13 листопада 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/12951/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - адвоката Павленка С. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області
у складі судді Писанець Н. В.
від 16 грудня 2024 року
у цивільній справі № 361/6139/24 Броварського міськрайонного суду Київської області
за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
В червні 2024 року Банк звернувся в суд з даним позовом, у якому зазначав, що 26.12.2019 між AT «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2028220200, який за правовою природою є змішаним договором кредитного договору та договору про видачу і обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток.
Згідно умов договору, кредит видається у розмірі 254 250,00 грн на споживчі цілі на строк до 26.12.2026.
На виконання умов вищевказаного договору AT «ОТП БАНК» свої зобов'язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю.
Відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.
Станом на 20.03.2024 відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 2028220200 від 26.12.2019 в розмірі 271 512,09 грн, яка складається із наступного: 177 424,69 грн - заборгованість за тілом кредиту, 35,04 грн - заборгованість за відсотками, 94 052,36 грн - заборгованість за комісією за розрахункове обслуговування.
Крім того, 22.04.2018 між AT «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2018655764, за умовами якого останній отримав два типи кредиту одночасно, а саме кредит у розмірі 17 299,00 грн на придбання товару у продавця на строк до 22.04.2020, а також, ознайомившись із умовами правилами та тарифами надання банківських послуг, шляхом підписання заяви-анкети, отримав кредитну лінію із встановленим розміром кредитного ліміту на строк три роки.
На виконання умов вищевказаного договору AT «ОТП БАНК» свої зобов'язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю.
Відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.
Станом на 26.03.2024 ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 2018655764_CARD від 22.04.2018 в розмірі 32 288,86 грн, яка складається із наступного: 3 818,10 грн - заборгованість за тілом кредиту, 626,80 грн - заборгованість за відсотками, 12 481,90 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 15 362,06 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути із відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 2028220200 від 26.12.2019 в розмірі 271 512,09 грн та за кредитним договором № 2018655764_CARD від 22.04.2018 в розмірі 32 288,86 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № 2028220200 від 26 грудня 2019 року в розмірі 271 512 грн 09 коп. та за кредитним договором № 2018655764_CARD від 22 квітня 2018 року в розмірі 32 288 грн 86 коп.
Вирішено питання судових витрат.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у даній цивільній справі залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт стверджує, що було порушено його право на захист (ст. 6 ЄКПЛ, ст. 43 ЦПК України), оскільки він не був належним чином повідомлений про розгляд справи: повістки не вручалися особисто, і він не отримав повідомлення про дату розгляду. Це позбавило його можливості подати відзив, заперечення, пояснення або клопотання. Крім того, при зверненні із заявою про перегляд заочного рішення у січні 2025 року він зазначав, що суд неналежним чином перевірив факт подання ним заяви про відкладення розгляду справи, що призвело до ухвалення заочного рішення.
Апелянт наголошує на неповному дослідженні доказів та необґрунтованості суми заборгованості. Стверджує, що суд посилався виключно на розрахунки позивача, не перевіривши обґрунтованість суми, правомірність нарахування штрафних санкцій, процентів, комісій, а також не дослідивши, чи були укладені додаткові угоди щодо зміни умов кредитів. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 81 ЦПК України, саме позивач мав довести наявність та факт непогашення заборгованості. На думку відповідача, суд необґрунтовано сприйняв надані розрахунки і не дослідив матеріали по суті.
Зазначає, що суд не дослідив питання пропущення строку позовної давності, адже частина заборгованості стосується кредиту від 2018 року і її стягнення могло бути обмежене або тримісячним строком за кредитною карткою, або тривалістю загального строку позовної давності (3 роки), якщо з останньої дати прострочення минуло понад 3 роки до моменту подання позову.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу Павленко С. В., в інтересах АТ «ОТП Банк», просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.
Позивач заперечує твердження апелянта про те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Наголошує, що офіційне листування та вручення кореспонденції ведеться за адресою зареєстрованого місця проживання, і особа, яка зареєструвала своє місце проживання, повинна дбати про своєчасне отримання кореспонденції, зокрема, шляхом подання заяви про пересилання на іншу адресу. Вважає, що недобросовісна поведінка відповідача у вигляді неотримання кореспонденції не може бути перешкодою для реалізації банком своїх прав. До того ж, у рішенні Броварського міськрайонного суду від 16.12.2024 зазначено, що відповідач був повідомлений належним чином, але не з'явився і не подавав заяв про розгляд справи у його відсутність чи відкладення.
Банк не погоджується з твердженням апелянта про неповне дослідження доказів, неналежне доведення факту порушення умов договорів та незаконне нарахування відсотків. Банк зазначає, що ним нараховувалися лише платежі, які позичальник повинен сплачувати відповідно до законодавства та кредитного договору. Заборгованість за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками, які стягуються за договором № 2018655764_CARD, не є штрафними санкціями. Це є складовою мінімального обов'язкового щомісячного платежу, який мав сплатити боржник. Прострочені відсотки - це нараховані відсотки, які не були сплачені, а прострочене тіло - несплачені обов'язкові платежі по тілу кредиту. Банк наголошує, що ОСОБА_1 виконував умови договору та сплачував заборгованість відповідно до графіку платежів за договором № 2028220200 з 27.01.2020 по 28.02.2022 (26 місяців), чим підтвердив отримання коштів. Його зобов'язання не були виконані у зв'язку з чим АТ «ОТП Банк» звернувся до суду. З 01.03.2022 до 01.06.2022 діяли кредитні канікули, і несплачені платежі не переходили в прострочену заборгованість.
Щодо зміни кредитного ліміту за договором № 2018655764_CARD, зазначає, що банк надавав Довідку про зміну кредитного ліміту, яка підтверджує, що він змінювався неодноразово, з огляду на регулярне використання клієнтом ліміту та відсутність його звернення про небажаність збільшення, що узгоджується з умовами договору.
Банк стверджує, що наданий розрахунок заборгованості та звіт-рахунок є належними та допустимими доказами, оскільки вони є первинними банківськими документами, оформленими відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Розрахунок містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати платежів, період нарахування. Банк посилається на постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц та від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, які підтверджують, що розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом. Також Банк посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 про презумпцію правомірності правочину.
Банк також заперечує твердження апелянта про сплив строку позовної давності. Вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу. Оскільки відповідач неодноразово вносив платежі та користувався карткою: останнє внесення платежів за договором № 2018655764_CARD зафіксовано 22.02.2022, а за договором № 2028220200 - 28.02.2022. Таким чином, відрахування строку позовної давності починається з лютого 2022 року. Зазначає, що з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, і згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, строки позовної давності продовжуються на строк його дії.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив із підстав, викладених у відзиві.
Відповідач (який є ініціатором апеляційного перегляду) двічі не з'явився у судові засідання, призначені на 09.10.2025 та 13.11.2025, подавши напередодні відповідні клопотання про відкладення, які були направлені на офіційну електронну пошту суду. До клопотань додано медичні довідки про тимчасову непрацездатність, періоди якої безпосередньо охоплювали дати призначених засідань (з 07.10 по 09.10 та з 12.11 по 16.11).
Згідно з частиною 1 статті 372 ЦПК України, суд відкладає розгляд, якщо причини неявки учасника визнано судом поважними. Водночас, частина 2 статті 372 ЦПК України прямо передбачає, що неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідач був належним чином повідомлений, про що свідчить факт своєчасного надсилання ним клопотань. Систематичний характер неявки (двічі) у поєднанні з тим, що саме відповідач, як апелянт, ініціював перегляд справи, вимагає від нього прояву вищої міри процесуальної обачності та добросовісності. Колегія суддів звертає увагу, що чинне процесуальне законодавство надає учасникам справи, які з об'єктивних причин не можуть прибути до суду (включно з тимчасовою непрацездатністю), можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Відповідач не надав суду жодного клопотання про участь у засіданні у вказаному режимі, навіть як альтернативи неявці, що свідчить про відсутність у нього дійсного наміру сприяти швидкому та ефективному вирішенню спору.
Такі дії, що мають наслідком повторне відкладення справи, розцінюються колегією суддів як невиправдане зволікання та зловживання процесуальними правами, що суперечить основним засадам цивільного судочинства щодо його здійснення у розумні строки (стаття 2 ЦПК України). Надання медичних довідок, за відсутності будь-яких спроб скористатися доступними дистанційними засобами участі, не може бути безумовною підставою для повторного відкладення, оскільки це порушує права інших учасників справи на своєчасний судовий захист. Таким чином, беручи до уваги належне повідомлення відповідача та відсутність прояву належної процесуальної обачності, колегія суддів визнає причини повторної неявки неповажними, з огляду на, що розглядає справу за відсутності відповідача.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У ч. 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ «ОТП Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, 26.12.2019 між AT «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2028220200 (т. 1, а.с. 47), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у загальному розмірі - 254 250 грн на споживчі цілі та сплату комісійної винагороди за видачу кредиту.
Умовами договору визначено: дата остаточного повернення кредиту - 26.12.2026; фіксована процентна ставка у розміні 0,01 % річних, сплата ануітетними платежами; щомісячна комісія за управління кредитом - 1,7% від суми кредиту щомісячно.
Відповідно до пункту 5 договору, позичальник заявляє, гарантує та підтверджує, що банк надав позичальнику в письмовій формі та в повному об'ємі інформацію передбачену законодавством, що захищає права споживачі; що позичальника перед укладанням кредитного договору ознайомлено з інформацією, визначеною Паспортом споживчого кредиту, необхідною для отримання кредиту із порівнянням різних пропозицій банку з метою прийняття обґрунтованого рішення щодо укладення кредитного договору; позичальник отримав кредит на сприятливих для нього умовах, банк надав позичальнику підписаний банком примірник договору із всіма додатками, у тому числі Графіком платежів з розрахунком загальної вартості кредиту, з Правилами кредитування, Тарифами банку.
Також банком надані підписана відповідачем Анкета-заява на отримання кредиту/опитувальний лист від 26.12.2019
На виконання умов вищевказаного договору AT «ОТП БАНК» свої зобов'язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю, у тому числі відповідно до заяви на видачу готівки №017Т02NTRJ від 26.12.2019, надав відповідачу 250 000 грн (а.с. 52, т. 1).
Крім того, 22.04.2018 між AT «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2018655764, за умовами якого останній отримав два типи кредиту одночасно, а саме кредит у розмірі 17 299,00 грн на придбання товару у продавця, а також, ознайомившись із умовами правилами та тарифами надання банківських послуг, шляхом підписання заяви-анкети, отримав кредитну лінію із встановленим розміром кредитного ліміту на строк три роки (а.с. 53-57).
Умовами договору визначено: дата остаточного повернення кредиту - 22.04.2020, фіксована процентна ставка у розміні 0,01 % річних, сплата ануітетними платежами.
На виконання умов вищевказаного договору AT «ОТП БАНК» видав відповідачу банківську картку № НОМЕР_1 строком дії 02/21 (а.с. 61, т. 1) свої зобов'язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю, надавши у тому числі кредитні кошти на придбання товару у продавця у розмірі 16 999 грн (а.с. 60, т. 1)
Відповідно до довідки банку (а.с. 58, т. 1) від 30.04.2024 кредитний ліміт неодноразово змінювався (від 2 000 грн до 38 000) й станом на 23.04.2021 остаточно становив 16 300 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із факту укладення двох кредитних договорів між АТ «ОТП Банк» та Відповідачем, за якими Банк належно виконав свої зобов'язання з надання коштів. Суд встановив, що ОСОБА_1 істотно порушив умови договорів, що підтверджується розрахунками Банку щодо наявної заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісіями. Встановивши доведеність позовних вимог та керуючись нормами ЦК України про обов'язок належного виконання зобов'язань, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Відповідача всієї суми боргу та судових витрат. Окремо суд зазначив, що Відповідач був належно повідомлений про розгляд справи, проте не надав обґрунтованих заперечень, що призвело до ухвалення заочного рішення.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів, ураховуючи доводи апеляційної скарги, виходить з наступного.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред'явлення будь-якої вимоги.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15 (провадження № 61-517св18), від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21) банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач надав належні докази в обґрунтування позовних вимог, а саме: підписані відповідачем кредитні договори, Паспорти споживчого кредиту, розписку про отримання засобу платежу. На підтвердження надання кредитних коштів/ліміту банком надані заява про видачу готівки, фінансовий документ придбання товару за рахунок кредитних коштів, а також звіт-рахунок (банківська виписка по рахунках) за період з 03.06.2019 по 26.03.2024.
Із наданих позивачем доказів, у тому числі виписок по рахунках, встановлено, що відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 20.03.2024 відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 2028220200 від 26.12.2019 в розмірі 271 512,09 грн, яка складається із наступного: 177 424,69 грн - заборгованість за тілом кредиту, 35,04 грн - заборгованість за відсотками, 94 052,36 грн - заборгованість за комісією за розрахункове обслуговування.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 26.03.2024 відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 2018655764_CARD від 22.04.2018 в розмірі 32 288,86 грн, яка складається із наступного: 3 818,10 грн - заборгованість за тілом кредиту, 626,80 грн - заборгованість за відсотками, 12 481,90 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 15 362,06 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Перевіряючи наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості, колегія суддів виходить з наступного.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, відповідає умовам договорів, розміру фактично наданих позикових коштів, та сумніву у його правильності, у колегії суддів не викликає. Заперечень щодо його необґрунтованості чи невідповідності фактичним обставинам відповідачем не надано, як і контррозрахунку. Апеляційна скарга не містить доводів та посилань на докази щодо здійснення відповідачем будь-яких платежів на виконання своїх зобов'язань, які не були враховані судом першої інстанції.
Отже встановивши, що сторонами узгоджено умови кредитування, факт належного виконання банком зобов'язань із надання кредитних коштів та кредитного ліміту та неналежне виконання зобов'язань із повернення коштів у встановленому договорами порядку відповідачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором № 2028220200 від 26.12.2019 у розмірі 271 512,09 грн, та за кредитним договором № 2018655764_CARD від 22.04.2018 у розмірі 32 288,86 грн.
Доводи апеляційної скарги про порушення права на захист та неналежне повідомлення про розгляд справи колегія суддів відхиляє як безпідставні, адже повідомлення судом першої інстанції здійснені відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства за адресою зареєстрованого місця проживання, і саме на особі лежить обов'язок дбати про своєчасне отримання кореспонденції, у тому числі шляхом подання заяви про її пересилання. Більше того, у матеріалах справи наявна розписка відповідача про отримання ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви (а.с. 130, т. 1), заява від 10.10.2020 відповідача про відкладення за підписом відповідача про відкладення розгляду, призначеного на 10.10.2024, розписка від 10.10.2024 із підписом відповідача про те, що він повідомлений про розгляд справи 16.12.2024 об 11.00 та клопотання відповідача від 16.12.2024 про відкладення розгляду справи призначеного на 16.12.2024. Усі ці докази беззаперечно свідчать про те, що відповідач був обізнаний про судовий розгляд справи та дату засідання, що спростовує його твердження про порушення його права на захист та підтверджує належне виконання судом першої інстанції вимог процесуального закону щодо повідомлення учасників справи.
Колегія суддів відхиляє доводи скарги про неповне дослідження доказів та необґрунтованість суми заборгованості, адже позивач виконав свій тягар доказування, відповідно до ст. 81 ЦПК України, надавши належні та допустимі докази. До них відносяться підписані кредитні договори, документи про видачу кредитних коштів/ліміту та детальний розрахунок заборгованості підтверджені первинним банківським документом, оформленим відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік». Відповідач, у свою чергу, не надав жодного контррозрахунку чи інших доказів, які б спростовували розрахунки банку чи підтверджували здійснення платежів, не врахованих судом першої інстанції. Отже, доводи апелянта щодо необґрунтованості суми заборгованості є лише припущеннями, що не відповідає вимогам стандарту доказування.
Доводи скарги про пропуск позовної давності, є безпідставними, адже відповідач вчинив дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, здійснивши останні платежі за договорами у лютому 2022 року, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перервало перебіг позовної давності. Крім того, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, і згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, строки позовної давності продовжуються на строк його дії. Оскільки позов було подано у червні 2024 року, під час дії воєнного стану, строк позовної давності не сплив. Позивач звернувся до суду в межах встановленого законом строку.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 листопада 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов