18 листопада 2025 рокуСправа №160/30017/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
17.10.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення міської комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні житлові приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 26.09.2025 № 11, про відмову - ОСОБА_1 в призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України;
- зобов'язати міську комісію з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні житлові приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради призначити - ОСОБА_1 , з урахуванням членів родини, грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернулсь із заявою про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України (далі за текстом КМУ) від 18.04.2018 № 280 «Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України». Проте, рішенням від 26.09.2025 № 11 позивачці відмовлено у виплаті такої компенсації.
Ухвалою від 20.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копія ухвали від 20.10.2025 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
05.11.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від виконавчого комітету Дніпровської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Виконавчий комітет є неналежним відповідачем. Позов подано до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, однак: оспорюване рішення прийнято не виконавчим комітетом, а комісією, створеною при ньому відповідно до Порядку; виконавчий комітет виконав виключно організаційну функцію - утворив комісію, але не ухвалював індивідуального рішення щодо позивачки. Отже, виконавчий комітет не є суб'єктом владних повноважень, який прийняв рішення, що оскаржується, і тому не є належним відповідачем у розумінні ст. 50 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій.
Згідно довідки від 04.07.2019 № 1411-5000153842 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивачка була зареєстрована, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки від 14.01.2025 № 3/16-228 виданої департаментом житлового господарства ДМР, ОСОБА_1 (зі складом родини 4 особи, у тому числі чоловік ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 ), як внутрішньо переміщену особу з числа учасників бойових дій, зараховано на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та включено до списку осіб, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, з правом першочергового одержання жилих приміщень, як учасника бойових дій, відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 09.04.2024 № 42-9/4 «Про прийняття на облік громадян та зняття з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, внесення змін до облікових справ». Тобто ОСОБА_1 (зі складом родини 4 особи), взято на квартирний облік 09 квітня 2024 року.
Відповідно до Постанови КМУ від 18.04.2018 № 280 щодо виплати компенсації на придбання житла внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, зокрема які мають статус учасника бойових дій, 16.01.2025 позивач звернулась до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпропетровської міської ради у Чечелівському районі щодо призначення грошової компенсації, а саме включити її у розрахунок грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали належність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Правобережне управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради надали позивачці лист від 17.01.2025 № 8/6-50 «Про надання інформації», в якому вказали, що відповідно до Порядку та з причин того, що за призначенням грошової компенсації вона звернулась понад встановлений абзацем 1 пункту 6 Порядку компенсації строк, а саме постановка на квартирний облік - 09.04.2024, дата подання заяви про призначення грошової компенсації - 16.01.2025, вона не має права на призначення компенсації грошової за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Зазначену відмову позивачка оскаржила до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Рішенням суду у справі № 160/880/25 від 03.09.2025 адміністративний позов задоволено.
Суд визнав бездіяльність Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо непередання заяви від 16.01.2025 та документів на розгляд Комісії протиправною, та зобов'язав управління направити до Комісії з розгляду заяв внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України Дніпровської міської ради, заяву позивачки та пакет документів для розгляду по суті, з урахуванням висновків суду щодо строків звернення.
26.09.2025 відбулося засідання Комісії, а 13.10.2025 позивачка отримала рішення Комісії № 11 від 26.09.2025, згідно з яким їй знову відмовлено у призначенні грошової компенсації.
У рішенні зазначено, що відповідно до чинного Порядку, заявники повинні бути обліковані як внутрішньо переміщені особи вперше до 24 лютого 2022 року, перебувати на квартирному обліку станом на 01 червня 2024 року та звернутися за призначенням компенсації у місячний строк після взяття на облік. У зв'язку з наведеним, позивачці відмовлено у призначенні компенсації через відсутність права на отримання її відповідно до умов діючого Порядку.
Вважаючи протиправним рішення комісії щодо розгляду заяв про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяких категорій осіб, викладене у протоколі засідання Комісії від 26.09.2025 № 11, позивачка звернулась з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі ЗУ №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Згідно з ч.2 ст.1 ЗУ №1706-VII адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Відповідно до ст. 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551XII) до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Статтею 5 Закону №3551-XII визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з підп. 19 ч.1 ст.6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 280 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2021 року № 844) (далі - Порядок) та визначає умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення (далі - грошова компенсація) для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні до 1 червня 2018 року заходів із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів у період їх здійснення, та визнані особами з інвалідністю внаслідок війни III групи відповідно до пунктів 11-14 частини другої статті 7 або учасниками бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, та які потребують поліпшення житлових умов, включені у списки осіб, які станом на 1 червня 2024 року користуються правом першочергового або позачергового одержання жилих приміщень, за місцем проживання відповідно до законодавства за категоріями, встановленими в пункті 2 цього Порядку (далі - квартирний облік), обліковані як внутрішньо переміщені особи вперше до 24 лютого 2022 року і на час призначення грошової компенсації перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб та інформацію про яких включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (далі - база даних), і звернулися за призначенням грошової компенсації у місячний строк після взяття на квартирний облік.
Згідно з п.4 Порядку за рішенням виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її утворення) ради або за розпорядженням голови районної, районної в м. Києві держадміністрації утворюється комісія щодо розгляду заяв внутрішньо переміщених осіб про призначення грошової компенсації (далі - комісія).
До складу комісії входять представники виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, структурних підрозділів районних, районних у м. Києві держадміністрацій, на які покладено функції з питань ветеранської політики, з питань соціального захисту населення, економіки, фінансів, квартирного обліку, капітального будівництва, всеукраїнських громадських об'єднань ветеранів (за їх згодою).
Суд урахував, що вказана вище Комісія утворена відповідно до рішення відповідача-1 від 27.07.2018 №790 «Про створення міської комісії щодо розгляду заяв внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, про виплату грошової компенсації».
Повноваження вказаної вище Комісії врегульовані п. 5 Порядку, до яких серед інших відносяться прийняття рішення про призначення або відмову в призначенні грошової компенсації.
Згідно з абз. 1 п.6 Порядку заяву про призначення грошової компенсації внутрішньо переміщена особа або її законний представник чи уповноважений представник подає в паперовій чи в електронній формі (за наявності технічної можливості) до структурного підрозділу районних, районних у м. Києві держадміністрацій, на який покладено функції з питань ветеранської політики, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем перебування на квартирному обліку (далі - місцевий орган) не пізніше ніж у місячний строк після взяття на квартирний облік.
Перелік документів, що додається до вказаної вище заяви визначений у п. 7 Порядку.
Суд урахував, що позивачка зверталась до відповідача з відповідною заявою та надав необхідний пакет документів.
Відповідно до п.8 Порядку місцевий орган не пізніше ніж через десять робочих днів з дати прийняття заяви з усіма необхідними документами вносить до комісії подання про виплату грошової компенсації.
Згідно з п.10 Порядку Комісія протягом п'яти робочих днів з дати надходження подання розглядає його по суті та у присутності внутрішньо переміщеної особи або її законного представника чи уповноваженого представника приймає рішення про призначення (відмову в призначенні/виплаті) грошової компенсації, перегляд рішення, скасування попереднього рішення, надання дозволу на відкриття спеціального рахунка в уповноваженому банку за місцем перебування внутрішньо переміщеної особи на обліку в базі даних, виплату грошової компенсації, яку було призначено і не виплачено або виплачено не в повному обсязі на території, на якій ведуться бойові дії, внутрішньо переміщеній особі, яка перемістилася з території, на якій ведуться бойові дії, за місцем перебування на обліку в базі даних. Повідомлення про розгляд подання надсилається внутрішньо переміщеній особі на адресу задекларованого (зареєстрованого) місця проживання (перебування) або адресу фактичного місця проживання, яка зазначена в заяві, або за допомогою інших засобів зв'язку.
Отже, протягом 5-ти робочих днів з дати надходження подання Комісія має розглянути його по суті та прийняти відповідне рішення.
Вимоги до рішення комісії визначені у п.12 Порядку. Водночас підстави відмови Комісією внутрішньо переміщеній особі у призначенні грошової компенсації перелічені у п. 13 Порядку.
Вказаних вище вимог законодавства щодо оформлення Спірного рішення відповідач-2 дотримався.
Щодо підстав відмови, зазначених у спірному рішенні.
Згідно з п.2 Порядку право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають внутрішньо переміщені особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні до 1 червня 2018 року заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів у період їх здійснення, та визнані особами з інвалідністю внаслідок війни III групи відповідно до пунктів 11-14 частини другої статті 7 або учасниками бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - внутрішньо переміщені особи), які перебувають на квартирному обліку станом на 1 червня 2024 року, обліковані як внутрішньо переміщені особи вперше до 24 лютого 2022 року і на час призначення грошової компенсації перебувають на обліку в базі даних та звернулися за її призначенням у місячний строк після взяття на квартирний облік.
Відповідно до підп.7-1 п.13 Порядку Комісія відмовляє внутрішньо переміщеній особі у призначенні грошової компенсації з підстави, що внутрішньо переміщена особа звернулася за призначенням грошової компенсації понад встановлений абзацом першим пункту 6 цього Порядку строк. Тобто, підстава для відмови чітко визначена законодавцем.
Згідно з абз.1 п.6 Порядку заяву про призначення грошової компенсації внутрішньо переміщена особа або її законний представник чи уповноважений представник подає в паперовій чи в електронній формі (за наявності технічної можливості) до структурного підрозділу районних, районних у м. Києві держадміністрацій, на який покладено функції з питань ветеранської політики, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем перебування на квартирному обліку (далі - місцевий орган) не пізніше ніж у місячний строк після взяття на квартирний облік.
Щодо вказаних обставин суд урахував, що позивачка взята на квартирний облік 09 квітня 2024 року, члени родини вперше обліковані як ВПО: чоловік - 14.04.2022, донька - 20.09.2023, син - 20.09.2023, а за призначенням вказаної вище компенсації звернулась 16.01.2025, що перевищує визначений законодавством місячний строк після взяття на квартирний облік. Отже, розгляд заяви позивачки проведено відповідно до вимог вказаного вище законодавства та прийняте за результатами її розгляду спірне рішення є правомірним.
Відповідно до п. 1, 2 Порядку право на грошову компенсацію мають особи, які одночасно відповідають усім критеріям:
1) Статус ВПО (Особа перебуває на обліку як внутрішньо переміщена);
2) Участь у бойових діях (Особа захищала незалежність України (АТО/ООС, інші визначені випадки);
3) Потреба у житлі (Особа перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов);
4) Відсутність житла (Втратила житло або не має доступу до нього через бойові дії).
Відповідно до п. 3 Порядку компенсація призначається за умови: подання заяви протягом 1 місяця з дня взяття на квартирний облік (тобто облік громадян, які потребують житла); Заява подається до комісії, створеної при органах місцевого самоврядування. Якщо строк подання пропущено - компенсація не призначається (п. 10 Порядку).
Доводи позивачки про те, що на час взяття її на квартирний облік вона мала право на отримання грошової компенсації і не була обмеженау часі для подання заяви на отримання зазначеної вище грошової компенсації, не обґрунтовані та не враховані, зважаючи на таке.
Так, ст.24 Конституції України встановлює, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Крім того відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Частина 3 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) приписує, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
То ж для вирішення спірних правовідносин застосовується чинна редакція на момент подання позовної заяви (ініціювання позивачем позову в суд та, відповідно, набуття правовідносинами статусу спірних) Порядок щодо призначення грошової компенсації внутрішньо переміщеній особі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач довів, що приймаючи спірне рішення, діяв в межах, строки та у спосіб передбачені законодавством України. Отже, позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез