18 листопада 2024 року
м. Харків
справа № 629/3605/25
провадження № 22-ц/818/4665/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справив приміщенні суду в м.Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 липня 2025 року, постановлене суддею Харабадзе К.Ш.
У травні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі за текстом АТ «А-БАНК», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 24.05.2025 у сумі 37932,33 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 20000 грн., заборгованості по відсоткам 15641,16 грн., заборгованості за пенею у розмірі 2291,17 грн., а також витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 липня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101715505884715 від 12.05.2024 станом на 24.05.2025 у розмірі 35641 гривні 16 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір у розмірі 2276 гривень 08 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «Акцент - Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.
Зазначає, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушує взяте на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № АВН0СТ155101715505884715 від 12.05.2024 станом на 24.05.2025 у розмірі 35641,16 грн., з яких 20000 грн. - сума заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 15641,16 грн. - сума заборгованості за відсотками, законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню. Вимоги про стягнення заборгованості за пенею за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором № АВН0СТ155101715505884715 за період з 13.06.2024 по 24.05.2025 в розмірі 2291,17 грн., задоволенню не підлягають, оскільки суперечать положенням закону.
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом установлено, що 29.04.2024 відповідач електронним підписом підписав анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банк, заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком з метою укладення кредитного договору /а.с. 7, 8-10/.
29.04.2024 відповідачем підписано заяву, за допомогою простого електронного підпису, шляхом введення ОТР-пароля 5722, про погодження використання удосконаленого електронного підпису, згідно якої відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватись для накладання удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку АBank24 метою засвідчення його дій згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг. Просив вважати наведений зразок мого цифрового підпису або його аналог обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті йому в Банку. Визнав, що електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися ним та/або Банком з використанням електронного підпису /а.с. 11/.
12.05.2024 між АТ «А-Банк» та відповідачем було підписано заяву про надання послуг «Швидка готівка» АВН0СТ155101715505884715, шляхом накладення електронного підпису, який перевіряється за допомогою відкритого ключа 035сеa0b66a79dd26cf139dfb60ff4ac9db7eb83 83de9b3a251f02f065feb89b2a. Відповідно до умов заяви відповідач отримав кредит у розмірі 20000 гривень строком на 24 місяці (до 11.05.2026) зі сплатою процентів у розмірі 85.00 щорічно та комісії в розмірі 0.00 грн.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, паспорт споживчого кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становить між нею та банком договір, а також, що він ознайомився з актуальними Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщені за посиланням www.a-bank.com.ua/terms, та до укладання цієї угоди ознайомлений з інформацією, яка розміщена на веб-сайті та доступна за посиланням www.a-bank.com.ua, в повному об'ємі у відповідності до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» /а.с. 12-13/.
12.05.2024 між сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту, в якому обумовлено всі істотні умови кредитування, в т.ч. строк кредитування 24 місяців. Паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису, який перевіряється за допомогою відкритого ключа 035сеa0b66a79dd26cf139dfb60ff4ac9db7eb83 83de9b3a251f02f065feb89b2a /а.с. 11-12/.
Як вбачається з меморіального ордеру № TR.36725981.28458.65455 від 12.05.2024 відповідачу видано кредит згідно договору АВН0СТ155101715505884715 від 12.05.2024 у розмірі 20000 гривень.
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором банк виконав вчасно та повністю, надавши кредитні кошти.
Згідно з розрахунком позивача, станом на 24.05.2025 заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 37932,33 грн., яка складається з заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 20000грн., заборгованості по відсоткам 15641,16 грн., заборгованості за пенею - 2291,17 грн.
Відповідно до ч. 1ст.3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Статтею 18Закону України" Про електронні довірчі послуги" визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредитну картку, на яку зарахований кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «акцент Банк»).
Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей633, 634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» передбачно, що кредитна лінія - вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. При цьому може бути передбачено право споживача отримати кредит у межах встановленого кредитного ліміту у разі часткового або повного погашення кредиту протягом строку кредитування, визначеного в договорі про споживчий кредит.
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення - ч.1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту -ч.2 ст. 9 Закону України «Про кредитування».
Відповідач ознайомлений з умовами кредитування, погодився на запропоновані умови, що свідчить його електронний підпис.
Таким чином сторонами досягнуто всіх істотних умов. Доказів виконання взятих на себе зобов'язань матеріали справи не містять.
З урахуванням встановлених судом фактичних обставин щодо надання кредиту відповідачу та вищенаведених норм законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та нарахованим відсоткам, що сторонами під сумнів при апеляційному перегляді справи не ставиться та вбачається з невиконаного зобов'язання позичальника щодо повернення грошових коштів кредитору.
Рішення суду в цій частині не оскаржується.
Щодо вимог про стягнення пені, судова колегія зазначає наступне.
Апеляційний суд враховує, що відповідно доЗакону України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану",розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК Українидоповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом ПрезидентаУкраїни №64/2022від 24.02.2022на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.
Відтак висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з позичальника пені, нарахованої кредитором за прострочення виконання договірних зобов'язань щодо повернення кредитних коштів у погоджені строки, відповідає вимогам закону.
Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.
Водночас, як зазначає скаржник у даній справі, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», про які вказує скаржник, так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якйй застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що відповідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".
Відтак аргументи скаржника у даній справі свого підтвердження при апеляційному перегляді не знайшли.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1ст.382ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п. 2 ч.3ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова