17 листопада 2025 року Справа № 640/20718/19 ЗП/280/721/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеногго позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Національного агенства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення №1727 від 21.06.2019 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік» поданої позивачем.
В обґрунтування позову вказав, що рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 1727 від 21.06.2019 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ним, як прокурором відділу Генеральної прокуратури України, встановлено, щоним, начебто, зазначено в декларації недостовірні відомості про квартиру, яка належить члену сім'ї (дружині) на праві спільної часткової власності, та транспортний засіб, який належить йому на праві власності, чим не дотримано вимоги п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції». Так, позивач у позові пояснив, що в 2005 році він вступив до юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - юридичний факультет КНУ ім. Т. Шевченка), який має статус національного державного вищого навчального закладу. Оскільки був студентом цього державного вищого навчального закладу, позивач поселився в гуртожиток № 5 цього університету який знаходиться в м. Києві по вул. Ломоносова, 51. На підставі цього 23.09.2005 зареєстровано місце проживання позивача за цією адресою без вказання номеру кімнати на термін до 01.07.2010, про що свідчить штамп з написом на 11 сторінці паспорту громадянина України позивача. У подальшому, позивач отримав диплом бакалавра права НОМЕР_1 від 30.06.2009 та вступив на магістратуру до юридичного факультету КНУ їм. Т. Шевченка, яку в 2011 році закінчив, отримавши диплом магістра права НОМЕР_2 . При цьому, 16.07.2010, оскільки він був студентом юридичного факультету КНУ їм. Т. Шевченка, повторно зареєстровано місце проживання позивача за вищезазначеною адресою без вказання номеру кімнати та без вказання кінцевого строку реєстрації, про що свідчить штамп з написом на 12 сторінці паспорту громадянина України позивача. Оскільки в 2011 році позивачем закінчено навчання на юридичному факультеті КНУ ім. Т. Шевченка, він в цьому ж році виселився з гуртожитку № 5, який знаходиться в АДРЕСА_1 та втратив право проживати в ньому, тобто користуватись житловою та іншою його площею. З огляду на вищезазначені положення законодавства, в гуртожитку № 5 юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, який знаходиться в м Києві по вул. Ломоносова, 51, мають право проживати, тобто користуватись житловою та іншою площею, лише особи, які навчаються на вказаному факультеті (студенти, аспіранти тощо). Водночас, чинним законодавством України не передбачено обов'язку особи змінювати адресу реєстрації у зв'язку з фактичним виселенням чи не проживанням в об'єкті нерухомості (кімнаті, гуртожитку, квартирі, будинку. З огляду на викладене, зважаючи на те, що з 2011 року, тобто з моменту закінчення навчання на юридичному факультеті КНУ ім. Т. Шевченка який є національним державним вищим навчальним закладом, позивач втратив будь-яке право на проживання/користування в гуртожитку АДРЕСА_2 , а тому ним в розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації не вказано відомості про зазначений гуртожиток а лише зазначееноці відомості в розділі 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування». Також позивач посилається на факт того, що зазначене порушення вказано лише в описовій частині спірного рішення і відстунє в його резолютивній частині. Також в описовій частині спірного рішення зазначео, що позивачем зазначено недостовірні відомості реєстраційний номер квартири по АДРЕСА_3 , яка належить дружині позивача на праві спільної часткової власності, обравши позначку «невідомо». З цього приводу позивач зазначив що у правовстановлюючих документаї на квартиру відсутній реєстраційний номер квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, тому позивачем було обрано позначку «невідомо». При цьому позивач звертає увагу на те, що у відповідача чомусь не виникло зауважень до аналогіної позначки у декларації щодо іншої зазначеної квартири, яка належала дружині позивача на праві сумісної часткової власності. Крім того, в п. 2 розділу І описової частини вказаного оскаржуваного рішення зазначено, що суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості про тип права на автомобіль марки «Ford Fiesta», 2008 року випуску зазначивши, що він належить йому та його дружині на праві спільної власності. З цього приводу позивач зазначив, що вказаний автомобіль був придбаний ним у 2008 році під час перебування у шлюбі за сумісні кошти подружжя, отже дійсно є спіьною власністю його та дружини. Отже з такими висновками відповідача позивач не погоджується та вважає їх безпідставними. З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18.12.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що під час проведення повнї перевірки декларації позивача за 2016 рік Національним агенством втсановлено факти подання у деклараціях недостовірних відоомостей. Твердження позивача про те, що він не має права власності на об'єкт нерухомості - гуртожиток, в якому лише зареєстрований, не спростовує обов'язку декларування позивачем права користування цим гуртожитком. Також відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна, а саме: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , є номер 19095180000. Щодо автомобіля марки Ford Fiesta 2008 року випуску, то відповідно до відомостей, наданих Головним сервісним центром МВС України, цей автомобіль належить позивачу на парві власності. Зазначеним підвтерджуються втсановлені перевіркою порушення, допущені позивачем. Також відповідач посилається на те, що спірне рішення не порушує прав та інтересів Позивача та не породжує для позивача будь-яких негативних наслідків у тому числі у вигляді притягнення до відповідальності, а навпаки створюють для позивача можливвість подати деклараці за 2016 рік з достовірними відомостями зважаючи на допущені позивачем помилки при її заповненні. З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
23.12.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зокрема зазначено, що оскаржуване рішення НАЗК створює хибну уяву у невизначеного кола осіб про причетність позивача до незаконних дій, що не відповідає дійсності та порушує парва позивача як прокурора зважаючи на триваючий процес реформування органів прокуратури у ході якого перевіряються прокурори, зокрема на доброчесність. Також не згоден з тим, що спірне рішення не є рішенням зобов'язального характеру, оскільки посадові особи НАЗК примушують позивача внести до його декларації за 2016 рік недостовірні відомості.
Також, 14.01.2020 до суду від позивача надійшли доповнення до відповіді на відзив, у яких зазначено, що згідно з абз. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійснення правосуддя» №9 від 01.11.1996 Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами пямої дії. Ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання . Це означає, що наявність чи відстуність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнаннч права користування жилим приміщенням за оосбою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови у цьому.
12.11.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадженя у справі з тих підстав, що 27.10.2020 рішенням Конситуційного Суду України №13-р/2020 у справі №1-24/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 частини першої, частини другу - п'яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 13-1, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції“ від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII зі змінами; - статтю 366-1 Кримінального кодексу України. Отже на думку відповідача у вказаному випадку відпали правові підстави для перевірки судом правомірності прийнятих НАЗК рішень про результати проведення повних перевірок декларацій позивача на відповідність їх вимогам Закону, адже спірне рішення в розумінні КАС України не зумовлює в подальшому для позивача виникнення будь-яких прав і обов'язків а тому вони не можуть бути предметом спору. Відповідач вважає, що в даному випадку підставою закриття провадження у справі те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
26.03.2025 матеріали адміністративної справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025 справу передано на розгялду судді Стрельніковій Н.В.
Ухвалою судді віж 31.03.2025 справу було прийнято до свого провадження. Ухвалено розгляд справи проводити спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Запропоновано позивачу актуалізувати позовні вимоги у справі (виказати актуальну свою позицію щодо підтримання позовних вимог та/або пояснень заперечень щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі).
Запропонувано відповідачу надати актуальний відзив у справі (за необхідності) та/або пояснень актуального клопотання про закриття провадження у справі(за необхідності)). 14.04.2025 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у яких зазначено, що підтримує позовні вимоги повністю. Також звертає увагу на те, що наразі наявне роз'яснення НАЗК про те, що у разі, якщо зареєстрованим місцем проживання суб'єкта декларування або члена його сім'ї є об'єкт нерухомості без закріплення конкретної житлової кімнати (житлової площі), що має індивідуальні (персоніфіковані) ознаки (гуртожиток, військова частина тощо), відомості про такий об'єкт не зазначаються у розділі З «Об'єкти нерухомості».
Також 14 .04.2025 від відповідача до суду надійшли псимові пояснення, згідно яких раніше викладена у відзиві на поов позиція відповідача наразі не змінилась, додаткові пояснення відсутні, у задоволенні позовних вимог відмовити.
14.04.2025 від відповідача до суду надішли додаткові пояснення, у яких зазначено що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у поданому нимраніще відзиві на позовну заяву.
Суд, дослідив матеріали справи: заяви по суті справи, письмові докази, встановив такі обставини.
Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 1727 від 21.06.2019 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України», встановлено, що суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації за 2016 рік зазначив недостовірні відомості про: квартиру, яка належить члену сім'ї (дружині) на праві спільної часткової власності, та транспортний засіб, який належить йому на праві власності, чим не дотримав вимоги п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції». Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 172-6 Кодекс Ураїни про адміністративні правопорушення та статтею 366-1 Кримінального кодексу України не встановлено.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням та встановленими ним порушеннями позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
У частині клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі через прийняття Конституційним Судом України 27.10.2020 рішення № 13-р/2020 у справі № 1-24/2020 (393/20), у зв'язку з яким, у відповідача не наділено функціями щодо здійснення контролю та перевірки декларацій суб'єктів декларування, суд вважає, що останнє є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, позаяк по перше, наразі станом на дату вирішення спору, у відповідача наявні відповідні повноваження у зв'язку з внесенням змін до законодавства, по друге, на момент перевірки та прийняття оскаржуваного рішення, рішення Конституційним Судом України не було прийнято.
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень врегульовано Законом України від 14.10.2014 №1700-VII «Про запобігання корупції» (надалі - Закон №1700-VII).
Як визначено частиною першою статті 4 Закону №1700-VII, Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону №1700-VII визначено, що до повноважень Національного агентства належать, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Згідно з частиною другою, третьою статті 50 Закону №1700-VII Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.
Відповідно до абзаців першого, п'ятого частини першої статті 50 Закону №1700-VII повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Національне агентство проводить перевірку декларації, у тому числі і на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Як встановлено зі змісту спірних рішень, перевірка декларацій позивача за 2015, 2016 роки проведена на підставі абзацу п'ятого частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК від 10.02.2017 №56, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за №201/30669.
Механізм проведення Національним агентством контролю та повної перевірки декларацій відповідно до статей 48 та 50 Закону №1700-VII визначений у Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженому рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року №56 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за №201/30069 (надалі - Порядок №56, у редакції, чинній на час проведення повної перевірки декларації позивача).
Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку №56 визначено, що повна перевірка декларації передбачає такі дії: 1) прийняття Рішення про проведення перевірки; 2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації; 3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; 4) направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; 5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Джерела інформації, які Національне агентство використовує під час повної перевірки декларацій визначені у пункті 8 розділу ІІІ Порядку №56. Тут же обумовлено, що при проведенні повної перевірки декларації Національне агентство зобов'язане забезпечити використання лише достовірної інформації, одержаної від суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань, із засобів масової інформації, мережі Інтернет.
У свою чергу, в пункті 12 розділу ІІІ Порядку №56 обумовлено обов'язок Національного агентства у разі виявлення протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення направити відповідному суб'єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів. Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання Національного агентства щодо відомостей, зазначених у декларації. Зазначений лист може направлятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення. Суб'єкт декларування має право надати (надіслати) пояснення (копії документів) не пізніше ніж на десятий робочий день з дня отримання відповідного листа Національного агентства за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв'язку. Надані суб'єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов'язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб'єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації. У разі необхідності Національне агентство направляє суб'єкту декларування лист із проханням надати інформацію щодо найменування контрагента правочину відповідно до пункту 10 частини першої статті 46 Закону в порядку, визначеному цим пунктом.
Також пунктом 13 розділу ІІІ Порядку №56 визначено, що при встановленні точності оцінки задекларованих активів суб'єктом декларування Національне агентство зіставляє дані, що містяться у правовстановлювальних документах на задекларовані активи, та надані у разі потреби суб'єктом декларування обґрунтування задекларованої оцінки активів з відомостями, що зазначені у декларації.
При встановленні точності оцінки задекларованих активів Національне агентство не має права самостійно проводити їх оцінку. У разі ненадання суб'єктом декларування пояснень та/або підтвердних документів щодо точності оцінки задекларованих активів у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу, Національне агентство вживає заходів щодо встановлення відповідних обставин шляхом організації проведення експертизи у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації). Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частин: 1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації; 2) описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб'єкта декларування, назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки; 3) мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося; 4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку.
Про закінчення проведення повної перевірки декларації Національне агентство письмово повідомляє суб'єкта декларування та надсилає рішення про результати здійснення повної перевірки декларації для ознайомлення. Зазначені дії можуть вчинятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобів поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, або неточну оцінку задекларованих активів, або наявність конфлікту інтересів, або ознаки незаконного збагачення, рішення про результати здійснення повної перевірки декларації надсилається суб'єкту декларування за допомогою засобів поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення та програмних засобів Реєстру (абзац восьмий пункту 2 розділу ІV Порядку №56).
Водночас, надаючи оцінку оскаржуваним рішенням, судом взято до уваги, що за визначенням, наведеним у пункті 2 розділу І Порядку №56, достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, у разі невстановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.
Згідно з положеннями пункту 2 розділу ІV Порядку №56 якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, неточну оцінку задекларованих активів, наявність конфлікту інтересів або ознак незаконного збагачення, в рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації додатково наводяться обґрунтування відповідних висновків, у тому числі посилання на матеріали, які стали підставою для висновку, та враховуються пояснення суб'єкта декларування. Під час проведення повної перевірки декларації та прийняття рішення про результати здійснення повної перевірки декларації використовується лише інформація, отримана у законний спосіб.
Наведене кореспондується із закріпленим пунктом 3 Порядку №56 принципом достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації.
При з'ясуванні недостовірності задекларованих позивачем відомостей у декларації за 2016 роки, відповідачем встановлено наступне.
Так, в п.п. 1.1 п. 1 розділу І описової частини вказаного оскаржуваного рішення зазначено, що суб'єкт декларування у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації не зазначив відомості про своє право користування об'єктом нерухомості, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , який відповідно до відомостей, зазначених у розділі 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» декларації, станом на 31.12.2016 є його зареєстрованим місцем проживання.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV встановлено, що: місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до статті 6 вказаного Закону для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Згідно з пунктом 7 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Якщо зареєстроване місце проживання особи знаходиться в помешканні, право власності яке їй не належить, при реєстрації власник повинен був дати згоду на реєстрацію та проживання цієї особи в зазначеному помешканні.
Судом встановлено, що в гуртожитку у АДРЕСА_1 , зареєстровано місце проживання позивача без закріплення конкретної житлової кімнати (житлової площі), що підтверджується долученими до позовної заяви доказами, зокрема штампом з написом на 11 сторінці паспорту громадянина України позивача по справі.
Згідно роз'яснень, які містяться на сайті НАЗК за посиланням https://wiki.nazk.gov.ua/category/deklaruvannya/v-ob-yekty-neruhomosti/ у разі, якщо зареєстрованим місцем проживання суб'єкта декларування або члена його сім'ї є об'єкт нерухомості без закріплення конкретної житлової кімнати (житлової площі), що має індивідуальні (персоніфіковані) ознаки (гуртожиток, військова частина тощо), відомості про такий об'єкт не зазначаються у розділі 3 «Об'єкти нерухомості».
Вказане на переконання суду свідчить про помилковий висновок відповідача щодо наявності данного порушення з боку позивача.
Також, у спірному рішенні було встановлено порушення у вигляді зазначення суб'єктом декларування у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації недостовірних відомостей про реєстраційний номер квартири яка належить члену сім'ї (дружині) на праві спільної часткової власності. Так, суб'єкт декларування зазначив відомості про квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить члену сім'ї (дружині) на парві спільної часткової власності у відоомстях щодо реєстраційного номера обрав позначку «невідомо». Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційним номером об'єкта зазначеного нерухомого майна є 19095180000.
Щодо цього порушення суд приймає до уваги пояснення позивача про те, що оскільки у цій квартирі фактично проживають батьки дружини позивача і всі правовстановлюючі документи знаходяться у них, то для заповнення декларації позивач із дружиною попросив її батьків надати їм правовстановлюючі документи на вищезазначену квартиру, після чого бактьками дружини було надано свідоцтво про праов власності на квартиру та технічний паспорт у яких відсутні відомості щодо реєстраційного номера вказаної кваритир в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому позивач обраві у декларації позначку «не відомо». Суд зазначає, що декларант декларує інформацію, яку йому повідомили члени сім'ї, при цьому можливість отримати таку інформацію самостійно у позивача відстуня а у членів сім'ї відсутній обов'язок повідомляти декларанту таку інформацію. З огляду на наведене, відсутні підстави вважати що позивач свідомо приховав чи зазначив неправдиву інформацію, отже зазначені дії позивача неможна розцінити як заначення недостовірної інформації, у зв'язку з чим спірне рішення в цій частині також є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо встановленого у спірному рішенні порушення у вигляді того, що суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості про тип права на автомобіль марки «Ford Fiesta», 2008 року випуску зазначивши, що він належить йому та його дружині на праві спільної власності суд зазначає наступне.
Відповідно до договору №25/01/16 купівлі-продажу від 25.01.2016 позивачем, під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , продано ТОВ «Богдан Трейд-Ін» автомобіль марки «Kia Cerato» 2007 року випуску, за 137500 грн. Того ж дня підписано приймально-здавальний акт до вказаного договору.
У подальшому, відповідно до договору №25/01/16П купівлі-продажу від 25.01.2016 ТОВ «Богдан Трейд-Ін» 25.01.2016 було продано позивачу автомобіль марки «Ford fiesta» 2008 року випуску за 149400 грн. Цього ж дня було підписано приймально-здавальний акт до вказаного договору.
Після цього, 26.01.2016 було складено протокол №26/01/16 про залік взаємних вимог між позивачем та ТОВ «Богдан Трейд-Ін» щодо оплати по вказаним договорам.
Крім того, оскільки різниця у вартості вищевказаних автомобілів скала 11900 грн., 26.01.2016 позивачем на рахунок ТОВ «Богдан Трейд-Ін» було перераховано 11900 грн, які є грошовими коштами, заробленими під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 .
Так, зігдно зі ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також, згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, оскільки автомобіль марки «Ford fiesta» 2008 року випуску, який було придбано під час перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_2 , позивачем було вірно зазначено у Розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларації за 2016 рік відомості про те, що зазначений автомобіль належить позивачу та його дружині на праві спільної власності. Отже спірне рішення в цій частині також є протиправним та таким що підлягає скасуванню.
Решта доводів відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог не заслуговують на увагу суду, оскільки не спростовують доводи позивача.
При цьому, заслуговує також уваги той факт, що 27.10.2020 рішенням Конституційного Суду України №13-р/2020 у справі №1-24/2020 визнано неконституційними пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 частини першої, частини другу - п'яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 13-1, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України № 1700-VII зі змінами та статтю 366-1 Кримінального кодексу України.
Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім цього, суд враховує також:
- положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
- позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Ruiz Torija v.Spain серія A. 303-A; п. 29).
Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №130 від 25.10.2019
Зважаючи на задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, 28, код ЄДРПОУ 40381452) про визнання протиправними та скасування рішення, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №1727 від 21.06.2019 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Н.В. Стрельнікова