Справа № 420/21986/25
18 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) за результатом якого позивач просить:
визнати протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018), за період з 19.05.2024 по 19.11.2024 включно;
зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні(виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018), за період з 19.05.2024 по 19.11.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом від 18.05.2024 року № 299-ос начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України позивача, майстера-сержанта, остання штатна посада - начальника відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».?На виконання рішення суду 12 червня 2025 року на банківський рахунок позивача військовою частиною виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 67 436, 22 грн. Позивачем на адресу Відповідача направлено звернення щодо виплати йому середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2024 по 19.11.2024 року. Станом на день подачі позову відповідь позивачем не отримано. Отже, відповідно до ст.116,117 КЗпП відповідач має нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток затримки повного розрахунку при звільненні. Разом з тим, відповідач зазначеної виплати позивачу не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 14 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Під час розгляду даної справи від представника відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не поширюється. З наведеного слід констатувати, що військове законодавство не може вважатись спеціальним відносно трудового законодавства, а тому при вирішенні спорів, пов'язаних із проходженням військової служби слід застосовувати лише ті норми, які регулюють відносини в галузі військового права, і відступити від позиції Верховного Суду, яка замість поглибленого дослідження правовідносин фактично застосовує аналогію закону у вигляді статей 116-117 КЗпП при вирішенні спорів щодо стягнення середнього грошового забезпечення, не дослідуючи описану вище принципіальну різницю між трудовими відносинами та військовою службою. З наведеного слідує, що в/ч НОМЕР_2 не зобов'язана здійснювати виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Також у відзиві представник відповідача клопотав про необхідність залишення позовної заяви без руху через несплату позивачем судового збору за подання до суду адміністративного позову. Додатково у відзиві представник відповідача посилався на те, що гарантії, визначені ст.117 КЗпП України, є універсальними, що застосовуються до будь-яких працівників і не є пільгою в значенні Закону №3551-XII, відповідно вимоги, пов'язані з застосуванням заходів відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не зачіпають порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, тому судовий збір за подання позивачем позовної заяви у цій справі має сплачуватись у загальному порядку. На думку в/ч НОМЕР_2 , відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги позивача об'єктивно слід було визнати необґрунтованими та безпідставними, в зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що наказом від 18.05.2024 року № 299-ос начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , майстера-сержанта, остання штатна посада - начальника відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».?
Станом на день звільнення відповідно до наказу від 18.05.2024 року № 299-ос, вислуга років становить: календарна військова 19 років 10 місяців 23 дня, пільгова військова - 09 років 09 місяця 19 днів; всього військова - 29 років 08 місяць 12 днів.
На підставі зазначеного наказу позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу за 19 календарних років служби - 237 627, 30 грн.;
грошову компенсацію за невикористанні 4 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та 10 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік-40 021, 44 грн;
- грошову компенсацію за 140 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки - 116729, 20 грн.
Під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.1, ч.1,5 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Лише при звільненні за результатом розгляду рапорту про виплату заборгованості по індексації НОМЕР_3 прикордонним загоном позивачу було нараховано та виплачено за період з 01.07.2015-28.02.2018 індексацію грошового забезпечення у сумі 13 898,52 грн. із застосування при розрахунку суми індексації місяця підвищення тарифних ставок (окладів) - квітень 2015 року, червень 2017 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі № 420/21032/24 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з встановленням базового місяця - квітень 2015 року, червень 2017 року.
Зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць - січень 2008 року та з врахуванням раніше проведеної виплати.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 - залишено без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року по справі № 420/21032/24 - залишено без змін.
На виконання вказаного рішення 12 червня 2025 року на банківський рахунок позивача військовою частиною виплачено 67 436, 22 грн.
19 червня 2025 року позивачем на адресу Відповідача направлено звернення щодо виплати йому середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2024 по 19.11.2024 року.
Станом на день подачі позову відповідь не отримано.
Військовою частиною НОМЕР_2 розрахунок з ОСОБА_1 по виплаті грошового забезпечення здійснив понад рік після звільнення - 12.06.2025 року.
Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивача зі служби (18.05.2024 року), відповідачем не було проведено з позивачем розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, відповідач повинний виплатити середній заробіток за шість місяців після звільнення.
З долученої до позову Архівної відомості вбачається, що позивачу нараховано: - за березень 2023 року 56121,47 грн, з яких додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 - 25862,07 грн., компенсація за піднайм житла - 4542, 00 грн.; за квітень 2024 року 81 401, 83 грн., з яких додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 - 26 129,03 грн., компенсація за піднайм житла - 4542, 00 грн.
Кількість робочих днів за період з 19.05.2024 по 1911.2024 складає 185 днів.
Додаткова винагорода не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу, які враховуються при обчисленні середньоденного грошового забезпечення.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1178,78 грн (56 121,47 грн - 25862,07 грн. - 4542, 00 грн (додаткова винагорода, компенсація піднайм житла) + (81 401, 83 грн - 26 129,03 грн.- 4542, 00 грн (додаткова винагорода, компенсація піднайм житла): 61 календарних дня).
Зважаючи на те, що позивач на його думку має право у відповідності до ст. 117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, він звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.2ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України затверджено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Наказом Міністерства внутрішніх справ України №558 від 26.05.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.
Вказані нормативно-правові акти не визначають підстави та порядок відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, у зв'язку із чим в таких випадках мають застосовуватися норми трудового законодавства.
Так, згідно ч.1 ст.116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
При цьому, згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При цьому, згідно абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
В даному випадку, звертаючись до суду, позивач вважав, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби по день фактичного розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.
Як встановив суд, що позивача з 18.05.2024 року виключено зі списків НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ).
При цьому, на виконання судового рішення, після звільнення зі служби, позивачу 12.06.2025 року перераховано та виплачено недоплачену суму грошового забезпечення.
Разом з тим, з аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що позивачу, станом на день виключення зі списку особового складу загону мали виплатити усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
При цьому, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Між тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби.
В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зауважити, що неможливість поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа № 811/276/16), від 07 лютого 2019 року (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17).
Так, з аналізу вищевикладених положень ст. 117 КЗпП України (у редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року) вбачається, що особа має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, за період з 19.05.2024 року по 11.06.2025 року позивач має право на отримання середнього заробітку, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, без застосування додаткових обмежень.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 26 грудня 2024 року (справа № 380/19103/22).
Таким чином, суд робить висновок про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом:
визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні зі служби з 19.05.2024 року по 11.06.2025 року включно, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
зобов'язання НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні з 19.05.2024 року по 11.06.2025 року включно, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Щодо клопотання представника відповідача про необхідність залишення позовної заяви без руху через несплату позивачем судового збору за подання до суду адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору закріплені в Законі України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
За п.13 ч.1 ст.5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, до яких належать учасники бойових дій, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551-XII).
Статтею 12 Закону №3551-XII закріплені пільги учасникам бойових дій та гарантії їх соціального захисту,
За ч.2 ст.22 Закону №3551-XII ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Аналізуючи вищевказане суд доходить висновку, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Тобто, наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати судового збору за подання позовних заяв до суду незалежно від предмета спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 року у справі №545/1149/17 зробила висновок, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.
Разом з тим, за п.1 ч.1 ст.5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Так, у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 року у справі №420/13606/21, розглядаючи, серед інших, позовну вимогу з приводу індексації грошового забезпечення в аспекті звільнення від сплати судового збору, дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.
Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку, що в межах даної справи позивач звільнений від сплати судового збору, оскільки предметом даної адміністративної справи є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що відповідає п.1 ч.1 ст.5 Закону №3674-VІ.
За вищевикладених обставин, суд залишає без задоволення клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без руху після відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 17.11.2015 року серії НОМЕР_4 .
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-УІ.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року № 484-УІІІ (набрав чинності з 01 вересня 2015 року) внесені зміни, зокрема, у статтю 5 Закону України «Про судовий збір» (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Отже, на підставі п.13 ч.1 ст.5 «Пільги щодо сплати судового збору» Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в цій частині у справі не здійснювати.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні зі служби з 19.05.2024 року по 11.06.2025 року включно, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні з 19.05.2024 року по 11.06.2025 року включно, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя К.С. Єфіменко