Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 листопада 2025 року Справа№200/6872/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
08.09.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік та 2025 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (2481 грн.), 01.01.2023 (2684 грн.), 01.01.2024 (3028 грн.) та 01.01.2025 (3028 грн.) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік та 2025 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 (2481 грн.), Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 (2684 грн.), Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 01.01.2024 (3028 грн.), Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 01.01.2025 (3028 грн.) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати відповідача, нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення, розміром 4463,15 грн., за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 включно у розмірі 186156,55 грн., відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у період з 09.03.2022 по 30.07.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 . У зв'язку із переформуванням Військової частини НОМЕР_4 права та обов'язки останньої перейшли до Військової частини НОМЕР_2 , яка є правонаступником Військової частини НОМЕР_4 , а тому з 31.07.2025 по 31.08.2025 позивач почав проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Позивач зазначив, що відповідно до постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З метою здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення, а також повідомлення про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, позивач 10.08.2025 звернувся до відповідача із рапортом. Листом відповідача від 16.08.2025 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку грошового забезпечення.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та індексації-різниці протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.09.2025 клопотання позивача про визнання причин пропуску строку для звернення до суду поважними задоволено, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду із позовною заявою. Відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Зобов'язано відповідача у строк до 26.09.2025 надати належним чином засвідчені копії документів, а саме: довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 включно із зазначенням усіх її складових (посадовий оклад, військове звання, надбавки, премії, винагороди та інше); довідку про нараховану та фактично виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 включно, включаючи поточну індексацію та індексацію-різницю згідно з абз. 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, (платіжні доручення, списки осіб на перерахування коштів тощо); довідку із зазначенням прожиткового мінімуму який враховувався при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09.03.2022 по 31.08.2025.
29.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим, вказані недоліки були виправлені постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038, що застосовується з 01.10.2020. Згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Оскільки зміни, внесені Постановою № 103 до пункту 4 Постанови № 704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, що діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт, то відсутні підстави для спонукання вчинити перерахунок грошового забезпечення Позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 рр. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Стосовно нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 відповідач зазначає, що позивач службу у місяці підвищення доходу не проходив, відтак відсутні підстави для застосування приписів абзаців 4 - 6 п. 5 Порядку № 1078 до спірних правовідносин, оскільки на момент набрання чинності Постановою № 704 позивач не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 і, відповідно, грошове забезпечення (дохід) не отримував.
Також відповідач зазначає про пропущення позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
Дата прийняття рішення у справі обумовлена перебуванням судді в період із 07.11.2025 по 14.11.2025 у відпустці.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач у період з 09.03.2022 по 30.07.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 . На підставі спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року № Д-321/65/дск “Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році» та директиви командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року № Д-22/ДСК “Про проведення додаткових організаційних заходів у Командуванні Сил територіальної оборони Збройних Сил України в 2025 році» Військова частина НОМЕР_2 є правонаступником Військової частини НОМЕР_4 у зв'язку із переформуванням останньої з 31.07.2025. Умовне найменування та ідентифікаційний код військової частини НОМЕР_4 анульовано. Таким чином права та обов'язки перейшли від Військової частини НОМЕР_4 до Військової частини НОМЕР_2 , а тому у період з 31.07.2025 по 31.08.2025 позивач почав проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
10.08.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом у якому просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення та повідомити про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Листом відповідача від 16.08.2025 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення, оскільки розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є 1762 грн. Також надано довідки про розмір грошового забезпечення.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою № 704.
Пунктом 2 постанови № 704 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018), пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Відтак, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-XII.
У контексті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 року у справі № 400/6214/21, від 15.03.2023 року у справі № 420/6572/22 та інших висловив позицію у аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закон України "Про Державний бюджет України" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), та яким відповідають висновки суду апеляційної інстанції у цій справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 06.03.2024 у справі № 240/5115/22 та ухвалі від 13.03.2024 у справі № 400/8010/23.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 року по справі № 500/1813/21 зробив наступні висновки.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 № 2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Із аналізу наведених вище висновків Верховного Суду у справах № 400/6214/21, № 420/6572/22 та № 500/1813/21 слідує, що продовж 2019 року положення п. 4 Постанови № 704 не суперечили нормам Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" в прикінцевих положеннях якого було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що оскільки послідуючі прийняті Закони України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та "Про державний бюджет України на 2021 рік" не містять таких застережень щодо застосування конкретного розміру прожиткового мінімуму для обрахунку саме посадових окладів працівників державних органів, а тому положення п. 4 Постанови № 704 вступають у суперечність із відповідними законами, які є актами вищої юридичної сили.
З огляду на викладене, застосуванню підлягають саме Закони України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та "Про державний бюджет України на 2021 рік", як акти вищої юридичної сили.
Таким чином, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови № 704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Законам України "Про державний бюджет України на 2022 рік" та "Про державний бюджет України на 2023 рік", із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Враховуючи наведене суд зазначає, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у позивача виникло право на перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704.
Отже, грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) позивача у період до 19.05.2023, мало визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не "на 1 січня 2018 року".
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704" (далі -Постанова 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Тобто, з 20.05.2023 у зв'язку із внесенням Постановою № 481 змін до постанови Кабінету Міністрів України, затвердженої Постановою № 103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, у цьому випадку станом на 01.01.2024.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Водночас, з системного аналізу положень КАС України та теорії права є відмінність у правових наслідках визнання протиправним та скасування і визнання протиправним та нечинним відповідного адміністративного акту.
Так, відповідно до вимог ст. 5 КАС України, ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Відповідно до абзаців 3, 4 п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" скасування акту суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акту суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке набуло законної сили 18.06.2025, було відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Верховний Суд в постанові від 09.07.2025 по справі № 420/18853/24 зазначив, що з дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) у відповідних суб'єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710-IX на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704.
Вказані висновки щодо застосування пункту 2 Постанови № 481 викладені також у постановах Верховного Суду від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 03.07.2025 у справі № 360/152/24, від 04.07.2025 у справі № 120/8298/24, від 21.08.2025 у справі № 520/22317/23.
З огляду на викладене, суд зазначає, що з набранням чинності Постановою № 481 (з 20.05.2023) розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються виходячи з розміру 1762,00 грн., а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року. Оскільки, Постанова № 481 була чинною в період з 20.05.2023 до 18.06.2025, у відповідача не виник обов'язок для перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача за вказаний період із зазначенням складових грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 20.10.2025 по справі № 600/3516/24-а.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що за період з 09.03.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 31.08.2025 позивач має право на перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025.
Щодо перерахунку та виплати допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік та 2025 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося судом вище, у відповідача не виник обов'язок для перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 до 18.06.2025 із зазначенням складових грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025.
Таким чином підстави для перерахунку та виплати допомоги на оздоровлення за 2024 рік відсутні.
Щодо перерахунку та виплати допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2025 роки, з довідок про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивача за період з квітні 2022 року по серпень 2025 року вбачається, що така допомога була нарахована та виплачена позивачу в червні 2022 року, в березні 2023 року та в лютому 2025 року.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що позивач також не має права на перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення за 2025 рік, оскільки така допомога була виплачена в лютому 2025 року, в період чинності Постанови № 481 (з 20.05.2023 до 18.06.2025).
Разом з тим, за 2022 та 2023 роки позивач має право на перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення, оскільки така була виплачена в червні 2022 року та в березні 2023 року, в період чинності попередньої редакції Постанови № 704 (з 29.01.2020 по 19.05.2023).
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб. Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. При цьому, дії суб'єкта владних повноважень активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Отже, відмовляючи позивачу листом від 16.08.2025 у перерахунку грошового забезпечення відповідач діяв протиправно.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних саме дій (відмова листом), а не бездіяльності відповідача, відтак дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Із врахуванням вищевикладеного та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку та виплаті грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 31.08.2025 включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язання відповідача здійснити позивачу за період з 09.03.2022 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 31.08.2025 включно, перерахунок та виплату грошового забезпечення та інших додаткових одноразових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.
Щодо вимоги про нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення, розміром 4463,15 грн., за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 включно у розмірі 186156,55 грн., відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі-Закон № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас в силу вимог ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок № 1078.
З 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку вона займала.
Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи "поточної" та "індексації-різниці". Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 1 березня 2018 року не є спірними.
Щодо "фіксованої" суми індексації, то слід зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон № 1282-XII і Порядок № 1078 такого поняття не містили.
Цей термін фігурував у додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду № 1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21.
Проте Постановою № 1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 у ньому, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Між тим, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 дає суду підстави для висновку, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Стосовно дискреційних повноважень, Суд неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один із правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (до прикладу, постанови Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17).
З наведеного суд робить висновок, що у спірному періоді повноваження державних органів щодо визначення "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними Постановою № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.
Такі висновки судом у цій справі зроблено з огляду на останню актуальну правову позицію Верховного Суду щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, зокрема в постановах від 23.05.2023 у справі № 380/7782/21 і від 18.05.2023 у справі № 400/7421/21.
Аналогічні за змістом висновки висловлені Верховним Судом, з-поміж інших постанов, у постановах від 28.09.2022 у справі № 560/3965/21, від 21.03.2023 в справі № 620/7687/21, від 22.03.2023 в справі № 380/1730/22, від 06.04.2023 в справах № 380/166/21, № 380/12370/21, № 380/19089/21, № 420/18162/21, від 19.04.2023 в справі № 380/10594/21, від 20.04.2023 в справі № 320/8554/21, від 27.04.2023 в справах № 380/6869/21, № 420/15397/21, від 03.05.2023 в справах № 400/5597/20, № 160/10790/22, від 04.05.2023 в справі № 640/29759/21 та від 10.05.2023 в справі № 260/5461/21.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі № 240/4911/18 та від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17.
Суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
При цьому, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21 суд касаційної інстанції зазначив наступне:
"…104. Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Суд звертає увагу на таке.
105. Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
105.1. розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
105.2. суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
105.3. чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
106. Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
106.1. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
107. Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
108. Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
109. Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А) ".
Водночас, як встановлено судом з матеріалів адміністративної справи вбачається, що на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року, позивач не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (яка є правонаступником Військових частин НОМЕР_4 ) та не отримував доходу, тобто, в березні 2018 року підвищення доходу позивача не було в порівнянні з попереднім періодом.
Як встановлено судом та підтверджено сторонами по справі, позивач почав проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 з 09.03.2022, у зв'язку із призовом по мобілізації відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_5 від 09.03.2022 № 57. Вказане також не заперечується сторонами по справі.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах не можливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) та дослідити перевищення розміру підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б), оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми його грошового забезпечення (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року йому не нараховувалось і не виплачувалось.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постановах від 02.10.2024 по справі № 200/6726/23, від 06.11.2025 по справі № 200/3193/24 та Верховний Суд в ухвалі від 04.11.2025 по справі № 200/6217/24.
В свою чергу, підвищення посадових окладів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в березні 2018 року не вплинуло на розмір грошового забезпечення позивача в контексті його зменшення або збільшення по відношенню до розміру грошового забезпечення у попередньому місяці, оскільки по-перше, позивач станом на березень 2018 року не проходив військову службу, по-друге, на момент початку військової служби позивача (09.03.2022) означена постанова вже була чинною та підлягала застосуванню до позивача, підвищення посадового окладу підчас проходження служби в наслідок підвищення тарифних ставок у нього не відбулось.
Поряд з цим, слід врахувати, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» з набранням чинності якою пов'язано початок обчислення величини приросту індексу споживчих цін (січень 2008 року) для обчислення індексації-різниці у березні 2018 року, була чинною у період з 01.01.2008 по 01.03.2018, що виключає можливість будь-якого її застосування до спірних правовідносин з 09.03.2022 по 31.08.2025.
Отже, застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постановах від 07.11.2024 по справі № 200/4651/24, від 30.01.2025 по справі № 200/7115/24, від 24.02.2025 по справі № 360/1072/24.
Враховуючи викладене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню тільки приписи п. 10-2 Порядку № 1078, згідно яких для новоприйнятих військовослужбовців обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає військовослужбовець.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постанові від 25.04.2024 по справі № 200/6667/23.
Подібний підхід до правозастосування наведений Верховним Судом в постанові від 04.04.2024 по справі № 160/2481/23.
З огляду на викладене, вимога щодо нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення, розміром 4463,15 грн., за період з 09.03.2022 по 31.08.2025 включно у розмірі 186156,55 грн., відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 не підлягає задоволенню.
Щодо твердження відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду із цим позовом, то суд зазначає, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.09.2025 клопотання позивача про визнання причин пропуску строку для звернення до суду поважними задоволено, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду із позовною заявою.
Інші доводи учасників справи, викладені у позові та у відзиві, не впливають на правильність вирішення спору по суті. При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Також у рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 31.08.2025 включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 за період з 09.03.2022 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 31.08.2025 включно, перерахунок та виплату грошового забезпечення та інших додаткових одноразових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич