Справа № 947/42784/25
Провадження № 2/947/7382/25
18.11.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого - судді Калініченко Л.В. розглянувши без повідомлення учасників справи заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Білгород-Дністровськводоканал» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,
12.11.2025 року до Київського районного суду міста Одеси в електронній формі через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Білгород-Дністровськводоканал» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, в якій остання просить суд:
- стягнути з КП «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКВОДОКАНАЛ» на свою ОСОБА_1 користь заборгованість по заробітні платі в сумі 186 915,55 грн.;
- стягнути з КП «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКВОДОКАНАЛ» на свою ОСОБА_1 користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку із розрахунку 17 701 грн. за місяць, починаючи з 13.10.2025 року;
- стягнути з КП «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКВОДОКАНАЛ» на свою ОСОБА_1 користь моральну шкоду в сумі 20 000 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову було розподілено судді Калініченко Л.В.
Разом з позовом, представником позивача надано до суду заяву про забезпечення вказаного позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках КП «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКВОДОКАНАЛ» (ЄДРПОУ 20937068) в сумі 313175,55 грн. до вирішення справи по суті.
В обґрунтування заяви представник посилається на те, що підставами позову є те, що в період з 04.05.2018 року по 13.10.2025 року ОСОБА_1 працювала у КП «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКВОДОКАНАЛ» на посаді інспектора з кадрів.
З 13.10.2025 року наказом № 256 к/тр від 03.10.2025 року трудовий договір із ОСОБА_1 був припинений з причини звільнення працівника за власним бажанням.
Згідно вказаного наказу КП «БДВК» було зобов'язане провести з робітником ОСОБА_1 розрахунки у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, видати заявнику у день звільнення письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні в порядку, визначеному ст.116 КЗпП України.
Як вказує представник позивача, в порушення вказаної норми, наказу № 256 к/тр від 03.10.2025 року, станом на 10.11.2025 року КП «БДВК» Кочергіній С.Г. не надано повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні, не виплачена вся сума заробітної плати, а згідно розрахунку заборгованості по заробітній платі КП «БДВК» перед ОСОБА_1 заборгованість складає 186 915,55 грн., яка, як вважає представник позивача, виникла внаслідок порушення відповідачем порядку виплати заробітної плати.
Предстанвик позивача вказує, що адвокатом Бондаровським С.І. в рамках досудового врегулювання спору, на підставі ст.24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», 26.10.2025 року було надіслано до КП «БДВК» адвокатський запит з пропозицією надати, в тому числі, відомості про укладені на підприємстві колективні договори. Однак, у відповідь з електронної пошти КП «БДВК» надійшов лист без завірення підписом, яким було повідомлено про те, що відповідь буде надано після 20.11.2025 року, що на думку представника свідчить про небажання відповідача врегулювати спірні правовідносини.
Вищевказані обставини зумовили звернення позивача до суду з цим позовом.
Представник позивача зазначає, що ціна позову попередньо складає 186915,55 грн. + 20 000 грн., що в цілому дорівнює 206 915,55 грн. Також за доводами позивача відшкодуванню підлягають суми в 17 710 грн. на місяць до виконання КП «БДВК» обов'язків перед ОСОБА_1 . За наслідком чого представник позивача вважає наявними підстави для накладення арешту на грошові кошти на рахунках КП «БДВК» на загальну суму 313 175,55 грн., з метою належного виконання майбутнього рішення суду.
З посиланням на вказані обставини представник позивачки просить суд вжити заходи забезпечення позову у даній справі у заявлений спосіб.
У відповідності до протоколу передачі судової справі раніше визначеному складу суду, справу за вказаною заявою розподілено головуючому судді Калініченко Л.В.
Додатково суд зазначає, що за заявою позивачки про відстрочення сплати судового збору, ухвалою суду від 18.11.2025 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в сумі 968 гривень 96 копійок по справі №947/947/42784/25 за пред'явлення позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Білгород-Дністровськводоканал» в частині вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, до ухвалення судового рішення у справі.
За пред'явлення позову в частині вимоги про стягнення заборгованості за заробітною платою, позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі положень ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Статтею 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Одночасно, судом враховуються висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.06.2021 року по справі № 308/8567/20, відповідно до яких законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п'ять днів відповідно. Першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті.
У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.
За наслідком викладеного, суд зазначає, що розгляд даної заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Оглянувши подану до суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, судом встановлено її відповідність вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, у зв'язку з чим дана заява підлягає невідкладному розгляду без повідомлення учасників справи в порядку передбаченому статтею 153 ЦПК України.
Дослідивши подану до суду заяву, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, заявлений до вжиття захід забезпечення позову відповідає визначеному виду забезпечення позову за положеннями статті 150 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. (п.4 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у cправі № 904/1934/23, на яку, зокрема, посилався й представник позивача в апеляційній скарзі, виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
У постановах Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов'язано із предметом позову.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 361/3446/21, від 27 листопада 2024 року в справі № 450/177/24, від 11 грудня 2024 року в справі № 760/18839/23.
Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-14128ав23), від 11 грудня 2024 року по справі №760/18839/23 провадження № 61-5451св24).
Приймаючи викладене в цілому, суд вважає, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, однак в межах заявлених позовних вимог в загальній сумі 224 616,55 грн. (186915,55 + 17701,00+20000), є співмірним з позовними вимогами, сприятиме позивачу в можливості захистити свої права та інтереси шляхом забезпечення належного виконання рішення в разі задоволення позову.
Судом враховується, що предметом позову є стягнення грошових коштів по трудовому спору і з усією очевидністю вбачається, що грошові кошти підприємства до розгляду справи по суті можуть бути витрачені, будуть відсутні на рахунках підприємства і дана підстава призведе до неможливості виконання рішення суду чи утруднить дане виконання.
Суд вважає наявними підставами для накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках у банківських та фінансових установах в межах суми, про стягнення якої подано позов, а саме позовних вимог в загальній сумі 224 616,55 грн. (186915,55 + 17701,00+20000), оскільки такий захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Наведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 361/3446/21, у постанові від 11 грудня 2024 року по справі №760/18839/23 провадження № 61-5451св24).
Крім того, судом враховується, що у відповідності до положень статті 150 ЦПК України, не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.
Майно (активи) або грошові кошти клієнта неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних або дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), можуть бути передані приймаючому або перехідному банку у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно (активи) або грошові кошти залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.
Згідно з частиною 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Згідно з частиною 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
За наслідком чого вимоги позивача про забезпечення позову є обгрунтованими та підлягають частковому задоволенню в межах накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках у банківських та фінансових установах в межах суми, про стягнення якої подано позов, а саме позовних вимог в загальній сумі 224 616,55 грн., що будуть виявлені державною виконавчою службою або приватним виконавцем під час виконання ухвали (постанови) суду про забезпечення позову, крім коштів, що містяться на рахунках накладення та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (даліКонвенція) та практику Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокремачерез належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №331/3944/18 (провадження №61-11311св19), і підстав відступати від якого суд не вбачає.
Вжиття заявлених заходів забезпечення позову на майно не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини, передбачені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, за наявності яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, у зв'язку з чим судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.
Відповідно до частини 1 статті 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст. ст. 149-153, 352, 353, 354 ЦПК України, суд,
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №947/42784/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Білгород-Дністровськводоканал» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, а саме:
Накласти арешт на грошові кошти, що належать Комунальному підприємству «Білгород-Дністровськводоканал», які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 224 616 (двісті двадцять чотири тисячі шістсот шістнадцять) гривень 55 (п'ятдесят п'ять) копійок, що будуть виявлені державною виконавчою службою або приватним виконавцем під час виконання ухвали (постанови) суду про забезпечення позову, крім коштів, що містяться на рахунках накладення та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Копію ухвали направити для виконання до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 30).
Копію ухвали направити для відома учасникам справи.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.
Стягувач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Боржник - Комунальне підприємство «Білгород-Дністровськводоканал», код ЄДРПОУ 20937068, місцезнаходження: 67701, Одеська область, Білгород-Дністровський район, м. Білгород-Дністровський, пров. Водопровідний, буд. 1.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Головуючий Калініченко Л. В.