13 листопада 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14215/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі адвоката Власюк К. П., в інтересах відповідача ОСОБА_1 ,
адвоката Леськова В. П., в інтересах позивача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Власюк Катерини Петрівни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Кордюкової Ж. І.
від 24 червня 2025 року
у цивільній справі № 752/15486/24 Голосіївського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно, а також клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви,
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року відмовлено в поновленні строку для подання відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно.
Залишено без розгляду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно.
Роз'яснено, що із заявленими позовними вимогами, викладеними у зустрічній позовній заяві, відповідач може звернутися до суду для самостійного розгляду.
В апеляційній скарзі адвокат Власюк К. П., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, прийняти до розгляду відзив ОСОБА_1 на позовну заяву та прийняти до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог ч. 3 ст. 194 ЦПК України. Суд першої інстанції помилково керувався загальними положеннями ст. 126 ЦПК України, залишаючи зустрічний позов без розгляду через пропуск строку. Натомість, апелянт зауважує, що спеціальна норма ч. 4 ст. 194 ЦПК України передбачає, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням строку, підлягає поверненню заявнику, а не залишенню без розгляду. Апелянт звертає увагу, що аналогічне порушення вже було підставою для скасування попередньої ухвали суду першої інстанції (від 21.01.2025) постановою Київського апеляційного суду від 16.04.2025, що свідчить про повторне ігнорування судом першої інстанції висновків апеляційної інстанції та правових позицій Верховного Суду.
Апелянт наголошує, що суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму та порушив право ОСОБА_1 на реальний доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд. Апелянт вказує, що позиція суду була суперечливою: спочатку ухвалою від 27.11.2024 зустрічний позов був залишений без руху лише через несплату судового збору, при цьому не було зазначено про необхідність усунення недоліків, пов'язаних із пропуском строку. Після усунення апелянтом цього єдиного недоліку (сплати судового збору), суд відмовив у прийнятті документів, мотивуючи це неможливістю поновлення строку, встановленого судом, оскільки такий строк може бути лише продовжений.
Апелянт зауважує, що причини пропуску строку (відрядження адвоката та поїздка самої ОСОБА_1 за межі України, що унеможливило вчасне погодження правової позиції) були обґрунтовані та підтверджені доказами. Вважає, що навіть якщо строк був встановлений судом (а не законом), то, керуючись ч. 2 ст. 127 ЦПК України, суд, зважаючи на поважні причини, мав усі законні підстави за власною ініціативою продовжити процесуальний строк на подання відзиву та зустрічного позову, сприяючи таким чином учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав, як того вимагає п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України. Невикористання судом цього права, незважаючи на принцип jura novit curia («суд знає закон») та очевидну поважність причин, є проявом надмірного формалізму, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини щодо забезпечення ефективного доступу до суду.
Апелянт переконаний, що зустрічний позов повинен розглядатись спільно з первісним позовом відповідно до ч. 2 ст. 193 ЦПК України, оскільки обидва позови взаємопов'язані і виникли з одних правовідносин (поділ майна подружжя), спільний розгляд є доцільним, оскільки він забезпечить процесуальну економію і дасть можливість вирішити спір між сторонами комплексно, вичерпавши конфлікт та уникнувши невизначеності щодо остаточного поділу майна. Апелянт звертає увагу, що залишення зустрічного позову без розгляду створює умови для поглиблення конфлікту і потреби в окремому зверненні до суду, що суперечить висновкам Верховного Суду. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що судове рішення не має породжувати стан невизначеності і вимагати від сторін подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту, а спосіб захисту права чи інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (п. 58)).
З огляду на ризик повторного залишення документів без розгляду судом першої інстанції (що підтверджується аналогічною ситуацією у іншій справі - № 752/9936/23), апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу, прийняти до розгляду відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 , і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвоката Леськов В. П., в інтересах ОСОБА_2 , зазначає, що твердження апелянта про незаконність ухвали ґрунтуються на надмірному формалізмі та правовому пуризмі апелянта. Звертає увагу на обставини пропуску відповідачем процесуальних строків. Ухвала суду про відкриття провадження у справі № 752/15486/24 надійшла відповідачу ОСОБА_1 до електронного кабінету в системі «Електронний Суд» 08.08.2024 о 06:26, відповідно, строк на подання відзиву та зустрічного позову (15 днів) закінчувався 23.08.2024 включно. Представник відповідача, адвокат Власюк К. П., ознайомилась з матеріалами справи та отримала копію позовної заяви 13.08.2024, тобто за 10 днів до закінчення строку. При цьому, ордер та договір про надання правової допомоги від 13.08.2024 надавали адвокату Власюк К. П. повноваження підписувати та подавати відзиви та зустрічні позови.
Позивач зазначає, що відповідач та її представник не лише пропустили встановлений судом строк, а й навіть не подали згідно з ч. 2 ст. 127 ЦПК України заяву про продовження вказаного строку до його закінчення (тобто до 23.08.2024). Натомість, відзив та зустрічний позов разом із клопотаннями про поновлення строку були подані лише 04.10.2024, тобто через півтора місяця після закінчення встановленого судом строку.
Також наголошує, що причини пропуску строку, наведені адвокатом Власюк К. П. у клопотанні (а саме: потреба укласти «ще один договір» 19.09.2024 після закінчення «бархатного» літнього сезону, зайнятість «більш важливішими справами», включаючи поїздку до Львівського апеляційного суду 20.08.2024, а також подорожі до Лондона (21.08.2024, 06.09.2024), Пшемишля та Жешува), а також відпочинок самої Відповідачки (поїздка до Варшави та Майамі-Біч з 30.08.2024 по 12.09.2024 для святкування дня народження, а також підкорення Карпат 09.08.2024), не є поважними причинами пропуску процесуального строку. Позивач зауважує, що адвокат Власюк К. П. в силу приписів ст. 17 Правил адвокатської етики повинна була зважити на свої можливості та ризик не встигнути своєчасно подати документи. Надання переваги відпочинку чи справам інших клієнтів над представництвом інтересів у даній справі не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на півтора місяці. Крім того, позивач зазначає, що 30.08.2024, прямуючи в автобусі до Варшавського аеропорту, відповідач змогла видати адвокату електронну довіреність через підсистему «Електронний Суд», що свідчить про відсутність об'єктивних перешкод для ранішого надання повноважень та написання зустрічного позову.
Отже, вважає, що дії відповідача та її представника щодо подання відзиву та зустрічного позову з пропуском строку без поважних причин були спрямовані на затягування розгляду справи, а судовий збір за подання зустрічного позову також був умисно не сплачений, що є додатковою ознакою намагання затягнути розгляд справи.
Позивач зауважує, що процесуальна неточність суду першої інстанції (залишення зустрічного позову без розгляду замість його повернення відповідно до ч. 3 ст. 194 ЦПК України) не є передбаченою п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування правильної по своїй суті ухвали суду. Позивач посилається на правову позицію Київського апеляційного суду у постанові від 11.07.2023 у справі № 756/5637/21, де суд встановив, що залишення зустрічного позову без розгляду замість повернення не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення. Зазначає, що залишення без розгляду відзиву та зустрічного позову через пропуск строку є тотожним за правовими наслідками із поверненням, оскільки повернення зустрічної позовної заяви не перешкоджає зверненню з нею до суду на загальних підставах в межах окремого позову.
Позивач зазначає, що ухвала суду в частині залишення без розгляду відзиву на позов є цілком законною та обґрунтованою, оскільки наслідки пропуску строку на подання відзиву врегульовані ч. 2 ст. 126 ЦПК України («залишення без розгляду»). Апелянт взагалі не обґрунтував незаконність залишення без розгляду відзиву, поданого з умисним пропуском півтора місяця встановленого судом строку. Посилання апелянта на необхідність продовження строку вже після його закінчення (23.08.2024) вважає безпідставним, оскільки згідно з ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. В даному випадку клопотання було подано значно пізніше.
Також зауважує, що суд апеляційної інстанції позбавлений повноважень приймати зустрічний позов та відзив до розгляду судом першої інстанції по суті, як того вимагає апелянт у прохальній частині скарги. Наполягає, що зустрічний позов не відповідає ч. 2 ст. 193 ЦПК України, оскільки його вимоги не пов'язані з первісним позовом, а зводяться до примусового обміну нерухомого майна з примусовим заліком вартостей, що є недопустимим.
Позивач просить ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 24.06.2025 змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини у наступній редакції: «Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно повернути заявнику».
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Власюк К. П., в інтересах ОСОБА_1 , підтримала апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Адвокат Леськів В. П., в інтересах ОСОБА_2 , проти задоволення скарги заперечив із підстав викладених у відзиві.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
В провадженні суду першої інстанції знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення у власність нерухомого майна, стягнення грошових коштів.
07.08.2024 судом постановлено ухвалу про прийняття до розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення у власність нерухомого майна, стягнення грошових коштів, відкрито провадження у цивільній справі, призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 22.10.2024 о 12:30 та запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали подати до Голосіївського районного суду міста Києва відзив на позов, який має відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.
04.10.2024 представник відповідача адвокат Власюк К. Р. подала до суду відзив на позовну заяву та зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно, а також клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви.
Залишаючи без розгляду відзив на позовну заяву та зустрічний позов ОСОБА_1 , суд виходив із того, що строк на подання цих документів був встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження від 07.08.2024, як того вимагає ч. 7 ст. 178 ЦПК України. Встановивши, що клопотання про поновлення строку було подано після закінчення встановленого судом 15-денного строку (04.10.2024), суд дійшов висновку про неможливість його поновлення. Суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України, строк, встановлений судом, може бути лише продовжений, а не поновлений, і таке продовження можливе лише за заявою, поданою до закінчення цього строку, або з ініціативи суду. З огляду на вказані процесуальні підстави, суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача про поновлення строку не підлягає задоволенню. Суд зауважив, що зміст зустрічного позову та підстави для пропуску процесуального строку в даному випадку судом не оцінюються. Встановивши, що документи подані після закінчення процесуальних строків, суд дійшов висновку про залишення відзиву та зустрічного позову без розгляду відповідно до ст. 126 ЦПК України.
Із такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 49 ЦПК України крім права та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно із положеннями частини сьомої статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 123 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Відповідно до частини третьої статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частини першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Наведених вимог процесуального закону суд першої інстанції не врахував та дійшов передчасного висновку про залишення відзиву та зустрічного позову без розгляду, адже допустив порушення норм процесуального права, а саме частин першої та другої статті 127 ЦПК України, проявивши надмірний формалізм. Суд помилково застосував норму частини другої статті 127 ЦПК України, стверджуючи, що строк може бути лише продовжений, а не поновлений. Навіть якщо строк на подання відзиву визначено ухвалою суду, він, по суті, є мінімальним строком, встановленим законом (не менше п'ятнадцяти днів згідно з частиною сьомою статті 178 ЦПК України), і його пропуск, у разі визнання причин поважними, мав би вирішуватися шляхом поновлення. Відмова у розгляді клопотання по суті лише з формальної підстави «неможливості поновлення строку, встановленого судом» призвела до позбавлення відповідача права на ефективний судовий захист.
Водночас, встановивши факт пропуску строку, суд першої інстанції відмовився оцінювати причини його пропуску, що були детально викладені відповідачем у клопотанні. Суд прямо зазначив, що «зміст зустрічного позову, а також підстави для пропуску процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та зустрічного позову в даному випадку судом не оцінюються». Така позиція прямо суперечить завданню цивільного судочинства, принципам справедливого судового розгляду та доступу до правосуддя. Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України, суд поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Таким чином, вирішенню питання про застосування наслідків пропуску строку (залишення без розгляду чи повернення) має передувати обов'язкове дослідження та оцінка судом причин, наведених учасником справи на обґрунтування клопотання про поновлення строку. Невиконання судом цього ключового обов'язку свідчить про недотримання основних засад судочинства, оскільки суд, по суті, не здійснив належного судового контролю за дотриманням процесуальних строків.
Колегія суддів також звертає увагу на порушення частини третьої статті 194 ЦПК України, оскільки, дійшовши висновку про пропуск строку на подання зустрічного позову, суд мав би його повернути заявнику, а не залишити без розгляду відповідно до статті 126 ЦПК України. Хоча суд у резолютивній частині і роз'яснив право на звернення з позовом для самостійного розгляду, застосування неналежного процесуального наслідку є порушенням норм процесуального права.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про залишення відзиву та зустрічного позову без розгляду є передчасним, оскільки передумова для такого рішення - оцінка поважності причин пропуску строку - не була виконана судом.
Зважаючи на викладене, колегія суддів не надає оцінки поважності причин пропуску процесуального строку, наведених у апеляційній скарзі, та, відповідно, доводів заперечень представника позивача щодо їх нерелевантності та спрямованості на затягування розгляду справи, оскільки встановлення наявності чи відсутності підстав для поновлення строку є виключним питанням суду першої інстанції. До того ж, доводи апеляційної скарги в частині прохання прийняти до розгляду відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки вирішення питання про прийняття процесуальних документів (заяв по суті спору), оцінка дотримання строків та їх поновлення є первинними процесуальними діями, які відповідно до статей 127, 178, 193 ЦПК України належать до виключних повноважень суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції при розгляді скарги на ухвалу не має повноважень підміняти суд першої інстанції у виконанні його функцій.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, адже допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права (зокрема, частин 1 та 2 статті 127 та частини 3 статті 194 ЦПК України) є підставою для скасування оскаржуваної ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Власюк Катерини Петрівни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року, скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 листопада 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов