13 листопада 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/13271/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Шульги А. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною адвоката Ігнатенка Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_3 ,
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Кирильчук І. А.
від 19 травня 2025 року
у цивільній справі № 752/26928/24 Голосіївського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_3
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альта Капітал»
про захист прав споживачів,
У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернувся в суд з даним позовом в якому просив суд: 1) визнати припиненими зобов'язання ОСОБА_3 за договором № 05/10-150П про надання коштів в позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, укладеному з ТОВ «ФК «Альта Капітал» з повернення коштів, у зв'язку з їх повним виконанням; 2) визнати припиненим договір № 05/10-150П, про надання коштів в позику, в тому числі і на умовах фінансового кредит, укладеного між ТОВ «ФК «Альта Капітал» та ОСОБА_3 ; 3) визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором майнових прав від 05.10.2021, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л. М., зареєстрований в реєстрі за № 2584 на частини нежитлового приміщення (офіс) під будівельним АДРЕСА_1 в місті Києві, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:414:0075 площею 11,8053 га, цільове призначення - для житлової забудови і комерційної забудови, що розташована у Голосіївському районі м. Києва, що належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 15Н/ЛС від 03 червня 2020 року; 4) скасувати заборону та обтяження і виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 44320182 від 05.10.2021, запис про заборону № 44320182 від 05.10.2021 щодо частини нежитлового приміщення (офіс) під будівельним № 15 , розташований у третьому під'їзді житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури (перша черга - будівництво житлового будинку) вздовж Лисогірського узвозу навпроти групи будівель АДРЕСА_2 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:414:0075 площею 11,8053 га, цільове призначення - для житлової забудови і комерційної забудови, що розташована у Голосіївському районі м. Києва, що належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 15Н/ЛС від 03.06.2020; 5) визнати недійсним пункт 1.8. договору № 05/10-150П про надання коштів в позику, в тому числі і на умовах фінансового кредит, укладений між ТОВ «ФК «Альта Капітал» та ОСОБА_3 .
Обґрунтовуючи позов, позивач стверджував, що виконав взяті на себе зобов'язання, оскільки сплатив відповідачу кошти на загальну суму 1 163 059,88 грн, що більше за орієнтовну загальну вартість позики, передбачену пунктами 1.7.1-1.7.2 договору (1 131 110,44 грн). Незважаючи на повний розрахунок, відповідач, на невідомих правових підставах, не виконав своїх зобов'язань щодо припинення іпотеки та продовжував нараховувати невідомі платежі. Зокрема, з картки обліку виконання договору вбачалося нарахування платежів «Моніторинг кредитного портфелю», «Дооцінка позики на дату повернення», «Переоцінка позики на дату повернення». Позивач вважав, що ці дії призвели до штучного збільшення розміру його зобов'язань в односторонньому порядку і є порушенням прав споживача.
Щодо пункту 1.8. договору, який передбачає збільшення процентів та/або суми позики на суму курсових різниць у разі збільшення курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, Позивач наполягав на його недійсності. Позивач стверджував, що цей пункт порушує законодавство, оскільки він фактично являє собою завуальований споживчий кредит в іноземній валюті з прив'язкою до недіючого Міжбанківського валютного курсу (який, за твердженням Позивача, не застосовується з 19.07.2018 після скасування відповідної Постанови НБУ), а також визначає можливість в односторонньому порядку збільшувати проценти та/або суми позики, що є порушенням, зокрема, Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, курсова різниця не включалася до загальної вартості кредиту і не доводилася до відома Позивача, що є порушенням Закону України «Про споживче кредитування».
Позивач також зазначав, що нарахування процентів за користування позикою після закінчення її строку (після 05.10.2022) є протиправним, оскільки після спливу строку кредитування до правовідносин застосовуються положення статті 625 ЦК України, а не статті 1048 ЦК України. Крім того, нарахування додаткових платежів відповідачем не враховує приписи пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (оскільки Позивач був мобілізований на військову службу), а також положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, які забороняють нараховувати неустойку (штраф, пеню) та інші платежі за прострочення виконання зобов'язань у період дії карантину та воєнного стану. Оскільки позивач стверджував, що повністю сплатив споживчий кредит та всі можливі платежі з урахуванням законодавчих положень, його зобов'язання за договором є припиненими, що має наслідком і припинення іпотеки.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі адвокат Ігнатенко О. О., в інтересах ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо відповідності п. 1.8. Договору № 05/10-150П вимогам законодавства, обґрунтовуючи своє рішення принципом «свободи договору». На думку апелянта, цей пункт, що передбачає збільшення процентів та/або суми позики на суму курсових різниць у разі збільшення курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, призводить до значного дисбалансу прав та обов'язків на шкоду споживачу, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність) та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» про заборону включати несправедливі умови. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду (зокрема, у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/14918/20), апелянт стверджує, що оскільки пункт 1.8. призводить до періодичної зміни фіксованої процентної ставки (21,6% річних за п. 1.1. договору), він суперечить статті 1056-1 ЦК України, оскільки не визначає максимальний розмір процентної ставки, що може бути застосований. Крім того, апелянт вважає, що прив'язка до міжбанківського валютного курсу є неправомірною, оскільки міжбанківський валютний курс на Міжбанківському валютному ринку України не застосовується з 19.07.2018 (Постанова Правління НБУ № 80), і операції в іноземній валюті перераховуються у гривні тільки за встановленим курсом Національного банку України.
Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не дослідив правомірність обрахунку розміру заборгованості Відповідачем та не надав належної оцінки нарахуванню Відповідачем заборгованості, яка не передбачена умовами Договору. Строк позики закінчився 05.10.2022, і, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2023 у справі № 910/4518/16, апелянт стверджує, що після закінчення строку кредитування право кредитодавця нараховувати проценти за статтею 1048 ЦК України припиняється. Однак, Відповідач продовжував нараховувати проценти за користування позикою після 05.10.2022, загальна сума яких становить 184 483,66 грн. Крім того, Відповідач неправомірно нарахував платежі, які не передбачені Договором № 05/10-150П, під назвами: «Моніторинг кредитного портфелю» (загальна сума одностороннього нарахування - 3 541 032,2 грн), «Дооцінка позики на дату повернення» (загальна сума - 230 332,81 грн) та «Переоцінка позики на дату повернення». Апелянт підкреслює, що ці платежі є нікчемними, спрямованими на штучне виникнення заборгованості, і як «Моніторинг кредитного портфелю» (у сумі 2 202 347,65 грн), так і вся сума «Дооцінки позики на дату повернення» нараховані після закінчення строку споживчого кредиту (після 05.10.2022).
Також апелянт вказує, що додаткові нарахування є порушенням п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки Позивач повідомив Відповідача про його призов на військову службу на період мобілізації, і відповідно до цієї норми, штрафні санкції, пеня, а також проценти за користування кредитом (крім певних винятків, які тут не застосовуються) не нараховуються. Натомість, Відповідач почав нараховувати не передбачені договором нарахування. Апелянт також звертає увагу на порушення Відповідачем п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», які передбачають звільнення від відповідальності, списання неустойки та інших платежів за прострочення у період дії воєнного/надзвичайного стану та карантину, а також забороняють збільшення процентної ставки у разі невиконання зобов'язань у період карантину.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Шульга А. В., в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Альта Капітал», просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Вважає, що позовні вимоги спрямовані виключно на те, щоб не повертати отриману Суму позики та курсові різниці, які передбачені Договором позики, і уникнути за це відповідальності, адже станом на 20.01.2025 загальна сума заборгованості ОСОБА_3 за Договором № 05/10-150П становила 438 950,66 грн, яка складалася із суми наданої позики у розмірі 275 615,49 грн та курсових різниць у розмірі 162 996,17 грн.
Відповідач зазначає, що пункт 1.8. Договору, який передбачає збільшення процентів та/або Суми позики на суму курсових різниць у разі збільшення курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, є узгодженою умовою. Таке збільшення заборгованості не є результатом одностороннього рішення чи волевиявлення відповідача, оскільки курс іноземної валюти встановлюється незалежно від нього уповноваженими органами та ринковими механізмами. Зміна розміру заборгованості внаслідок коливання валютного курсу є об'єктивним наслідком узгоджених Сторонами умов. Відповідач посилається на висновки суду першої інстанції, що ґрунтуються на статтях 524 та 533 ЦК України, які дозволяють сторонам визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті та встановити інший порядок обчислення суми, що підлягає сплаті у гривнях, а не лише за офіційним курсом НБУ, що підтверджується, зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 757/28375/21-ц.
Відповідач відхиляє твердження Скаржника про те, що п. 1.8. суперечить ст. 1056-1 ЦК України (щодо фіксованої процентної ставки), оскільки процентна ставка у розмірі 21,6% річних (п. 1.1. Договору) не змінювалась відповідачем, а п. 1.8. не містить положень про зміну або підвищення фіксованої ставки, а лише про збільшення суми боргу на суму курсових різниць, що є наслідком валютних коливань. Посилання Скаржника на постанову Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/14918/20 є безпідставним, оскільки у тій справі оплату було встановлено двома паралельними способами, включаючи додаткову «винагороду», чого немає у спірному Договорі.
Відповідач стверджує, що платежі, зазначені у Картці обліку виконання договору як «Моніторинг кредитного портфелю», «Дооцінка позики на дату повернення» та «Переоцінка позики на дату повернення», є лише перерахунком грошового зобов'язання, здійсненим з урахуванням пункту 1.8. Договору. Жодних нарахувань, які були б не передбачені умовами Договору № 05/10-150П, зі сторони ТОВ «ФК «Альта Капітал» здійснено не було. Фактична загальна вартість позики, яка в Додатку № 1 до Договору була визначена як орієнтовна, могла змінитись за умови настання обставин, визначених п. 1.8. Договору, що й відбулося. Звертає увагу, що позивач не надав власного контррозрахунку заборгованості та не спростував правову природу цих платежів як таких, що відповідають формулі п. 1.8. Договору.
Відповідач зазначає, що за умовами п. 1.5. Договору його дія продовжується до моменту повного виконання зобов'язань позичальником, включаючи день фактичного та повного розрахунку, у разі невиконання/неналежного виконання зобов'язань. Таким чином, Договір є чинним. Водночас, відповідач наголошує, що протягом тривалого часу не нараховував ОСОБА_3 проценти за користування позикою, і заборгованість за процентами у Позивача відсутня.
Відповідач також стверджує, що врахував приписи п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», про що свідчить відсутність у позивача заборгованості за процентами, штрафними санкціями та пенею. Зазначає, що курсова різниця не є неустойкою чи штрафними санкціями в розумінні статті 549 ЦК України, тому її нарахування не суперечить зазначеній нормі Закону.
Також наголошує, що дотримався приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки не застосовував до позивача міру відповідальності, передбачену ст. 625 ЦК України, та не нараховував неустойку (штраф, пеню). Заборгованість ОСОБА_3 складається лише із суми наданої позики та курсових різниць, і будь-яка інша заборгованість відсутня.
У поданій відповіді на відзив на апеляційну скаргу адвокат Ігнатенко О. О., в інтересах ОСОБА_3 , посилаючись на необґрунтованість доводів відзиву на апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Позивач наполягає на порушенні відповідачем ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України, оскільки п. 1.8. Договору, який змінює суму позики/процентів, фактично застосовує змінну ставку, але не визначає її максимального розміру; на неправомірності прив'язки до Міжбанківського курсу, вказуючи, що згідно зі ст. 28 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», міжбанківський переказ з прив'язкою до цього курсу можливий лише для операцій за межами України, тоді як в межах України операції здійснюються у гривні.
Позивач юридично кваліфікує односторонні донарахування («Моніторинг кредитного портфелю», «Дооцінка позики на дату повернення» тощо) як нікчемний правочин, оскільки вони є платою за дії, що не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» і порушують публічний порядок. Позивач підкреслює практику Верховного Суду про те, що суди повинні враховувати нікчемність правочину за власною ініціативою (ex officio), що, на його думку, не було зроблено судом першої інстанції.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Ігнатенко О. О. підтримав апеляційну скаргу із наведених у ній підстав та доводів. Представник відповідач - адвокат Шульга А. В. проти задоволення скарги заперечив із підстав із підстав наведених у відзиві.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників позивач та відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Судом установлено, що 05.10.2021 між ОСОБА_3 та ТОВ «ФК «Альта Капітал» укладено договір № 05/10 - 150П про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Пунктом 1.1. договору № 05/10-150П визначено, що позикодавець на умовах договору надає позичальнику грошові кошти в позику у сумі 925 965,00 грн на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики, проте не менше суми отриманої в позику на дату укладення цього договору у сумі 925 965,00 грн через 12 місяців з моменту укладення даного договору, тобто 05.10.2022 та сплатити проценти за весь період користування позикою у розмірі 21,6 % процентів річних та інші нараховані суми (за наявності підстав для нарахування) з урахуванням курсових різниць, визначених пунктом 1.8. договору, на умовах та в строки, відповідно до умов договору.
Згідно з пунктом 1.5. договору: позика надається строком на 12 (дванадцять) місяців від дати отримання позики позичальником, тобто, з 05.10.2021 до 05.10.2022 включно. Договір набуває чинності з моменту його укладання (підписання сторонами). У разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов'язань з повернення суми позики, процентів за користування позикою, сплати пені, штрафів та інших нарахувань, передбачених договором, дія цього договору продовжується до повного виконання зобов'язань, включаючи день фактичного та повного розрахунку. Після закінчення строку, на який видано позику, проценти за користування позикою нараховуються у розмірі, визначеному в пункті 1.1 договору, пеня за неналежне виконання позичальником зобов'язань нараховується у розмірі, визначеному в пункті 5.2 договору до повного розрахунку за договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору та не припиняє нарахування позикодавцем процентів за договором в частині невиконаних зобов'язань.
Підпунктами 1.7.1 - 1.7.2 договору № 05/10-150П передбачено, що реальна річна процентна ставка складає 22,15 % річних. Орієнтовна загальна вартість позики складає 1 131 110,44 грн та включає в себе додаткові сукупні послуги, та: а) суму позики 925 965,00 грн; б) проценти за користування позикою 200 008,44 грн. Додаткові сукупні послуги третіх осіб, обов'язкові для отримання позики: а) вартість послуг за вчинення нотаріальних дій 5 137,00 грн; б) вартість послуг оцінювача 0 грн.
Аналогічні положення містяться і в додатку № 1 до договору № 05/10-150П, який містить графік платежів та вартість позики, яка становить 1 131 110,44 грн.
Пунктом 1.8 договору передбачено, що у разі збільшення курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, проценти та/або сума позики, що підлягають сплаті позичальником на користь позикодавця, збільшуються на суму курсових різниць визначених за відповідною формулою.
Відповідно до пункту 1.9. договору сума процентів та/або сума позики збільшена на курсову різницю сплачується одночасно з поверненням суми позики та/або процентами за користування позикою відповідно до умов договору та графіку платежів, визначених додатком № 1 до даного договору. Позикодавець має право надіслати позичальнику повідомлення з остаточними сумами платежів та розрахунком електронною поштою, смс-повідомленням або іншими контактними даними, вказаними у пункті 9.4. даного договору. Сторони домовилися, що при розрахунку процентів за користування позикою та/або суми позики береться до уваги курс продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України встановлений на сайті http://minfin.om.ua., станом на дату нарахування процентів та/або повернення суми позики згідно умов даного договору.
05.10.2021 між ОСОБА_3 та ТОВ «ФК «Альта Капітал» укладено іпотечний договір майнових прав, відповідно до умов якого у забезпечення виконання зобов'язань позичальником за договором № 05/10-149П про надання коштів у позику іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під будівельним № 15 розташований у третьому під'їзді житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури (перша черга - будівництво житлового будинку) вздовж Лисогірського узвозу навпроти групи будівель № 26-а, у Голосіївському районі в місті Києві, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:414:0075 площею 11,8053 га, цільове призначення - для житлової забудови і комерційної забудови, що розташована у Голосіївському районі м. Києва.
Установлено, що на виконання взятих на себе зобов'язань за договором відповідач перерахував суму коштів, визначену у пункті 1.1. договору, а саме 925 965,00 грн на поточний рахунок ОСОБА_3 , що підтверджується платіжною інструкцією № 649 від 05.10.2021 та карткою обліку виконання договору № 05/10-150П від 05.10.2021.
Відповідно до довідки АТ КБ «Приват Банк» від 05.07.2024 № Н0М96579RІ2NQC4E за період з 05.10.2021 по 05.07.2024 ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Альта Капітал» перерахував 1 163 059,88 грн (а.с. 35-36), що на думку представника позивача повністю покриває суму позики зазначену у пунктах 1.7.1-1.7.2 договору.
Звертаючись до суду, позивач вважав, що необхідно визнати недійсним пункт 1.8 договору, оскільки він призвів до протиправного штучного збільшення розміру зобов'язань, а зобов'язання було виконано належним чином, що є підставою для визнання зобов'язань, договору та забезпечувальної іпотеки припиненими з одночасним скасуванням обтяжень.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що сторони, керуючись принципом свободи договору, добровільно погодили пункт 1.8 договору позики, який передбачав збільшення суми зобов'язання на суму курсової різниці у разі зростання курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України. Встановивши, що положення статей 524 та 533 ЦК України дозволяють визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті та встановлювати договором інший порядок його визначення, ніж офіційний курс НБУ, суд дійшов висновку про правомірність так званого «валютного застереження». Суд відхилив доводи позивача щодо недійсності пункту 1.8, оскільки коливання курсу іноземної валюти є комерційним ризиком сторін, а курсова різниця не є неустойкою чи штрафною санкцією. Внаслідок цього, нарахування курсової різниці відповідачем не суперечить приписам законодавства щодо заборони нарахування штрафних санкцій та інших платежів під час воєнного стану, зокрема військовослужбовцям. Оскільки загальна вартість позики, визначена у договорі, була орієнтовною та розрахована без урахування курсової різниці, яка мала бути сплачена додатково, а позивач не сплатив курсову різницю та не спростував правову природу платежів, зазначених відповідачем як «дооцінка позики», суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належного виконання умов договору в повному обсязі. Оскільки позивачем не доведено повне виконання основного зобов'язання за договором позики, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні похідних позовних вимог щодо визнання припиненими зобов'язань, договору та іпотеки.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Щодо наявності/відсутності підстав визнання недійсним умов договору.
Згідно з статтею 533 ЦК України, хоча грошове зобов'язання виконується у гривнях, сторони договором можуть встановити інший порядок визначення суми, ніж офіційний курс НБУ. Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193, курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Пункт 1.8 Договору, який передбачає коригування суми позики залежно від зміни курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, є правомірним валютним застереженням.
Отже суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача, оскільки пункт 1.8 не є неустойкою чи штрафною санкцією, а є механізмом перерахунку грошового еквівалента, що має правове підґрунтя у законодавстві України.
Виходячи з принципів свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) та необхідності виконання зобов'язань на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України), сторони були вільні у визначенні умов договору. З огляду на це, позивач, самостійно погодившись у пункті 1.8 Договору на сплату курсової різниці, свідомо прийняв на себе комерційний ризик, пов'язаний із коливанням курсу іноземної валюти.
Коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України на момент укладення Договору як і на час звернення із позовом є відкритою, публічною інформацією, що свідчить про його комерційний ризик. Фінансова нестабільність та валютні коливання не є несподіванкою, що виключає можливість кваліфікувати такі зміни як непередбачувані чи такі, що не відповідають економічній ситуації. Умова про валютне коригування є економічно доцільним механізмом для кредитора, що дозволяє йому збалансувати власні ризики та забезпечити повернення реальної вартості позики.
Звернення позивача до суду із позовом про оспорювання умов договору, безумовно гарантовано законом. Однак, спроба позивача визнати пункт 1.8 недійсним після його підписання та користування позикою може розцінюватися як поведінка, що не повною мірою відповідає засадам добросовісності, що спрямована на уникнення виконання власних зобов'язань.
Отже, встановивши, що пункт 1.8 Договору є правомірним валютним застереженням, укладеним в межах свободи договору, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним.
Щодо вимог про визнання припиненим договору та зобов'язань колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Пункт 1.8 договору передбачав, що у разі збільшення курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, проценти та/або сума позики, що підлягають сплаті позичальником на користь позикодавця, збільшуються на суму курсових різниць.
У пункті 1.9 договору позики сторони домовилися, що при розрахунку процентів за користування позикою та/або суми позики береться до уваги курс продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України встановлений на сайті http://minfin.om.ua., станом на дату нарахування процентів та/або повернення суми позики згідно умов даного договору.
За загальним правилом при наявності «валютного застереження, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.
У пунктах 1.7.1-1.7.2 сторони визначили орієнтовну загальну вартість позики у сумі 1 131 110,44 грн, яка розрахована за умови вчасного виконання всіх зобов'язань за договором позивачем та без врахування курсової різниці, яка в силу вимог пункту 1.9 договору розраховується станом на дату нарахування процентів та/або повернення суми позики згідно умов даного договору.
Установлено, що ОСОБА_3 на виконання умов договору № 05/10-150П від 05.10.2021 сплатив ТОВ «ФК «Альта Капітал» 1 163 059,88 грн, що власне не заперечував і представник відповідача.
Згідно із статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виключно виконанням, проведеним належним чином. Встановлено, що позивач визнає факт несплати курсової різниці, яка є обов'язковою складовою грошового зобов'язання відповідно до пункту 1.8 Договору. Оскільки узгоджена Договором сума не була сплачена в повному обсязі, юридичні підстави для визнання зобов'язань припиненими відсутні.
Колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про штучне збільшення боргу та протиправність нарахувань, оскільки суми, зазначені в «Картці обліку виконання договору» як «Моніторинг кредитного портфелю», «Дооцінка» та «Переоцінка», є технічним відображенням нарахування курсових різниць, що виникло внаслідок застосування накопичувального принципу обліку, а не фактичною заборгованістю до сплати. Сутнісно, ці записи є курсовою різницею, передбаченою пунктом 1.8 Договору, а сума, що реально підлягає сплаті, відображається виключно у стовпці «сальдо».
Колегія також відхиляє доводи скарги про повне виконання позивачем своїх зобов'язань, оскільки факт несплати курсової різниці позивачем є встановленим. Загальна сума фактичної заборгованості (сальдо) позивача станом на 20.01.2025 становила 438 950,66 грн, яка складається з непогашеної частини тіла позики (275 615,49 грн) та курсової різниці (162 996,17 грн).
Доводи апелянта про нарахування процентів після закінчення строку кредитування після 05.10.2022 відхиляються, адже відповідач фактично не нараховував ОСОБА_3 проценти за користування позикою протягом тривалого часу, і заборгованість за процентами у позивача відсутня.
Суд першої інстанції також правильно встановив, що відповідач дотримався вимог мораторію, встановлених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Перехідними положеннями ЦК України, адже у позивача заборгованості за штрафними санкціями, пенею та процентами відсутня, а нарахування курсової різниці не суперечить мораторію, оскільки вона не є неустойкою чи штрафом в розумінні статті 549 ЦК України.
Таким чином, позивач не довів виконання зобов'язання відповідно до умов договору з огляду на тягар доказування. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 та частинами першою-шостою статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Учасники справи несуть ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій.
Позивач не виконав свого процесуального обов'язку, не надавши контррозрахунку заборгованості, який би доводив відсутність боргу у розмірі встановленого відповідачем сальдо. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, проте не створює для суду обов'язку вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості (балансу вірогідностей), за яким висновок про існування стверджуваної обставини видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Враховуючи, що наявність непогашеної частини позики та курсової різниці встановлена, а позивач не спростував це належними та допустимими доказами (стаття 78 ЦПК України), колегія суддів погоджується, що позивач не довів належне виконання зобов'язання в повному обсязі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Суд першої інстанції діяв з дотриманням статті 2 ЦПК України, водночас інститут апеляційного перегляду впроваджені не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи, у формулюванні аргументів та формуванні доказової бази.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Ігнатенка Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , залишити без задоволення
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 листопада 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов