17 листопада 2025 року Справа № 280/7998/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач 1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Демченка Захара Миколайовича Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради № 77803669 від 14.03.2025 про відмову в проведенні реєстраційних дій;
зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності (по ? частці у праві спільної часткової власності за кожною) на квартиру АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі звернулись до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак, державний реєстратор прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій з підстав неусунення заявником обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення, а також неотримання реєстратором на його запит документів та/або інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що на думку позивачів є протиправним, оскільки надані позивачем документи підтверджують право співвласності позивачів на квартиру та містять усю необхідну інформацію та всі обов'язкові реквізити. Просять позов задовольнити.
Ухвалою суду від 16.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву, третій особі пояснення щодо суті спору.
До суду 24.09.2025 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що відповідно абз. 1 п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах. Чинним законодавством на теперішній час не передбачено винятків щодо застосування вищевказаної норми. Також, таких винятків не передбачено і щодо майна, розташованого на тимчасово окупованих територіях, так і в зоні активних бойових дій. Позивач трактує даний пункт постанови, як можливість державного реєстратора запитувати необхідну інформацію, тоді як законодавством передбачено обов'язок державного реєстратора надіслати запит до відповідного органу, яким було проведено державну реєстрацію/оформлення прав до 01 січня 2013 року в усіх випадках, коли відповідні відомості відсутні в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом для актуалізації відомостей про права. Наявність у позивача (суб'єкта права) оригіналів документів не дозволяє державному реєстратору ігнорувати вимоги чинного законодавства стосовно отримання інформації про права, зареєстровані до 01.01.2013 року. Ця норма законодавства передбачена для встановлення достовірної інформації стосовно переходів прав власності на визначений об'єкт нерухомого майна на проміжок часу, коли державна реєстрація проводилась/оформлювалась лише на паперових носіях, та для неприпустимості порушення у зв'язку з цим, речових прав третіх осіб. Керуючись вищенаведеним, на виконання вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону державним реєстратором Демченко З.М. 31.01.2025 направлено запит № 26/06.2-04 до РКП Василівське БТІ Василівської районної ради Запорізької області, який повернувся від ТОВ «УКРПОШТА» у зв'язку з тим, що м. Василівка є окупованою територією. Отже, під час розгляду заяви, державним реєстратором було дотримано вимоги чинного законодавства, встановлено неможливість проведення державної реєстрації з вищезазначених підстав (неотримання відомостей для актуалізації прав та відповідності прав поданим документам), та прийнято відповідне рішення про відмову в проведенні державної реєстрації права власності. Враховуючи викладене, ми наголошуємо на тому, що дії державного реєстратора Департаменту, що оспорюються позивачем, виконано на вимогу Закону та у відповідності до затвердженої процедури. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачі 29.01.2025 звернулись до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартири, яка розташовано за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер заяви № 64826802).
На підтвердження прав на нерухоме майно позивачі надали: свідоцтво про право власності на житло, видане Відділом по обліку, розподілу і приватизації житлового і земельного фондів Виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради 05.04.1996, що містить підтвердження Василівського районного бюро технічної інвентаризації реєстрації нажелності квартири на праві приватної спільної часткової власності із внесенням запису у реєстрову книгу №№27-29, а також технічний паспорт на квартиру, виготовлений 20.10.1994.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту прийнято рішення про зупинення розгляду заяви від 31.01.2025 № 76924414, у зв'язку з неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року. Було направлено запит до РКП "ВАСИЛІВСЬКЕ БТІ" на отримання інформації про зареєстровані права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 14.03.2025 №77803669 з таких підстав: після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: якщо заявник-протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви. У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.
Не погоджуючись із рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій, позивачі звернулись до суду із цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 3 ст.5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 4,5 статті 11 № 1207-VII).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон №1952-IV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч .4 ст. 3 Закону № 1952-IV).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону № 1952-IV визначено, що суб'єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Частиною 3 ст. 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-IV).
Пунктом 1 ст. 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав врегульовано нормами ст. 23 Закону № 1952-IV.
Так, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках (ч. 1):
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (ч. 2).
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 3).
Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (ч. 4).
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Відповідно до п. 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Після 2013 року при проведенні будь-яких операцій з такою нерухомістю потрібно, щоб записи про право власності були спочатку перенесені в Реєстр, який існує в електронному вигляді.
При цьому, державний реєстратор при перенесенні даних в Реєстр має перевірити факт державної реєстрації права власності за наданими документами тим чи іншим органом БТІ.
За приписами п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.
Частиною 5 ст. 23 Закону №1952-IV передбачено, що у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 24 Закону №1952-IV установлено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав, серед іншого, є те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.
Суд встановив, що відповідач спірним рішенням відмовив у проведенні реєстраційних дій у зв'язку із не отриманням відповіді РКП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради на запит державного реєстратора про зареєстровані речові права на нерухоме майно, права власності на яке зареєстроване до 01 січня 2013 року, щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Суд зазначає, що відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями ст. 10 Закону №1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), Василівська міська територіальна громада з 26.02.2022, включена до території активних бойових дій та віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Отже, у випадку направлення запиту на адресу РКП Василівське бюро технічної інвентаризації Василівської районної ради Запорізької області, яка знаходяться на тимчасово окупованій території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.
При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивачів на частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 , підтверджено свідоцтвом про право власності на житло, видане Відділом по обліку, розподілу і приватизації житлового і земельного фондів Виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради 05.04.1996, що містить підтвердження Василівського районного бюро технічної інвентаризації реєстрації нажелності квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності із внесенням запису у реєстрову книгу №№27-29.
За таких обставин суд зазначає, що у спірному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації.
Проте, відповідачем прийнято рішення про відмову у проведення державної реєстрації.
Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №77803669 від 14.03.2025 прийняте без врахування наданих заявником документів, а тому підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання зареєструвати право власності (по ? частці у праві спільної часткової власності за кожною) на квартиру АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону №1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, державний реєстратор чи посадова особа територіального органу Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону) вносить відомості про скасування (анулювання) відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновлює розгляд відповідної заяви.
Відповідно до ст. 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних положень Закону №1952-IV дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи те, що підставами для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувала відсутність інформації щодо реєстрації права власності на квартири та не усунення обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, оцінку яким судом надано в межах даного рішення, суд дійшов висновку що з метою ефективного захисту прав позивачів, слід зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (по ? частці у праві спільної часткової власності за кожною) № 64826802 від 29.01.2025.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачами позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачами судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1211,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради Олійника Дмитра Вікторовича про відмову в проведенні реєстраційних дій №77803669 від 14.03.2025.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (по ? частці у праві спільної часткової власності за кожною) № НОМЕР_3 від 29.01.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 17.11.2025.
Суддя А.В. Сіпака