Ічнянський районний суд Чернігівської області
Провадження № 2/733/553/25
Єдиний унікальний №733/1705/25
Рішення
Іменем України
17 листопада 2025 року Ічнянський районний суд Чернігівської області
в складі :
головуючого судді Т.В. Карапиш
за участю секретаря Л.К. Пікуль,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ічня за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, в якому вказує, що вироком Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25.03.2024 року по справі № 733/961/23 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані винуватими за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 438 КК України та останнім призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Відповідно до вироку Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25.03.2024 року по справі № 733/961/23, 01.03.2022 року у період часу з 07 год. 00 хв. до 07 год. 30 хв., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, під час виконання бойового завдання військовослужбовець зс рф ОСОБА_2 разом зі своїм підлеглим - командиром танка 1-го танкового взводу 1-го танкового полку 1-го танкового батальйону 2-ї гвардійської Таманської мотострілкової дивізії (військова частина № НОМЕР_1 , яка базується в АДРЕСА_1 рф) ОСОБА_3 знаходився поряд з територією фермерського господарства «Реп'ях-Агро», розташованого по вул. Слов'янській, 64 в с. Ольшана Ічнянської ОТГ Прилуцького району Чернігівської області.
У вказаний період часу по автомобільній дорозі Т2524 з м. Прилуки у напрямку м. Ічня рухався цивільний мікроавтобус марки «Renault Master» д.н.з. НОМЕР_2 без будь-яких розпізнавальних знаків та емблем, окрім реєстраційного номера, завантажений хлібом для мешканців Ічнянської ОТГ, в салоні якого перебували водій ОСОБА_4 та пасажир ОСОБА_5 , які є цивільними особами та були одягнуті у цивільний одяг.
Помітивши вказаний автомобіль, ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3 , в порушення вимог ст.ст. 27, 31, 32, 33 Женевської конвенції та ч.ч. 1, 2 ст. 75 Додаткового протоколу до вказаної Конвенції від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року, діючи умисно, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, усвідомлюючи, що водій та пасажир автомобіля «Renault Master» д.н.з. НОМЕР_2 є цивільними особами, які перебувають під захистом, з метою їх умисного вбивства, використовуючи автоматичну зброю невстановленого зразка, почали вести прицільний вогонь у напрямку мікроавтобуса. У результаті обстрілу цивільний автомобіль отримав механічні пошкодження та зупинився у правій смузі руху безпосередньо перед в'їздом до с. Ольшана з боку м. Прилуки, після чого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишили салон авто та спробували втекти від військовослужбовців рф, які, у свою чергу, продовжували обстріл, однак, зробивши декілька метрів від автомобіля отримали смертельні вогнепальні поранення.
Смерть ОСОБА_5 настала внаслідок 13-ти вогнепальних кульових наскрізних та сліпих поранень тулуба та нижніх кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів, хребта, кісток тазу та лівої стегнової кістки, які виникли від дії вогнепальних снарядів (куль), при пострілі з вогнепальної зброї, з неблизької дистанції поза межами вторинних факторів пострілу.
Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили дії, передбачені ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 438 КК України, як інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, поєднані з умисним вбивством, вчиненим за попередньою змовою групою осіб.
Позивачка доводиться рідною донькою загиблого ОСОБА_5 , внаслідок умисного вбивства якого остання зазнала триваючих душевних страждань, викликаних смертю близької людини, зміною ритму життя, необхідністю пристосовуватись до нових життєвих умов, перебуванням у пригніченому стані. Враховуючи характер грубих порушень її конституційних прав, спричинення негативних наслідків немайнового характеру, тривалості, необхідності вжиття нею додаткових заходів для організації свого життя, заподіяння душевних страждань, просить стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на її користь, в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000000 гривень, що на день подання позову еквівалентно 311203,32 євро.
Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19.08.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10.09.2025 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Сакун І.А. в судове засідання не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Надала суду заяву, в якій просила суд розглянути справу без її участі та позивачки ОСОБА_1 . Позов підтримує та просить його задовольнити (а.с. 32).
Представник відповідача російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується оголошенням на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (а.с. 34).
У випадку пред'явлення позову до іноземної держави, питання судового імунітету розглядається, зокрема відповідно до статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Позивачка визначила відповідачем російську федерацію в особі міністерства юстиції російської федерації.
Крім того, судовий імунітет поширюється також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службових осіб. Дипломатичний і консульський імунітети регулюються національним законодавством і міжнародними конвенціями: Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, Віденською конвенцією про консульські зносини і факультативними протоколами 1963 року. На відміну від іноземних держав вони підлягають юрисдикції судів України лише в межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорам відповідної держави. Рішення про відмову від імунітету може бути прийняте виключно державою, що акредитує, а не дипломатичним представництвом самостійно, в якому здійснює функції дипломатичний агент тобто Урядом цієї держави в особі відповідного зовнішньополітичного відомства.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятий Радою Європи 16.05.1972 (далі конвенція 1972) та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 02.12.2004 (далі Конвенція 2004).
Згідно роз'яснень Верховний Суду, наведених у постанові від 08.06.2022 по справі № 490/9551/19, після початку війни в Україні, а саме: з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди завданої особі в результаті збройної агресії російською федерацією за позовом, поданим саме до цієї країни.
У зв'язку з агресією з боку держави відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою відповідача, а відтак, суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв'язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вручення документів.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 року щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022 року) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Інформацію про дату, час та місце розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди було повідомлено відповідачу через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, а тому судом було вжито усіх можливих процесуальних заходів задля належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та створення учасникам процесу належних умов для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надано сторонам строк для подачі відзиву та відповіді на відзив.
Враховуючи вжиті судом заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце розгляду справи, а також оприлюднення процесуальних документів у Єдиному державному реєстрі судових рішень, які знаходяться у вільному доступі, суд вважає, що рф належно повідомлена про розгляд даної справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.
Оскільки відповідачем заяви про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов не надано, тому суд відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта останньої № НОМЕР_3 , виданого 24.10.2018 року (а.с. 4) та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Витягу з реєстру Київської територіальної громади (а.с. 4,зворот).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 13.10.1990 року (а.с. 5).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 09.03.2022 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 поблизу села Ольшана Прилуцького району Чернігівської області (а.с. 5,зворот).
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст.ст. 3, 27 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Відповідно до ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої станом на 13.08.2014 року була держава відповідач - російська федерація, право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили: а) для захисту будь- якої особи від незаконного насильства; в) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою; с) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.
Зміст ст. 2 Конвенції покладає на державу два види зобов'язання: негативне - держава має утримуватися від порушення права на життя, позитивне - держава повинна забезпечувати захист і реалізацію права на життя.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Указом в. о. Президента України від 14 квітня 2014 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» оголошено про початок Антитерористичної операції (АТО).
Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-УІІІ, зі змінами затверджено заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", якою Верховна Рада України визнала рф державою-агресором.
Постановою Верховної Ради України від 21.05.2015 № 462-УІІІ було схвалено Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України
В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Ukraine and the Netherlands v. Russia» (заява №. 8019/16, № 43800/14, № 28525/20) суд дійшов висновку, що величезна кількість наведених у рішенні доказів демонструє, поза розумним сумнівом, що внаслідок військової присутності Росії на сході України та вирішального ступеня впливу та контролю, яким вона користувалася над територіями, які контролювали сепаратисти на сході України... ці території перебували з 11 травня 2014 року та надалі під ефективним контролем рф.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕS-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Вищевказаним міжнародним документом засвідчено, що силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "с", "d" та статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, учасником якої станом на 13.08.2014 року була держава відповідач Російська Федерація, забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Військова агресія та окупація російською федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Згідно ст. 9 Закону України «Що забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що рф, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
Генеральна Асамблея ООН 02 березня 2022 року визнала збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України». Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивачки до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (правові висновки, викладені у змісті постанов Верховного Суду: від 18 грудня 2024 року в справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 11 грудня 2024 року в справі № 638/7894/23 (провадження № 61-7699св24), від 04 вересня 2024 року в справі № 201/196/23 (провадження № 61-15671св23)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії російської федерації на території України.
У даній категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
У постанові від 22.06.2022 року у справі № 311/498/20 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивачки, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Судом встановлено, що вироком Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25.03.2024 року по справі № 733/961/23, який набрав законної сили 25.04.2024 року (а.с. 6-23), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані винуватими за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 438 КК України та останнім призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Відповідно до вироку Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25.03.2024 року по справі № 733/961/23, 01.03.2022 року у період часу з 07 год. 00 хв. до 07 год. 30 хв., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, під час виконання бойового завдання військовослужбовець зс рф ОСОБА_2 разом зі своїм підлеглим - командиром танка 1-го танкового взводу 1-го танкового полку 1-го танкового батальйону 2-ї гвардійської Таманської мотострілкової дивізії (військова частина № НОМЕР_1 , яка базується в АДРЕСА_1 рф) ОСОБА_3 знаходився поряд з територією фермерського господарства «Реп'ях-Агро», розташованого по вул. Слов'янській, 64 в с. Ольшана Ічнянської ОТГ Прилуцького району Чернігівської області.
У вказаний період часу по автомобільній дорозі Т2524 з м. Прилуки у напрямку м. Ічня рухався цивільний мікроавтобус марки «Renault Master» д.н.з. НОМЕР_2 без будь-яких розпізнавальних знаків та емблем, окрім реєстраційного номера, завантажений хлібом для мешканців Ічнянської ОТГ, в салоні якого перебували водій ОСОБА_4 та пасажир ОСОБА_5 , які є цивільними особами та були одягнуті у цивільний одяг.
Помітивши вказаний автомобіль, ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3 , в порушення вимог ст.ст. 27, 31, 32, 33 Женевської конвенції та ч.ч. 1, 2 ст. 75 Додаткового протоколу до вказаної Конвенції від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року, діючи умисно, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, усвідомлюючи, що водій та пасажир автомобіля «Renault Master» д.н.з. НОМЕР_2 є цивільними особами, які перебувають під захистом, з метою їх умисного вбивства, використовуючи автоматичну зброю невстановленого зразка, почали вести прицільний вогонь у напрямку мікроавтобуса. У результаті обстрілу цивільний автомобіль отримав механічні пошкодження та зупинився у правій смузі руху безпосередньо перед в'їздом до с. Ольшана з боку м. Прилуки, після чого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишили салон авто та спробували втекти від військовослужбовців рф, які, у свою чергу, продовжували обстріл, однак, зробивши декілька метрів від автомобіля отримали смертельні вогнепальні поранення.
Смерть ОСОБА_5 настала внаслідок 13-ти вогнепальних кульових наскрізних та сліпих поранень тулуба та нижніх кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів, хребта, кісток тазу та лівої стегнової кістки, які виникли від дії вогнепальних снарядів (куль), при пострілі з вогнепальної зброї, з неблизької дистанції поза межами вторинних факторів пострілу.
Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили дії, передбачені ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 438 КК України, як інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, поєднані з умисним вбивством, вчиненим за попередньою змовою групою осіб.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України).
Як роз'яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
У пункті 9 Постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.12.2020 в справі № 752/17832/14-ц, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року, справа № 216/3521/16-ц).
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципами поміркованості, розумності та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Станков проти Болгарії» вказав, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статті 41 Конвенції.
Як визначено ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
На підставі викладеного, беручи до уваги характер моральної шкоди - безповоротна втрата позивачкою ОСОБА_1 близької людини - батька внаслідок військової агресії рф проти України та військових дій військ рф проти цивільного населення України, яка розпочалася 24.02.2022 року та триває до теперішнього часу, позивачка зазнала моральних втрат і душевних страждань, були порушені нормальні життєві зв'язки в родині позивачки, тривалість негативних вимушених змін у житті останньої, оскільки усвідомлення втрати батька спричинило позивачці психологічну травму та призвело до моральних страждань, поступове зменшення яких відбувається через значний проміжок часу, враховуючи неможливість усунення негативних наслідків, ступінь вини відповідача, що визнаний агресором на міжнародному рівні, суд приходить до висновку, що позивачкою доведено, що саме внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та вбивства військами рф її батька позивачка відчуває душевні страждання, що не дають їй можливості проживати повноцінним життям, яким вона проживала до збройної агресії.
Враховуючи вищевикладене, конкретні обставини справи, глибину завданої позивачці моральної шкоди відповідачем, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала ОСОБА_1 , з урахуванням розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, а також врахувавши характер та тривалість порушення, яке продовжувало існувати на час розгляду справи, наслідки такого порушення для позивачки, що призвело до незворотних наслідків та порушення нормальних життєвих зв'язків, взявши до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд вважає позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 15000000,00 грн., що на день подання позову еквівалентно 311203,32 євро.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки 1% від суми позовних вимог позивачки перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, належним до сплати розмір судового збору за заявою позивачки становить максимальну суму 15140 грн.
Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Враховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду із цим позовом, відповідно до ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15140 грн.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13,76-81,89,133,141,247,259,263-265,268,273, 352,354,355 ЦПК України, ст.ст. 3, 27, 129 Конституції України, 2, 16, 23, 1167 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (адреса місцезнаходження: російська федерація, м. Москва, вул. Житня, 14) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , 15000000 (п'ятнадцять мільйонів) гривень 00 копійок, що на день подання позову еквівалентно 311203,32 євро, на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачка: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 .
Відповідач: держава російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, адреса місцезнаходження: російська федерація, м. Москва, вул. Житня, 14.
Повне судове рішення складено 17 листопада 2025 року.
Суддя Т. В. Карапиш