18 листопада 2025 року
м. Київ
справа №240/13969/22
адміністративне провадження № К/990/44337/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі №240/13969/22 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року включно, виходячи з визначеного у квітні 2020 року посадового окладу у розмірі 46 160,00 гривень;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року включно, виходячи з визначеного у квітні 2020 року посадового окладу у розмірі 46 160,00 гривень й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період»;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 12 по 26 липня 2021 року включно та за період з 01 по 20 грудня 2021 року включно заробітну плату за час відпустки, а також матеріальної допомогу на вирішення соціально-побутових питань надану у серпні 2021 року, з врахуванням донарахованої заробітної плати;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 на суму незаконно недоплаченої заробітної плати (за період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року включно) та на суму незаконно недоплаченої заробітної плати за час відпустки (за періоди: з 12 по 26 липня 2021 року та з 01 по 20 грудня 2021 року включно), а також на суму незаконно недоплаченої у серпні 2021 року матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексацію відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та виплатити її;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 на суму незаконно недоплаченої заробітної плати (за період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року включно) та на суму незаконно недоплаченої заробітної плати за час відпустки (за періоди: з 12 по 26 липня 2021 року та з 01 по 20 грудня 2021 року включно), а також на суму незаконно недоплаченої у серпні 2021 року матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та виплатити її.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року в справі №240/13969/22 скасовано; справу №240/13969/22 направлено на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі №240/13969/22 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - повернуто особі, яка її подала.
29 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі №240/13969/22. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2022 року справу №240/13969/22 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що фундаментальне значення справи для касаційного перегляду полягає у тому, що незастосування судами нижчих інстанцій положень частини першої статті 235 КЗпП у контексті повного відновлення прав створює прямий прецедент для формування суперечливої та непередбачуваної судової практики у трудових спорах щодо поновлення на роботі. Це підриває принцип правової визначеності та призводить до неоднакового застосування вказаного закону.
Питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тобто слово «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш істотними для такої практики та формування її однаковості. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Проте, наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Суд вважає, що наведені скаржником у касаційні скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Здебільшого доводи скаржника зводяться до необхідності здійснення касаційного перегляду конкретно цієї справи, що суперечить правовому змісту підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Також скаржник, посилаючись підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, наголошує на винятковому значенні цієї скарги для неї, оскільки наявність двох протилежних судових рішень з одного й того ж питання у справах №240/13819/20 та №240/13969/22 створює для неї стан правової невизначеності, який фактично унеможливлює реалізацію права на стабільну та прогнозовану пенсію. Вказує, що усунення цієї колізії має життєве значення, оскільки від остаточного рішення у цій справі залежить розмір її майбутньої пенсії, рівень соціального захисту та можливість гідно прожити старість.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі №240/13969/22 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: О.Р. Радишевська
С.А. Уханенко