Справа № 761/2755/24 Головуючий у І інстанції Волошин В.О.
Провадження №22-ц/824/9473/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
15 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника Акціонерного товариства « Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - Димової Оксани Іванівни та представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Ганни Олександрівни нарішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ № 155-кз «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », виданий 20 грудня 2023р. відокремленим підрозділом «Запорізька атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом» ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника аналітично-правового відділу юридичного управління філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» АТ «НАЕК «Енергоатом» з 21 грудня 2023р.
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, який станом на 19 січня 2024р. становить 56375,44 грн., з врахуванням збільшення розміру станом на день прийняття рішення;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що з 15 січня 2015 року, позивач працював у відповідача на посаді начальника аналітично-правового відділу юридичного управління відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом».
21 квітня 2020 року, наказом відповідача № 125 позивача було звільнено з роботи, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 лютого 2022р., по цивільній справі № 316/1563/20, позивача було поновлено на роботі, на вищезазначеній посаді.
15 серпня 2022 року відповідачем було вдруге звільнено позивача з роботи, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2023 року, по цивільній справі № 334/4387/22, позивача було поновлено на роботі на вищезазначеній посаді.
20 грудня 2023 року відповідачем було втретє звільнено позивача з роботи, наказом № 155-кз, «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
На думку сторони позивача, зазначений вище наказ відповідача за № 155-кз від 20 грудня 2023 року є незаконним, оскільки накази відповідача (на підставі яких було винесено оскаржуваний наказ про звільнення позивача з роботи):
- за № 1661 від 28 грудня 2019 року «Про зміну організаційних структур ЮУ, ВЗПК та штатного розпису ВЗТК», яким виключено посаду позивача з 02 квітня 2020р. зі штатного розпису;
- за № 148 від 31 січня 2020р. «Про внесення змін до штатного розпису ВП ЗАЕС (ЮУ)», за своєю правовою природою є актами ненормативного характеру, які вичерпали свою дію фактом їх виконання у 2020р.
Також, сторона позивача вважає, що відповідачем, як роботодавцем неналежним чином були виконанні зазначені вище рішення судів, в частині поновлення його на роботі, оскільки не були внесені відповідні зміни до штатного розпису, шляхом внесення в нього скороченої посади позивача, а відтак відповідач, як роботодавець не мав законних підстав для звільнення позивача з роботи, на підставі положень п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Крім того, на думку сторони позивача, звільнення його з роботи було здійснено відповідачем з недотриманням трудового законодавства, зокрема відповідачем не були запропоновані позивачу всі вакантні посади в інших підрозділах, з аналогічними функціями та обов'язками, при цьому роботодавцем не було з'ясовано чи має позивач переважне право на залишення на роботі. Як і безпідставно було запропоновано відповідачем, як роботодавцем, проходження позивачем, як працівником співбесід для заняття вакантних посад, при скороченні його посади.
Порушення права позивача на працю також мало місце зі сторони відповідача шляхом перешкоджання позивачу працевлаштуватись на вакантні посади, не надаючи позивачу інформацію про наявність вакантних посад, їх місцезнаходження у конкретних підрозділах відповідача, та кваліфікаційні вимоги, які були визначені роботодавцем до відповідних вакантних посад.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ № 155-кз «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », виданий 20 грудня 2023р. відокремленим підрозділом «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника аналітично-правового відділу юридичного управління філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з 20 грудня 2023р. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, у розмірі 814881 /вісімсот чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят одна/ грн. 36 коп., без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» на користь держави судовий збір в розмірі 9360 /дев'ять тисяч триста шістдесят/ грн. 01 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника аналітично-правового відділу юридичного управління філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та виплати йому суму середньомісячної заробітної плати у розмірі 56375 /п'ятдесят шість тисяч триста сімдесят п'ять/ грн 38 коп., без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів. В решті позову відмовлено.
10 березня 2025року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лисенко Г.О. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила суд стягнути з відповідача на користь позивача вартість витрат на правничу допомогу у розмірі 93 000,00 грн.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року заяву задоволено частково, стягнуто відповідача на користь позивача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням суду та додатковим рішенням суду першої інстанції, представник АТ «НАЕК «Енергоатом» - Димова О.І. подала апеляційні скарги на вказані рішення. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішень, просила їх скасувати.
В обґрунтування апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду від 07 березня 2025 року відповідач, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції надано неправильну оцінку доводам відповідача проте, що ОСОБА_1 не отримував від роботодавця жодного завдання щодо виконання посадових обов'язків за посадою начальника аналітично-правового відділу юридичного управління саме тому, що зазначений відділ було скорочено, посадові обов'язки перерозподілені або виключені, а не тому, що філія «ВП «ЗАЕС» окупована.
Зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на здійснену представником позивача підміну понять: «поновити на посаді» та «ввести посаду до штатного розпису».
Звертає увагу, що жодним нормативним актом не встановлений обов'язок роботодавця ввести раніше скорочену посаду до чинного штатного розпису у разі поновлення працівника на посадці, яка скорочена, бо це суперечило б нормам ст. 64 та 65 Господарського кодексу України, згідно з якими підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлю численність працівників і штатний розпис, а також позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.03.2019 у справі №755/3495/16, де Верховний Суд зазначив, що «втручання в господарську і іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених чинним законодавством України. Не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне правомірність його звільнення».
Скаржник вказує на безпідставність тверджень позивача про ненадання останньому детальної інформації про вакантні посади, зокрема кваліфікаційні вимоги до них, оскільки відповідачем була надана позивачу повна інформація, не лише про наявність вакантних посад, а й щодо класності, умов праці, категорії, а також мінімальний та максимальний розмір окладу.
Вказує, що проведення роботодавцем відносно позивача процедур відбору та співбесід не суперечить чинному трудовому законодавству, тому вважає необґрунтованими висновки суду щодо допущених відповідачем порушень в цій частині.
Щодо періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, скаржник звертає увагу, що період розгляду справи з 11.07.2024 по 25.09.2024 (77 діб, з яких - 55 робочі дні), є наслідком несумлінної поведінки представника позивача, направленої на зволікання розгляду справи, що не було враховано судом в порушення норм ч. 2 ст. 235 КЗпП України.
Щодо оскарження додаткового рішення, то представник відповідача зазначає, що суд мав взагалі відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки позивач згідно ЄРАУ є практикуючим адвокатом, відтак це свідчить, що позивач не потребував правничої допомоги адвоката.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лисенко Г.О. у відзиві на апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» посилається на безпідставність доводів скарги, просить залишити її без задоволення. Вказує, що відповідач помилково ототожнює висновки суду із викладом позицій учасників справи, а також неправильно тлумачить норму ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Звертає увагу суду на те, що поведінка відповідача свідчить про перекладання на позивача тягарю підбору релевантних посад, яким він може відповідати. Вважає, що в ході розгляду справи судом, відповідач не спростував допущені ним порушення під час процедури звільнення позивача.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко Г.О. також подала апеляційні скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року.
В обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду по суті спору зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у суду підстав для скасування наказу про звільнення. Зазначає, що даний висновок не ґрунтується на матеріальних та процесуальних нормах та не може в повній мірі відновити порушене право позивача.
Також, представник апелянта в доводах апеляційної скарги наводить практику Верховного Суду, згідно якої у разі незаконного звільнення працівника, наказ про звільнення визнається не тільки незаконним, а й скасовується судом, який ухвалює рішення.
Звертає увагу, що пунктом 5 Наказу № 1728-к від 10 березня 2025 року, яким анульовано наказ про звільнення позивача в порушення норм трудового законодавства, відповідачем змінено істотні умови праці, графік та робоче місце позивача.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року, представник позивача вказує, що судом першої інстанції не надано належного обґрунтування підстав зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначає також, що розмір понесених витрат є співмірним зі складністю та ціною позову, а також обсягом наданих адвокатом послуг. Вказує, що всі витрати на професійну правничу допомогу підтверджені наданими доказами, зокрема: договором про надання правової допомоги, актами прийому-передачі послуг, платіжними дорученнями про оплату послуг.
Представник відповідача АТ «НАЕК «Енергоатом» - Димова О.І. у відзиві на апеляційну скаргу представника позивача на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року вказує на відсутність предмету оскарження з огляду на те, що на виконання Наказу №1728-к від 10.03.2025 року «Про поновлення на роботі за рішенням суду ОСОБА_1 та визначення йому робочого місця» та Наказу «2069-к від 20.03.2025 року «Про внесення змін до наказу від 10.03.2025 №1728-к «Про поновлення на роботі за рішенням суду ОСОБА_1 та визначення йому робочого місця» начальником управління кадрів відповідача анульовано наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 20.12.2023 №155-к; внесений запис до облікової кадрової документації ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з електронної трудової книжки з сайту ПФУ станом на 23.04.2025 року по ОСОБА_1 .
Представник відповідача зазначає, що про вказані обставини ОСОБА_1 достеменно відомо, оскільки він ознайомлений з Наказом №1728-к від 10.03.2025 року «Про поновлення на роботі за рішенням суду ОСОБА_1 та визначення йому робочого місця».
У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року представник відповідача Димова О.І. висловлює свою думку про те, що винесення судом першої інстанції ухвали від 11.07.2024 року, якою суд здійснив перехід до загального позовного провадження, пояснюється на складністю справи, а штучним затягуванням з боку представника позивача та збільшенням внаслідок цього ціни позову, через що суд мав виконати процесуальні норми та здійснити перехід до загального позовного провадження.
Заявлені представником позивача вартість послуг за надання правової допомоги у сумі 93 000,00 грн вважає неспівмірними, зокрема з обсягом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт.
У судовому засіданні представники відповідача, АТ «НАЕК «Енергоатом», Малахов М.Л., Димова О.І. підтримали доводи поданих відповідачем апеляційних скарг, просили їх задовольнити. В задоволенні апеляційних скарг представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Г.О. просили відмовити.
Адвокат Лисенко Г.О., представляючи інтереси позивача, підтримала апеляційні скарги, подані в його інтересах, проти задоволення апеляційних скарг АТ «НАЕК «Енергоатом» заперечувала.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, поданих обома сторонами, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, з огляду на наступне.
Суд першої інстанції встановив, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем, працюючи з 15 січня 2015 року на посаді начальника аналітично-правового відділу юридичного управління Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом».
28 грудня 2019р. відповідачем було видано наказ № 1661 «Про зміну організаційних структур Юридичного управління (ЮУ), Відділу із запобігання і протидії корупції (ВЗПК) та зміну штатного розпису Відділу із запобігання і протидії корупції» (а.с. 26-29 т. 1), відповідно до п.2 якого, було змінено організаційну структуру юридичного управління, згідно з додатком Б до цього наказу. Відповідно до п.п. 2.1. п.2 цього наказу було виключено посаду «начальник управління» (посада, яку обіймав позивач).
31 січня 2020р. відповідачем було видано наказ № 148 «Про внесення змін до штатного розпису ВП «ЗАЕС» (ЮУ)» (а.с. 31, 32 т. 1), відповідно до п. 1 якого: внести з 31 січня 2020р. зміни до штатного розпису промислово-виробничого персоналу «ВП «ЗАЕС» на 2020р., затвердженого наказом від 27 грудня 2019 р. № 1650, а саме у штатний розпис юридичного управління та введені наступні відділи та відповідні у них посади:
Відділ нормативно-правового регулювання:
- начальник відділу - 1 од.,
- провідний юрисконсульт - 1 од.,
- юрисконсульт 1 кат. - 4 од.,
- юрисконсульт 2 кат. - 1 од.;
Відділ договірної роботи та правового захисту майнових інтересів:
- заступник начальника управління-начальник відділу - 1 од.,
- провідний юрисконсульт - 3 од.,
- юрисконсульт 1 кат. - 2 од.,
- юрисконсульт 2 кат. - 2 од.;
Інформаційно - технічний сектор:
- начальник сектору - 1 од.,
-фахівець 1 кат. - 1 од.,
- фахівець 2 кат. - 2 од.
21 квітня 2020р., наказом відповідача № 125 ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 лютого 2022 року по цивільній справі № 316/1563/20, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 було поновлено на роботі на вищезазначеній посаді.
15 серпня 2022 року відповідачем було вдруге звільнено позивача з роботи, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2023р. по цивільній справі № 334/4387/22, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 було поновлено на роботі на вищезазначеній посаді.
З матеріалів справи вбачається (а. с. 73, 74 т. 1), що на виконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2023 року по цивільній справі № 334/4387/22 відповідачем було видано наказ № 602-к від 16 серпня 2023 р. «Про поновлення на роботі за рішенням суду ОСОБА_1 », відповідно до п. 1 якого з 16 серпня 2022 року позивача було поновлено на роботі на посаді начальника аналітично - правового відділу юридичного управління.
19 жовтня 2023 року відповідачем, як роботодавцем, було вручено ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення (а. с. 77 т. 1), відповідно до наказів відповідача за № 1661 від 28 грудня 2019 року та за № 148 від 31 січня 2020 року та ознайомлено позивача з Актом пропозиції варіантів працевлаштування, надано перелік вакантних посад.
06 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву-повідомлення про бажання перевестись на вакантну посаду провідного професіонала з антикорупційної діяльності ВП «Централізовані закупівлі» ДП «НАЕК «Енергоатом».
28 листопада 2023 року відповідачем було надіслано позивачу лист за №29-0024410, яким відповідач відмовив позивачу у переведені на посаду провідного професіонала з антикорупційної діяльності.
01 грудня 2023 року відповідачем було ознайомлено позивача з актом пропозиції варіантів працевлаштування, надано перелік вакантних посад.
04 грудня 2023 року позивач подав відповідачу заяву-повідомлення про переведення його на вакантну посаду помічника директора ВП «Енергоатом-Трейдинг» ДП «НАЕК «Енергоатом».
07 грудня 2023 року ВП «Енергоатом-Трейдинг» повідомила позивача листом за № 21-5523-вх про відмову у переведені його на посаду помічника директора, оскільки він не має практичного досвіду роботи.
08 грудня 2023 року позивач ознайомився з актом пропозицією варіантів працевлаштування від 07 грудня 2023р.
11 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяви про надання інформації щодо фактичного місця знаходження робочих місць всіх вакантних посад, які були йому запропоновані; та посадові інструкції вакантних посад, та повідомив, що він не відмовляється від запропонованих посад.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 грудня 2023 року відповідач листом №21-7455/03 повідомив позивача, що місцезнаходження робочих місць вакантних посад є тимчасово окупована територія м. Енергодар Запорізької області, щодо посадових інструкцій та іншої інформації, яка б дозволила позивачу обрати вакантну посаду за його кваліфікацією та спеціальністю, відомості надані не були.
14 грудня 2023 року позивач подав відповідачу заяву-повідомлення про переведення його на вакантну посаду інженера з військової мобілізаційної роботи управління з питань аварійної готовності та реагування «ВП «ЗАЕС».
19 грудня 2023 року відповідач повідомив ОСОБА_1 листом за № 21-7598/03, що вакантна посада інженера з військової мобілізаційної роботи управління з питань аварійної готовності та реагування є тимчасово вакантною до 31 грудня 2023 року.
19 грудня 2023 року позивач подав відповідачу заяву-повідомлення про переведення його на вакантну посаду інженера служби фізичного захисту «ВП «ЗАЕС».
19 грудня 2023 року позивач отримав від відповідача запрошення на співбесіду.
20 грудня 2023 року позивач отримав від відповідача копію протоколу результатів співбесіди та вхідного контролю знань, відповідно до якого його було не рекомендовано на посаду інженера служби фізичного захисту «ВП «ЗАЕС».
20 грудня 2023 року відповідачем було видано наказ № 155-кз «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », яким було звільнено позивача з 20 грудня 2023 року з посади начальника аналітично-правового відділу юридичного управління, за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штату (а. с. 121-123 т. 1).
Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, суд першої інстанції вважав встановленим порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки вимоги роботодавця про проходження працівником процедур відбору та співбесід для заняття вакантних посад при скороченні її посади не є підтвердженням дотримання роботодавцем вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП Українизвільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Водночас, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що звільнення відповідача ОСОБА_1 не можна вважати таким, щопроведено із дотриманням вимог трудового законодавства.
Так, надаючи ОСОБА_1 пропозицію щодо зведених вакантних посад ВП «Хмельницька АЕС», ВП «Рівненська АЕС», ВП «Південноукраїнська АЕС», дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом», ВП «Атоменергомаш», ВП «Управління справами», ВП «Централізовані закупівлі», ВП «Енергоатом Трейдінг», ВП АПІ, ВП «Науково-технічний центр», ВП «Аварійно-технічний центр», ВП «Авторемонтсервіс» на 44 аркушах та вакантних посад ВП «Запорізька АЕС» на 86-87 аркушах, роботодавець не надав позивачу відомостей про зміст кваліфікаційних вимог до вакантних посад, що свідчить про неповноту повідомлення працівника про наявність посад, які останній міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У даній справі про виконання відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України свідчило би не формальне надання відповідачем повного переліку більш ніж сотень вакантних посад на усіх підприємствах ДП «НАЕК «Енергоатом», зокрема і на ВП «Запорізька АЕС», яка є тимчасово окупованою, а надання позивачу чіткого та зрозумілого переліку посад чи робіт за відповідною професією чи спеціальністю позивача, чи іншу вакантну роботу, яку ОСОБА_1 може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Виконання цього обов'язку передбачає, що роботодавець зобов'язаний запропонувати такому працівнику усі посади, які відповідають його освіті, кваліфікації та досвіду, та які є вакантними з часу попередження про наступне вивільнення та до дня видання наказу про звільнення, та на які працівник повинен бути переведений за його згодою без проходження додаткових конкурсних процедур.
Наслідком не надання позивачу чіткої та конкретної інформації щодо кваліфікаційних вимог до запропонованих вакантних посад стала відмова відповідача у переведенні позивача за його заявами на посаду помічника директора ВП «Енергоатом-Трейдинг» ДП «НАЕК «Енергоатом», а також на посаду інженера служби фізичного захисту «ВП «ЗАЕС», у зв'язку із не проходженням відбору (невідповідності вимогам, за наслідками співбесіди).
Таким чином роботодавцем у даній справі не доведено виконання належним чином обов'язків, визначених частиною другої статті 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача. Вимоги роботодавця про проходження позивачем процедур відбору та співбесід для заняття вакантних посад при скороченні її посади не є підтвердженням дотримання відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 11 липня 2023 року в справі № 334/6363/21 (провадження № 61-5765св23).
Верховний Суд у своїх рішення неодноразово вказував на те, що реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин повинні діяти добросовісно. Принцип добросовісності в трудовому праві має характеризувати прагнення суб'єктів належним чином та сумлінно здійснювати надані трудові права й виконувати взяті на себе обов'язки. Добросовісність використання прав сторонами трудових відносин передбачається у договірних началах (погодження волі та взаємна довіра), на яких будуються сучасні трудові та соціально-партнерські відносини. У цьому випадку добросовісність об'єктивно розглядається як недопущення примусу чи обману соціального партнера або іншої сторони трудових відносин. Дотримання принципу добросовісності у відносинах між працівниками і роботодавцями є досить важливим для попередження зловживання правом суб'єктами цих правовідносин, оскільки, як визнано у правовій доктрині, реалізація права всупереч принципам добросовісності є зловживанням правом.
Апеляційний суд звертає увагу, що надані відповідачем переліки вакантних посад не є персоніфікованими та фактично перекладають на позивача тягар підбору релевантних посад, яким він може відповідати, що може свідчити про зловживання роботодавцем своїм правом всупереч принципу добросовісності.
З огляду на наведене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач допустив під час звільнення позивача порушення, які є підставою для задоволення вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на попередній посаді.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Г.О. що неправомірної відмови суду у задоволенні вимог позивача про скасування наказу № 155-кз від 20.12.2023 р. «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », оскільки належним способом захисту порушених трудових прав в даному випадку є саме визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, належним виконанням якого є видання наказу про поновлення працівника на роботі і фактичного допуску працівника до виконання попередніх обов'язків.
Колегія суддів апеляційного суду вважає також необґрунтованими доводи апеляційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» щодо наявності підстав для обмеження нарахування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу одним роком, з урахуванням затягування розгляду справи з вини представника позивача.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Так, відповідач посилається на зловживання представником позивача своїми процесуальними правами у зв'язку із поданням 11.07.2024 року додаткових письмові пояснень щодо витребуваних у відповідача доказів, безпосередньо перед судовим засіданням, що зумовило подання представником відповідача клопотання про відкладення судового засідання для надання суду своїх міркувань на отримані «пояснення», яке було задоволено судом, судове засідання відкладене на 25.09.2024 року.
Надаючи оцінку таким доводам, апеляційний суд виходить із того, що з огляду на значний обсяг наданих відповідачем 26.06.2024 року на виконання ухвали суду про витребування документів (понад 600 арк.), ознайомлення з якими вочевидь потребувало достатню кількість часу, подання представником позивача письмових пояснень щодо цих витребуваних документів 11.07.2024 року, тобто через 15 днів (5 з яких є вихідними днями), не можна вважати зловживанням процесуальними правами.
Крім того, задоволення судом першої інстанції клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи з метою забезпечення права відповідача на ознайомлення з вказаними письмовими поясненнями та підготовки міркувань щодо них, не може свідчити про вчинення позивачем або ж представником позивача дій, спрямованих на зволікання розгляду справи.
З огляду на вказане, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу з 20 грудня 2023 року (дата звільнення) по 07 березня 2025 року (дата ухвалення рішення суду).
Щодо оскарження додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025року.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» про безпідставність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у зв'язку із тим, що позивач є практикуючим адвокатом.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 08 січня 2024р. між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська сім'я Лисенко», в особі партнера, адвоката Лисенко Г.О. було укладено договір про надання правової допомоги №1/08/01/24.
07 березня 2025р. між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська сім'я Лисенко», в особі партнера, адвоката Лисенко Г.О. було підписано Акт здавання-приймання послуг за договором про надання правової допомоги №1/08/01/24 від 08 січня 2024р., згідно якого сума наданих адвокатом послуг складає 93 000,0 грн.
Судом встановлено, що позивачем фактично було сплачено кошти за надані послуги з правничої допомоги в сумі 93000,0 грн, про що свідчать копії платіжних інструкцій, які наявні у матеріалах справи.
У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У даній справі позивач скористався своїм правом, передбаченим законом, на укладення договору для представництва у суді його інтересів Адвокатським об'єднанням «Адвокатська сім'я Лисенко».
Та обставина, що сам позивач є фаховим юристом та практикуючим адвокатом, не позбавляє його права користуватися правничою допомогою у суді та не є підставою для зменшення витрат на правову допомогу.
Поряд із цим, колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Г.О. щодо необґрунтованого зменшення судом витрат на правову допомогу, з огляду на наступне.
За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша, третя статті 134 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі 910/9714/22: «у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.».
Отже, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У запереченнях проти заяви про ухвалення додаткового рішення представник відповідача Димова О.І. звертала увагу суду першої інстанції на наявність підстав для зменшення витрат на правову допомогу, вказуючи на неспівмірність заявленого позивачем розміру таких витрат складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Зокрема, представник відповідача зазначала, що визначена відповідно до акут здавання-приймання послуг за Договором про надання правничої допомоги №1/08/01/24 від 08.01.2024 року вартість робіт за підготовку та подання до суду позовної заяви в розмірі 30 000,00 грн є завищеною.
Апеляційний суд з такими доводами погоджується та враховує, що відповідно до ст. 274 ЦПК України трудові спори віднесені до справ, які розглядаються судом у порядку спрощеного провадження. Даний спір не є складним з точки зору встановлення характеру правовідносин сторін та застосування норм трудового законодавства з урахуванням сталої практики Верховного Суду у спірних правовідносинах.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що складені адвокатом документи направлялись до суду в електронній формі за допомогою системи ЄСІТС «електронний суд», що дозволило мінімізувати витрати часу та ресурсів в процесі надання послуг адвокатом.
Апеляційний суд також зауважує, що визначений адвокатом час на підготовку та подання відповіді на відзив, яка фактично ґрунтується на підставах наведених в позовній заяві, а саме - 7,5 год., не відповідає також обсягу виконаної адвокатом роботи, а визначена вартість у сумі 15 000,00 грн є неспівмірною складності такої роботи.
Крім того, не можна вважати обґрунтованою вартість участі адвоката у судових засіданнях в розмірі 5 000,00 грн, без урахування тривалості судового засідання, а також обсягу наданої адвокатом правової допомоги в кожному судовому засіданні.
Крім того, такі послуги, як ознайомлення представника позивача з матеріалами справи з метою підготовки до судових дебатів (1,5 год. - 3000,00 грн), з огляду на наявність усіх матеріалів в електронному кабінеті представника, а також підготовка та подання до суду письмового виступу в судових дебатах (2 год. - 4000,00 грн), не відповідають критеріям неминучості та необхідності, а тому їх вартість не підлягає відшкодуванню.
Задовольняючи частково заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення по справі, суд першої інстанції проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом стороні позивача юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред'явлених вимог та кількість поданих представником позивача процесуальних документів, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи. Врахувавши наявність мотивованого клопотання сторони відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зменшення сума витрат на професійну правничу допомогу до 15 000,0 грн, яка, на переконання апеляційного суду, є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі. При цьому судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 93000,0 грн є об'єктивно неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, а також не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості з урахуванням розміру заявлених вимог.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду відповідають вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025року залишає без змін, а апеляційні скарги представника Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - Димової Оксани Іванівни та представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Ганни Олександрівни без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги представника Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - Димової Оксани Іванівни та представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Ганни Олександрівни нарішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025року - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : С.А. Голуб
Т.А. Слюсар