Єдиний унікальний номер 725/334/25
Номер провадження 2/725/471/25
12.11.2025 року м. Чернівці
Чернівецький районний суд міста Чернівців
в складі:
головуючого судді - Нестеренко Є.В.
за участю:
секретаря судового засідання - Чобан В. В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Чернівецького районного суду міста Чернівців в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , про поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації, -
Позивач звернувся із позовною заявою про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що з 29.04.2009 року по 03.07.2024 рік він разом із ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці, від шлюбу у них є малолітня донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час перебування у шлюбі на території України та на території Королівства Нідерландів ними було набуте спільне майно, яке вони добровільно мжі собою розділили, шляхом укладення нотаріально посвідченого договору про поділ майна набутого подружжям у період шлюбу та додаткового договору № 1 до нього.
Однак вказує, що ОСОБА_4 одержала майна на суму набагато більшу ніж він, і до цього часу не сплатила йому грошової компенсації різниці вартості його частки. Загальна вартість набутого спільного майна становить 21 722 468 грн., розмір майна, яке перейшло у власність позивача становить 5 615 628 грн.
У зв'язку із вищевикладеним, позивач просить стягнути з відповідача 5 245 606 грн. грошової компенсації різниці вартості частки позивача.
Ухвалою суду від 03.03.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
01.04.2025 року відповідачем подано відзив, мотивований тим, що між позивачем та відповідачем був укладений шлюбний договір від 20.04.2009 р., який змінив режим спільності майна подружжя на режим роздільності, що виключає можливість виникненя спільного подружнього майна, а тому його умови діють на момент подачі позовної заяви. У зв'язку із вищевикладеним у задоволенні позовних вимог, слід відмовити.
09.04.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, вказує, що у нотаріальному договір та додатковій угоді до нього за погодженням обох сторін було визначено обсяг спільного набутого майна за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.Зазначає також, що у нотаріальному договорі сторонни свідчать, що дійсно є власниками майна, яке є преметом данного договору, вони не мають обмежень щодо свого права розпорядження вказаним майном, а також сторонни підтверджують, що жодна з них не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а тому позовні вимоги мають бути задоволені.
Представником відповідача до суду 17.04.2025 р. подано заперечення на відповідь на відзив, мотивовані тим, що заперечує щодо висновків позивача викладених у відповіді на відзив, вважає їх необгрунтованими, а тому слід відмовити у задоволенні позовних вимог.
06.05.2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
У судовому засідання представник позивача підтримав оновлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні вказав, що ані шлюбний договір, ані будь-який інший документ, не зобов'язує відповідача виплатити компенсацію позивачу, більше того наявний нотаріальний договір щодо поділу спільного майна подружжя, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Дослідивши матеріали цивільної справи суд встановив наступне.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 липня 2024 року.
Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В. посвідчено укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договір про поділ спільного майна подружжя від 03.11.2023, за яким сторони за взаємною згодою здійснили поділ спільного сумісного майна, яке нажили перебуваючи в зареєстрованому шлюбі.
У подальшому, 14.06.2024 року укладено додатковий договір № 1 до договору про поділ спільного майна подружжя, від 03.11.2023 року.
У договорі сторони прямо зазначили, що ні одна з них цим договором не поставлена у звичайно невигідне матеріальне становище. Сторони також заявили, що укладення ними цього договору не порушує вимог ст. 59 СК України. Договір було укладено з дотриманням усіх вимог закону щодо форми та змісту, посвідчено приватним нотаріусом з додержанням вимог нотаріального законодавства, що свідчить про його дійсність та відповідність положенням чинного законодавства України.
Будь-яких конкретних правових та беззаперечних доказів, які б свідчили про порушення ст. 203 і 215 ЦК України на час укладення між позивачем та відповідачем нотаріально посвідченого договору про поділ спільного майна подружжя від 03.11.2023 р., а також доказів, які б свідчили або давали правові підстави для висновку, що на час укладення нотаріально посвідченого договору про поділ спільного майна подружжя від 03.11.2023 позивач помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням (ст. 229 ЦК України), сторона позивача суду не надала і судом таких доказів не здобуто.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право домовитися про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З аналізу наведених норм вбачається, що закон надає подружжю право самостійно визначити частки у спільному майні шляхом укладення відповідного договору, відступаючи від принципу рівності часток. Таке відступлення від рівності часток є правомірним, якщо воно здійснене за вільним волевиявленням обох сторін та закріплене у нотаріально посвідченому договорі.
У даному випадку відступ від рівності часток (щодо нерухомого і рухомого майна) у праві спільної сумісної власності подружжя визначений нотаріально посвідченою домовленістю між ними при укладенні договору про поділ спільного майна подружжя від 03.11.2023, що повністю узгоджується із положеннями ст. 70 СК України та є правомірним. Сторони мали повне право самостійно визначити розподіл майна між собою, виходячи з власних інтересів, потреб та обставин, які їм були відомі на момент укладення договору.
Нотаріально посвідчений договір про поділ спільного майна подружжя від 03.11.2023 р., а також додаток до нього № 1, укладені за взаємною згодою сторін з дотриманням усіх вимог закону щодо форми та змісту. У договорі сторони ствердили, що ні одна з них цим договором не поставлена у звичайно невигідне матеріальне становище. Жодних заперечень щодо дійсності цього договору стороною позивача під час розгляду справи не заявлено, позовних вимог про визнання його недійсним не пред'явлено, а договір продовжує залишатися чинним та таким, що породжує правові наслідки для обох сторін.
За таких обставин поділ майна між сторонами здійснено саме на підставі цього договору, який визначив остаточний розподіл майнових прав між колишнім подружжям. Нотаріальне посвідчення договору надає йому особливої юридичної сили та створює презумпцію його відповідності закону, оскільки нотаріус перед посвідченням перевіряє дотримання сторонами всіх законодавчих вимог, з'ясовує дійсну волю сторін, роз'яснює їм права та обов'язки, які випливають з договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У даному випадку договір про поділ спільного майна подружжя від 03.11.2023 не визнавався судом недійсним, його дійсність не оспорюється жодною зі сторін, а тому він є правомірним та таким, що породжує юридичні наслідки, передбачені його змістом. Сама по собі та обставина, що по суті позивач після укладення нотаріально посвідченого договору про поділ спільного майна подружжя від 03.11.2023 р. передумав відступати від рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя, не є правовою підставою для визнання недійсним самого договору про поділ спільного майна подружжя або для перегляду його умов шляхом стягнення додаткової грошової компенсації.
Разом із цим судом встановлено, що після укладення основного договору про поділ спільного майна подружжя від 03.11.2023 р. сторони уклали додаток до цього договору № 1 від 14.06.2024 р. Укладення такого додатку свідчить про те, що сторони продовжували виконувати та конкретизували умови основного договору, не заявляючи при цьому жодних претензій щодо його змісту, справедливості розподілу майна чи необхідності виплати додаткової компенсації.
Факт укладення додатку до договору про поділ майна свідчить про визнання сторонами достатності та справедливості умов основного договору, про відсутність на той момент будь-яких спорів щодо компенсації різниці вартості часток майна. Якби позивач вважав, що його права порушено нерівномірним розподілом майна або що йому належить додаткова грошова компенсація, він мав можливість та обов'язок заявити про це на етапі узгодження умов додатку до основного договору, однак цього зроблено не було.
Укладення додатку до договору після основного договору свідчить про те, що позивач мав можливість заявити про необхідність додаткової компенсації ще на етапі узгодження умов додатку, однак цього не зробив, також позивач тривалий час після укладення договору не заявляв жодних претензій щодо розподілу майна, що свідчить про визнання ним умов договору справедливими та остаточними. Суд вважає, що така поведінка позивача свідчить про те, що на момент укладення як основного договору, так і додатку до нього, він вважав розподіл майна справедливим, не мав претензій до відповідача щодо грошової компенсації та погоджувався з визначеним договором порядком поділу спільного майна.
Позивач, вимагаючи стягнення грошової компенсації різниці вартості частки майна, фактично намагається переглянути умови нотаріально посвідченого договору про поділ майна, який був укладений ним добровільно та за власною волею. Однак згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.06.2017 № 6-3058цс16, відступ від рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя, визначений нотаріально посвідченою домовленістю між ними, повністю узгоджується із ст. 70 СК України і є правомірним.
У вказаній постанові Верховний Суд України зазначив: "Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину".
Таким чином, зміна думки позивача після укладення договору, його незгода з раніше погодженими умовами розподілу майна не можуть бути підставою для перегляду умов договору або стягнення додаткової компенсації, оскільки договір був укладений з дотриманням усіх вимог закону, за вільним волевиявленням обох сторін, не визнавався недійсним та продовжує діяти. Дозволити перегляд умов такого договору через стягнення компенсації означало б порушити принцип стабільності цивільного обороту, юридичної визначеності та непорушності укладених договорів.
Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц зазначено: "Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Частина перша статті 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала".
Позивач, укладаючи нотаріально посвідчений договір про поділ майна, діяв добровільно, мав можливість оцінити всі обставини справи, вартість майна, співвідношення часток, однак погодився з запропонованими умовами та підписав договір. Після цього він протягом тривалого часу не заявляв жодних претензій, більше того, укладав додаток до договору, що свідчить про визнання ним справедливості розподілу майна. За таких обставин звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації без оспорювання самого договору може розцінюватися як спроба переглянути умови договору, з якими позивач раніше погоджувався, що суперечить принципу добросовісності та стабільності цивільного обороту.
За сукупністю викладених обставин суд приходить до висновку, що поділ спільного майна подружжя між сторонами здійснено на підставі дійсного нотаріально посвідченого договору від 03.11.2023 р, який не оспорюється позивачем, відповідає вимогам закону, був укладений за вільним волевиявленням обох сторін з дотриманням усіх процедурних вимог та породжує правові наслідки для обох сторін.
Стягнення додаткової грошової компенсації за договором, умови якого були добровільно погоджені позивачем, виконувалися сторонами протягом тривалого часу без заперечень, суперечить принципам стабільності цивільного обороту, добросовісності, справедливості та правової визначеності. Позивач не довів наявності підстав для перегляду умов договору, не оспорював його дійсність, не доводив наявності помилки при його укладенні або інших обставин, які б свідчили про порушення його прав на момент укладення договору.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення грошової компенсації різниці вартості частки майна не підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись статтями 3, 13, 16, 204, 215 Цивільного кодексу України, 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 258, 259, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , про поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки в апеляційному порядку повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернівецького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду виготовлений 17.11.2025.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Нестеренко Є. В.