеннями Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що сума штрафних санкцій не може перевищувати ста відсотків розміру тіла кредиту. Додав, що жодних повідомлень від позивача протягом трьох років з приводу мирного врегулювання спору не отримував. Вважав, що позивачем порушено трирічний строк звернення до суду з позовом та просив застосувати строк позовної давності.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи представлені суду докази в їх сукупності на підтвердження позовних вимог, а також те, що відповідач взятих на себе зобов'язань належним чином не виконав, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 23716,00 грн.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.06.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №75222954, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 7 000,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99 % в день (базова процентна ставка/фіксована).
Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 9XPT4aF5Ft, що був надісланий на вказану відповідачем електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з довідкою про ідентифікацію ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» підтверджує, що ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким/якою укладено договір №75222954 від 18.06.2021 року, ідентифікований ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора). Одноразовий ідентифікатор: 9XPT4aF5Ft. Час відправки ідентифікатора позичальнику:18.06.2021 03:05:42. Електронна пошта, на яку направлено ідентифікатор: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до п. 5.2. договору позики №75222954, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.
Згідно із п. 6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування. Таким чином, у договорі позики встановлено строк позики 30 днів, однак у самому договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями.
Отже, укладаючи договір позики, сторони узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним поза межами строку кредитування.
Таким чином, підписанням договору позики відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Згідно з електронною платіжною інструкцією №5406da23-70d9-4680 a714-17450d919c15 від 18.06.2021 року, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» на виконання п.1 Договору позики №75222954 від 18.06.2021 року, виконав свої зобов'язання та перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн. на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 , за посередництвом платіжної установи ТОВ «ФК Фінекспрес».
Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.
Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 7 000,00 грн.
Крім того, факт отримання кредиту не оспорювалось і самим відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач належним чином зобов'язання щодо повернення основних сум боргу за Договором позики та заборгованості за процентами - не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього за договором позики складає 23 716,00 грн, з яких 7 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 16 716,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
19.11.2021 року ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» уклали Договір факторингу № 1911 від 19.11.2021 року за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №75222954 від 18.06.2021 року.
03.04.2023 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали Договір факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 року за умовами якого Позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №75222954 від 18.06.2021 року. Відповідно до Реєстру прав вимог від 03.04.2023 року до договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 23 716,00 грн.
Згідно положень ч. 1 ст. 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ч.1ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з вимогами ч. 1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
За приписами ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч. 1 ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Оскільки ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на підставі договору факторингу набуло право вимоги за договором позики № 75222954 ВІД 18.06.2021 року, у позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення позики у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань шляхом стягнення заборгованості за цим договором.
Отже, враховуючи представлені суду докази в їх сукупності на підтвердження позовних вимог, а також те, що відповідач взятих на себе зобов'язань належним чином не виконав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 23716,00 грн.
Посилання відповідача на Закону України «Про споживче кредитування» в частині обмеження максимального розміру процентної ставки за користування кредитними коштами в розмірі 100% тіла кредиту є безпідставним. Зазначеним законом, зокрема ст. 21, визначено особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит в частині сплати неустойки (штраф, пеня). Натомість, позивачем неустойка за даним договором не нараховувалась.
Стосовно застосування строк позовної давності судова колегія, зазначає наступне.
Договір укладений сторонами 18.06.2021 року строком на 30 днів, тобто до 18.07.2021 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено карантин з 12 березня 2020 року на всій території України. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України в зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і в тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21.
Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні» та триває до теперішнього часу.
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судовим розглядом обставини, а саме, дату звернення із даним позовом судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої, п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув витрати з відповідача на користь позивача у відповідності із наявними в матеріалах справи належними та допустими доказами.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону та відповідає фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Малований
О.Ю. Тичкова