18 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 638/23213/24
провадження № 22-ц/818/5096/25,22-ц/818/5713/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого судді Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків за апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2025 року у складі судді Тимченка А.М.,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 31.05.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого позичальник- ОСОБА_2 отримав від позикодавця- ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 204 000,00 грн, що на момент укладання угоди складала 17 000 дол. США, зі строком погашення боргу не пізніше 05.08.2014.
02.06.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір комісії, відповідно до якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 право розпоряджатися майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Крім того, 05.04.2014 ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси з питань реєстрації місця проживання, отримання дубліката правовстановлюючих документів, а також для вчинення інших дій, пов'язаних із зазначеною квартирою.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 31.05.2014 між ОСОБА_2 та Бєлецьким було укладено договір іпотеки від 05.08.2014, за умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 в іпотеку зазначену квартиру.
Отримавши повідомлення про намір укласти договір купівлі продажу квартири, яка належить ОСОБА_4 , останній 17.11.2020 звернувся до ОСОБА_3 з заявою про сплату за ОСОБА_2 відсотків за договором позики від 31.05.2014 та 18.11.2020 сплатив відсотки за договором позики, які на час сплати складали 17 000,00 грн, що підтверджуються розпискою від 18.11.2020. ОСОБА_4 18.11.2020 надано згоду на укладання ОСОБА_3 договору купівлі-продажу зазначеної квартири, яка визначена у посвідченій довіреності за реєстр. «1073.
У подальшому ОСОБА_3 23.11.2020 укладено договір купівлі продажу вказаної квартири. Квартиру було продано за суму неповернутої позики за 17 000,00 дол. США, що на момент угоди складала 482 120,00 грн. Враховуючи, що боргові зобов'язання ОСОБА_2 за договором позики від 31.05.2014 виконано у повному обсязі ОСОБА_4 , останній набув право регресі вимоги.
25.11.2024 укладено договір відступлення права вимоги (цесії) згідно яким Бєлецький передав ОСОБА_4 право вимогу належне ОСОБА_3 і став кредитором за договором позики 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,. 11.01.2021 ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_1 договір відступлення прави вимоги (цесії) за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
У зв'язку з тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики від 31.05.2014 не виконав, позивач був змушений звернутись до суду.
24.08.2025 року, від позивача- ОСОБА_1 через канцелярію суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відмову від позову задоволено.
Провадження у цивільній справі закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Ухвала мотивована тим, що зі змісту заяви позивача вбачається, що позивач відмовляється від позову та зазначає, що наслідки відмови від позову позивачу зрозумілі. За таких обставин у суду відсутні підстави не приймати відмову від позову позивача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись порушення норм процесуального права, просить ухвалу та додаткове рішення скасувати, справи направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не складав, не підписував та не надавав до суду заяву про відмову від позовних вимог до ОСОБА_2 , про стягнення боргу. Усі попередні процесуальні дії позивача свідчать про його вищий ступень зацікавленості в розгляді справи по суті та постановлення судового рішення за результатами повного та всебічного дослідження всіх доказів, які надані сторонами. Відповідач до цього часу всіляко ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо повернення коштів, отримані кошти не повертає, тому подання заяви про відмову у позовних вимогах суперечило б намірам та цілям позивача., які направленні на стягнення боргу у повному обсязі. Крім того, у зв'язку з ухваленням судового рішення про закриття вказаного провадження, додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Хароква від 21.08.2025 у справі 638/232113/24 стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн з ОСОБА_1 , просить вказане рішення скасувати. Підставою для поновлення пропущених строків на подання апеляційної скарги на ухвалу суду на те, зазначив, що є військовослужбовцем з 22.05.2025 року та за місцем реєстрації не перебуває, тому не мав можливості дізнатись про рух справи. Долучив до апеляційної скарги копію військового квитка.
15.10.2025 представник ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Зазначив, що в прохальній частині апеляційної скарги апелянт просить скасувати як Ухвалу суду від 30.07.2025 року про закриття провадження у справі, так і Додаткове рішення суду від 21.08.2025 року, хоча в заголовку поданої апеляційної скарги посилається лише на Ухвалу суду. В апеляційній скарзі позивач не зазначив підстави для скасування Додатково рішення від 21.08.2025 року. Копія військового квитка долучена апелянтом позивачу не направлялась, що позбавляє відповідача можливості проаналізувати такий документ. Лише факт проходження військової служби особою, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду. Заява про відмому від позову подавалась через канцелярію суду, тому канцелярія перевіряла повноваження та особу людини, яка таку заяву подавала. При цьому, жодних інших клопотань/заяв, які свідчили б про інше волевиявлення Позивача він до суду не надавав. Жодних клопотань про призначення експертизи підпису на Заяві від 18.07.2025 року апелянтом не заявлено.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 04.12.2024 позивач подав до суду позовну заяву про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ( а.с. 1-5).
Ухвалою суду від 10 грудня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено, визначено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження ( а.с. 28).
До початку розгляду справи, а саме 24.08.2025 року, від позивача- ОСОБА_1 через канцелярію суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову ( а.с. 161).
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право кожного на розгляд його справи судом передбачено також п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною 1 та 3 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України, статті 13 ЦПК України одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, в основі якого лежать дві ознаки: свобода та винятковість.
Перша ознака полягає в тому, що ніхто не може бути примушений користуватися чи не користуватися своїм суб'єктивним правом, та сам суб'єкт визначає спосіб його реалізації.
Друга - тільки носій, суб'єкт цього права може користуватися своїм правом, ніхто інший без його згоди не може цього робити. Основна логіка такого підходу до походження принципу диспозитивності цивільного судочинства зводиться до того, що, оскільки цивільний процес є процесуальною формою захисту суб'єктивних цивільних прав, право осіб цивільних правовідносин вільно розпоряджатися своїми правами має трансформуватися у процедурах цивільного судочинства через законодавче закріплення можливості зацікавлених осіб розпоряджатися матеріальними правами та процесуальними засобами їх здійснення.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами, а суд зобов'язаний пересвідчитися в дійсній волі особи на вчинення таких дій.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Також обов'язок суду роз'яснити учасникам судового процесу наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій передбачено пунктом 3 частини п'ятої статті 12 ЦПК України.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч.1, 3 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження, зазначивши про це в заяві по суті справі або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Частиною 5 ст. 206 ЦПК України визначено, що суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно з п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (ч.2 ст. 256 ЦПК України).
Матеріали справи свідчать про те, що від імені ОСОБА_1 подана заява про відмову від позову від 18.07.2025, через канцелярію суду, яка зареєстрована судом першої інстанції 24.07.2025 року
Справа розглянута судом першої інстанції за відсутності сторін.
Матеріали справи свідчать, що суд, закриваючи провадження у справі, не пересвідчився, чи подана заява самим позивачем, не роз'яснив йому наслідки відмови від позову, тому висновок суду про прийняття відмови від позову є передчасним.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Тому судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, тому апеляційну скаргу належить задовольнити, а ухвалу суду - скасувати з направленням справи для продовження розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Враховуючи, що ухвала суду від 30.07.2025 підлягає скасуванню, додаткове рішення суду від 21.08.2025 також підлягає скасуванню як таке, що було ухвалене передчасно.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року скасувати.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 18.11.2025.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук