Справа № 344/5738/25
Провадження № 2/344/2733/25
(З А О Ч Н Е)
18 листопада 2025 року місто Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Мелещенко Л.В.
при секретарі судового засідання - Король О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасічна-ІФ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг, -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Пасічна-ІФ» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг у загальному розмірі 21 159,88 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що житловий будинок АДРЕСА_1 , знаходиться в управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасічна-ІФ». Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання прибудинкової території. Обслуговування внутрішньо будинкових систем, утримання ліфтів; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 по вказаній адресі, відповідно співвласником даного багатоквартирного житлового будинку та споживачем житлово-комунальних послуг. Однак відповідач обов'язок, визначений чинним законодавством, по сплаті коштів за утримання будинку та прибудинкової території не виконує, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за період з 01 квітня 2017 року по 01 березня 2025 року у розмірі 17 955,38 грн.
Разом з тим, так як боржник прострочив виконання своїх зобов'язань, позивач просить стягнути 3 відсотки річних у розмірі 649,35 грн, інфляційні втрати у розмірі 2555,15 грн.
Також зазначив, що позивач очікує понести судові витрати в сумі 4028,00 грн, які складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн та 1000,00 грн витрат на правничу допомогу ( а.с. 1-2).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2025 року дану справу розподілено головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с. 16).
Ухвалою суду від 03 квітня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 17-18, 25).
Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте подав до суду заяву, у якій просить розглядати справу за відсутності представника позивача, підтримує позовні вимоги, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечує (а.с. 57).
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема, відповідач викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Жодних заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також жодних інших заяв та клопотань від відповідача не надійшло.
Оскільки учасники справи у судове засідання, призначене на 17 листопада 2025 року, не з'явилися, суд, з дотриманням положень статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п'яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання, підписав судове рішення без його проголошення.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, проте не з'явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини свої неявки в судове засідання, відзиву не подав, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі статей 280-282 Цивільного процесуального кодексу України ухвалив про заочний розгляд справи, про що 18 листопада 2025 року прийнята відповідна ухвала (а.с. 58).
Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
12 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудсервіс» та Приватним підприємством «ЖЕО Пасічна» укладено договір про передачу об'єкта завершеного будівництва (а.с.4-6).
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 (а.с. 8).
Відповідно до розрахунку заборгованості, за період з 01 квітня 2017 року по 01 березня 2025 року за адресою: АДРЕСА_4 наявна заборгованість у загальному розмірі 17 955,38 грн (а.с.9-12).
Позивач звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості, що залишилася без відповіді (а.с.13).
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статей 322, 360 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію (стаття 151 ЖК України).
Згідно із статтею 179 Житлового кодексу України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (у редакції, що була чинною на момент визначення виконавця житлово-комунальних послуг) та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та введений в дію з 1 травня 2019 року, крім: статті 1, частини першої статті 2, статей 3-7, 9, 11, 12, частини другої статті 26, статей 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), частини другої статті 2, частин третьої та четвертої статті 8, частин другої та третьої статті 10, статті 15, частин першої, третьої та п'ятої статті 16, статті 18, частини п'ятої статті 28, пунктів 2, 3-1, 6, підпункту 1, підпункту «б» підпункту 2, підпунктів 5 та 11 пункту 8 цього розділу, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом; частини третьої статті 11, абзаців першого та другого частини п'ятої статті 18, які вводяться в дію з 1 січня 2019 року).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV та частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, пункту 1 частини першої статі 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Водночас такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV та пункту 5 частини другої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-IV, який втратив чинність на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII, до 10.06.2018 тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій розраховувалися виконавцями цих послуг по кожному будинку окремо та встановлювалися органом місцевого самоврядування.
Згідно пункту 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV, з дня введення в дію цього Закону, крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Разом з тим, згідно пунктів 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів - за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
З дати введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зміна будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них забороняється та вважається нікчемною. Виконавець таких послуг або управитель має право достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Положення статей 319, 322 Цивільного кодексу України, встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, в тому числі, з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, незалежно від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому прав володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку з утримання належного йому на праві власності майна може створювати небезпеку для третіх осіб.
У даному випадку між позивачем та відповідачем склалися договірні відносини, позивачем надавалися житлово-комунальні послуги, за які відповідач зобов'язаний був сплачувати грошові кошти, а тому факт виконання позивачем своїх зобов'язань щодо надання житлово-комунальних послуг не може ставитись судом під сумнів.
Так, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі Закон №417-VIII) визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Згідно із пунктом 10 частини другої статті 7 Закону №417-VIII, співвласники зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Згідно із статтею 12 Закону №417-VIII витрати на управління багатоквартирним будинком включають: витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком. Зобов'язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.
Обсяг зобов'язань та відповідальності кожного співвласника за договором про надання комунальної послуги визначається відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (стаття 8 Закону №417-VIII).
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, позивач, будучи належним чином уповноваженим на надання послуг з утримання на утримання житлового будинку і прибудинкової території, а відповідач є співвласником багатоквартирного будинку, маючи у власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , та, згідно норм чинного законодавства України, зобов'язаний оплатити надані позивачем послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг.
У порядку виконання процесуального обов'язку відповідача, унормованого частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, з доведення належним чином виконання обов'язків перед позивачем з виплати заборгованості, відповідачем не надано доказів виплати вказаної суми заборгованості, а також доказів на підтвердження відсутності своєї вини у неналежному виконанні умов зобов'язання.
Судом встановлено, що позивач в повному обсязі виконав свої зобов'язання по наданню послуг. Доказів протилежного, зокрема, ненадання відповідачу послуг, надання неякісних послуг, судом не встановлено.
Належних та допустимих доказів, які свідчили б про відсутність заборгованості та/або спростовували б проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідача за надані послуги, суду не надано, а судом таких доказів не встановлено.
На підставі наведеного, суд приймає до уваги розрахунок заборгованості, складений позивачем, за яким заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг за період з 01.04.2017 по 01.03.2025 складає у розмірі 17955,38 грн., 3 відсотки річних за період з 01.01.2024 по 16.03.2025 у розмірі 649,35 грн., інфляційні втрати за період з 01.01.2024 по 16.03.2025 у розмірі 2555,15 грн. Відтак позов про стягнення вказаної заборгованості підлягає до задоволення.
Щодо понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу, суд дійшов такого висновку.
Згідно зі статтею 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною третьою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 Цивільного процесуального кодексу України ).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини першої-третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З наданих до суду доказів вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються копією договору про надання правової допомоги від 06 березня 2025 року (а.с.47-48), додаткової угоди № 5 до договору про надання правової допомоги від 06 березня 2025 року (а.с.49), копією акту виконаних робіт до додаткової угоди № 5 від 12.08.2025 до договору про надання правової допомоги від 06 березня 2025 року (а.с.50), копією інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 3343 у розмірі 1000,00 грн за надання адвокатських послуг (а.с.51).
Судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, за результатом розгляду якої Європейський суд з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, вважає, що заявлена позивачем сума є обґрунтованою.
Враховуючи реальний обсяг професійної правничої допомоги у суді, час, витрачений на надання таких послуг, критерій реальності таких витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, становить у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень нуль копійок).
Як вбачається з платіжної інструкції № 3079, позивачем сплачено судовий збір за позовом у розмірі 3028,00 грн (а.с. 15).
Позовні вимоги задоволені повністю, тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 3028,00 грн.
Виходячи із вищевикладеного, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
На підставі викладеного, відповідно до статей 526, 527, 530, 610-612, 629, 815 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 4, 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 280-284, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасічна-ІФ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг, - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасічна-ІФ» заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг за період з 01 квітня 2017 року по 01 березня 2025 року у розмірі 17 955,38 грн (сімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень тридцять вісім копійок), 3 відсотки річних у розмірі 649,35 грн (шістсот сорок дев'ять гривень тридцять п'ять копійок), інфляційні втрати у розмірі 2555,15 грн (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят п'ять гривень п'ятнадцять копійок), усього у загальному розмірі 21 159,88 грн (двадцять одна тисяча сто п'ятдесят дев'ять гривень вісімдесят вісім копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасічна-ІФ» понесені витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 1 000,00 грн (одна тисяча гривень нуль копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасічна-ІФ» судовий збір у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень нуль копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Пасічна-ІФ», код ЄДРПОУ 35765347, місцезнаходження: 76008 м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 100.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків не встановлено, місце проживання: АДРЕСА_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ,
Повний текст рішення складено та підписано 18 листопада 2025 року.
Суддя Мелещенко Л.В.