17 листопада 2025 року
м. Київ
справа №160/34666/24
адміністративне провадження № К/990/44079/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №160/34666/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати в подальшому належної додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити належну додаткову грошову винагороду збільшену до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційного часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року у розмірі 51935,48 гривень;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки невиплаченої вчасно додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за період з 01 листопада 2022 року по 01 травня 2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок (невиплату додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційного часу перебування на військовій службі в районі ведення бойових дій за вересень місяць 2022 року) за період з 01 листопада 2022 року по 01 травня 2022 року у розмірі 472502,31 гривень.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22 лютого 2022 року, збільшеної до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22 лютого 2022 року, збільшену до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року задоволено частково апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 . Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року в адміністративній справі №160/34666/24 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
27 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №160/34666/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови щодо нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ухвалити нову постанову по справі, якою позовні вимоги в частині відмови щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити в повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Як вбачається з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Позивач, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Зокрема, позивач стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Верховний Суд звертає також увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд також враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Отже, Суд відхиляє твердження позивача про те, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання позивача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23, від 06 червня 2023 року у справі №420/7002/22, від 17 травня 2023 року у справі №560/1794/22, від 31 січня 2025 року у справі №380/15041/22, від 30 квітня 2025 року у справі №520/22859/23, то Суд зазначає про їх помилковість, оскільки такі стосувались інших правовідносин.
Суд зауважує, що зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Слід також зазначити, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати в подальшому належної додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 та зобов'язання нарахувати та виплатити належну додаткову грошову винагороду, зазначив, що на час розгляду справи судом першої інстанції між сторонами був відсутній спір щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22 лютого 2022 року, збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року, оскільки у жовтні 2022 року позивач отримав додаткову винагороду розмірі 30000,00 грн за вересень 2022 року, заперечення позивача щодо розміру отриманих коштів відсутні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки невиплаченої вчасно додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за період з 01 листопада 2022 року по 01 травня 2023 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника. Позивач проходження військової служби не закінчив, оскільки після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, переведений у розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 , що сторонами не заперечувалось.
При цьому, суд апеляційної інстанції застосував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23, відповідно до якого виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №160/34666/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська