Іменем України
14 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 405/1335/24
провадження № 22-ц/4809/804/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О.Л., Письменний О.А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договоромза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2025 року (суддя Іванова Л. А.).
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр») звернулось до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом, відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №2109626095698 від 06 квітня 2021 року у розмірі 46 709,60 грн. Також просило відшкодувати за рахунок відповідачки витрати зі сплати судового збору у сумі 3 028,00 грн та витрати на правову допомогу у сумі 13 000,00 грн.
В обґрунтування позову вказує, що 06 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» (далі - ТОВ «Служба миттєвого кредитування», товариство) та ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено про надання фінансових послуг № 2109626095698 «Стандартний» (далі - Кредитний договір), відповідно до якого товариство надало Позичальнику грошові кошти у сумі 5800,00 грн на умовах, передбачених договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у строки, передбачені договором.
Стверджує, що відповідачка не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 100 270,16 грн, з яких: 5799,20 грн - заборгованість за кредитом, 94 470,96 грн - заборгованість за відсотками.
01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») укладено Договір факторингу № 1- 12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до відповідачки за Кредитним договором.
У подальшому між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення права вимоги № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь позивача право вимоги до відповідачки за Кредитним договором.
Оскільки Позичальник в добровільному порядку не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором та врахувавши принципи розумності, співмірності та пропорційності, позивач прость стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 46 709,60 грн, де: 5799,20 грн - заборгованість за кредитом (за тілом кредиту), 40910,40 грн - заборгованість за відсотками.
У поданому до суду першої інстанції відзиві на позов відповідачка просить у задоволенні позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» відмовити повністю. В обґрунтування заперечень зазначає, що надана позивачем копія Кредитного договору не містить її підпису, так само як і графік платежів та паспорт споживчого кредиту. Крім того, позивачем не надано доказів перерахування кредитних коштів на її рахунок (рахунок, виписка).
Вказує, що заявлені до стягнення суми процентів не ґрунтуються на умовах договору і наданому самим же позивачем розрахунку, а тому не підлягають задоволенню. Зауважує, що доказами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості можуть виключно документи первинної бюухгалтерсьбкої документації, яких позивачем не надано.
Наголошує, що відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» встановлення вимоги про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливими умовами та можуть бути визнані недійсними.
Також вказує на невідповідність позовної заяви вимогам, що ставляться до її змісту положеннями ст. 175 ЦПК України (а.с. 55-57).
Відповідно до додаткових пояснень позивач наголошує, що Кредитний договір між його сторонами укладений у письмовій формі з дотриманням всіх вимог діючого законодавства України щодо процедури укладення та підписання договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем. Вказує, що відповідачка, посилаючись на недоведеність факту перерахування їй кредитних грошових коштів, будь-яких належних доказів на підтвердження своїх доводів не надає. На переконання позивача, товариство належним чином виконало свої зобов'язання за Кредитним договором, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви. У позові також детально прописано умови та алгоритм утворення заборгованості включно з відсотками, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачкою умов договору. На піставі викладеного наполягає на задоволенні вимог позову (а.с. 68-75).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2025 року позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором про надання фінансових послуг № 2109626095698 «Стандартний +» від 06 квітня 2021 року у розмірі 44 225,54 грн, з якої заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 5 799,20 грн та заборгованість за відсотками у розмірі 38 426,34 грн; у задоволені решти позовних вимог відмовлено; здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між його сторонами Кредитний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Судом зауважено, всупереч умовам зазначеного договору, відповідачка не виконала свого зобов'язання щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитом, та після відступлення позивачу права грошової вимоги не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «Служба миттєвого кредитування», ні на рахунки ТОВ «Вердикт Капітал», ні на рахунки ТОВ «Коллект Центр».
На переконання суду, встановлені у справі фактичні обставини свідчать про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 799,20 грн.
Щодо вимоги позову про стягнення процентів за користування кредитом, судом враховано, що за розрахунком ТОВ «Служба миттєвого кредитування заборгованість відповідачки за Кредитним договором станом на 30 листопада 2021 року становила 44 225,00 грн, з якої: 5799,20 грн - заборгованість за тілом кредиту та 38 426,34 грн - заборгованість за відсотками, що розраховані на підставі п.1.4 Договору на дату відступлення права вимоги. При цьому, судом не взято до уваги розрахунок заборгованості, складений позивачем станом на 10 березня 2023 року у частині нарахування відсотків за період з 01 грудня 2021 року по 06 квітня 2022 року у розмірі 56 044,62 грн, оскільки зважено на те, що даний розрахунок не містить детального розрахунку заборгованості за відсотками, тобто, за кожен день, починаючи з 01 грудня 2021 року та не містить розміру відсоткової ставки, з якої проводився розрахунок заборгованості.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками підлягають частковому задоволенню в їх обгрунтованому розмірі 38 426,34 грн.
Визначаючи у даній справі розмір судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, суд виходив з предмету спору, складених процесуальних документів та їх обсягу, на підставі чого вважав, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн не відповідають критеріям розумності та обґрунтованості, а тому підлягають зменшенню судом до 6 500,00 грн та стягненню у вказаному розмірі з відповідачки на користь позивача.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, відповідачка оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2025 рокуу даній справі та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах відмовити у частині стягнення суми процентів за користування кредитом.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначаєпро невідповідність розрахунку процентів за користування кредитом умовам Кредитного договору, а також на те, що розмір нарахованих відсотків значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.
Звертає увагу, що на укладений Кредитний договір поширюються норми Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких, зокрема, у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Вважає, що позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю Позичальника, спонукав відповідачку на укладення договору на вкрай невигідних умовах.
Вказує, що за ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.
Також наголошує на тому, що Кредитний договір укладено строком на 30 днів і після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Стверджує, що позовна заява подана позивачем з порушенням норм матеріального та процесуального права, є необгрунтованою та передчасною.
У доданому до апеляційної скарги клопотанні просить зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, до 3000,00 грн. Вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є непрпопорційною та такою, що підлягає зменшенню, враховуючи складність справи та фактичний час, витрачений адвокатом на професійну правничу допомогу (а.с. 180-182).
Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу
У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві позивач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що у розрахунку чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Вказує, що за умовами Кредитного договору граничний строк кредитування складає 1 рік, а період з 06 квітня 2021 року по 06 квітня 2022 року є періодом правомірного користування позичальником кредитним коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, який супроводжувався нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у договорі, а саме: відсоткова ставка за перші 16 днів становить 2% на день, з 17 по 31 день -3,64% на день, з 32 по 47 дні - 5,02% на день, у подальшому - 7,67% на день.
Позичач не погоджується з посиланням відповідачки на норми Законів України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів», оскільки вказані норми застосовуються щодо нарахування штрафних санкцій за порушення виконання умов договору, зокрема, неустойки (штрафу та пені), а не відсотків за користування кредитом або відсотків річних. Зауважує, що відсотки не є пенею, а тому можливість їх зменшення чинним законодавством не передбачена.
Наголошує, що на момент укладення Кредитного договору відповідачка не зверталася до кредитора із заявами про надання роз'яснень незрозумілих їй умов або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, при цьому частково виконувала його умови, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами такого договору.
Стверджує, що доводи відповідачки про невідповідність позовної заяви вимогам ст. 175 ЦПК України не заслуговують на увагу, а обов'язковий порядок проведення досудового врегулювання в даній категорії справ чинним законодавством не передбачено.
Вважає, що рішення суду в частині стягнення з відповідачки судових витрат винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права (а.с. 227-231).
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 15 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Узвалою апеляційного суду від 01 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву.
07 серпня 2025 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
На підставі відповідних наказів голови Кропивницького апеляційного суду, член колегії з розгляду даної справи суддя Письменний О.А. перебував у відпустці у період з 20 жовтня 2025 року по 24 жовтня 2025 року включно, а у період з 24 жовтня 2025 року по 05 листопада 2025 року головуючий суддя Дьомич Л.М. перебувала у службовому відрядженні та з 06 листопада по 07 листопада 2025 року та 10 листопада 2025 року - у відпустці.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 квітня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір про надання фінансових послуг №2109626095698 «Стандартний +» (Кредитний договір, а.с. 5-7), за умовами якого за цим договором товариство зобов'язується надати Позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 5800,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього Договору, його додатків та правил (п.1.1 Кредитного договору).
Згідно з п.1.2 Кредитного договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною.
Орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахований на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
За умовами п.п. 1.5, 1.6 Кредитного договору у разі підписання електронного договору договір буде вважатись укладеним в письмовій формі з дати прийняття (акцепту) позичальником пропозиції (оферти) товариства. Датою прийняття (акцепту) та підписання кредитного договору (всіх без виключення його складових, а саме: цього договору; самої заяви-анкети; правил, паспорту кредиту; повідомлення суб'єкта персональних даних про його права, визначені Законом України «Про захист персональних даних», мету збору даних, склад та зміст зібраних персональних даних, та осіб, яким передаються його персональні дані) вважається дата складання та підписання сторонами заяви-анкети. Заява-анкета підписується сторонами шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Відповідно до пп. 2.1.1.1, 2.1.1.7 Кредитного договору товариство має право вимагати від Позичальника повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов'язань, передбачених цим договором; а також, має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою без додаткового погодження цього з позичальником.
Позичальник зобов'язаний вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором ( пп. 2.2.2.1 Кредитного договору).
У п. 4.15 Кредитного договору сторони дійшли згоди, що цей договір укладається в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Кредитний договір зі сторони Позичальника підписаний одноразовим ідентифікатором V8.
Також Позичальником із використанням електронного підпису (одноразового ідентифікатора V8) підписана Заява-Анкета (для отримання кредиту, а.с. 7 зв. бік), яка є Додатком № 1 до Кредитного договору.
Довідкою від 04 січня 2024 року підтверджується, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Вей Фор Пей» було здійснено переказ грошових коштів на номер карти НОМЕР_1 ; власник карти (емітент) банк COMMERCIAL BANK PRIVATBANK; категорія карти MasterCard; час запиту: 06.04.2021 року о 10:19:36; номер договору згідно з інформацією від кредитора №2109626095698; сума 5800; валюта UAN (а.с. 8).
Згідно з інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 29 листопада 2024 року, наданої на виконання ухвали суду суду першої інстанції від 25 вересня 2024 року, на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (а.с. 132).
Випискою АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується факт зарахування відповідачці 06 квітня 2021 на карту № НОМЕР_2 грошових коштів у розмірі 5800,00 грн (а.с. 133).
Як вбачається з розрахунку заборгованості, здійсненого ТОВ «Служба миттєвого кредитування», заборгованість відповідачки за Кредитним договором станом на 30 листопада 2021 року складала 44 225,54 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 799,20 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 38 426,34 грн. При цьому, відповідачкою 21 квітня 2024 року було сплачено 0,80 грн у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту та 1299,20 грн у рахунок погашення заборгованості за відсотками (а.с. 8-10).
01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» (Клієнт) та ТОВ «Вердикт Капітал» (Фактор) укладено Договір факторингу № 1-12, за умовами якого за цим договором Клієнт зобов'язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 60168947 грн, а Фактор зобов'язується здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить Клієнту, і стає Новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між Клієнтом і боржниками. Фактор має право здійснювати наступне відступлення прав вимоги будь-якій третій особі (а.с. 13-15).
ТОВ «Вердикт Капітал» перерахувано Клієнту оплату за договором факторингу №1-12 від 01 грудня 2021 року у сумі 5535543,12 грн, що підтверджується платіжним дорученням №307600018 від 03 грудня 2021 року (а.с. 15).
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 1-12 від 01 грудня 2021 року, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором у розмірі 44225,54 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5799,20 грн, заборгованість за відсотками - 38426,34 грн (а.с. 15 зв. бік - 17).
10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (Первісний кредитор) та ТОВ «Коллект Центр» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01, за умовами якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний кредитор відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги Первісного кредитора до божників, зазначених у Додатку №1 та № 3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників за Договорами позики (Кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них (а.с. 19-22).
Згідно з п. 5.2. Договору № 10-03/2023/01 права вимоги вважаються відступленими (переданими) Первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (Додаток №4).
Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором № 10-03/2023/01 підписаний його сторонами 10 березня 2023 року (а.с. 85).
Відповідно до Реєстру боржників до Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором у розмірі 100270,16 грн, з яких 5799,20 грн - сума заборгованості за основним зобов'язанням та 94470,96 грн - сума заборгованості за нарахованими процентами (а.с. 22 зв. бік - 24).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).
Виходячи з вимог апеляційної скарги, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2025 року переглядається апеляційним судом лише у частині вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, що пред'явлена до стягнення у розмірі 40910,40 грн.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вище вимогам процесуального закону відповідає у повній мірі.
За положеннями ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
У справі, що переглядається, встановлено, що відповідно до п.1.4 Кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 1,4% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,24 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.б); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в); д) тип процентної ставки - фіксована.
Підпунктами 1.4.1, 1.4.2 Кредитного договору передбачено, що нараховані проценти підлягають обов'язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов'язковій сплаті кожні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.
Граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік.
Наведеними положеннями Кредитного договору спростовуються доводи апеляційної скарги щодо нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування.
За викладеного, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про те, що, виходячи із умов Кредитного договору, нарахована у межах строку кредитування та належним чином обґрунтована сума процентів за користування кредитом складає 38426,34 грн, а тому саме у вказаному розмірі проценти за користування кредитом підлягають стягненню з відповідачки, а відповідна позовна вимога підлягає частковому задоволенню.
Щодо посилань скаржниці на норми Законів України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів», а також на несправедливість умов Кредитного договору щодо Позичальника, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконала, отриманий кредит та нараховані за користування кредитом процентом не повернула.
При цьому колегією суддів зважено на те, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися, а також зважати на обсяг взятих на себе зобов'язань за таким договором.
У даному випадку, укладаючи Кредитний договір, сторони погодили усі його істотні умови, у тому числі вид, розмір процентної ставки, порядок її нарахування, строк кредитування. Відповідачкою не спростовано, що при укладенні Кредитного договору вона діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши характер правочину і всі його істотні умови. На виконання умов Кредитного договору відповідачка отримала кредитні кошти та користувалася ними для задоволення власних потреб, тоді як протилежного нею не доведено.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що умови Кредитного договору є несправедливими, а суд першої інстанції не надав цьому оцінку, колегія суддів враховує, що скаржниця була вільна у виборі контрагента та визначенні умов договору, проте узгодила умови Кредитного договору саме з ТОВ «Служба миттєвого кредитування», підписавши договір, а тому всі умови Кредитного договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
Відповідачка на свій власний розсуд вчинила правочин на встановлених умовах, частково виконала та не оспорювала його умови у судовому порядку.
Апеляційним судом також взято до уваги, що за правилами ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитися від договору про споживчий кредит споживач повідомляє кредитодавця у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг») до закінчення строку, встановленого частиною першою цієї статті. Якщо споживач подає повідомлення не особисто, воно має бути засвідчене нотаріально або подане і підписане представником за наявності довіреності на вчинення таких дій. Протягом семи календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий кредит споживач зобов'язаний повернути кредитодавцю грошові кошти, одержані згідно з цим договором, та сплатити проценти за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші платежі у зв'язку з відмовою від договору про споживчий кредит.
Однак, Позичальник таким передбаченим законом правом не скористалася.
Оскільки відповідачка не проявила розумної обачливості під час ознайомлення з умовами Кредитного договору перед його підписанням, колегія суддів вважає, що враховуючи принципи розумності та свободи договору, наслідки легковажності Позичальника не можуть бути покладені на іншу сторону правочину або особу, яка набула право вимоги до боржника за таким договором.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи скаржниці щодо несправедливості вимоги позивача про стягнення нарахованих відсотків за Кредитним договором, оскільки така вимога ґрунтується на умовах, з якими, укладаючи договір, погодилася відповідачка.
Доводи апеляційної скарги про можливість зменшення розміру нарахованих процентів за користування кредитом не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому не можуть взяті апеляційним судом до уваги. Так, норма ч. 3 ст. 551 ЦК України, на яку посилається скаржниця, передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Разом з тим, вимоги про стягнення з відповідачки неустойки за неналежне виконання відповідачкою взятих на себе зобов'язань позивачем не пред'являлась та відповідно не була предметом розгляду у суді першої інстанції.
Решта доводів скаржниці, викладених в апеляційній скарзі, не спростовують відповідних обґрунтованих та правомірних висновків місцевого суду, а зводяться до власного суб'єктивного розуміння як спірних правовідносин, так і їх нормативно-правового регулювання. Зокрема, скаржницею не враховано, що вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору у даній категорії справ чинним законодавством не вимагається, а тому відсутність зазначення відповідної інформації у позовні заяві не свідчить про недотримання позивачем вимог процесуального закону. До того ж, про відповідність позовної заяви вимогам ст. 175 ЦПК України свідчить ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у даній справі, яка відповідачкою разом із рішенням місцевого суду не оскаржується.
Не заслуговують на увагу доводи скаржниці також і в частині суми витрат позивача на правову допомогу адвоката, відшкодування яких покладено на відповідачку.
Так, місцевим судом правильно встановлено, що належними у справі доказами підтверджується надання позивачу правової допомоги під час розгляду даної справи у суді першої інстанції.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
На переконання суду апеляційної інстанції, склад та розмір витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги у даній справі у суді першої інстанції, підтверджений позивачем у встановленому процесуальним законом порядку.
При цьому, судом першої інстанції було враховано та правильно зважено на критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про присудженння до стягнення з відповідачки витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн, що відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
За викладеного, підстав для задоволення клопотання скаржниці про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката апеляційний суд не вбачає.
Оскільки визначені процесуальним законом підстави для зміни або скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні, у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На переконання колегії суддів,скаржниці надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, її аргументи, що стосуються предмету та підстав пред'явленого позову, а також апеляційної скарги були почуті та враховані.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2025 року, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний