Справа № 946/9212/25
Провадження № 1-кс/946/2272/25
13 листопада 2025 року слідчий суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 , за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
за участю: скаржника - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 від 03.11.2025 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12025166150000095 від 28.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 КК України, -
12.11.2025 року до суду надійшла скарга ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 03.11. 2025 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12025166150000095 від 28.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 КК України.
Скарга мотивована тим, що в провадженні у дізновача СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025166150000095 від 28.03.2025р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 182 КК України. ОСОБА_3 є заявником у кримінальному провадженні № 12025166150000095, яке відкрите за її заявою про незаконне відеоспостереження, збирання та поширення відео із зображенням її та її чоловіка без їхньої згоди, що є порушенням права на приватне життя за ч. 1 ст. 182 КК України. 03.11. 2025 року дізнавачем ОСОБА_4 було винесено постанову про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою у кримінальному провадженні №12025166150000095. Заявник вважає постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, при цьому дізнавач ОСОБА_4 у постанові навела як підстави для відмови, наступне: відсутність медичного діагнозу в медичній картці; відсутність «об'єктивних підстав» завдання моральної шкоди; нібито відсутність складу злочину за ст. 182 КК України; нібито не встановлено факту незаконного збирання та поширення конфіденційної інформації. ОСОБА_3 вважає, що такі мотиви є процесуально неправомірними й незаконними. Підстава для визнання потерпілим це не є доказовістю складу злочину чи наявність формального «медичного діагнозу», а факт подання заяви про вчинення кримінального правопорушення і вказання особою на завдану їй шкоду за ч. 1 ст. 55 КПК України. Відповідно, дізнавач не має права відмовляти у визнанні потерпілим на підставі власної суб'єктивної оцінки достатності медичних довідок чи «відсутності доказів складу злочину». Відмова слідчою у визнанні потерпілою на підставі відсутності «медичного діагнозу» підміняє собою оцінку доказів, що є прерогативою суду та прокурора в межах визначених повноважень, а не слідчої у порядку, який фактично позбавляє особу її процесуального статусу та процесуальних прав. Судова практика підтверджує, що для визнання потерпілим достатньо обґрунтованого твердження особи щодо завдання шкоди - від слідчого не вимагається на цьому етапі доведення складу злочину. Ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду від 16 жовтня 2025 року, якою, як вказано в постанові дізнавача, скасовано попередню постанову про відмову, має бути виконана; повторне видання відмовної постанови з аналогічними мотивами виглядає як ігнорування судового рішення, що суперечить процесуальним гарантіям. Крім того, у постанові дізнавача посилається на результати «тимчасового доступу» до медичної картки та робить висновки, які фактично є оцінкою причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів і станом її здоров'я, а саме моральною шкодою. В ухвалі суду від 16 жовтня 2025 року, слідчий суддя звертає увагу дізнавача на те, що не лише факт медичного обстеження/лікування може свідчити про можливість спричинення особі моральної шкоди. Крім того, у дізнавача міститься посилання на те, що на підставі ухвали слідчого судді від 16.10.2025р., було проведено тимчасовий доступ до медичної картки заявниці, яка зберігається в КНП Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Разом з тим, зазначена ухвала слідчого судді не містила жодного дозволу на тимчасовий доступ до її медичних документів або інших персональних даних, тобто тимчасовий доступ до її медичних даних було проведено без об'єктивної потреби. Дізнавачка без законних підстав здійснила запит і отримала доступ до її персональних та медичних даних. Посилання дізнавача у постанові на незаконно здобуті відомості свідчить про недопустимість таких доказів і підтверджує незаконність та необґрунтованість самої постанови, яка підлягає скасуванню. Надана дізнавачем оцінка обставинам є передчасною та необґрунтованою на стадії досудового розслідування, особливо з огляду на те, що не було проведено повного комплексу необхідних слідчих дій, зокрема витребування та дослідження відеоматеріалів, призначення відповідних експертиз. Дізнавачка не врахувала надані відео докази, які підтверджують факт незаконного відеоспостереження та збирання персональних даних без згоди особи. Крім того, дізнавачка проігнорувала обставини морального тиску, який чиниться на ОСОБА_3 з боку осіб - фігурантів цього ж кримінального провадження, зокрема через необґрунтовані виклики поліції, образи, провокування конфліктів та психологічний тиск. Постановою дізнавача порушено процесуальні права заявниці, її безпідставно позбавлено статусу потерпілої, а отже і комплексу прав, передбачених ст. 55 КПК України.
У судовому засіданні скаржник підтримала скаргу та наполягала на її задоволенні. ОСОБА_3 зазначила, що систематично порушуються її права як потерпілої особи.
Дізнавач та прокурор в судове засідання не з'явилися. Проте, дізнавач СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 надала суду заяву про розгляд скарги без їх участі та просить у задоволенні скарги відмовити повністю.
Дослідивши матеріали скарги, вислухавши скаржника, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що СД Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025166150000095 від 28.03.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 182 КК України.
03.11.2025 року постановою дізнавача СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 від 22.10.2025 року про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні № 12025166150000095 від 28.03.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 182 КК України.
Стаття 2 КПК України визначає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 38 КПК України орган досудового розслідування зобов'язаний застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Згідно ч. 1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчиненні дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Питання не вчинення будь-яких дій, обов'язок вчинення яких покладено на слідчого нормами КПК, вирішуються суто в порядку, передбаченому КПК України для оскарження бездіяльності слідчого.
Відповідно до ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, у а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
Відповідно до ч. 1 ст. 221 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.
Відповідно до положень ч.ч. 1-5 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Разом з тим, у разі встановлення факту неможливості визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення особа, яка приймає відповідне процесуальне рішення у будь-якому випадку має сформувати свої висновки у такий спосіб, що б вони кореспондували нормам ч. 5 ст. 55 КПК України, оскільки таке процесуальне рішення є кінцевим фактично для особи у кримінальному провадженні, відповідно має бути вмотивованим та зрозумілим, тобто відповідати критеріям законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Як вбачається із оскарженої постанови від 03.11.2025, вона була прийнята у зв'язку із тим, що згідно з отриманими медичними документами, лікарем заявниці клінічного діагнозу встановлено не було, а також видача рецепта на заспокійливі препарати здійснювалось на підставі усного звернення заявниці з метою тимчасової стабілізації емоційного стану, без проведення діагностичного обстеження, що підтверджується записами в медичній картці. У зв'язку з цим, відсутні об'єктивні підстави вважати, що кримінальним правопорушенням їй було завдано моральної, фізичної чи майнової шкоди передбаченої ст. 55 КІІК України. Також, в ході досудового розслідування проведеною перевіркою не встановлено фактів незаконного збирання, використання чи поширення конфіденційної інформації. Відсутні також докази того, що мала місце оприлюднення персональних даних з обмеженим доступом, що могло б становити порушення недоторканності приватного життя. З таких обставин, відсутні як об'єктивна сторона (суспільно небезпечні дії та наслідки), так і суб'єктивна сторона (умисел, мотив, мета) складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України. Отже, враховуючи відсутність медичного діагнозу, відсутність доказів завдання моральної шкоди, а також відсутність будь-яких ознак складу кримінального правопорушення, підстав для визнання гр. ОСОБА_3 , потерпілою відсутні.
Істотним для вирішення питання про визнання особи потерпілим є саме факт завдання певній особі шкоди певним кримінальним правопорушенням.
Згідно зі ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у її душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
У заяві ОСОБА_3 про залучення до кримінального провадження у якості потерпілої вона зазначила, що їй було завдано шкоду незаконним відеоспостереженням за нею та членами її родини, у тому числі зйомкою їхнього двору, транспортного засобу та приватного життя, поширенням відеозаписів стороннім особам без її згоди. Тобто порушено права ОСОБА_3 на недоторканність приватного життя, гарантованого Конституцією України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що могло спричинити особі моральну шкоду.
При цьому дізнавач відмовляючи заявнику у визнанні потерпілою, не надав правову оцінку заподіяння їй моральної шкоди, або можливості завдання їй моральної шкоди у випадку доведеності наявності складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування постанови дізначем зазначено, що згідно з отриманими медичними документами, лікарем заявниці клінічного діагнозу встановлено не було, а також видача рецепта на заспокійливі препарати здійснювалось на підставі усного звернення заявниці з метою тимчасової стабілізації емоційного стану, без проведення діагностичного обстеження, що підтверджується записами в медичній картці.
Однак, слідчий суддя звертає увагу, що не лише факт медичного обстеження/лікування може свідчити про можливість спричинення особі моральної шкоди.
Слідчий суддя звертає увагу, що згідно положень ст.55 КПК України, права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Таким чином, КПК України для визнання особи потерпілою не вимагає станом на вчинення такої процесуальної дії вже наявність доведення складу кримінального правопорушення, у тому числі й реальної повної доведеності фактичного спричинення особі відповідної шкоди. Питання доведення або спростування наявності відповідної шкоди є предметом досудового розслідування у подальшому та не ставиться в безпосередню залежність від факту визнання особи потерпілою.
У постанові від 03.11.2025 року про відмову у визнанні потерпілою ОСОБА_3 дізнавач не вказав вагомих обставини, за яких вона дійшла висновку про відсутність таких підстав та не вказала, чому вона не приймає до уваги доводи ОСОБА_3 про завдання їй моральної шкоди. Отже, зроблений дізнавачем у постанові про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою висновок є передчасним. Відмовою у визнанні ОСОБА_3 потерпілою вона позбавлена прав як учасник кримінального провадження на участь у збиранні та наданні доказів. Вказаною відмовою у визнані ОСОБА_3 потерпілою порушено принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови дізнавача СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 від 03.11.2025 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12025166150000095 від 28.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 КК України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Відповідно до ч.2 ст.307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 03.11.2025 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12025166150000095 від 28.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 КК України.
В силу ст. 309 КПК України ухвала оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303 - 305 КПК України, суддя,-
Скаргу ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 від 03.11.2025 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12025166150000095 від 28.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 КК України - задовольнити.
Скасувати постанову дізнавача СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 від 03.11.2025 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12025166150000095 від 28.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 КК України.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено 18.11.2025р. о 16:35 год.
Слідчий суддя: ОСОБА_1