№ 201/4239/25
провадження 2/201/5026/2025
18 листопада 2025 року Соборний районний суд міста Дніпра
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини,
ОСОБА_1 10 квітня 2025 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення на її користь на утримання неповнолітньої дитини додаткових витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач у своєму позові та з представником посилається на те, що вона з 22 листопада 2008 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають одну спільну неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя в них не склалося, виникали сварки і конфлікти, стало питання про розлучення, рішенням суду їх шлюб було розірвано 22 жовтня 2020 року; їх дитина після розлучення батьків залишилися мешкати зі своєю матір'ю, з відповідачем вони мешкають окремо. Відповідач участі в вихованні і матеріальному забезпеченні сина не приймав. Позивачка вимушена була звертатися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини до її повноліття, рішенням суду від 31 жовтня 2022 року такі аліменти з відповідача було стягнуто, аліменти виплачувалися, заборгованості немає. Їх син хворіє, має хронічні захворювання, потребує додаткових зусиль для організації життя, витрат на лікування і навчання, розвиток здібностей та інш.. Позивачка зараз працює, але матеріально погано забезпечена. Відповідач офіційно працює, отримує суттєві доходи, за рішенням суду не платить інші аліменти, крім зазначених. Неповнолітній син навчається, відвідує гуртки, має додаткові заняття, часто хворіє, потребує додаткових витрат батьків на розвиток своїх здібностей. Позивач просила стягувати з відповідача на її користь як додаткові витрати на утримання їх неповнолітнього сина, аліменти, в сумі вже понесених і майбутніх витрат, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, дійсно з позивачем перебували в шлюбі, мають вказану неповнолітню дитину, розлучилися, він добровільно надає матеріальну і іншу допомогу на утримання дитини, згоден надавати таку допомогу і за рішенням суд, але боргів по сплаті аліментів не має, вони погашаються, він має скрутне матеріальне становище, надавати таку додаткову допомогу він не взмозі, позовні вимоги завищені і безпідставні, він працює не стабільно та має не значний дохід, не заперечував проти часткового задоволення позову і розгляду справи без його участі. Правом надання відзиву на позов не скористався. Причини його та/або представника неприбуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов'язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від прибуття чи неприбуття представника відповідача сама особа в судове засідання не прибула без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неприбуття в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. Також суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У частині п'ятій статті 183 СК України вказано, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 22 листопада 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають одну спільну неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя в них не склалося, виникали сварки і конфлікти, стало питання про розлучення, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу і рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська їх шлюб було розірвано 22 жовтня 2020 року; їх дитина після розлучення батьків залишилися мешкати зі своєю матір'ю, з відповідачем вони мешкають окремо. Відповідач ОСОБА_2 участі в вихованні і матеріальному забезпеченні сина не приймав. Позивачка ОСОБА_1 вимушена була звертатися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини до її повноліття, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2022 року такі аліменти на користь позивачки з відповідача в розмірі частки всіх видів його доходу було стягнуто, рішення набрало законної сили, аліменти виплачувалися, заборгованості немає. Син сторін хворіє, має хронічні захворювання, потребує додаткових зусиль для організації життя, витрат на лікування і навчання, розвиток здібностей та інш.. Позивачка зараз працює, але матеріально погано забезпечена. Відповідач офіційно працює, отримує суттєві доходи, за рішенням суду не платить інші аліменти, крім зазначених. Неповнолітній син навчається, відвідує гуртки, має додаткові заняття, часто хворіє, потребує додаткових витрат батьків на розвиток своїх здібностей; відповідач самостійно в добровільному порядку на утримання сина додатково належну матеріальну допомогу не надає. Позивач вважає, що відповідач повинен нести також і додаткові витрати на утримання їх неповнолітнього сина, тому і заявила вказаний позов.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В Постанові Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначається, що при розгляді справ, які виникають у зв'язку з укладенням, припиненням шлюбу, а також з інших сімейних відносин, необхідно виходити з положень Конституції України, норм Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України Про міжнародне приватне право від 23 червня 2005 року, а також інших нормативно правових актів, що регулюють сімейні відносини.
Згідно ч. 1 ст. 3 СК України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу жінки та чоловіка не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовні моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав :а виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Судом з'ясовано, що у позовній заяві і в засіданні позивачка посилається на те, що їх син ОСОБА_3 хворіє і вона вимушена часто з сином відвідувати лікарів, робити клініко-лабораторні дослідження, придбавати багато медичних препаратів для сина, організовувати йому життя з необхідністю оздоровлення і відпочинку, позивач розвиває здібності цієї дитини і сплачує кошти за вказане лікування, навчання, одяг, забезпечення дослідження та інш., про що суду надано докази (квитанції). Позивачка вважає, що ці витрати на лікування, освіту, оздоровлення і навчання їх дитини і є додатковими витратами на утримання їх дитини і розвиток її здібностей та вкрай важливими, оскільки від здоров'я і якісної освіти залежить майбутнє сина сторін. А отже позивачка просить стягнути з відповідача на її користь вже понесені додаткові витрати на утримання неповнолітньої дитини, а також витрати на майбутнє з урахуванням стану здоров'я дитини.
Суд вважає вказані вимоги обгрунтованими, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов'язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183 СК України); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185 СК України); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193 СК України); батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198 СК України).
Відповідно спи 185 Сімейного Кодексу України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Крім того, сплата такої допомоги має цільовий (компенсаційний) характер, що узгоджується з вимогами приписів ст. 185 СК України, тобто вказана допомога сплачується виключно за умови понесення позивачем таких витрат у відповідному місяці. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним із батьків на утримання дитини.
Одночасно із тим, брати участь у додаткових витратах на дитину зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат та іншого. При цьому наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного доїльного суду, яка була викладена у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20.
Отже, оплата витрат на навчання і лікування сина сторін, розвиток його здібностей і навичок та інш. законом покладено на обох батьків в рівних частинах. Стороною позивач підтверджено і надано докази її витрат на лікування неповнолітнього сина сторін в сумі 11 608 грн. 80 коп..
Крім того, додаткові витрати на дитину мають і покриватися обома батьками в рівних частинах, незалежно від того з ким проживає дитина. Позивач вважає, що щорічна сума, яка має сплачуватись за навчання їх сина в коледжі в разовому платежі на рік 21 000 грн. повинна бути сплаченою ними вже зараз за чотири роки і половину з них - відповідачем, що становить 42 000 грн.. Одночасно із тим, позивачем не надано будь-яких доказів, що такі заходи є необхідними, невідворотними та не можуть бути отримані на безкоштовній основі або вже сплачені наперед.
При цьому у розумінні ст. 185 СК України додаткові витрати на дитину з особливими потребами мають компенсаційний характер, що не позбавляє права позивача у майбутньому у разі, якщо такі витрати будуть понесені, звернутись до відповідача за відповідною компенсацією.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача додаткових витрат у цій частині є передчасними та необгрунтованими, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів визначає Сімейний кодекс України.
Відповідно до змісту статті 180 Сімейного кодексу України зобов'язання утримувати дитину до досягнення нею повноліття мають саме батьки.
Ст. 121 Сімейного кодексу України містить загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини, за якими: права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Факт походження дитини від певної особи є підставою для виникнення у цієї особи обов'язків щодо виховання та утримання дитини, визначених розділом ІІІ Сімейного кодексу України, у тому числі обов'язків щодо утримання дитини шляхом сплати аліментів.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Також, суд зазначає: обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести позивачка, як особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, культурного, морального і соціального розвитку. Також, згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.
Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог, оскільки вони спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджені. Позовні вимоги уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
У відповідності з ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. В разі відмови в задоволенні позову - витрати не стягуються.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково і стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 вже витрачені позивачем додаткові витрати на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на лікування та відновлення зору, відвідування лікарів, дослідження, придбання оправи та лінз - всього 11 608 грн. 80 коп., половина з яких становить 5 804 грн. 40 коп., витрати на оплату здібностей і навчання сина сторін зі всього 42 000 грн. половина складає 21 000 грн., а також стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 211 грн. 20 коп..
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення додаткових витрат, на утримання неповнолітньої дитини в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 7, 18, 141, 150, 155, 180, 182, 183, 184, 185, 191 Сімейного кодексу України, ст. 15, 16, 18 ЦК України. ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , додаткові витрати на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на лікування та відновлення зору, відвідування лікарів, дослідження, придбання оправи та лінз - 5 804 грн. 40 коп. та витрати на оплату здібностей і навчання сина сторін 21 000 грн., а всього стягнути 26 804 грн. 40 коп..
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в сумі 1 211 грн. 20 коп..
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -