Справа № 344/20481/25
Провадження № 1-кс/344/7979/25
17 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області капітана поліції ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025090000000669 від 14.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 2 ст. 286 КК України, відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-
Слідчий ОСОБА_4 , звернулася з клопотанням, що погоджено прокурором ОСОБА_3 , в якому просить застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу, строком на 60 днів.
В обґрунтування клопотання зазначено про те, що досудовим розслідуванням встановлено, що 14.11.2025 приблизно о 19 год 20 хв водій ОСОБА_5 , керуючи автомобілем марки Mercedes-Benz Atego 816L, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Н-09 зі сполученням «Мукачево-Львів», в межах населеного пункту с. Крилос, по вул. Галицька, Галицької територіальної громади, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області зі сторони м. Галич в напрямку с. Тязів.
У той час нерегульованим пішохідним переходом, який розташований поруч із будинком № 30А по вул. Галицька в с. Крилос та позначений інформаційно-вказівним дорожнім знаком 5.38.1 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.2 «зебра» Правил дорожнього руху України, проїзну частину дороги перетинала пішохід ОСОБА_7 у напрямку зліва на право відносно напрямку руху автомобіля марки Mercedes-Benz Atego 816L, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У відповідності до вимог п. 4.16 а) Правил дорожнього руху України, пішохід ОСОБА_7 , під час переходу проїзної частини позначеної нерегульованим пішохідним переходом, мала перевагу у русі.
Водій ОСОБА_5 , рухаючись по вул. Галицька, в с. Крилос, маючи технічну можливість завчасно виявити пішохода, проявив неуважність, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не надав перевагу у русі пішоходу, внаслідок чого вчинив наїзд на ОСОБА_7 , яка переходила проїзну частину дороги нерегульованим пішохідним переходом.
При цьому водій ОСОБА_5 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:
п. 2.3 б) який вказує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі;
п. 4.16 а) в якому зазначено, що пішоходи мають право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора;
п. 12.1, в якому зазначено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу контролювати його рух та безпечно керувати ним;
п. 12.3, який зобов'язує водія у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об'їзду перешкоди;
п. 18.1, де зазначено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
У результаті порушення ОСОБА_5 Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_7 , отримала тілесні ушкодженні від яких померла на місці дорожньо-транспортної пригоди.
14 листопада 2025 року, о 23 год 00 хв ОСОБА_5 затримано у порядку ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
15 листопада 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
- п. 1 - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки підозрюваний, усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі, може вчинити такі дії;
- п. 3 - незаконно впливати на свідків, так як досудове розслідування триває, встановлюються очевидці події, також підозрюваний має можливість ознайомитись із матеріалами кримінального провадження та йому стане відомо про місце проживання останніх.
- п. 4 - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки підозрюваний, може не з'являтись на виклики до слідчого, прокурора чи суду та переховуватись від органу досудового розслідування та суду.
На думку сторони обвинувачення, з огляду на викладені ризики до підозрюваного ОСОБА_5 доцільно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримінального процесу та запобігти вказаним ризикам.
Застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не можливе, оскільки підозрюваний, після обрання даного запобіжного заходу, усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі, може змінити своє місце проживання, та не повідомити про це правоохоронні органи, прокурора та суд.
Застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді особистої поруки є недостатнім для запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж провадженні, оскільки не встановлено осіб, які б взяли його на поруки та заслуговують на довіру чи особливу довіру, а тому такі не можуть забезпечити виконання підозрюваною, покладених на неї обов'язків.
Також, застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання чи домашнього арешту буде недостатнім для запобігання вказаних ризиків, оскільки підозрюваний, незважаючи на покладені на нього обов'язки, може покинути місце постійного проживання з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримала, просила задоволити.
Слідчий клопотання підтримав, просив задоволити.
Захисник просив відмовити у задоволенні клопотання, застосувати до його підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Вказав, що ризики відсутні, правопорушення є неумисним, підозрюваний вину визнає, має бажання відшкодувати завдану шкоду і таке може зробити не будучи в місцях попереднього утримання. Крім того його підзахисний є особою з інвалідністю 2 групи, має незадовільний стан здоров'я. Також просив врахувати, що його підзахисний має міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий.
Підозрюваний у судовому засіданні підтримав позицію захисника. Розкаюється у вчиненому.
Слідчий суддя вислухавши пояснення учасників розгляду клопотання, перевіривши матеріали клопотання, дійшла наступного висновку.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025090000000669 від 14.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
15 листопада 2025 року ОСОБА_5 затримано у порядку ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
15 листопада 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме у тому, що він підозрюється у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої.
Відповідно до практики Європейського суду «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у підпункті «с» п. 1 ст. 5 Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб будь-який захід, яким людина позбавляється волі, відповідав меті ст. 5, а саме захисту особи від свавілля.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» визначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).
При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об'єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) Суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Вирішуючи дане клопотання слідчий суддя враховує також вагомість наявних доказів, які містяться у матеріалах клопотання: протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 14.11.2025, протоколах допитів свідків від 14.11.2025, протоколі огляду та перегляду цифрового носія інформації від 15.11.2025.
Питання доведеності чи недоведеності вини, а також роль підозрюваного у вчиненні злочину є прерогативою суду, який розглядатиме справу по висунутому обвинуваченню та буде встановлювати вказані обставини при розгляді справи по суті.
При цьому слід зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення.
Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Відповідно, ставити під сумнів як кваліфікацію дій підозрюваного, так і обґрунтованість самої підозри на даному етапі розслідування за даних умов, підстав не має.
Докази зібрані під час досудового розслідування, які вивчені слідчим суддею надають можливість пересвідчитись у достовірності інкримінованих кримінальних правопорушень на вказаній стадії кримінального процесу.
Крім цього, прокурором частково доведено наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені у п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Однак прокурором, всупереч ч. 1 ст. 183 КПК України, не доведено неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту.
Згідно з ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Вирішуючи дане клопотання враховую також вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_5 зазначеного злочину, характеризуючі особу підозрюваного дані, його вік, стан здоров'я, сімейний стан, наявність постійного місця проживання, те що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався; сприяє розслідуванню, дав покази на даній стадії досудового розслідування.
Частиною 5 ст. 194 КПК України передбачено обов'язки, які слідчим суддею можуть бути покладені на підозрюваного.
Отже, враховуючи вищенаведене, вважаю, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом доведено можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, тому клопотання слід задовольнити частково та застосувати щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час, з покладенням на нього додаткових обов'язків, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання і саме такий запобіжний захід буде достатнім для забезпечення дієвості даного кримінального провадження.
Частиною 6 ст. 181 КПК України передбачено, що строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
Керуючись ст.ст. 176-178, 182-183, 193-194, 196-197, 202, 205, 309, 376, 395 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання задоволити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, із забороною залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу слідчого, прокурора чи суду, до 13 січня 2026 року включно, в межах строку досудового розслідування.
Зобов'язати підозрюваного ОСОБА_5 прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого, прокурора, та у відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти наступні обов'язки:
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання, або місця роботи;
- утримуватися від спілкування з свідками та потерпілими у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
- носити електронний засіб контролю.
Вказані обов'язки покласти на підозрюваного до 13 січня 2026 року включно, в межах строку досудового розслідування.
Ухвала діє до 13 січня 2026 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області капітана поліції ОСОБА_4 .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним в цей же строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Повний текст ухвали - 18.11.2025.
Слідчий суддя
Івано-Франківського міського суду ОСОБА_1