17 листопада 2025 року м. Житомир справа №240/24785/24
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження йому виплати в повному обсязі призначеної пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплачувати йому пенсію в повному обсязі з 01 листопада 2024 року в сумі 33347,38 гривень (щомісячно) без обмеження максимальним розміром відповідно до вимог пункту 2 розділу 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, №5, ст.50) із змінами по стану на 01 січня 2017 року.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що станом на 01.11.2024 загальний розмір нарахованої йому пенсії становить 33347,38 гривень, однак фактично відповідач виплачує йому пенсію в розмірі 23610,00 гривень, тобто десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Позивач вказує, що протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо застосування максимального обмеження до розміру його пенсії суперечить нормам чинного законодавства та порушують його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки норма ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо максимального обмеження пенсії рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 була визнана неконституційною. З огляду на зазначене, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/24785/24 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Однак, станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та на даний час перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на листопад 2024 року загальний розмір нарахованої ОСОБА_1 пенсії становить 33347,38 гривень, в той час як фактично розмір пенсії, який виплачується позивачу складає 23610,00 гривень (тобто 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, станом на 01.01.2024).
Вказане свідчить, що до нарахованої позивачу пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області застосувало максимальне обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, передбачене норми статті 43 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та нормами Закону України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, в якій просив усунути допущені порушення та виплачувати йому пенсію без застосування максимального обмеження її розміру.
Розглянувши вищезазначену заяву, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надіслало позивачу лист в якому повідомило, що здійснюючи перерахунок його пенсії на виконання рішення суду, управління керувалось нормами статті 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", яка була чинною, як на дату проведення перерахунку, так і на теперішній час.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо застосування максимального обмеження до розміру його пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI було передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Крім того, вказаним Законом №3668-VI також було внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, та викладено її у новій редакції, відповідно до якої максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
В подальшому, Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01.01.2016, вищезазначену частину статті 43 Закону №2262-XII було доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень";
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 вищезазначені положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Конституційний Суд України приймаючи вищезазначене рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 про визнання положень частини сьомої статті 43 Закону №2262 такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України вказав, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Водночас, обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, було введено в дію Законом №3668-VI, яким, в тому числі й внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
У рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 Конституційним Судом України було надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. Натомість, оцінка положенням частини першої статті 2 Закону №3668-VІ у зазначеному рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційним Судом України не надавалась.
Однак, суд зауважує, що положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які фактично дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Таким чином, на момент спірних правовідносин наявна колізія між частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, а тому вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Крім того, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що до спірних у даній справі правовідносин застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 17.02.2022 у справі №640/11168/20, від 11.07.2022 у справі №620/613/21, від 30.08.2022 у справі №440/994/20.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, було внесено зміни до Закону №2262-XII, зокрема у частині сьомій статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону №2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом №1774-VІІІ до частини сьомої 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17 та від 21.12.2021 №120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі №569/2950/17, і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо застосування максимального обмеження розміру пенсії позивача є протиправним.
Застосовуючи механізм захисту права позивача, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.11.2024 (в межах заявлених позовних вимог) виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
З наявної у матеріалах справи квитанції вбачається, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Таким чином, беручи до уваги норми ч. 1 ст. 139 КАС України, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в повному обсязі підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 максимального обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, передбаченого статтею 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Законом України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснювати з 01.11.2024 виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович