справа № 761/41178/24
провадження № 22-ц/824/14545/2025
головуючий у суді І інстанції Юзькова О.Л.
14 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи заявлені вимоги наступним.
Сторони перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року. Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року в справі № 761/23931/19 про поділ спільної сумісної власності, визначено в порядку поділу спільного майна за позивачем право власності на частину квартири АДРЕСА_1 . З липня 2022 року позивач неодноразово пропонував відповідачу визначити порядок користування квартирою, а також варіанту її продажу, здачі в оренду тощо. Разом з тим, всі запропоновані варіанти ОСОБА_2 не влаштовували. В 2022 році відповідач змінила замки в квартирі, встановила охоронну сигналізацію, що унеможливило користування позивачем квартирою. 10 лютого 2023 року Шевченківським районним судом м. Києва ухвалено рішення про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення, надання ключів від нових замків. Проте відповідач добровільно не надала доступу до квартири. Таким чином, від 02 листопада 2022 року по час подання позову позивач позбавлений права користування квартирою. Позивач вказує, що за таких обставин йому спричинено матеріальну та моральну шкоду. В квартирі площею 352,6 кв. м знаходиться особистий кабінет позивача, перебувають його особисті речі, меблі. Дії відповідача позбавили ОСОБА_1 ведення його професійної діяльності - виконувати архітектурні та дизайнерські креслення і розробки, зустрічатися з клієнтами тощо. Зазначене негативно вплинуло на матеріальне положення позивача. В квартирі проводиться комерційна діяльність - помешкання використовується під торгівельний склад магазину одягу та взуття. Оскільки використання квартири проводиться для отримання вигоди, позивач вважав за єдине її справедливе нарахування матеріальної шкоди, виходячи з орендних ставок за оренду житла в м. Києві.
З огляду на рієлторські показники вартість оренди становить від 15 до 23 доларів США за кв. м та з урахуванням індексу інфляції, 3% річних матеріальна шкоди становить 2 510 105,00 грн. Протиправними діями відповідача позивачу спричинено і моральну шкоду, яка полягає у нервових, фізіологічних розладах та душевних стражданнях. Внаслідок поведінки відповідача порушено звичайний уклад життя ОСОБА_1 , який у 2023 став інвалідом ІІІ групи. За таких обставин ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь на відшкодування матеріальної та моральної шкоди суму у розмірі 2 626 440 грн.
В подальшому позивачем збільшено розмір позовних вимог. Остаточно ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на відшкодування матеріальної шкоди (з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України) та моральної шкоди суму у розмірі 3 541 500 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 151 грн 40 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд не виконав принципів справедливого судочинства, проігнорував докази правопорушення, не захистив прав позивача від порушення і сприяв продовженню правопорушень, які вчиняє відповідачка.
Зазначає, що в позовній заяві і в засіданні суду позивач надавав пояснення та вказував, що встановлено терміни скоєння протиправної поведінки,- звернення до нацполіції, звернення до суду про усунення перешкод, прийняття судом рішення та виконавче провадження щодо усунення перешкод відповідачкою; встановлено розмір нанесеної шкоди виходячи з порівняльного методу розрахунку в подібних ситуаціях. Надані розрахунки є адекватними і зниженими майже у двічі порівняно з реальними пропозиціями оренди в центрі Києва. Тобто, розмір збитків на підставі порівняльної методики абсолютно досконалий і зрозумілий;встановлено причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідачки і нанесеними збитками. Саме завдяки протиправній поведінці відповідачки не допускаючи позивача до квартири, самовільно, без його згоди, використання саме цієї квартири під комерційну діяльність. Зазначена комерційна діяльність передбачає використання будь-яких приміщень для торгівельної діяльності та її вартість. Відомості про таку вартість можна отримати тільки порівнюючи різні пропозиції - їх площу, технічний стан, розташування в місті та вартість. Сукупність цих даних складає вартість купівлі або оренди. Це загально прийнятна методика для отримання розрахунку вартості використання приміщення та, звісно, розрахунку збитків за незаконне використання приміщення.
Звертає увагу, що за три роки протиправного користування майном позивача, він неодноразово звертався до відповідачки встановити режим користування квартирою і не отримав жодної відповіді - чи пропозиції. Відповідачці достеменно відомі орендні показники для торгівельної діяльності, і запропоновані позивачем відшкодування майже у двічі нижче ніж комерційні. Однак, відповідачка, скоїла протиправні цивільні вчинки - не допускала позивача до квартири, і використовувала його частку у спільному майні з вигодою тільки для себе.
Вважає, що в рішенні суду (стр.2, абзац 4) свідомо «помилково» вказано, «що представник відповідачки вказав, що подане клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору не потребує розгляду у зв'язку із позицією позивача». З таким тлумаченням позивач повністю не згоден, оскільки він таку позицію не висловлював, а представник відповідачки не надав жодного доказу, ні в клопотанні, ні в засіданні суду.
Наголошує, що позивачем заявлено всі необхідні підстави для висновку, що відшкодування збитків є видом цивільно-правової відповідальності, - наявність протиправної поведінки, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника (відповідачки).
Звертає увагу, що представник відповідачки в судовому засіданні 30 червня 2025 року повідомив про свій сумнів щодо нарахування 3% річних та відсоткиза інфляцію. Вказує, що в цьому питанні позивач згоден піти на зустріч і зняти зазначені відсотки. Таким чином, розмір завданої матеріальної шкоди зменшується і становитьза два з половиною роки, ( 30 місяці з 02.11.2022 р. по 24.04.2025) вартість відшкодування становить : 30 місяців х 88150 грн =644 500, 00 грн. Зауважує, такж, і як підкреслив суд, середня вартість оренди в центрі Києва становить 18-23 долари США за 1 м2. Позивач же запропонував 500 грн./м2, що становить 11-12 доларів США, що майже вдвічі менше за загально відому.
Також наголошує, що при ознайомленні із матеріалами справи, позивачем було виявлено в справі клопотання сторони відповідача про закриття провадження у справі, однак позивач таке клопотання не отримував та йому не було відомо про таке клопотання.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, що підтверджується рекомендованим повідомленням.
Клопотань про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходило, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідачки на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки право позивача на користування власністю було порушено ОСОБА_2 та відновлено рішенням суду 10 лютого 2023 року, з огляду на положення ст.ст. 23, 1167 ЦК України, наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду неправомірними діями відповідача, визначаючи розмір моральної шкоди суд виходив із адекватності та добросовісності такої компенсації.
Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи не було встановлено обставин та не отримано доказів, які б свідчили про наявність підстав вважати, що позивачу з боку відповідача було спричинено збитки, які мають бути відшкодовані в розумінні положень ст. 22 ЦК України.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 21 липня 2020 року Шевченківським районним судом м. Києва частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя (справа №761/23931/1).
Здійснено поділ майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і визнано зокрема, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 - право власності на частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано, в порядку поділу спільного майна подружжя, за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з ЄДРСР рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.
Також Шевченківським районним судом м. Києва 10 лютого 2023 року розглянуто в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власним житлом (справа № 761/25043/22).
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власним житлом задоволено частково.
Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1 шляхом вселення до квартири ОСОБА_1 та зобов'язання ОСОБА_2 передати дублікат ключа від додаткового замка квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Як вбачається з Акта державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 24 червня 2025 року при примусовому виконанні виконавчого листа від 15 липня 2024 року № 761/25043/22 про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 частинною квартири АДРЕСА_1 шляхом вселення та зобов'язання ОСОБА_2 передати дублікат ключа від додаткового замка квартири, боржником рішення суду виконано, дублікат ключа від додаткового замка від квартири передано ОСОБА_1 .
Так, позивач звертаючись до суду із позовом вказував, що перешкоди в користуванні належним йому на праві власності майном, що їх чинила відповідач спричинили йому, як матеріальну так і моральну шкоду, яку він просив стягнути з відповідачки.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
ОСОБА_1 вказував, що матеріальна шкода має бути пов'язана з орендною ставкою за оренду житла в центрі м. Києва, оскільки квартира, частина якої належить позивачу, використовується під торговельні зали та складські приміщення та будь - якої вигоди позивач не отримує.
За приписами ч.ч. 1,2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зважаючи на доводи позивача, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків, 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Позивач має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідачів стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів.
Упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. При визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні.
Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.
За приписами ч.ч. 1,3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України.
В свою чергу ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому в силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи не було встановлено обставин та не отримано доказів, які б свідчили про наявність підстав вважати, що позивачу з боку відповідача було спричинено збитки, які мають бути відшкодовані в розумінні положень ст. 22 ЦК України.
Посилаючись на те, що позивач вимушений знімати житло у зв'язку із тим, що відповідачка не впускає його до квартири та на те, що частина якої належить позивачу, використовується під торговельні зали та складські приміщення, а тому позивач належним чином не може використовувати квартиру за призначенням у зв'язку з чим несе фінансові втрати ніяким чином не підтверджені.
Стороною відповідача не надані докази розміру понесених ним витрат внаслідок оренди іншого приміщення, як і самої обставини щодо оренди іншого приміщення для проживання.
Позивачем не надано доказів того, що він не має іншого житла та вимушений знімати житло в оренду, також не надано доказів оплати такої оренди.
Заявляючи вимогу про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди у зв'язку із тим, що відповідачкою квартира, частина якої належить позивачу, використовується під торговельні зали та складські приміщення, відповідачем також не було надано відповідних доказів, які б давали підстави вважати, що оскаржувана квартира дійсно використовувалась позивачем під торговельні зали.
До матеріалів справи були додані лише світлини квартири, з яких неможливо встановити, що світлини зроблені саме в спірній квартирі, тому відповідні докази не можуть бути визнані судом як допустимі і належні. Зокрема, будь-яких актів, складених за участі, наприклад, сусідів, представників ЖЕК чи ОСББ, місцевих депутатів, тощо, які б засвідчили факт використання відповідачкою квартири з метою здійснення комерційної діяльності, до суду не надано.
Не можна також визнати належним доказом об'яву в Інтернет (а.с. 8), оскільки відповідне оголошення має інформацію щодо розміщення магазину лише відносно назви вулиці і номера будинку, однак жодної інформації, яка указує, що магазин знаходиться у спірній квартирі об'ява не містить.
Крім того, заявляючи вимогу про відшкодування збитків ОСОБА_1 посилається на те, що він отримав би реальний дохід від використання його частини майна. Проте, у матеріалах справи відсутні доводи, про які саме доходи йде мова: передача частини спірної квартири в оренду, чи здійснення ним у частині спірної квартири власної професійної діяльності. Відсутні докази того, що ОСОБА_1 отримав би реальний дохід у розмірі зазначеному в позові.
В той же час матеріали справи не містять достовірних доказів щодо використання відповідачкою спірного майна під торгівельний заклад магазину одягу та взуття, розміру отриманого прибутку від здійснення підприємницької діяльності в сфері торгівлі, чи в сфері передачі майна в оренду.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції ураховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення моральної шкоди із відповідача, позивач вказував, що неправомірними діями ОСОБА_2 , які полягали у чинені перешкод у користуванні власністю, йому вчинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях пов'язаних з неможливістю користуватись власністю. Було порушено звичайний уклад життя ОСОБА_1 , викликало необхідність боротися за своє право.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з урахуванням ступеню тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих відносинах позивача, часу та зусиль, що знадобились позивачеві для відновлення попереднього стану, на користь позивача з метою компенсації моральної шкоди з відповідача необхідно стягнути суму у розмірі 5 000 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що пунктом 6.4 Методичних рекомендацій "Відшкодування моральної шкоди" (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Необхідність зміни встановленого судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди може ґрунтуватися виключно на нових доказах, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, на підставі яких апеляційний суд дійде інших висновків, протилежних висновкам місцевого суду.
Переоцінюючи докази, які були оцінені місцевим судом, суд апеляційної інстанції має зазначити в оскаржуваному судовому рішенні, які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права були неправильно застосовані і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто має встановити і навести правові підстави для скасування чи зміни рішення. (Див. аналогічні висновки у постанові ВПВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц п. 97-99).
З урахуванням наведеного, так само відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та зміни розміру моральної шкоди, оскільки відповідних обставин для переоцінки розміру моральної шкоди не встановлено.
На переконання колегії апеляційного суду, визначаючи розмір моральної шкоди судом першої інстанції було враховано моральний стан позивача, а тому керуючись принципом справедливості, виваженості, розумності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з боку неправомірних дій відповідача позивач дійсно зазнав моральних страждань, яку суд визначив в розмірі 5 000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що в позовній заяві позивачем було заявлено про винесення ухвали суду про заборону відповідачці ОСОБА_2 використовувати спільну квартиру в комерційних цілях без згоди позивача, суд не приймає до уваги, оскільки як було зазначено у тексті цієї постанови, судом не були встановлені обставини щодо використання відповідачкою квартири в комерційних цілях.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба