17 листопада 2025 рокуСправа №160/29352/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: 09.10.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якій позивач просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нараховувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно обмежено пенсію максимальним розміром при проведенні її індексації з 01.03.2023, що призвело до невиплати нарахованої індексації. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду із відповідним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався. В межах визначеного судом строку відзив на позовну заяву не надав, клопотання про продовження відповідного строку не заявив.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
16.07.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо проведення з 01.03.2025 перерахунку та виплати пенсії у повному обсязі, без обмеження пенсії максимальним розміром.
14.08.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві надано відповідь, де було зазначено, що пенсію позивача було проіндексовано з 01.03.2025, проте до збільшення розміру пенсії це не призвело, оскільки пенсія позивача обмежена максимальним розміром у розмірі не більше 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Як зазначив позивач, відповідачем протиправно обмежено максимальний розмір пенсії, наслідком чого є отримання пенсії в меншому розмірі, ніж гарантовано Законом №2262-ХІІ.
Так, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначено Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 9 квітня 1992 р. №2262-ХІІ (далі по тексту Закон №2262-ХІІ).
Згідно преамбули, Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Як вбачається з матеріалів справи, Пенсійним фондом обмежено максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами.
Обмежуючи виплату пенсії позивачу максимальним розміром, відповідачем застосовано положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою визначено, зокрема, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 №107-VI статтю 43 Закону №2262-ХІІ доповнено частиною наступного змісту: максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Рішенням Конституційного Суду від 22 травня 2008 р. №10-рп/2008 вказану зміну визнано неконституційною.
В подальшому Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 р. №3668-VI частину п'яту статті 43 Закону №2262-ХІІ викладено в такій редакції: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Внесення змін до положень Закону №2262-XII шляхом викладення в іншій редакції частини п'ятої статті 43 не могло бути здійсненим, оскільки положення до яких вносились зміни втратили чинність, тобто такі зміни є нереалізованими (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2019 р. у справі №295/2039/17 (85804342)).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 №911-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2016 р., частину п'яту статті 43 Закону №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, зокрема, частина сьома статті 43, згідно з якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Зазначені положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII зі змінами втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України свого Рішення, тобто 20 грудня 2016.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 №1774-VIII, який набув чинності з 1 січня 2017 р., у частині сьомій статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року замінено словами і цифрами по 31 грудня 2017 року. Перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 №1774-VIII визначено коло осіб, щодо яких обмеження з виплати пенсій протягом визначеного періоду не застосовуються.
Втім, як уже зазначалось, згідно рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 р. №7-рп/2016 частина сьома статті 43 Закону №2262-XII зі змінами втратила чинність 20 грудня 2016.
Відтак, внесення змін до положень Закону №2262-XII у спосіб заміни слів і цифр у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року словами і цифрами по 31 грудня 2017 року також не могло бути здійсненим, оскільки положення до яких вносились зміни втратили чинність.
Отже, враховуючи те, що виплата пенсії позивачу обмежена, в тому числі, на підставі частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII (втратила чинність з 20 грудня 2016 року на підставі рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 №7-рп/2016), до якої внесено зміни Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, від 6 грудня 2016 р. №1774-VIII, які, за висновком суду є нереалізованими, така підстава для обмеження максимального розміру пенсії є протиправною.
Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з виплати йому пенсії в обмеженому розмірі на підставі частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
На думку суду, невиплачена позивачу пенсія є майном у розумінні статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, втручання в право мирно володіти майном повинно бути законним, що, в свою чергу, вимагає дотримання відповідних положень законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (наприклад, рішення в справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04, пункт 167). Цей принцип також означає, що застосовні положення національного законодавства мають бути достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (наприклад, рішення в справі Будченко проти України, заява №38677/06, пункт 40).
У даному випадку, суд дійшов висновку, що втручання в право позивача, гарантоване статтею 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, здійснено на підставі закону, який не відповідає наведеним критеріям, оскільки зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 №1774-VIII до статті 43 Закону №2262-XII, яка втратила чинність, тобто внесені зміни не були реалізованими.
Суд також вважає, що положення проаналізованих законів стосовно обмеження максимального розміру пенсії, у тому числі частина сьома статті 43 Закону №2262-XII, не відповідають критеріям чіткості та передбачуваності.
Так, визначивши максимальний розмір пенсії Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI та встановивши, що наведене обмеження не поширюється на осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом, вносяться зміни до статті 43 Закону №2262-XII, яким визначено інший максимальний розмір пенсії. При цьому після рішення Конституційного Суду України, який визнав відповідні зміни щодо максимального розміру пенсії, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII неконституційними, ухвалюється Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, метою якого є продовження визнаного неконституційним обмеження на 2017 рік.
За таких обставин застосуванню підлягають положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI щодо непоширення на позивача обмежень максимального розміру пенсії, які є більш сприятливими для позивача, оскільки, як уже зазначалось, втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване Конвенцією, має здійснюватися на підставі закону, який повинен відповідати критеріям, зокрема, чіткості та передбачуваності.
З огляду на зроблені судом висновки, зважаючи на судову практику, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають в обмеженні пенсії позивачу максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів та про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром.
При цьому, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу різницю між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 по день проведення перерахунку задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до положень частин другої-третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
При цьому, частиною першою статті 372 КАС України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У даному випадку способом виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, є перерахунок пенсії та виплата належних позивачу сум у повному обсязі, інший спосіб виконання в спірних правовідносинах нормативно не визначено.
Суд зауважує, що приписами статті 55 Закону №2262-ХІІ за наявності вини пенсійного органу, не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум частинами, періодичністю проведення платежів тощо, та не обмежено право позивача на виплату належної йому суми одним платежем.
Під час ухвалення судом рішення суд зобов'язує відповідача здійснити позивачу виплату належних сум пенсії та, у разі набрання законної сили рішенням суду про зобов'язання виплатити недоплачену частину пенсії або її різницю, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи, що правило пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову стосується тільки вимог майнового характеру, тоді як заявлений позов містить вимоги немайнового характеру, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату з 01.03.2025 пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон