справа № 760/10422/25
головуючий у суді І інстанції Майстренко О.М.
провадження № 22-ц/824/12204/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
12 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить встановити факт постійного догляду за батьком ОСОБА_2 та визнати заявника єдиним доглядачем. Заява обґрунтована тим, що батько заявника є інвалідом ІІ групи і заявник є єдиною особою, яка здійснює за ним догляд.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 .
Ухвала обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заява не підлягає судовому розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року та направити справу до Солом'янського районного суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, оскільки постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи; порушено норми процесуального права чи та матеріального права.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що, звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник просив встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом ІІ групи, який потребує догляду. При цьому, заявник зазначив, що цей факт має для нього юридичне значення, породжує виникнення прав та обов'язків, зокрема визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Посилається на те, що необхідність надання сторонньої допомоги за ОСОБА_2 підтверджується: висновком лікарсько-консультативної комісії поліклінічного відділу.
Вказує, що позасудовий спосіб встановлення факту догляду відповідно до актів Кабінету Міністрів України, на які посилається суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, можливий лише у разі отримання фізичною особою, яка здійснює такий догляд, щомісячної грошової допомога на догляд чи надбавки на догляд.
Зазначає, що необхідність встановлення вказаного факту заявник обґрунтував тим, що він є військовослужбовцем, який на даний час проходить військову службу, однак відповідно до частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» він може бути звільнений з підстав необхідності здійснення догляду за особою, яка потребує постійного догляду, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Наголошує, що суд першої інстанції не врахував положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також обставин, за яких заявник звертався із заявою до суду, а також судом першої інстанції не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24, постанова Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 352/1658/23), чим порушив право заявника на доступ до правосуддя.
ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.
Від заінтересованої особи надійшла заява про розгляд справи без участі її представника, у якій просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, враховує таке.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині 1 статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження -це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо:
згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право;
чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 та у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №752/20365/16-ц, від 03 лютого 2021 року у справі №644/9753/19.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).
Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суд, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Судом встановлено, що заявник є військовослужбовцем, мобілізований з 24 лютого 2022 року, проходить службу в Збройних Силах України, проживає у місті Києві разом з батьком ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, батько заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи, який потребує догляду.
Необхідність надання сторонньої допомоги ОСОБА_2 підтверджується: висновком №1644 лікарсько-консультативної комісії поліклінічного відділу про наявність порушення функцій організму через невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 18 листопада 2024 року (безстроково).
Під час проходження військової служби у заявника виникла необхідність здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою з інвалідністю II групи, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду у зв'язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідно до акта обстеження сімейного стану військовослужбовця від 20 листопада 2024 року, висновок комісії, що провела обстеження сімейно-побутових умов військовослужбовця: відповідно до наданих матеріалів обстеження сімейного стану родини військовослужбовця та на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - військовослужбовець ОСОБА_1 має підстави для звільнення з військової служби.
З вказаним висновком не погодилися помічники начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з правової роботи - начальника юридичної служби у зв'язку з наявністю інших осіб, які можуть здійснювати догляд.
Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник просив встановити факт постійного догляду заявником за своїм батьком ОСОБА_2 та визнати заявника єдиним доглядачем.
Необхідність встановлення вказаного факту заявник обґрунтував тим, що він є військовослужбовцем, який на даний час проходить військову службу, однак відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» він може бути звільнений з підстав необхідності здійснення догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ 25 березня 1992 року.
Однією із підстав звільнення з військової служби мобілізованих військовослужбовців під час дії воєнного стану через сімейні обставини є підстави, передбачені підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», це зокрема: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Щодо встановлення юридичного факту постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду.
Порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року №1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №587.
Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
Загальні положення щодо отримання та надання соціальних послуг, зокрема і постійного догляду, врегульовані Законом України «Про соціальні послуги» та визначено категорії осіб, які мають право на отримання соціальної послуги з догляду, надавачів такої соціальної послуги тощо.
Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації за догляд затверджує Кабінет Міністрів України.
Порядок отримання акта встановлення здійснення догляду регулюється Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57. Зокрема у цих Правилах зазначено, що акт встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, складається на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду.
Законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду у чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації. Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади передбачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки матеріалів, складає про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) акт.
Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 9 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 62, додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560).
Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №283/1199/23 та від 09 вересня 2024 року у справі №569/20792/23).
Щодо визнання заявника єдиним доглядачем за особою, що потребує постійного стороннього догляду
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі за текстом - Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами -командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру (Інструкція з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Генерального штабу Збройних сил України №40 від 31 січня 2024 року).
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Для отримання звільнення до рапорту необхідно подати відповідні документи, що підтверджують наявність підстав до командира військової частини або через застосунок Армія+. Рішення ухвалюється командуванням на основі поданих документів.
Отже, рішення про наявність підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ухвалюється командиром військової частини, у разі якщо ним буде встановлено серед іншого, що:
особа за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони потребує постійного догляду,
такий постійний догляд може здійснювати виключно військовослужбовець, який подав рапорт на звільнення,
інші особи, які можуть здійснювати такий догляд - відсутні.
Отже, у чинному законодавстві законодавець унормував позасудовий порядок встановлення обставин наявності чи відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за особою, яка потребує постійного догляду, тому суд позбавлений можливості встановлювати такі обставини та визнавати заявника - військовослужбовця єдиним доглядачем за батьком, який потребує постійного догляду, оскільки ці обставини встановлюються командиром військової частини при ухваленні рішення про звільнення з військової служби.
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц).
Оскільки, чинним законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка потребує соціальної послуги з догляду та відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, і як наслідок визнання єдиним доглядачем, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає судовому розгляду.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме: постанову Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24, постанову Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 352/1658/23, чим порушив право заявника на доступ до правосуддя, то колегія апеляційного суду встановила таке.
Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24 не є релевантними при розгляді цієї справи, оскільки у справі № 153/247/24 звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за Особою, ІНФОРМАЦІЯ_3 , інвалідом І групи, яка за станом здоров'я потребує сторонньої допомоги, заявник Особа зазначив, що цей факт має для нього юридичне значення, породжує виникнення прав та обов'язків, визначених Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 352/1658/23 не є релевантними при розгляді цієї справи, оскільки у справі № 352/1658/23 відсутній висновок щодо можливості встановлення в судовому порядку наявності чи відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за особою, яка потребує постійного догляду, тобто обставин, які встановлюються командиром військової частини при ухваленні рішення про звільнення з військової служби.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 17 листопада 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська