про повернення позовної заяви
18 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2139/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши матеріали позовної заяви адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
04.11.2025 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , в якому представник позивача просить:
- визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі Позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з урахуванням фактично сплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі Позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з урахуванням фактично сплачених сум.
Ухвалою суду від 10.11.2025 позов залишено без руху; запропоновано позивачеві протягом десяти календарних днів з дня отримання цієї ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з цією позовною заявою.
На виконання вимог ухвали від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої вказано, що введення в Україні режиму воєнного стану є об'єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом. У зв'язку з цим суд зобов'язаний поновити пропущений процесуальний строк, який закінчився в період дії воєнного стану в Україні.
Адвокатом було отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2025. Отже, 20.06.2025 відповідачем було зафіксовано відмову у нарахуванні позивачу додаткової грошової винагороди.
Представник позивача вважає, що в даному випадку позивач скористався досудовим порядком вирішення спору.
Також вважає, що фактичні обставини свідчать про наявність саме триваючих правовідносин, в яких Відповідач (як суб'єкт владних повноважень) протягом певного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) по відношенню до Позивача.
Тому в розумінні статті 233 КЗпП вважає, що трьохмісячний строк звернення до суду закінчується 20.09.2025.
Позивач звертався до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою 05.09.2025, проте, позов було повернуто позивачу.
ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування в період з 06.01.2025 по 17.01.2025, що підтверджується Випискою із медичної картки стаціонарного хворого №34, з 16.07.2025 по 17.07.2025 згідно з Виписки з медичної картки хворого №22562, з 24.07.2025 по 07.08.2025 відповідно до Виписного епікризу №2432.
Також позивач є діючим військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_3 Державної прикордонної служби України.
Тому представник позивача просить поновити строк на звернення до суду з даним позовом.
Розглянувши клопотання представника позивача, суд дійшов такого.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В позовній заяві представником позивача заявлені вимоги щодо нарахування та виплатити позивачу збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022.
Отже, строк звернення до суду з даними позовними вимогами обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Постанови № 168 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2022 року № 1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка застосовувалася у період з 01 вересня 2022 року по 20 січня 2023 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (абзац другий).
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (абзац третій).
Згідно із пунктом 2-1 Постанови № 168 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка застосовувалася у період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року) установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
На виконання Указу № 64/2022 та пункту 2-1 Постанови № 168, з метою врегулювання порядку і умов здійснення виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди під час дії воєнного стану, 30 липня 2022 року Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято наказ № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Наказ № 392-АГ) (підлягав застосуванню з 01 серпня 2022 року до 01 грудня 2022 року).
Згідно із пунктом 11 Наказу № 392-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу.
Пунктом 12 Наказу № 392-АГ встановлено, що виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби на підставі наказів вищих начальників (командирів).
На заміну Наказу № 392-АГ Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято наказ від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Наказ № 628-АГ) (підлягав застосуванню з 01 грудня 2022 року).
Відповідно до пункту 5 Наказу № 628-АГ виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів Голови Держприкордонслужби, начальників (командирів) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Держприкордонслужби за місцем проходження військової служби, а їх начальникам (командирам) на підставі наказів начальників (командирів) вищого рівня.
Згідно із пунктом 8 Наказу № 628-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу.
Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23 сформував висновок, що застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, у спірний період підлягають накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ і від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ.
З наведених вище положень слідує, що додаткова винагорода, передбачена пунктом 1 Постанови № 168 на період дії воєнного стану, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, виплата якої здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній).
Відповідно судом встановлено, що додаткова винагорода за жовтень мала бути виплачена позивачу за наказом відповідача у листопаді 2022 року, за листопад 2022 року у грудні 2022 року, за грудень 2022 року у січні 2023 року. Не отримавши таку додаткову винагороду, позивач мав дізнатися про порушення свого права.
В силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року.
Відповідно суд вважає, що у позивача строк звернення до суду з цим позовом розпочався з 01 липня 2023 року та сплинув 01 жовтня 2023 року.
Однак до суду з цим позовом позивач звернувся тільки 04.11.2025, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Щодо посилання представника позивача на неможливість своєчасного звернення до суду у зв'язку з введенням в Україні режиму воєнного стану та проходженням позивачем військової служби суд зазначає таке.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022. На теперішній час строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Ураховуючи те, що перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнана поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Суд зазначає, що з моменту виникнення у позивача права на звернення до суду з цим позовом по теперішній час воєнний стан в Україні триває. Разом з цим, позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду вчасно будь-яким способом, як то направлення позовної заяви засобами поштового зв'язку, подання позову нарочним способом або звернення через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Отже, поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлена саме обмеженнями, впровадженими у зв'язку з воєнним станом. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації своїх прав.
Суд наголошує, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Представник позивача стверджує, що позивач приймає активну участь у бойових діях. Наведена обставина є такою, що дійсно та істотно створює перешкоди та труднощі для своєчасного звернення до суду, а тому є поважною причиною пропуску відповідного строку.
Однак представником позивача не додано до матеріалів позовної заяви жодних доказів на підтвердження того, що позивач у період з 01 липня 2023 року (початок перебігу строку звернення до суду) по теперішній час він безперервно приймає участь у бойових діях.
Верховний Суд у постанові від 25 серпня 2022 року у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Суд зазначає, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку, якщо це пов'язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач проходить військову службу у військовій частини НОМЕР_3 .
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 760/8560/21 зроблено висновок, що непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сил характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лих (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, як хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Сама по собі обставина зарахування відповідача до складу Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку звернення до суду внаслідок виникнення обставини непереборної сили.
Разом з тим, у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування на військовій службі під час воєнного стану об'єктивно унеможливила виконанням ним зазначеної процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку звернення до суду, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 990/98/25 наведено таке.
«… Стосовно правового висновку КАС, зробленого у постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24, щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності держави, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/130232813 від 11.09.2025 у справі № 990/98/25 зазначила таке.
У вказаній постанові касаційний суд зазначив, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду; повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку…».
З наведеного можна зробити висновок, що лише факт проходження військової служби особою, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних з запровадженням воєнного стану, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку та наданих на їх підтвердження доказів.
Поряд із цим сам факт запровадження на території України воєнного стану, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв'язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків, а отже підставою для їх поновлення можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 04.04.2023 у справі № 140/1487/22, від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18.
Верховний Суд в постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24, сформував правовий висновок, що Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Заява представника позивача містить загальні посилання на запровадження воєнного стану та проходження військової служби у військовій частині, однак не надано доказів, які б підтверджували, що саме ці обставини об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Проте, позивачем та його представником не надано жодного належного доказу перебування і виконання позивачем обов'язків військової служби у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, участі військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин, пов'язаних з проходженням військової служби, які унеможливити звернутися до суду у строк, визначений процесуальним законом.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У справі «Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
З наведеного слідує, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Також суд вважає, що представник позивача безпідставно поширює на спірні правовідносини положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини першої цієї статті, оскільки виплата щомісячного грошового забезпечена не є виплатою, яка обумовлена звільненням працівника та про розмір якої працівнику стає відомо після одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Твердження, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права, судом відхиляються як безпідставні, оскільки отримання інформації не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування грошового забезпечення.
Представник позивача безпідставно пов'язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з цим позовом із отриманням відповіді відповідача на адвокатський запит, який був направлений представником позивача вже після спливу значного проміжку часу, що минув з дня неотримання додаткового грошового забезпечення до дня направлення цього запиту (значно більше трьох місяців строку, визначеного статтею 233 КЗпП України для звернення до суду за вирішенням трудового спору).
З матеріалів позову вбачається, що з запитами, що стосуються предмету спору, представник позивача почав звертатися 19.09.2024, 14.11.2024, 12.12.2024, 15.01.2025, 13.02.2025, 02.05.2025, 06.06.2025.
При цьому, як зазначено у позові, вже 20.12.2024 отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_2 , в якій наведено таке: «За результатами розгляду повідомляю, що враховуючи вимоги підпунктів 1-8 пункту 2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168», підпунктів 1-7 пункту 2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 №628-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» та листа Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.04.2022 № 21-1215-2022 «Щодо однакового трактування положень» (володільцем даного листа є Адміністрація Державної прикордонної служби України), підстави щодо формування списків, передбачених додатком 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» та додатком 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 №628-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» за жовтень, листопад та грудень 2022 року стосовно військовослужбовця ОСОБА_1 відсутні».
З дати отримання цієї відповіді позивачеві достеменно відомо про відмову у нарахуванні спірних виплат, проте у тримісячний строк позивач, отримуючи професійну правничу допомогу, не звернувся до суду за вирішенням спору. Направлення повторних запитів не змінює дату, з якої пов'язується початок перебігу строків звернення до суду з цим позовом.
Щодо посилання представника позивача на проходження позивачем стаціонарного лікування у періоди з 06.01.2025 по 17.01.2025, з 16.07.2025 по 17.07.2025, з 24.07.2025 по 07.08.2025, суд зазначає, що наведена обставина є такою, що дійсно та істотно створює перешкоди та труднощі для своєчасного звернення до суду, а тому є поважною причиною пропуску відповідного строку.
Однак з наданих представником позивача виписок із медичної документації слідує, що позивач проходив лікування у періоди з 16.02.2023 по 01.03.2023, з 24.11.2023 по 28.11.2023, з 12.03.2024 по 10.05.2024, з 06.01.2025 по 17.01.2025, з 16.07.2025 по 17.07.2025, з 24.07.2025 по 07.08.2025.
Тобто позивач перебував на лікуванні 19 днів в 2023 році, 60 днів в 2024 році та 28 днів в 2025 році.
Щодо решти періодів доказів перебування позивача на лікуванні представником позивача не надано.
Відтак, позивачем значно пропущено строк звернення до суду внаслідок недбалого, легковажного або байдужого ставлення ним до права на доступ до правосуддя.
Посилання представника позивача на те, що в даному випадку позивач скористався досудовим порядком вирішення спору, суд вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки дані правовідносини не передбачають обов'язковість досудового порядку вирішення спору.
Також судом критично оцінюються посилання позивача на ту обставину, що строки звернення до суду в даному випадку не застосовуються, оскільки дані правовідносини мають триваючий характер (триваюче правопорушення), з огляду на таке.
Суд звертає увагу, що правовідносини мають триваючий характер у тому випадку, коли вони продовжуються в часі та їх сутність не завершується одноразовою дією чи подією.
У контексті триваючої протиправної бездіяльності йдеться про ситуації, коли особа або суб'єкт не виконує своїх обов'язків або зобов'язань протягом тривалого періоду. Триваючі правовідносини, зокрема, мають такі ознаки: протяжність у часі - правопорушення або бездіяльність відбуваються неодноразово, а мають системний характер; постійність порушення - дія (або бездіяльність) продовжує створювати правові наслідки, доки вона не буде усунута тощо.
Як було зазначено судом вище, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а отже після закінчення відповідного строку виплати відповідне правопорушення є припиненим.
Саме у зв'язку з тим, що подібного роду правопорушення не можна віднести до триваючих, законодавцем статтею 233 КЗпП України (в редакції після 19.07.2022) було визначено чіткий строк звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Відтак, посилання представника позивача на триваючий характер правовідносини є необґрунтованими та безпідставними.
Таким чином, доводи заяви є загальними, декларативними та не підтверджені належними доказами відповідно до статті 77 КАС України.
Також судом установлено, що позивач уже звертався до суду з аналогічними позовними вимогами у справі № 360/1652/25 та 580/10054/25. У цих справах позов також було подано з пропуском строку звернення до суду, у зв'язку з чим ухвалами суду позовну заяву було повернуто позивачу.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 зауважив, серед іншого, на тому, що обмеження строків звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" вказано, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Perez de Rada Cavanilles c. Espagne, № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (caso Osman contra Reino Unido, № 23452/94; Kreuz v. Poland, № 28249/95).
Отже, звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження цих строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Строки звернення до суду обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду або здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути дотримано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки згідно з національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, суд вважає, що позивач не довів поважності причин пропуску встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.
Жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у клопотанні не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом позивачем не вказано на обставини непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою ускладнило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду, тому суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Отже, судом встановлено, що вимоги ухвали суду від 10.11.2025 про залишення позовної заяви без руху позивачем, у строк визначений судом, виконано не в повному обсязі, недоліки позовної заяви не усунуто.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки суд не знайшов підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду, позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
СуддяІ.О. Свергун