Справа № 344/9347/25
Провадження № 22-ц/4808/1552/25
Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.
Суддя-доповідач Барков В. М.
06 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
секретар Шемрай Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області Іваніва Олега Вікторовича на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 вересня 2025 року у складі судді Польської М. В., ухвалене у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення недоотриманої пенсії,
У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення недоотриманої пенсії. В обґрунтування позовних вимог вказував, що він є спадкоємцем двоюрідного брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом НТС 484567 від 27 лютого 2025 року до складу спадкового майна серед іншого входить сума державної та додаткової пенсії, яка нарахована відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у розмірі 171 823,65 грн. за період з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2024 року, яка належала ОСОБА_2 на підставі довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20 листопада 2024 року.
Посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку відмовився виплатити належну ОСОБА_2 заборгованість з пенсії, ОСОБА_1 просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на свою користь грошові кошти у вигляді спадщини за законом в розмірі 171 823,65 грн., а також судовий збір у розмірі 1 718,24 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Постановлено стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 недоотримане за життя ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 171 823,65 грн., а також 1 718,23 грн. судового збору.
У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області Іванів О. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
На думку представника скаржника, судом першої інстанції не враховано того, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за та членів їх сімей і залишилися і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини. А тому, пенсійні виплати, нараховані ОСОБА_2 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року та які залишилися неодержаними ним у зв'язку з його смертю, підлягають виплаті в порядку адміністративної процедури, яка передбачена статтею 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Крім того, представник відповідача вважає, що заява про отримання недоодержаної пенсії подана позивачем з порушенням вимог передбачених Порядком №3-1.
Представник відповідача вказує на те, що позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату недоодержаної пенсії 08 квітня 2025 року, тобто із пропуском передбаченого вищезазначеним Законом 6-місячного строку, який в даній ситуації тривав до 27 листопада 2024 року, а тому він втратив право на одержання даної виплати.
Окрім того, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення не здійснив юридичної оцінки всіх фактичних обставин та доводів відповідача, наявних у справі доказів. Зокрема, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції врахував статтю 46, 52 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, частину 1 ст.91 ЗУ від 5 листопада 1991 року «Про пенсійне забезпечення», однак не надав жодної правової оцінки ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», хоча ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні як одержувач пенсії за вислугу років саме відповідно до вищезазначеного Закону.
У надісланому на адресу суду відзиві позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3 заперечує, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити. Додатково вказує, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що він правомірно успадкував право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі ст. 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. При цьому, дата звернення спадкоємця до органу ПФУ не впливає на розмір виплат та не надає органам ПФУ права на обмеження цих виплат.
Доводи апеляційної скарги щодо строку звернення до органів ПФУ на підставі статті 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Зазначає, що норми ч.1 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
На думку позивача ОСОБА_1 , доводи представника скаржника щодо недотримання ним вимог Порядку № 3-1 при оформленні заяви про право на спадщину за законом є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 зробив висновок про те, що зміст відповідної заяви поданої в довільній формі очевидно дає змогу оцінити намір заявника.
Крім того, надана відповідачем відповідь (відмова) від 05 травня 2025 року не містить вказівки на те, що позивачем подана заява невстановленого зразка та з її змісту неможливо оцінити намір заявника, що перешкоджає її розгляду у встановленому порядку. Водночас, позивачем долучені усі необхідні документи, що підтверджують його законне право на отримання належної спадкодавцю суми пенсії на підставі статті 1227 ЦК України.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовою повісткою та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач успадкував належну спадкодавцю суму недоодержаної пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України.
З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №300/441/24, яке набрало законної сили (наявне у ДРСР) було зобов'язано ГУ ПФУ в області провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04 грудня 2023 року №8/1/7090 про розмір грошового забезпечення, визначеного станом на 05 березня 2019 року та здійснити виплату перерахованої пенсії, з урахуванням фактично виплачених сум.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 06 червня 2024 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
Із долученої позивачем копії свідоцтва про прийняття спадщини за законом від 27 лютого 2025 року вбачається, що спадкоємцем майна померлого ОСОБА_2 за законом є позивач ОСОБА_1 . Згідно зазначеного свідоцтва до складу спадкового майна входить в зокрема суми державної та додаткової пенсії за рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі №300/441/24 у сумі 171 823,65 грн. (а.с. 5).
Листом ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 05 травня 2025 року у відповідь на звернення ОСОБА_1 останньому відмовлено у виплаті заборгованості з пенсійних виплат. Крім того зазначено, що ОСОБА_2 пенсія виплачена по 31 травня 2024 року та була припинена у зв'язку із його смертю з 01 червня 2024 року, а сума боргу у розмірі 171 823,65 грн. за період з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2024 року підлягає виплаті належному заявнику, якщо звернення надійшло не пізніше 6 місяці після смерті пенсіонера. Заява встановленого зразка щодо виплати недоодержаної пенсії з усіма необхідними документами у визначений Законом № 2262 термін не надходила (а.с. 4).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця.
Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у нього як єдиного спадкоємця права на спадкування недоотриманої суми пенсії.
Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, є Закон № 2262-ХІІ.
Відповідно до частини першої статті 61 Закону № 2262-ХІІ, яка врегульовує питання виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Частинами другою та третьою статті 61 Закону №2262-ХІІ визначено, що при зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону №2262-ХІІ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону № 2262-ХІІ, який визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19, від 30 січня 2024 року у справі № 420/8604/21, від 22 лютого 2024 року у справі № 461/5878/22.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що «тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:
- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;
- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;
- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, про зобов'язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №300/441/24, які ухвалені за життя спадкодавця та набрали законної сили, зобов'язано ГУ ПФУ у Івано-Франківській області провести ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії, однак суми пенсії, що належали двоюрідному брату позивача залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 успадкував належні його спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України, а тому заявлена ним вимога про стягнення грошових коштів з органу пенсійного фонду є ефективною в розрізі поновлення порушених спадкових прав.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права
Доводи апеляційної скарги про те, що сума пенсії не входить до складу спадщини, є необґрунтованими, оскільки сумами пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій пенсійного фонду, який не виконував у добровільному порядку судове рішення, що набрало законної сили, і яким пенсійний орган було зобов'язано провести нарахування та виплату підвищення до пенсії (постанови Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 673/393/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 804/536/18).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом, який у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого двоюрідного брата ОСОБА_2 , а тому позивач успадкував належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до статті 1227 ЦК України у тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.
Відтак, аргументи апеляційної скарги про неналежність ненарахованої пенсії до складу спадщини є безпідставними.
Що стосується доводів ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про те, що суд при вирішенні спору не врахував положення статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, то такі є безпідставними, оскільки позивач має право на спадкове майно - пенсію відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним у цих правовідносинах, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №428/6685/19. Застосування даної норми без врахування норм Цивільного кодексу та статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють правовідносини спадкування, буде порушувати права позивачки, про що правильно зазначив суд першої інстанції.
Крім того, Верховний Суд у наведених вище постановах, неодноразово наголошував на тому, що: «недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину».
Колегія суддів зауважує, що із заявою про виплату недоодержаної пенсії після смерті свого двоюрідного брата, позивача звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області 08 квітня 2025 року, тобто з пропуском шестимісячного строку на її подання у відповідності до положень ст. 61 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що стало підставою для відмови відповідача у виплаті їй цієї суми. Однак, ОСОБА_1 не позбавлений можливості на отримання вказаної суми у порядку спадкування, як спадкоємиця за законом після смерті двоюрідного брата ОСОБА_2 , що узгоджується з вищенаведеними нормами законодавства та правовими позиціями Верховного Суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Відтак, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області Іваніва Олега Вікторовича - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2025 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта