Справа № 750/11272/25
Провадження № 2/750/3037/25
18 листопада 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Слісар А.В.,
за участю
секретаря - Примак Т.В.,
позивача,
представника позивача адвоката Матвійчук А.С.,
представника відповідача адвоката Малай А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради про стягнення компенсації за порушення авторських прав та зобов'язання вчинити певні дії,
у серпні 2025 року адвокат Матвійчук Анастасія Сергіївна в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради про стягнення компенсації за порушення авторських прав та зобов'язання вчинити певні дії та просила:
- стягнути з Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушені авторські права у розмірі 75700,00 грн.
- зобов'язати Комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради розмістити на офіційній сторінці Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради у соціальній мережі Facebook інформацію про те, що при підготовці інформаційного бюлетеню «60 років. Історії людей і підприємства» було використано текст зі статті «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста», автором якої є ОСОБА_2 у спів редакторстві з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з зазначенням посилання на першоджерело - веб-сайт Alltransua.
Обґрунтовано позов тим, що ОСОБА_1 є автором статті «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста», вперше опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Alltransua (https://alltransua.com/posts/post/128). У квітні Позивачу стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 21:28 на офіційній сторінці Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради у соціальній мережі Facebook розміщено допис «60 років на колесах історії Чернігова!»(гіпер-посилання на публікацію: https://www.facebook.com/chernihiv.trolleybus/posts/pfbid0BcjYoDjWbr2a3CH3Cv4kimFNCW7ejtyLNVhr1CddmpnDb9NnFfAarDfg9ePRXwNCl).
З вказаного допису вбачається, що команда журналістів міста створила особливе видання - журнал, присвячений 60-річчю Чернігівського тролейбусного управління, з яким можливо ознайомитись за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 ?fbclid=IwY2xjawJ9g3lleHRuA2FlbQIxMABicmlkETB0ZDBFMDQ5endBWkdJdGh3AR4Y4rbvCG_8YhzNYanDYGZ23jMi3ijeaI1VumWziftaM7ihWhQPbpUiC0g_aem_I4ta9nTJSzs3AU4R4tbvwg#p=1
Відповідно до відомостей, оприлюднених в електронній системі публічних закупівель Prozorro щодо процедури UA-2024-11-29-005489-a (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2024-11-29-005489-a), переможцем тендеру на надання послуг із друку, дизайну та розроблення інформаційних бюлетенів визначено фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 . Згідно з п.2.1 договору № 390/24 від 27 листопада 2024 року, укладеного між Комунальним підприємством «Чернігівське тролейбусне управління» та зазначеним підприємцем, загальна сума договору становить 95 000,00 грн.
Ознайомившись з інформаційним бюлетенем (журналом) «60 років. Історії людей і підприємства», видавцем якого вказане Чернігівське тролейбусне управління, віддрукованого в ПАТ «ПВК Десна», позивачем було виявлено, що значну частину тексту, автором якого є він, було опубліковано без його дозволу, без зазначення авторства у співредакторстві з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та без посилання (гіперпосилання) на першоджерело - веб-сайт Alltransua. Фрагмент, представлений у бюлетені на сторінках 28-36, є витягом зі статті «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста», оприлюдненої ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Alltransua (https://alltransua.com/posts/post/128). Під час підготовки матеріалу ОСОБА_1 відвідував Чернігівську обласну універсальну наукову бібліотеку імені Софії та ОСОБА_10 з метою пошуку відомостей про події, пов'язані з діяльністю міського електротранспорту; проаналізував публікації засобів масової інформації, тематичну літературу; поспілкувався з краєзнавцями міста; здійснив пошук інформації на спеціалізованих інтернет-форумах і в документах, розміщених на офіційному вебсайті Чернігівської міської ради; а також налагодив комунікацію з активістами, дотичними до питань громадського транспорту. Зокрема, було вивчено світлини міста та картографічні матеріали відповідних періодів. Підготовка статті тривала понад три місяці. Таким чином, автором статті «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста», що вперше була розміщена на Інтернет-сайті Alltransua (https://alltransua.com/posts/post/128) 05 листопада 2024 року, фрагмент якої використано Відповідачем у інформаційному бюлетені «60 років. Історії людей і підприємства», є позивач у співредакторстві з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Відповідачем у інформаційному бюлетені «60 років. Історії людей і підприємства» не зазначено ані автора статті, ані посилання на статтю на сайті Alltransua.com. При цьому, КП «ЧТУ» Чернігівської міської ради не зверталось до ОСОБА_1 за наданням дозволу на використання статті, автором якої він є, для розміщення її на власних ресурсах. Станом на 14.08.2025 Відповідачем не усунуті порушення авторських прав Позивача, зокрема, не розміщено публікацію з зазначенням співавторства та не вказано у публікації посилання на першоджерело, що свідчить про триваюче та умисне порушення КП «ЧТУ» Чернігівської міської ради авторських прав ОСОБА_1 , у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
01.09.2025 року представник відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, та зазначив, що вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно долучених до матеріалів справи доказів стаття для ALLTRANSUA «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста» була підготовлена автором (serghkoval337) у співредакції art-trans, Mykyta Victorov та Alex Shcherbina. У позовній заяві зазначено, що в спірному випадку Відповідачем без згоди Позивача, як автора твору було використану у інформаційному бюлетені «60 років. Історія людей і підприємства» фрагмент статті «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста» навіть без зміни змісту. Проте, у позовній заяві не наведено конкретну цитату (витяг зі статті), яку було використано Відповідачем. Також, сама публікація на АШПІАІУЗиА містить велику кількість фотографій тролейбусів (комунальна власність), схем маршрутів тощо. Тим більше, біля деяких фотографіях зазначено «з особистих архівів». Встановити, що саме Позивач був саме автором статей, а не редактором фотографій достовірно неможливо. Долучені до матеріалів справи чернетки статті не можуть вважатися судом належними та допустимими доказами, оскільки неможливо встановити хто? коли? готував відповідні письмові та фото матеріали. КП «ЧТУ» Чернігівської міської ради під час виготовлення ювілейного журналу «ЧТУ - 60» не переслідувало жодної комерційної мети, не мало на меті порушити будь-яке авторське право або завдати збитків. Зі змісту позовної заяви не є зрозумілим чому розмір компенсації мас становити саме 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Крім того просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 27000 грн.
03.09.2025 року представник позивача подала письмову відповідь на відзив в якому зазначила, що Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає «Згідно долучених до матеріалів справи доказів стаття для Alltransua «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста» була підготовлена автором (serghkoval1337) у співредакції art-trans, Mykyta Viktorov та Alex Shcherbina»… Встановити, що саме Позивач був автором статей на Alltransua, а не редактором фотографій достовірно неможливо». На сторінці 56 статті «Тролейбуси Чернігова:60 років на шляхах міста» доданої до позовної заяви зазначено, що автором статті є ОСОБА_2 , співредакторами ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . В прев'ю до статті «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста» зазначено нік «serghkoval1337» з гіперпосиланням, а в графі «стаття підготовлена автором у співредакції art-trans, Mykyta Viktorov та Alex Shcherbina» міститься гіперпосилання на автора та співредакторів. Так, переходячи за гіперпосиланнями «serghkoval1337» та «автором» відкривається кабінет автора ОСОБА_14 з його особистим фото, що підтверджується скріншотом з кабінету Позивача на сайті https://alltransua.com/profile/1213 Презумпція авторства Відповідачем спростована не була та враховуючи всі доводи Позивача, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, автором статті «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста», фрагмент якої використано Відповідачем у інформаційному бюлетені «6 років. Історії людей і підприємства», є ОСОБА_1 у співредакторстві з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Крім того, у відповіді на претензію №259 від 28.05.2025 Відповідач визнаючи авторство ОСОБА_1 був готовим розмістити публікацію з зазначенням співавторства ( ОСОБА_1 , ОСОБА_15 ) на офіційних ресурсах підприємства та партнерів, вказати у публікації посилання на першоджерело (Alltransua). В свою чергу, у відзиві на позовну заяву Відповідач зазначає, що неможливо достовірно встановити, що саме ОСОБА_1 був автором статті на Alltransua, що свідчить про суперечливу, непослідовну поведінку КП «Чернігівське тролейбусне управління» ЧМР та не відповідає доктрині «естопель». Позивач не погоджується із заявленою КП «Чернігівське тролейбусне управління» ЧМР сумою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000,00 грн., вважаючи її завищеною.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили задовольнити.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві. Вказав, що зі статті, автором якої є позивач не зрозуміло хто та який внесок робив у статтю, оскільки наявні співредактори цієї статті.
Суд, заслухавши вступні слова учасників справи, з'ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 05 листопада 2024 року на веб-сайті Alltransua була опублікована стаття «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста». Автор статті «serghkoval1337».
Позивачем до матеріалів справи додано скріншот публікації на офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради станом на 29.04.2025 року на якій розміщено допис «60 років на колесах історії Чернігова!».
При порівнянні статті «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста», яка була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Alltransua, автор статті «serghkoval1337» з дописом «60 років на колесах історії Чернігова!» опублікованого на офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради, вбачається, що більшість тексту однакового змісту, а саме:
«Цього року минає 60 років з моменту запуску тролейбусного руху в Чернігові. Ця подія стала знаковою для містян, адже тролейбуси швидко завоювали популярність як зручний та екологічний спосіб пересування. Тролейбусна мережа Чернігова стала двадцятою в Україні за датою відкриття. Раніше тролейбусні мережі були побудовані в Донецьку, Сімферополі, Києві, Чернівцях, а пізніше - у Рівному, Луцьку, Івано-Франківську та Керчі. Завдовжки контактна мережа в Чернігові дорівнює системі в Сумах.
Упродовж шістдесяти років тролейбусна мережа суттєво трансформувалася - з'явилися нові маршрути, оновився рухомий склад та покращилася інфраструктура. Тролейбуси стали невід'ємною частиною міського життя, забезпечуючи сполучення між районами. Споглядаючи минуле, ми можемо заглибитися в історію та усвідомити, як тролейбусна система розвивалася разом із Черніговом і наскільки сьогодні вона відіграє важливу роль у житті міста.
60-ті роки: старт тролейбусного руху
Питання міського електротранспорту в Чернігові почали обговорювати ще в імперські часи, коли в 1894 році була зведена перша електростанція. Після визвольних змагань планували побудувати дві трамвайні лінії: «Красна площа (вулиця Шевченка) - Бобровиця (Музей Тарновського)» та «Новоказарменна ділянка (від «Жовтневого Молота») - Вокзал (з гілкою до міської пристані)». Проте реалізація цих проєктів затягнулася - трамвай так і не поїхав. Після Другої світової війни проблема ефективного громадського транспорту в місті залишалася актуальною.
На початку 60-х років Чернігів зіштовхнувся з гострою потребою в розширенні транспортної мережі. Швидкий розвиток промисловості в місті сприяв збільшенню кількості населення. Тож автобусна мережа, що була, не могла задовольнити транспортні потреби містян.
Попри багаторічні плани щодо будівництва трамвайної мережі, які обговорювались і серед жителів, і в кабінетах посадовців, розвиток її пішов іншим шляхом. Уже 8 квітня 1963 року Міністерство комунального господарства радянської України ухвалило рішення щодо створення тролейбусного господарства в Чернігові. Цей крок значно покращив пасажирські перевезення та транспортне сполучення між районами міста.
Будівництво тролейбусного господарства розпочалося з монтажу опор на міських вулицях, встановлення контактної мережі та спорудження трьох тягових підстанцій. Роботи тривали понад півтора року.
Завершення цих робіт стало важливою віхою, адже вже 5 листопада 1964 року Чернігів запустив тролейбусний рух. На лінії вийшли тролейбуси моделі «ЗіУ-5», які стартували з Красної площі (тоді - площа ім. Куйбишева) рівно о 16:00. Усього на маршрути виїхало 22 тролейбуси, що курсували від сучасної Студентській площі (Бобровиця) до вокзалу та промислових гігантів: камвольно-суконного комбінату та об'єднання «Хімволокно».
Мережа швидко розгалужувалася - лише впродовж 1965 року було розгорнуто ще чотири нові лінії.
№Кінцева 1 Кінцева 2ТрасуванняДата відкриття
4КотиХімволокноКоти - просп. Миру - вул. Івана Мазепи - Хімволокно - вул. Івана Мазепи - готель «Україна» - просп. Миру - Коти02.08.1965
5Школа- інтернат (Подусівка)ХімволокноПодусівка - вул. Тероборони - вул. Івана Мазепи - просп. Миру - просп. Перемоги - вул. Олександра Мацієвського - вул. Івана Мазепи - Хімволокноосінь 1965
6Вулиця Любецька5 кутіввул. Любецька - вул. Івана Мазепи - просп. Миру - просп. Перемоги - вул. Княжа - вул. Шевченка - вул. Оборонців Чернігова - 5 кутів - вул. Оборонців Чернігова - вул. Шевченка - вул. П'ятницька - просп. Перемоги - просп. Миру - вул. Івана Мазепи - вул. Любецька29.12.1965
7Хімволокно5 кутівХімволокно - вул. Івана Мазепи - вул. Олександра Мацієвського - просп. Перемоги - 5 кутів29.12.1965
Засоби масової інформації того часу повідомляли, що станом на вересень 1965 року на маршруті № 4 працювало 16 тролейбусів, а загальний парк зріс до 57 одиниць. Треба зазначити, що маршрут № 2 зазнав змін. У вересні тролейбуси змінили кінцеву зупинку: тепер вони їздять від Котів до центру й Бобровиці. Тим часом парк тролейбусів зріс ще на тридцять одиниць.
Наступний рік був не менш продуктивним. Упродовж першого півріччя 1966 року було додано маршрут № 8 - від радгоспу «Деснянський» до «Хімволокна» вулицею Толстого (тепер вулиця Олександра Довженка).
У СРСР спочатку будували інфраструктуру - комунікації та транспорт, а потім житлові будинки. Так сталося й у Чернігові.
Маршрут № 8 проклали уздовж майбутнього Бобровицького житлового масиву й по вулиці Рокосовського (тепер проспект Левка Лук'яненка). У цей період кінцеву зупинку «Бобровиця» перенесли зі Студентської площі (навпроти корпусу № 1 «Чернігівської політехніки») на кілометр східніше вулицею Шевченка - навпроти сучасного діагностичного центру.
У 1968 році реконструювали дороги в районі вулиць Попудренка (тепер - Мацієвського) та Щорса (сучасна Івана Мазепи). На той час площі Перемоги ще не було. Її створення приурочено до 25-ї річниці визволення Чернігова від німецької окупації.
За цей період тролейбусники перевезли понад півтора мільйона пасажирів, а щоденний обсяг перевезень зріс до 36 тисяч осіб. Згодом, у 1969 році, Чернігів отримав тролейбуси «Київ-6», які на той час вважались еталоном комфорту.
70-ті роки: активний розвиток мережі
Наприкінці 1971 року чернігівська тролейбусна мережа активно розвивалася та охоплювала практично всі райони міста. Швидке територіальне розширення Чернігова, яке відбулося завдяки прилеглим селам, як-от Масани, Коти, Бобровиця, Забарівка, Олександрівка, Подусівка, вимагало подальшого розвитку тролейбусної інфраструктури, зокрема відкриття нових маршрутів. Планувався запуск нової лінії за напрямком вулиць Колгоспна, Київська та Леніна (тепер проспект Миру). До кінця року на лініях працювало майже 90 тролейбусів, які щодня перевозили 140 тисяч пасажирів, а щорічна кількість перевезених осіб становила 50-60 мільйонів.
Як підсилення тролейбусного маршруту № 1 був введений новий маршрут № 10, який з'єднував радгосп “Деснянський» із вокзалом через політехнічний інститут і центр міста. У 1972 році змінили систему оплати: замість кондукторів впровадили абонементні талони та компостери.
Наступного року, щоби підготуватися до розширення мережі, у тролейбусному парку почали облаштовувати нові ремонтні цехи. Крім того, планувалося побудувати друге депо в районі сучасної вулиці Інструментальної.
Зокрема, було продовжено маршрут № 1 - від Бобровиці до фабрики «Сіверянка». Маршрут № 2 було продовжено на північ - від Котів до ЗАЗу, а його кінцеву з Бобровиці скорочено до РАЦСу. Також маршрут № 4 продовжили до ЗАЗу, а маршрут № 5 - від школи-інтернату до кінцевої зупинки, розташованої за межами міста. Приблизно в цей час було збудовано контактну мережу в обхід готелю «Україна» (зупинки «Проспект Перемоги» та «Вулиця Київська»), до яких скеровують маршрути № 1, 3, 6 та 10.
Упродовж 10 років функціонування тролейбусної мережі було перевезено понад 400 мільйонів пасажирів.
На лініях працювало 140 тролейбусів, які обслуговували 10 маршрутів. Окрім того, загалом було збудовано понад 85 кілометрів контактної мережі та вісім тягових підстанцій. Рухомий склад зазнав значного оновлення: більшість нових тролейбусів мала підвищену пасажиромісткість.
У 1976 році місто отримало перші 10 модифікованих тролейбусів «ЗіУ». Треба зазначити, щорічно до міста надходило від 5 до 10 таких машин, останні з яких були поставлені в 1992 році.
У 1978 році маршрут № 4 було змінено, зокрема прибрали заїзд до готелю «Україна» та реконструювали тролейбусний вузол біля ТРЦ «Дружба» (нині - ЦУМ).
У 1979 році контактну мережу з вулиці Попудренка (нині - Мацієвського) було зміщено північніше, а саме на проспект Перемоги.
80-ті роки: нові маршрути та зростання пасажиропотоку
Ці роки запам'яталися тим, що було споруджено нову підстанцію №9 із перспективою запуску маршруту на Олександрівку. У 1982 році через низький пасажиропотік скасували маршрут № 3 («Хімволокно» - Бобровиця). А згодом згорнули й маршрут № 10, що курсував від радгоспу «Деснянський» до вокзалу.
На цей період довжина контактної мережі досягла понад 90 кілометрів. Щоденно на маршрути виходило 152 тролейбуси, які перевозили більш ніж 180 тисяч пасажирів на добу. Саме тоді впровадили однобічний рух тролейбусів на вулицях Бєлова, Пухова та Доценка, рухаючись проти годинникової стрілки. Відтоді маршрут № 2 закінчувався зупинкою «Вулиця Шевченка» замість «Вулиці Пушкіна», яку згодом ліквідували.
Того року для підсилення «четвірки» відновили маршрут № 3, але трасуванням від заводу карданних валів до камвольно-суконного комбінату.
Водночас у центрі міста змінили маршрути № 1 та № 6. А також додали скорочену версію маршруту № 5, так званий 5а, що курсував від Подусівки до готелю «Україна».
У 1987 році проклали нову лінію вздовж вулиці Бойової (нині - Героїв Чорнобиля) та Ялівщини, що дозволило запустити оновлений маршрут № 10. Він з'єднував район ЗАЗу з Бобровицею, минаючи центр міста. Ця лінія стала останньою, побудованою в СРСР, і залишалася найновішою в Чернігові понад 20 років. Також на вулицях Бєлова, Пухова та Доценка впровадили двосторонній рух тролейбусів.
На той час у місті працювало дев'ять тягових підстанцій і чотири диспетчерські станції. Йдеться про «Автозавод», «Хімволокно», «Бобровицю» та «Радгосп «Деснянський». У 1989 році кількість тролейбусів досягла історичного максимуму - 184 машини.
Понад те, завершилося будівництво тягової підстанції № 10 (прикрий факт - але у лихі 90-ті саме її розграбують), розширювався майданчик для паркування тролейбусів, а також вводився в експлуатацію новий мийно-прибиральний комплекс.
Оскільки планувалося також будівництво нового житлового масиву в районі Масани, проєктувалося тролейбусне депо на 100 машин. Архітектори пропонували прокласти проспект Жовтневої Революції від П'яти Кутів до вулиці Рокосовського, що надало змогу ефективно організувати роботу нових ліній. У Березовому Гаю, а також у районах Масани та Подусівки планувалося побудувати три тягові підстанції. Нові підстанції мали забезпечити надійне електропостачання. Також планувалося поповнити тролейбусний парк сучасними комфортабельними машинами, а ремонтна база мала отримати нове обладнання та засоби малої механізації.
Починається постачання тролейбусів «КТГ-1» (№ 111 та № 114), які використовуються в якості технічної допомоги.
90-ті роки: адаптація в нових умовах
Після розпаду СРСР тролейбусне управління почало відчувати значні труднощі. Це призвело до переходу від планової до ринкової економіки. Підприємства, які майже 70 років працювали в умовах відсутності конкуренції та комуністичної економіки, мусили адаптуватися до нових реалій. Проте деякі з них так і не змогли цього зробити. Тож, із кінця 80-х років, спостерігається тенденція щодо зменшення маршрутів до колишніх промислових районів та фокусування уваги на сполученнях зі спальними районами.
Постачання нових тролейбусів припинилося, а зарплати працівників не встигали за інфляцією. У лютому 1992 року, вперше в історії міста, тролейбуси не вийшли на маршрути - працівники оголосили страйк, вимагаючи підвищення зарплат та забезпечення житлом.
Однак у 1993 році парк усе ж поповнився новими тролейбусами: із Дніпропетровська (нині - Дніпро) надійшла «гармошка» «ПМЗ Т1» № 446, а також два тролейбуси «Київ-11у» № 447 та № 448. Проте через конструктивні недоліки київські машини швидко вивели з пасажирської експлуатації і переробили на пересувні пункти харчування (у додачу до борту № 276, який теж був пересувним пунктом харчування). Цікавий факт: тролейбус «Київ-11у» № 448 пропрацював найдовше в Чернігові і став останнім екземпляром цієї моделі в Україні.
Ще два «ПМЗ Т1» (№ 453 / № 455) надійшли в середині 90-х. Це стало останнім поповненням парку на наступні 10 років. «Гармошки», зазвичай, експлуатувалися на маршрутах № 4, 7 та 10. Ці тролейбуси використовувалися до 2010 року, доки їх не зняли з експлуатації. На той час офіційною причиною відсторонення вважався брак шин.
Втім, реальні підстави криються в тодішньому векторі «розвитку» електротранспорту в місті. У кулуарах міської ради «антитролейбусні настрої» особливо й не приховували. У 2014 році, незадовго до офіційного списання останніх зчленованих тролейбусів Чернігова, з'явився привід для їхнього списання. Причиною вказали брак шин та недоцільність ремонту вже некомплектних «спарок». Тоді один із заступників міського голови висловив цитату, яка стала крилатою серед транспортників міста. Проте запевнення влади щодо збереження тролейбусного руху не допомогли «гармошкам» залишитися на маршрутах. Наприкінці того ж року всі три одиниці офіційно списали з балансу.
У 90-х роках, щоби підсилити маршрути № 4 і № 7, запровадили їхні скорочені версії - 4а та 7а, які прямували до вокзалу. Паралельно розпочалися роботи зі спорудження нової тролейбусної лінії на вулиці 50 років ВЛКСМ(нині - Козацька)
«Нульові» роки: боротьба з ринковою конкуренцією
На початку 2000-х Чернігівське тролейбусне управління почало втрачати позиції через високу конкуренцію з боку приватних перевізників. Уже в лютому 2002 року було відкрито експериментальний маршрут № 12 «Друга міська лікарня - Сіверянка», але він проіснував недовго. «Дванадцятку» закрили в січні 2004 року через низький пасажиропотік.
У 2004 році парк налічував 148 одиниць електротранспорту, а контактна мережа сягала 103 км. Управління обслуговувало 11 маршрутів, і щодня на лінії виходило 117 тролейбусів. Проте вже тоді частина цих машин була застарілою, адже більшість із них експлуатувалася понад 20 років.
У ті роки місто отримало 17 нових тролейбусів: 15 «ПМЗ Т2» і два «ЗіУ-682Г-016(018)». Це допомогло підтримати роботу транспорту, проте брак нових постачань і старіння тролейбусів призвели до погіршення ситуації.
Щоб оновити рухомий склад, з 2005 до 2008 року місто придбало 25 автобусів «ПАЗ» та «Еталон». Це дало можливість створити нові автобусні маршрути-дублери - № 38, 39, 40 та 41, які забезпечили додаткове сполучення.
У 2008 році місто зробило ще один крок до модернізації транспорту, придбавши два нові тролейбуси виробництва Львівського автозаводу. Ці моделі ЛАЗ обладнані низькою підлогою та сучасною електронною системою управління, що покращило комфорт перевезень для пасажирів.
10-ті роки: трансформація мережі
У червні 2010 року Чернігів остаточно закрив тролейбусний маршрут № 11, визнаний нерентабельним. Цей крок став сигналом про необхідність змін у транспортній системі міста.
Наприкінці року завершено монтаж контактної мережі по вулиці Незалежності. 21 грудня 2010 року маршрут № 6 поїхав до Нової Подусівки, Масанів та Забарівки. Відкривали нову ділянку контактної мережі львівські тролейбуси (№ 480 / № 481).
24 серпня 2011 року на чернігівських маршрутах почав курсувати тролейбус, виготовлений спільно з Білоруссю. Спочатку він обслуговував маршрут № 4, але згодом його перевели на маршрут № 10. Це стало важливим кроком у оновленні міського електротранспорту. Наприкінці 2013 року тролейбусне управління вирішило ще більше модернізувати свій рухомий склад та придбало за власні кошти ще два тролейбуси моделі «БКМ-321». Це надало змогу покращити якість пасажирських перевезень у місті, зокрема для людей із особливими потребами.
Доповненням парку стали тролейбуси «Еталон Т12110 «Барвінок», розроблені чернігівськими конструкторами. Ці тролейбуси були придбані в кредит. Згодом ці машини стануть основою тролейбусного парку.
У жовтні 2016 року маршрут № 10 було подовжено до фабрики «Сіверянка». Розпочалися великі закупівлі нового рухомого складу, у рамках яких було придбано 10 нових тролейбусів «Еталон Т12110», що надійшли до міста до грудня 2016 року. На свято Святого Миколая запустили тролейбусний маршрут № 11, який з'єднав вулицю Незалежності з Бобровицею через Ялівщину. На лінію виїхали 6 тролейбусів, обладнаних безпровідним Wi-Fi, стаціонарною розеткою та USB-інтерфейсом, що підвищило комфорт перевезень пасажирів.
Упродовж 2017 року тролейбусний маршрут № 5 зазнав кількох змін. 30 січня його скоротили через нестачу рухомого складу та персоналу. Тепер маршрут курсував з Подусівки до готелю «Україна» (без заїзду на «Хімволокно») і обслуговувався чотирма тролейбусами з інтервалом у 12 хвилин. 24 лютого маршрут знову змінив схему руху, цього разу в центрі міста. У червні відбулося об'єднання маршрутів № 2 та № 9.
З липня 2017 року футбольні вболівальники мали можливість швидко добратися зі стадіону до всіх районів Чернігова. Це стало можливим завдяки співпраці ФК «Десна» та КП «ЧТУ», які організували спеціальні рейси тролейбусів після домашніх матчів на стадіоні імені Юрія Гагаріна. Спецрейси працювали впродовж двох років, але були скасовані через епідемію COVID-19.
У березні 2018 року були запущені спеціальні рейси 9-го маршруту в напрямку площі «5 кутів». Цей маршрут курсує двічі на день: вранці - з Автозаводу до 2-ї міської лікарні, а ввечері - у зворотному напрямку.
На Великдень для вірян була започаткована традиція запуску нічних маршрутів до віддалених районів міста, як-от вулиці Пухова, Незалежності, Індустріальна, Гагаріна та інші.
З липня розпочалося впровадження електронного (транспортного) квитка, як у Житомирі та Тернополі.
Із серпня 2019 року було впроваджено маршрут № 9а «Автозавод - Міська лікарня № 2», який курсує через проспект
Перемоги та вулицю Молодчого.
20-ті роки: реконструкція та відновлення
2020-ті роки стали періодом випробувань і відродження для чернігівського тролейбуса, який пережив пандемію, воєнні руйнування та зміну транспортної мережі міста.
Так, 21 березня 2020 року, через пандемію COVID-19, тролейбуси Чернігова працювали в спеціальному режимі. Перевезення тривали по три години вранці та по чотири увечері - і лише за наявності перепусток. З 25 травня транспорт відновив роботу для всіх громадян, але із санітарними обмеженнями.
Попри обмеження, місту вдалося придбати 11 нових тролейбусів. Окрім того, у 2020-х роках у Чернігові було проведено реконструкцію кількох транспортних вузлів, що покращило якість перевезень.
24 лютого 2022 року, внаслідок початку повномасштабного вторгнення росії, тролейбуси були відправлені в депо на невизначений час. Бої за місто завдали значної шкоди інфраструктурі, зокрема було зруйновано 45 км контактної мережі.
Проте вже 1 червня того ж року вдалося відновити тролейбусний рух за двома маршрутами: 11т «Масани - ЦУМ» та 7а «Вокзал - Лікарня № 2».
А вже з 15 серпня, завдяки гуманітарній допомозі, запустили автобусний маршрут № 10 (дублер однойменного тролейбусного), яким згодом і почали курсувати тролейбуси.
Упродовж року в Чернігові вдалося відновити тролейбусне сполучення лише частково.
У січні 2024 року запустили постійні тролейбусні маршрути, проте відновити довоєнну інфраструктуру повністю не вдалося. Під час монтажу мережі реконструювали деякі вузли, що надало можливість відкрити найдовший в історії тролейбусної мережі маршрут № 8 «Масани - Лікарня № 2».
23 липня 2024 року в історії Чернігівського тролейбуса розпочався новий етап - запуск перших у місті машин зі збільшеним автономним ходом на символічному маршруті № 1 «Бобровиця - Шерстянка». На лінію вийшло 5 одиниць, а ділянка в трохи більше 10 км від зупинки «Вулиця В'ячеслава Чорновола» на вулиці Любецькій до Шерстянки - є автономною. Для підтримання інтервалів руху по маршруту було додано автобуси.
Незважаючи на масштабну війну та складну економічну ситуацію в Україні, Чернігову вдалося отримати в межах гуманітарної допомоги майже 30 автобусів різної місткості впродовж останніх 3 років».
У листі № 259 від 28.05.2025 року адресованому ОСОБА_1 , Комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради вказувало про готовність розмістити публікацію із зазначенням співавторства ( ОСОБА_1 , ОСОБА_16 ) на офіційних ресурсах підприємства та партнерів, вказати у публікації посилання на першоджерело(Alltransua). Було запропоновано врегулювати питання шляхом публічного зазначення авторства, визнання внеску ОСОБА_1 та Вікторова Н.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.
За змістом ст. 437 ЦК України авторське право виникає з моменту створення твору.
Згідно ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, ім'я якої, як автора, зазначено у оригіналі або копії твору (презумпція авторства).
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема в постановах від 14 грудня 2019 року в справі N 761/12823/16-ц, від 18 травня 2022 року в справі N 161/15786/16-ц, в авторському праві діє презумпція авторства. Її спростувати повинен відповідач, тобто особа, яка на думку автора, порушила її авторські права, і така особа не повинна доводити презумпцію авторства, оскільки зазначене презюмується.
Відповідачем не доведено, що позивач не є автором(serghkoval1337) статті від 05 листопада 2024 року опублікованої на веб-сайті Alltransua «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста», а тому саме ОСОБА_1 є її автором, оскільки діє презумпція авторства.
Відповідно до ст. 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до ст. 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно п. 31 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 04 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої статті 15 Закону, тобто таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право.
У судовому засіданні позивач заперечував той факт, що він надавав дозвіл відповідачу використовувати текст зі статті автором якої він(позивач) є, а відповідач не надав суду доказів, що використав вказаний текст з дозволу позивача, тобто зі сторони відповідача має місце порушення авторських прав позивача.
Частиною 1 ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що підставами для захисту особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози порушення таких прав.
У пункті 2 ч. 2 ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав є, зокрема використання об'єкта авторського права або об'єкта суміжних прав, якщо такі дії не підпадають під передбачені цим Законом випадки вільного використання об'єктів авторського права або об'єктів суміжних прав, без дозволу суб'єкта таких прав.
Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкти авторського права для захисту свого авторського права або суміжних прав мають право звертатися до суду.
Частина 2 ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає, що особи, зазначені в частині першій цієї статті, мають право звертатися за захистом авторського права та/або суміжних прав до суду з будь-якими вимогами, не забороненими законом, зокрема про стягнення винагороди, передбаченої законодавством про авторське право і суміжні права та вжиття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та/або суміжних прав.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення про стягнення компенсації (разового грошового стягнення), що визначається судом замість відшкодування збитків або стягнення доходу на розсуд суб'єкта авторського права та/або суб'єкта суміжних прав у розмірі від 2 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб або як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об'єкта авторського права або об'єкта суміжних прав, з приводу якого виник спір; на вимогу осіб, передбачених у пунктах 2-5 частини першої цієї статті, - як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання відповідного об'єкта, з приводу якого виник спір.
Розмір компенсації має бути ефективним, співрозмірним і стримуючим, спрямовуватися на відновлення порушених прав та застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення перешкод законній діяльності користувача і водночас забезпечити захист від зловживань користувача.
При визначенні розміру компенсації судом враховується тривалість та систематичність порушення, обсяг порушення (зокрема з урахуванням території його поширення), сфера господарювання та наміри порушника, вина та її форми, а також інші об'єктивні обставини.
Отже, як було встановлено судом, відповідач порушив авторські права позивача, використавши текст зі статті, автором якого є позивач без дозволу останнього, а тому суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, а з відповідача необхідно стягнути компенсацію у розмірі 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 75700,00 грн., оскільки відповідач не усунув порушення авторських прав позивача, хоч у листі останньому вказував, що розмістить публікацію із зазначенням його співавторства та з посиланням на першоджерело, порушення є тривалим та з публікацією відповідача могло ознайомитися необмежене коло осіб.
Крім того, відповідач опублікував значну частину тексту зі статті автором якої є позивач, без згоди останнього та без зазначення першоджерела, а тому є обґрунтованою вимога позивача про зобов'язання відповідача розмістити на його офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook інформацію, що при підготовці інформаційного бюлетеню було використано текст зі статті « ІНФОРМАЦІЯ_4 », автором якої є ОСОБА_2 у співредакторстві з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із зазначенням посилання першоджерело - веб-сайт Alltransua.
При цьому суд враховує, що у статті не вказано співредактором ОСОБА_17 .
На підставі викладеного суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Суд зазнає, що однією з підстав невизнання позову представником відповідача, вказується ним та обставина, що зі статті, автором якої є позивач не зрозуміло хто та який внесок робив у статтю, оскільки наявні співредактори цієї статті.
З позицією представника відповідача суд не погоджується, оскільки ЗУ «Про авторське право і суміжні права» визначає, що саме автор статті, а не співредактори, має право вимагати припинення порушення свого права та стягнення компенсації.
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1937,92 грн.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу судом відзначається таке.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копію договору № 04/08/25 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 04.08.2025, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням “ЛІГАЛ АЙК'Ю ГРУП», рахунком на оплату № 190 від 04 серпня 2025 р., квитанцією про оплату 20700,00 грн., копією ордеру та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Стаття 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Договору № 04/08/25 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 04.08.2025, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням “ЛІГАЛ АЙК'Ю ГРУП», вартість послуг за цим Договором становить 20700,00 грн. Замовник зобов'язаний здійснювати оплату вартості Послуг.
Отже розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, який не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Згідно наявної у матеріалах справи квитанції від 04.08.2025, ОСОБА_1 сплатила 20700,00 грн. адвокатському об'єднанню “ЛІГАЛ АЙК'Ю ГРУП».
Отже, позивач підтвердив факт отримання послуг адвоката та понесені витрати на ці послуги, а тому суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача та участь у судових засіданнях, вважає, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 20700,00 грн. є реальними та підтвердженими матеріалами справи. Таким чином, суд приходить до висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 20700,00 грн.
Вирішуючи даний спір, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради про стягнення компенсації за порушення авторських прав та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Стягнути з Комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради( вул. Шевченка, 50 Б, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 03328681) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за порушені авторські права у розмірі 75700,00 грн.
Зобов'язати Комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради розмістити на своїй офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook інформацію, що при підготовці інформаційного бюлетеню «60 років. Історії людей і підприємства» було використано текст зі статті «Тролейбуси Чернігова: 60 років на шляхах міста», автором якої є ОСОБА_2 у співредакторстві з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з зазначенням посилання першоджерело - веб-сайт Alltransua.
Стягнути з Комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради( вул. Шевченка, 50 Б, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 03328681) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20700,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1937,92 грн., а всього 22637,92 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Слісар