Справа № 946/9169/25
Провадження № 1-кс/946/2262/25
13 листопада 2025 року слідчий суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 , за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
за участю: заявника - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 про скасування постанови дізнавача СД Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_4 від 15.09.2025 року про закриття кримінального провадження №12025166150000245 від 03.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК У країни,-
11.11.2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із скаргою, якою просить: скасувати постанову дізнавача СД Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_4 від 15.09.2025 року про закриття кримінального провадження №12025166150000245 від 03.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК У країни; направити справу для досудового розслідування; зобов'язати дізнавача відновити досудове розслідування в даному кримінальному провадженні та провести досудове розслідування.
В обґрунтування вимог скарги, з урахуванням додаткових письмових пояснень по скарзі від 13.11.2025, зазначає, що 03.09.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) внесено відомості про кримінальне правопорушення за №12025166150000245 за ознаками ч. 1 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження) за фактом нанесення тілесних ушкоджень громадянкою ОСОБА_5 . Дізнавач СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській ОСОБА_4 винесла постанову про закриття кримінального провадження від 15.09.2025р. Вона дізналась про вищезазначену постанову тільки 04.11.2025р. шляхом отримання засобами електронного зв'язку на її електронну пошту. Вважає постанову про закриття кримінального провадження № 12025166150000245 від 15.09.2025 такою, що винесено передчасно, без всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення. Вважає, що постанова не відповідає фактичним обставинам справи. Дізнавачем проігноровано медичні докази та висновок СМЕ. Дізнавач необґрунтовано стверджує, що висновок СМЕ, який є єдиним доказом, відсутній, проте 04.08.2025 року судово-медичним експертом було проведено її огляд, під час якого зафіксовано пухлину над коліном лівої ноги. Через погіршення самопочуття (що призвело до струсу мозку та інших наслідків), вона була госпіталізована до лікарні, про що свідчить виписка з лікарні. Копія виписки була надана судово-медичному експерту для врахування ступеня тяжкості ушкоджень. Дізнавач у своїй постанові про закриття провадження вказує про відсутність відповідного висновку, що є неповним дослідженням матеріалів справи. Внаслідок тілесних ушкоджень вона була змушена перервати відпустку, про що свідчить наказ з місця її роботи. Дізнавач безпідставно посилається на те, що "заподіяння легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання... не тягне за собою кримінальної відповідальності". Це формулювання не відповідає дійсності та обставинам справи, вона не наносила жодних тілесних ушкоджень правопорушниці. Правопорушниця напала на неї неочікувано й одразу почала кулаками бити у голову, що виключає її перебування у стані необхідної оборони. Сила нападу була такою, що коли її чоловік закрив її собою від нападниці, вона вдарила його, внаслідок чого вибила мобільний телефон в нього з руки, який впав та розбився. Про це було одразу вказано у заяві під час виклику патрульної поліції. Дізнавач не врахував цей факт, який свідчить про значну силу та агресію нападниці, а також про наявність майнової шкоди. Правопорушниця також проходила СМЕ, і дізнавач не врахував той факт, що у неї тілесні ушкодження відсутні, що спростовує її версію про самозахист. Дії правопорушниці є умисними, оскільки вона не вперше переслідує її та її чоловіка, пише образливі повідомлення та поводиться агресивно, про що вони неодноразово подавали заяви до поліції. Дізнавачем не було проведено очної ставки, що є обов'язковою слідчою дією для усунення суттєвих протиріч у показаннях. Було затягнуто час вилучення відеозапису з камер кафе, розташованого біля місця події. Це призвело до перезаписувано відеозапису на нові дані та втрати важливого доказу, який міг би зафіксувати момент нападу. Втрата доказу, який не був вилучений слідчим органом у встановлений строк, свідчить про службову недбалість дізнавача.
В судове засідання скаржник не з'явився, надав суду заяву про проведення судового засідання без його участі.
Дізнавач та прокурор в судове засідання не з'явилися. Проте, дізнавач СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 надала суду заяву про розгляд скарги без їх участі та просить у задоволенні скарги відмовити повністю.
В силу ст. 107 КПК технічні засоби фіксування процесу не застосовувалися.
Дослідивши матеріали скарги, матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість поданої скарги та наявність підстав для скасування оскарженої постанови про закриття кримінального провадження, з огляду наступного.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Частиною 1 ст. 304 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності.
Згідно рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
В провадженні СД Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження за №12025166150000245 від 03.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК У країни.
15.09.2025 року дізнавач ОСОБА_4 прийняла постанову про закриття кримінального провадження №12025166150000245 від 03.09.2025 за ознаками
Копію постанови скаржник отримав на електронну пошту 4 листопада 2025 року, тому строк звернення до слідчого судді не пропущений.
Положення статті 2 КПК України визначають, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до п. 18 ч.1 ст. 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченим нормами КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно з положеннями ст.7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.
Згідно ч.2 ст.9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до ч.4 ст.38 КПК України орган досудового розслідування зобов'язаний застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
Згідно з п.8 ч.1 ст.40 КПК України слідчий уповноважений приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу.
Слідчий суддя звертає увагу на те, що закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження може бути закрито лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи та оцінки слідчим, прокурором всіх зібраних та перевірених доказів (ст. 284 КПК України).
Положенням п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, обставини, які є підставою закриття кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ч.2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.
Згідно ч.5 ст.110 КПК України, постанова слідчого, дізнавача повинна складатися з вступної, мотивувальної та резолютивної частини.
Мотивувальна частина постанови повинна містити відомості про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України.
Як вбачається із оскарженої постанови, вона була прийнята у зв'язку відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення відповідно до п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
В обґрунтування постанови дізнавачем зазначено, що встановлено, що 02.08.2025 біля 18:05 годин перебуваючи в парку напроти ліцею за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Семінарська ріг проспект Незалежності, гр. ОСОБА_5 нанесла тілесні ушкодження заявниці ОСОБА_3 . Допитавши потерпілу ОСОБА_3 було встановлено, що 02.08.2025 року, вона з чоловіком ОСОБА_6 чекали його колишню дружину ОСОБА_5 у парку, навпроти ліцею (вул. Семінарська ріг проспекту Незалежності). Близько 18:0 годин ОСОБА_5 підійшла до них. При цьому вона знімала їх на камеру свого смартфону. У цей час потерпіла з дитиною грала з мильними бульбашками та відразу ж її попередила, що проти відео зйомки з її боку та попросила припинити відео зйомку, але ОСОБА_7 прохання проігнорувала. Тоді потерпіла витягнувши руки, закриваючи камеру її телефону підійшла до неї ближче на відстань простягнутої руки, не торкаючись її при цьому та попросила показати документ, що підтверджує законність її дій та дозвіл на відео зйомку, на що ОСОБА_8 не припинила відеозйомку та почала кричати «відійди від мене». Юлія знову попросила показати документ, що дозволяє їй знімати, на що ОСОБА_8 вдарила потерпілу з усієї сили по голові з правої сторони, попавши у вухо від чого заявниці по реакції підняла праву руку угору, в якій була не закрита пляшка з мильними бульбашками і облила її ними. Вона продовжила махати на заявницю ногами та руками. Після цього підійшов чоловік ОСОБА_6 та закрив собою, вона продовжувала махати ногами та вдарила потерпілу по лівій нозі вище коліна, чоловік виставив руку, щоб відсторонити її від потерпілої і сказав припинити ці дії. Допитавши свідка ОСОБА_6 було отримано аналогічні свідчення. З об'єктивної сторони злочин характеризується: діянням (дією або бездіяльністю), спрямованим на заподіяння легкого тілесного ушкодження; наслідком у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження; причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідком. У ході досудового розслідування не здобуто достатніх доказів, що підтверджують факт заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень. Відсутній висновок судово-медичної експертизи, який є єдиним належним доказом ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Під час досудового розслідування встановити свідків, очевидців даної події та відеокамер не вдалось можливим. У частині 1 ст. 125 КК встановлюється відповідальність за легке тілесне ушкодження, яке виразилося в порушенні анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, але не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять такі ушкодження, що мали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів. Це, наприклад, садно, синець тощо. Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 КК настає і у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження. Заподіяння легкого тілесного ушкодження внаслідок необережної вини не є караним за ст. 125 КК. Заподіяння легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, у разі перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, не тягне за собою кримінальної відповідальності. Згідно п.2 ст.11 КК України не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча і формально містить ознаки будь-якого діяння, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
При цьому, слідчий суддя наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Слідчий суддя, виходячи з ст. 40 КПК України, позбавлений змоги надати конкретні вказівки (зобов'язання) слідчому щодо проведення конкретних слідчих дій, адже слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, а слідчий суддя наділений лише правом судового контролю та оцінки зібраних слідством доказів на етапі розслідування, однак він не може переймати на себе функції слідства (п. 18 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.22 КПК України). Однак, слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити, що слідство зобов'язане провести у провадженні такий комплекс дій, який би не залишав місце сумнівам, а зроблені ним висновки випливали б зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а не ґрунтувались на припущеннях.
Так, оскаржувана постанова не є вмотивованою, в ній не зазначено, які саме докази були досліджені, відсутня повна та вичерпна оцінка наявних доказів. Не вказано в постанові, які слідчі дії проведені, не зазначено, виходячи з чого зроблено висновок про наявність підстав для закриття кримінального провадження.
Тобто в основу оскарженої постанови покладено посилання на п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, але ж відсутні вичерпні посилання на докази для прийняття такої постанови, слідчим не надано оцінку зібраним доказам та не вжито усіх заходів для всебічного та повного дослідження обставин кримінального провадження, не усунуто встановлених протиріч.
З урахуванням вказаного можна зробити висновок, що слідчим в оскарженій постанові не надана належна повна оцінка зібраним доказам та не доведено, що органами досудового розслідування вжито усіх заходів для всебічного та повного дослідження обставини кримінального провадження та для досягнення цілей кримінального провадження.
Як встановлено слідчим суддею з матеріалів кримінального провадження, то в оскаржуваній постанові не зазначено, яких висновків дійшов слідчий, що стало підставою для закриття кримінального провадження, який елемент складу кримінального правопорушення відсутній.
Дізнавачем у постанові вказано, що у ході досудового розслідування не здобуто достатніх доказів, що підтверджують факт заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень. Відсутній висновок судово-медичної експертизи, який є єдиним належним доказом ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та під час досудового розслідування встановити свідків, очевидців даної події та відеокамер не вдалось можливим.
Однак, з матеріалів справи не вбачається, чи були дізнавачем призначені відповідні експертизи, чи зверталась потерпіла на огляд до медичної установи, чи вчинялись будь-які дії щодо визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, чи з'ясовувалось взагалі питання щодо визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
При цьому, ОСОБА_3 зазначає, що 04.08.2025 року судово-медичним експертом було проведено її огляд та згодом вона була госпіталізована до лікарні, про що є виписка. Проте, дізнавач у постанові про закриття впровадження вказує про відсутність відповідного висновку, що є неповним дослідженням матеріалів справи.
Також скаржником обґрунтовано наголошується на не вчинення дізнавачем усіх необхідних слідчих дій.
Таким чином, з огляду на викладене, вбачається формальний підхід дізнавача до проведення досудового розслідування. Слідчим суддею встановлена наявність фактів, які викликають сумнів у повноті, всебічності та неупередженості дослідження обставин кримінального провадження, що стали підставою для винесення постанови про його закриття. Тому беручи до уваги те, що постанова про закриття кримінального провадження, перешкоджає виконанню завдань кримінального провадження в частині забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, слідчий суддя вважає, що висновки та процесуальне рішення дізнавача є наслідком неналежного виконання ним своїх процесуальних обов'язків та передчасними, а відтак таке слід скасувати.
Відповідно до ч.2 ст.307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_3 про скасування постанови дізнавача СД Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_4 від 15.09.2025 року про закриття кримінального провадження №12025166150000245 від 03.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК У країни.
Керуючись ст.ст. 303-307, 309 КПК України,-
Скаргу ОСОБА_3 про скасування постанови дізнавача СД Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_4 від 15.09.2025 року про закриття кримінального провадження №12025166150000245 від 03.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК У країни, - задовольнити частково.
Скасувати постанову дізнавача СД Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_4 від 15.09.2025 року про закриття кримінального провадження №12025166150000245 від 03.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
В іншій частині скарги - відмовити.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено 18.11.2025р. о 16:30 год.
Слідчий суддя: ОСОБА_1